/ Language: Українська / Genre:det_political

Час смертохристів. Міражі 2077

Юрій Щербак


Мертвим і живим — яких любив

і люблю досьогодні

Автор

ББК 84.4УКР6

Юрій Щербак. Час смертохристів: Міражі 2077 року: роман.

К., Ярославів Вал. — 480 с.

ISBN 978-966-2151-82-4

© Ю.М. Щербак, 2011

© І.В. Женченко, художнє оформлення, макет,.2011

© Видавництво «Ярославів Вал», 2011

Роман Юрія Щербака «Час смертохристів. Міражі 2077 року» є гостросюжетним політичним трилером, дія якого розгортається напередодні Четвертої глобальної війни.

Це антиутопія, сигнал тривоги, в якому за гротескною формою і фантастичністю ситуацій стоїть реальна масштабність можливих геополітичних подій майбутнього. Автор широко використовує прийом цитування таємних документів, які розкривають цинізм і подвійні стандарти акторів світової політичної сцени.

Роман Юрія Щербака з'явився через двадцять років після написання автором останнього прозового твору (документальна повість «Чорнобиль»). Збагачений досвідом політичної, державної і дипломатичної діяльності, автор, екс-посол України в США, Канаді, Мексиці та Ізраїлі, дає своє парадоксальне і пророче бачення того, що може статися з Україною в майбутньому.

Видавництво «Ярославів Вал» складає глибоку подяку меценатові Леоніду Ліщині (Торонто, Канада) за фінансову підтримку цього видання

...постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних...

А коли скажуть вам: «Ось Він у пустині» - не виходьте, «Ось Він у криївках» — не вірте! Бо, як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід сина Людського.

Бо де труп, — там зберуться орли.

А про день той й годину не знає ніхто:

Ані Анголи небесні, ані Син, — лише Сам Отець.

Євангелія від Св. Матвія, 24:24,26,27,28,36

Міраж (франц. mirage), марево — явище аномальної рефракції світла, коли людина бачить, крім предметів у дійсному положенні або замість них, їхнє уявне зміщене зображення — перевернуте, збільшене або зменшене.

Українська радянська енциклопедія, К. 1982, т. 7, с. 29

Частина перша

ПОВЕРНЕННЯ

1.

20 квітня 2077 p.

Шифрограма 63-80/CNAS

Посольство України в Конфедерації Держав

Північної Америки, Вашінгтон.

Цілком таємно. Знищити по прочитанню.

Начальнику науково-технологічного Управління Військової Розвідки України (ВІРУ)

Гайдуку І.П.

Шановний Ігоре Петровичу, вітаю Вас з присвоєнням чергового військового звання генерала-хорунжого ЗСУ. У зв'язку з нагальними обставинами наказую терміново (строк виконання 1-3 дні) прибути до Києва для одержання нового призначення.

Підписав — Його Ясновельможність Гетьман України, Генерал армії Кузьма-Данило Махун

2.

Гайдук прокинувся на світанку, коли вашінгтонське весняне небо щойно почало наповнюватися тихим і спочатку ледь відчутним сяєвом. На екрані електронного будильника виникла неонова цифра: 4:00AM. Тривожно схопився, не розуміючи, де опинився, хто він і що відбувається навколо. Такі падіння у чорну діру безпам'ятства траплялися з ним дуже рідко — як наслідок тяжкої перевтоми чи катастрофічних переміщень у часі й просторі з Вашінгтону до Токіо і далі до Канберри.

Гайдуку здалося, що крім нього і Лінди у кімнаті є ще хтось. Він навіть не згадав учорашньої шифрограми і здивовано-зляканого погляду шифрувальника Бєлкіна — хоча саме це неочікуване повідомлення спричинило, мабуть, тимчасовий колапс пам'яті.

Шифровка була як розривна куля в мозок, перекреслюючи все дотеперішнє вільне життя Гайдука. Він відчув чийсь пильний погляд: у тьмяному просторі спальні Гайдук побачив за два фути від ліжка невеличкого дрона, завбільшки з тенісний м'яч, тільки не пружного і пухнастого, а металевого, оптика якого зловісно виблискувала. Гайдук знерухомів, приречено чекаючи пострілу: ще у лютому він вислав до Центру опис нового дрона-кіллера під кодовою назвою «Горобчик» (Sparrow), здатного знищувати лідерів терористичних організацій, вищих офіцерів ворожих армій та інших супротивників Конфедерації.

Темношкіра пуерторіканка Лінда Кенворсі безтурботно спала поруч, ледве прикривши живіт білим покривалом. Вона лежала навзнаки, посилаючи тихі й смішні звуки глибокого сну після нічних любощів — наче вітер грав на дитячій мунгармоніці. Тіло Лінди чорніло в сутінках: ледь розставлені важкуваті ноги, сіра смуга покривала, оголений торс, повняві груди, ліва рука підкладена під голову — все дихало спокоєм і беззахисністю.

Дрон продовжував нерухомо висіти перед Гайдуком, наче згусток темної енергії. Гайдук знав, що всередині кулі кипить електронне життя. Невідомий оператор з Центральної служби безпеки сидить десь неподалік від Аннаполіса, позіхаючи, перед екраном монітора і, ковтаючи вистиглу каву, вивчає нічне життя Гайдука і Лінди в усіх його безсоромних подробицях, вирішуючи — чи спопелити їх лазерним променем, чи дарувати ще трохи життя.

Остовпіння минуло, і Гайдук зробив ледь помітний рух лівою рукою (стріляв з лівої) до подушки, під якою лежав старий, але надійний штурмовий пістолет морських піхотинців «Беретта» М9А11, заряджений самонавідними кулями. Дрон миттєво відреагував на рух, злетівши до стелі і засліпивши Гайдука фотоспалахом, від якого кімнату сповнило болюче ртутне світло, що знерухомило новоспеченого генерала-хорунжого Збройних сил України. Коли чорнота повернулася на зміну спалаху, чорнотавсеохоплююча і щільна, без будь-яких натяків на світанок, Гайдук зрозумів, що дрона в кімнаті нема. Він згадав, що сьогодні його запрошено до Білого дому, і збагнув, що існує прямий зв'язок між тим запрошенням, шифровкою і рейдом дрона. Потім подумав, що в Києві доведеться замовляти генеральську форму в камуфляжному, штабному і парадному варіантах. Йому стало гидко, бо забув, коли востаннє носив військову уніформу — хіба що під час служби в спецназі розвідки, коли закінчувалася румунсько-українська війна. Потім був Бостон. Ворухнулася Лінда, на мить розплющивши очі: що? що? Він ніжно поцілував її у вічі, носика й губи. «Спи, все гаразд». Що буде з нею, самотньою касиркою з банку «Continental» на М-стріт? Він звик до покірливої й мовчазної Лінди Кенворсі може й любив її?) — і відчув відразу до цього ранку, коли зацвітали на березі Потомаку сакури, й тихо лайнувся: "Fuck it!".

3.

Службовий автомобіль Гайдука залишився на Дюпон-серкл. Закінчилися талони на пальне, і тому він викликав таксі на Канал-Роуд, де знімав двоповерховий невеличкий будинок, неподалік від Джорджтаунського університету, в зелених ярах, що виходили на водоймище. Таксист — пакистанець у чалмі салатного кольору, зовні типовий офіцер Інформаційної ісламської служби, якими був наповнений Вашінгтон — спочатку відмовився їхати до «Сонного Птеродактиля» на Пенсільванія авеню 1600 (так звали потворну гігантську бетонну споруду з химерними гострими кутами, що ховала під собою Білий дім, виконавчий офіс імені Д. Айзенгавера, де колись містилося Воєнне міністерство, урядову резиденцію «Блер-Гаус» і Міністерство фінансів: урядові чиновники твердили, що «Птеродактиль» витримає удари балістичних ракет з ядерними боезарядами, хоча ніхто цьому не вірив). Таксист довго, як на східному базарі, торгувався, доки Гайдук не звабив його, пообіцявши сплатити не амеро чи юанями, а глобо. Коли під'їжджали по F-стріт до 18 вулиці, таксист, побачивши попереду чорні поліцейські «черепахи», якими оточений був «Птеродактиль», рішуче звернув ліворуч, навідріз відмовившись під'їжджати ближче: кляті копи, побачивши чалму, заарештують його і відберуть ліцензію. Пакистанець вихопив у Гайдука 20 глобо з зображенням Білла Гейтса, і, не давши здачі, моментально від'їхав. Гайдук мусив пройти два квартали, перш, ніж наблизився до КПП. Була друга година пополудні, й чорні поліцейські вже розм'якли від спеки, весняної млості, післяланчової сонливості, страждаючи під вагою кулевідпорних шоломів, бронежилетів, наколінників, довгих палиць з шоковими зарядами, кайданів і потужних автоматів-коротунів НК-МР 5/11, які мали вигляд доволі грізний, якщо не знати, що Китай відмовився постачати Конфедерації супернабої, здатні пробити наскрізь захисні лати. Американські ж заряди й кулі були безсилі подолати кулевідпорний пластик.

Поліцейські довго вдивлялися в паспорт Гайдука, звіряли біометричні дані з комп'ютером, зазирали в зіниці — і все це для того, щоб передати його в супроводі товстої негритянки-поліцейської, яка ходила перевальцем, на центральний контрольно-пропускний пункт, до якого треба було довго добиратися бетонним лабіринтом, захованим у нетрях «Птеродактиля». Нарешті його вивели на галявинку, й він побачив Білий дім, прикритий згори шатром — бетонним склепінням. Білий дім здався Гайдукові декорацією, зануреною у вічну полярну ніч. Його освітлювали прожектори, як якийсь виправний заклад на півночі Канади.

Третій етап перевірок здійснювався всередині Білого дому. Гайдуку видали комплект стерильної білизни, сині штани й куртку з дешевої бавовни з літерою "V" на лівій нагрудній кишені. Злоязикі вашінгтонські журналісти писали, що диктаторам тут видають яскраво червону уніформу, ісламським можновладцям — зелену, європейським демократам, переважно геям, — блакитну, російським олігархам — смугасту, тільки китайцям дозволялося не перевдягатися. Уніформу запровадили після інциденту з зараженням попереднього президента Конфедерації Держав Північної Америки вірусом хвороби Джоссера, принесеним еміром одного з арабських еміратів на розкішному золотаво-зеленому халаті. Довелося на три місяці закрити Білий дім для дезинфекції й проведення спеціальної програми щеплень.

Перевдягнувшись у тісний одяг, що робив його схожим на пацієнта лікарні в Бетезді (треба було надягти не куртку, подумав Гайдук, а квітчасту пелерину, що застібається ззаду і дає можливість оглянути голу дупу пацієнта), він пройшов до сусідньої кімнати, оздобленої в старомодному стилі — з дубовими панелями і важкими меблями. Перед монітором чатував рожевощокий гігант у білосніжному кашкеті, синьому френчі з червоними вилогами й золотими Гудзиками, у білих штанях і лакованих чорних черевиках — зброї у цього гіганта Гайдук не помітив.

У дверях з'явилася худенька, сива, зі смішними дитячими кісками жінка з живими чорними очима, привітно всміхнулася Гайдуку і урочисто промовила:

Містере Гайдук, перша леді, сенатор Ван Лі очікує вас.

Це була Марта Джеферсон, перша помічниця дружини президента КДПА Ширлі Мак Доул. Тепер — сенатор Ширлі Ван Лі.

Гайдук ступив до дверей, ледь не зачепивши дубовий стілець, на якому сидів рожевощокий гігант, який навіть не поворухнувся, не звів очей з монітора.

4.

15 квітня 2077 p.

Абсолютно таємно

Один примірник

Особисто Його Ясновельможності Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі-Данилу Махуну

Повідомлення особливої державної ваги

Інформую Вас, що Закордонна інформаційна служба Державної Варти України (ЗІС ДерВару) з дозволу ГЕПРУ взяла 2075 року в оперативну розробку начальника Другого (науково-технологічного) управління військової розвідки ЗСУ полковника Гайдука І.П.

Гайдук І.П. народився 12 лютого 2027 р. в Києві, закінчив спеціалізовану комп'ютерну школу, навчався в Київському політехнічному університеті, факультет систем управління ракетами. Виявив себе здібним інженером, має два винаходи. Під час румунської агресії (2048-2052 pp.) служив у військовій розвідці, став кадровим офіцером ВІРУ. Закінчив Розвідувальну Академію Збройних Сил ім. генерала Є.Марченка (2055 p.), отримавши звання капітана. У 2057 р. в рамках студентських обмінів за рішенням керівництва Міноборони (К-Д. Махун) і ДерВару (Ю.Мережко) був направлений до Конфедерації держав Північної Америки на навчання до МІГ — Массачузетського Інституту Технології, відділення космічних технологій, управління і зв'язку, де увійшов до 10-ти найкращих студентів. Доктор філософії, доктор інженерних наук. Після закінчення МІТ, перебуваючи на території КДПА, займається розвіддіяльністю під прикриттям посади виконавчого директора Українсько-американського Бюро з науково-технологічних обмінів. З 2058 p., будучи студентом МІТ, вступив у інтимний зв'язок з американською громадянкою, студенткою того ж інституту Ширлі Мак Доул, яка згодом, через 3 роки, стала дружиною майбутнього президента КДПА Ендрю Ван Лі і на сьогоднішній час є одним з найвпливовіших сенаторів Конфедерації.

Наявні в ЗІС ДерВару дані свідчать, що Ширлі МакДоул ще в студентські роки стала агентом Центральної служби безпеки Конфедерації під псевдо «Бейбі» і в ході інтенсивних контактів завербувала Гайдука І.П., якому було дано псевдо «Ікар».

Створюючи видимість успішної діяльності зі збирання на користь Української Держави інформації щодо найновіших науково-технічних розробок у сфері передачі інформації та нових видів озброєнь (проекти «Водограй», «Черепаха», «Койот», «Ластівка» та інші), Гайдук І.П., працюючи на Конфедерацію, завдав величезної шкоди обороноспроможності УД, вітчизняній науці і техніці.

Доведено, що Гайдук І.П. сприяв передачі американцям таких перспективних проектів вітчизняного оборонно-промислового комплексу, як новий вид пального для твердопаливних ракет морського і космічного базування SS-32 та SS-52, антикорозійне покриття для морських платформ стратегічного призначення, надчутливі радарні установки типу «Мантія», нові принципові розробки газотурбінних і плазмових двигунів та інше (список злочинно-зрадницьких дій Гайдука І.П. додається окремо).

Передаючи ці та інші технології й вироби своїм американським хазяям, Гайдук І.П. став на шлях особистого збагачення, накопичуючи на підставних рахунках у Панамі значні суми грошей порядку 60 млн. глобо. Гайдук веде аморальний образ життя, перебуваючи у позашлюбному зв'язку з касиркою банку «Континентал» Ліндою Кенворсі, агентом бразільської розвідки, яку використовує для проведення незаконних грошових операцій.

Наявних у Державної Варти фактів достатньо, щоб викрити зрадницьку антидержавну діяльність Гайдука І.П.

У зв'язку з вищесказаним пропоную:

негайно відкликати Гайдука І.П. з Конфедерації під переконливим приводом (підвищення по службі);

негайно заарештувати його по прибутті до Києва і висунути офіційні звинувачення;

створити спеціальний військовий трибунал для суду над Гайдуком І.П.;

як виняток, засудити Гайдука І.П. до аргентінської страти — шляхом викидання з літака на висоті 5000 м над священною українською землею;

Нагородити агентів ЗІС ДерВару (псевдо «Імператор», «Сокира», «Шахіст»), що сприяли викриттю Гайдука І. П.

Директор Державної Варти України Юлій Мережко

Резолюція на документі: п. Клинкевичу В. Я.

Гайдуку І.П. присвоїти чергове військове звання генерала-хорунжого, відкликати до Києва.

Гетьман К. Д. Махун.

16.04.2077

5.

Гайдук увійшов до великої зали з дзеркалами, трьома сяючими люстрами й численними фарфоровими китайськими вазами на пристінних столиках і роялі, в яких стояли розкішні білі й рожеві гладіолуси. «Штучні», — оцінив Гайдук, бо жодна з тендітних пелюсток не зів'яла: квіти були одноманітно урочисті, наче в казковому мальованому фільмі.

Перша леді Конфедерації Держав Північної Америки — Сполучених Штатів, Канади і Мексіки — сенатор Ширлі Ван Лі — чекала його, привітно посміхаючись і першою простягаючи долоню для рукостискання. Вона майже не змінилася з тих часів, лише її гарненьке обличчя королеви студентських балів утратило акварельну свіжість, нечіткість напівтонів молодості, й було промальоване гострим пером часу та косметичних операцій. Але від цього не стало гіршим. Найвродливіша сенаторка за всю історію Америки.

— Рада вас бачити, містере Гайдук, — вона продовжувала чарівно посміхатися, хоча її погляд здався йому стурбованим. Її колись розкішне, непокірне темно-каштанове волосся стало світлим, акуратно зачесаним і сплетеним ззаду в дульку, як у балерини. Він згадав Дару.

— Сенатор Ван Лі, це велика честь для мене — ваше запрошення і зустріч, — Гайдук від хвилювання почав підбирати банальні англійські слова привітання. Потім спромігся на цілком щирий комплімент:

— Ви значно молодші, ніж...

— Ніж коли? — розсипала легкий сміх перша леді Конфедерації.

— Ніж тоді, коли ми натирали носа Джорджу Істмену.

— Боюсь, що цей ніс вже зовсім зник, — сказала Ширлі, запрошуючи Гайдука сісти на спеціальну двомісну «лав-сітку», оббиту темно-червоною з синіми смужками тканиною, яку так полюбляли у будинках офіційного Вашінггона, стилізованих під XVIII століття.

Ширлі сіла ліворуч від Гайдука на спеціальне крісло, позаду неї на стільці умостилася Марта Джеферсон із записником в руці, яка теж подала голос:

— Істмену недавно приварили новий ніс. З надтвердого сплаву.

— Я чула, що ви від'їжджаєте з Вашінгтона, — продовжила Ширлі, і Гайдук побачив, як правою долонею вона торкнулася лівого ліктя — ознака занепокоєння. — Від імені президента і сенату Конфедерації я хочу подякувати вам за внесок у розвиток українсько-американських відносин. Президент високо цінує ваші зусилля і просив переказати його найкращі побажання. Досвід останніх років засвідчив, наскільки плідною була наша співпраця у сфері науки і технологій. Вас буде не вистачати у Вашінгтоні.

Гайдук згадав, як казилися вони від кохання, коли заселилися в сусідні кімнати в житловому комплексі Саузгейт на березі Чарлз-рівер, з вікон якого видно було старий Бостон. Ширлі, чарівна темноволоса американка з Нової Англії, вразила серце молодого Гайдука, який забув усі свої клятви спецназу, українській розвідці і самому собі — тільки вчитися в найкращому університеті світу, зосередитись на головному, на системах управління ракетами, а не відволікатися на випадкові сексуальні зв'язки. Забув усі настанови капітана контррозвідки Юлія Юліановича Мережка про те, що перший відвідувач його кімнати, перший приятель-студент, перша дівчина в ліжку і перший знайомий у студентському барі будуть агентами Національного управління контррозвідки Центральної служби безпеки Конфедерації. І що обов'язково він матиме свого персонального «куратора». Всі попередження і настанови вмить забув Гайдук, коли у двері його кімнати постукала Ширлі Мак Доул і попросила допомогти їй полагодити комп'ютер. Була вона студенткою другого року курсу 21F — іноземні мови і літератури, переважала іспанська, але цікавилася також російською, українською і польською мовами, навіть намагалася щось говорити на дивній суміші слов'янських мов, він починав сміятися і обіймами й поцілунками зупиняв потік її слів. Він заздрив її англійській витонченій мові білих аристократів Нової Англії — цьому останньому заповіднику лінгвістичної архітектури шекспірівських часів, що гинув під навалою індійсько-китайсько-мексиканських акцентів і комп'ютерних варварських сленгів, що заливали американський континент. Пізніше Ширлі зізналася, що її збуджує його дивовижний акцент і голос, наче відлуння далеких євразійських степів. Тоді вона ще не уявляла, де та Україна. А він не міг уявити, ким стане вона.

— Чи ви знаєте, де працюватимете в Києві? — спитала Ширлі.

— Ще не знаю. Спочатку відпочину, порибалю на Дніпрі. Колись він розповідав їй, що ненавидить рибалку. Вона не забула, бо кинула швидкий погляд, і її права долоня знову торкнула лівий лікоть.

— Маю високу честь, — підвелася зі свого крісла Ширлі, — від імені президента Конфедерації Держав Північної Америки нагородити вас пам'ятною грамотою.

Гайдук підвівся, розуміючи, що бачить Ширлі востаннє в житті. Перша Леді передала йому синю сап'янову папку з грамотою.

— Прошу також, — промовила, чарівно посміхаючись, Ширлі, — передати від мене подарунок дружині вашого президента... Вашого військового лідера...

— Гетьмана, — підказав Гайдук.

— Гетьмана. Пані Наталі. Я й досі згадую її гостинність у Києві.

Гайдук взяв з її рук досить важкий пакунок, обгорнутий папером з зображенням Білого дому та перевинутий рожевою стрічкою з бантом. За папером вгадувалось щось тверде — шкатулка, мабуть. Гайдук виструнчився, як справжній генерал, навіть каблуками клацнув.

— Успіху вам, — Ширлі міцно стиснула його руку, наче не хотіла відпускати. Гайдуку здалося, що в очах сенаторки зблиснули сльози.

— Я проведу вас, — сказала Марта Джеферсон.

Рожевощокий гігант виструнчився, як тільки вони вийшли

з покоїв першої леді, й віддав честь. «Чого це раптом? — подумав Гайдук. — Тому, що побачив грамоту президента Конфедерації в моїх руках? Чи в них такий протокол — вітати відвідувачів, коли ті назавжди виходять з Білого дому?»

— Можете не перевдягатися, — сказала Марта, підтримуючи його за лікоть сухенькою рукою. — Візьміть на пам'ять. Ваш одяг уже в автомобілі...

Гайдук хотів сказати, що жоден автомобіль на нього на чекає, але Марта, міцно тримаючи його лікоть, повела до паркінгу, захищеного «Птеродактилем», і тихо, але рішуче сказала:

— Вас хочуть убити. Вам треба тікати. Не розпитуйте. Вас відвезуть до Канади, там літак. Відкрийте пакет. Єдине прохання — ні, не прохаю, благаю вас: з вами поїде моя племінниця Божена. Вона також летить до Києва. Подбайте про неї. Буду повік вам вдячна. Вона... — кивнула убік Білого Дому — вас кохає. Досі. Прощавайте. Не забудьте відкрити пакет.

Марта Джеферсон підштовхнула розгубленого Гайдука в чорний броньований лімузин з номерами Білого дому. У лімузині замість багажника була кулеметна турель і сидів стрілець — як у старовинних бомбардувальниках з дитячих комп'ютерних ігор. Крізь затемнені вікна лімузина нічого не було видно — ні поліцейських «черепах», ні сірих, з коричневими дверима кебів-таксівок, ні бомжів, що лежали на газонах Лафаєт-парку. Не видно було й дрона-кілера, що виблискував на сонці, причаївшись біля світлофора, яким керувала охорона Білого дому. Дрон скидався на звичайну камеру поліцейського стеження за вуличним рухом.

Вмостившись на сидінні лімузина, Гайдук поринув у темряву. Згодом побачив ледь помітну підсвітку підлокітників, кришталевих стаканів міні-бару, кольорові вогники пульту управління зв'язку. Побачив темну постать на передньому сидінні, лицем до Гайдука.

— Ви Божена?

Постать кивнула. Лімузин різко рвонув, усі розмови припинилися.

6.

Ліворуч Гайдука мерехтіли індикатори пульту управління. Він намацав ледь підсвічену кнопку приладу GPS і поглянув на екран, намагаючись визначити маршрут утечі. Замість того, щоб їхати до Балтимора і вискочити на 95-те шосе, що вело до Нью-Йорка, лімузин, пробившись через «белтвей», забитий старими смердючими китайськими автівками, що використовували суміш спирту й олії і тяглися зі швидкістю до 20 миль на годину, посувався на північний захід у напрямку Пітсбурга. Гайдук спершу був подумав, що через Клівленд вони поїдуть до Детройта, знищеного війною і повстаннями, щоб підводним тунелем, прокладеним під річкою Детройт, дістатися Канади, чистенького, наче з іншої — щасливої — планети мирного містечка Віндзор. Чомусь був переконаний, що тунель не постраждав за війни, бо міст через Детройт був знищений бразільською крилатою ракетою три роки тому і досі не був відновлений. Інформація про тунель була засекречена.

Однак через дві години повільного просування на північний захід вони різко пішли праворуч, на північний схід, карта їхнього гіпотетичного маршруту, що виникла на екрані, свідчила: не виключено, що можуть доїхати до Гантінгтона, «взяти» 81-е шосе і добратися до Сіракуз, а далі — Канада.

Але це була лише гіпотеза.

їхали сільськими розбитими путівцями, на яких навіть їхній комфортабельний лімузин, що рухався за допомоги суперсучасних водно-водневих двигунів, вистрибував на вибоїнах і хилитався. Затемнені вікна лімузина не давали уявлення про світ, що їх оточував, бо через броньовані шибки смарагдові весняні поля Пенсільванії, червоні фермерські будиночки й зерносховища, подібні до батарей протиракетної оборони, білі протестантські церкви, підчепурені до Easter — свята Воскресіння Христового, яке відзначили недавно, 11 квітня, — все це було позбавлене барв, тільки тіні, як при сонячному затемненні.

Божена слова не вимовила від початку поїздки. Лягла на переднє сидіння спиною до Гайдука й заснула. У темряві Гайдук не побачив її обличчя, помітивши тільки, що вона запнула голову хусткою, як це роблять мусульманки. Поїздка до Києва з цією похмурою істотою, мовчазною і непривітною, видалася Гайдуку ще однією ознакою — не найстрашнішою, щоправда, але малоприемною — тої катастрофи, що сталася з ним. Катастрофи, передчуття якої переслідувало його останнім часом. Щось зламалося в налагодженому механізмі Бюро та ВІРУ.

Він дістав з міні-бару кришталевий графин, який засвітився, як маленька різдвяна ялинка, налив у склянку темну рідину, спробував. Це був бурбон «Джім Бім» — один із кращих Гатунків американського віскі. Не знайшовши льоду, випив одним ковтком.

Тихий голос (водія? чи того, хто відповідав за його безпеку?) пролунав згори:

— Сер, якщо хочете лід, відчиніть, будь ласка, холодильник, під міні-баром. Там содова і сендвічі з шинкою і сиром.

— Все гаразд, — бадьоро відповів Гайдук, хоча розпачу було вдосталь.

«Не падай у паніку, розвіднику,— наказав собі Гайдук.— Дрон міг спопелити тебе, але ти живий. Що сталося? Чому? Хто твій ворог? Ворогів багато, але хто головний? Смертельний?»

***

...Бюро Гайдука — цілком легальна, солідна установа розташувалася в одному з найпрестижніших районів Вашінгтона — на Дюпон-серкл, там, де Коннектикут-авеню, зливаючись з Массачузетс-авеню, своїм вістрям — наче добре загостренний олівець — упиралася в Дюпон-серкл. Будинок №1369, пофарбований в яскраво жовтий колір, через що отримав назву "chicken'', своєю архітектурою нагадував київські купецькі будинки з керамічними прикрасами і був дуже зручний: під ним був просторий гараж, що дуже влаштовувало клієнтів Гайдука. Незважаючи на престижність, Дюпон-серкл був одним з найкошмарніших місць для автомобілістів Вашінгтона — справжній тромб у серці столиці.

Гайдук любив це місце, бо за будь-якої спеки тут можна було відчути прохолоду: фонтан, побудований на честь не відомого нікому контр-адмірала Дюпона, відсвіжував повітря, а дерева створювали затишок і давали блаженну тінь. Фонтан нічим не нагадував військово-морську професію Дюпона, бо його підпирали оголені мармурові хлопці й дівчата кінця XIX століття, хіба що тільки вода, щедро хлюпаючи згори на зжовклі статуї, символізувала океанську потугу Америки. Саме тут, на лавочці біля фонтана, Гайдук познайомився з Ліндою Кенворсі.

Зітхнувши, Гайдук переплив думкою з ліричного в інше, суворіше річище. У Бюро працювало п'ятеро: він, його перший заступник і давній друг Віктор Безпалий, підполковник ВІРУ, Костянтин Слісаренко, експерт, доктор фізико-математичних і технічних наук, який нібито не належав до жодної розвідувальної структури України, бо був винятково неорганізованою, забудькуватою людиною з ознаками геніальності. Коли збувався чергового запою. Ще двоє американців — Карл Томсон, технічний експерт, флегматичний знавець найновіших систем зброї Конфедерації та симпатична товстушка Ніколь Коен — перекладачка, секретарка, технічний менеджер і організатор веселих «барбекю», коли у задушевній атмосфері доброї пиятики можна було довідатися багато чого цікавого й домовитись про взаємопрофітну оборудку. Гайдук припускав, що всі хлопці з його офісу переспали з Ніколь, та дивився на це поблажливо.

Діяльність Гайдукової фірми велася у відповідності до закону Конфедерації «Про національну безпеку», частини третьої — «Захист чутливих і подвійного призначення технологій». Він розділив причини свого провалу (а що це було саме так, Гайдук не мав сумніву) на кілька категорій. Економічна — якась (яка?) компанія втрачала зиск і ринки збуту, що їх забезпечували партнери Гайдука в Японії, Сінгапурі чи Африці. Або особистісна-грошова — хтось (хто?) не дорахувався грошей на офшорному рахунку, як було обіцяно (або сплатили сповна, але жадібність схопила когось (кого?) за горло. Політична — Гайдук і його контора почали заважати комусь (кому?) в азартній політичній грі, коли перекроювалася карта світу, коли поволі набирала оберти нова, четверта глобальна війна, і ставки життя і смерті держав були як ніколи високі. І останнє: якась (яка?) істота на високому рівні (якому — політичному, військовому, розвідувальному?) вирішила перерізати йому горло задля... Задля чого? Щоб зайняти його місце? Воно не було в загальнодержавній ієрархії надто престижним, навпаки — вимагало спеціальних знань, спритності, відмови від багатьох принад нормального життя і вважалося в розвідувальному співтоваристві одним із найнебезпечніших. Будь-який необережний крок тут міг стати смертельним.

Гайдук почав аналізувати можливі варіанти подальшого розвитку подій. Повідомлення про присвоєння йому звання генерала, яке за інших обставин можливо й потішило б його самолюбство, жодним чином не покращило його настрій, а обіцянка нового призначення, навпаки, посилила депресію, проти якої були безсилі ковтки «Джіма Біма».

Кулеметні черги, що пролунали з турелі, встановленої ззаду лімузина, знищили чорні думки. Звук пострілів підказав Гайдуку, що це найновіший зенітний комплекс, який віялом вистрілював невеличкі самонавідні міни, котрі могли знищити в радіусі 10 миль будь-яку повітряну ціль.

Божена підхопилася злякано, але не сказала й слова, лише приречено прикрила руками голову — наївний жест беззахисної дитини.

— Сер, мем, — пролунав голос згори, — не хвилюйтеся. Здалося, що хтось нас атакує. Але все ОК.

Це вони на мене полюють, — ледь чутно сказала Божена й перехрестилася. Гайдук відзначив, що хрестилася вона справа наліво. Він ніяк не прокоментував її слова, знаючи, хто насправді був головною мішенню в лімузині. Через півгодини після стрілянини вони зупинилися.

— Зупинка на двадцять хвилин. Туалет у кінці ангара. Кава на столі під стіною. Ми на військовій базі «Менсфілд», у надійному укритті. Нам ніщо не загрожує. Прошу виходити.

Хтось відчинив важкі броньовані двері, і Гайдук, а за ним Божена вийшли з лімузина, розминаючи ноги. В ангарі на повну силу сяяло освітлення — надворі вже темніло. Двоє здорованів у чорній формі спецназу — один темношкірий у чорних рукавичках, мабуть, водій, другий білий — привітно всміхалися до втікачів. Це був їхній супровід. Літаків в ангарі не було, лише кілька розвідувальних «черепах», що своєю формою нагадували літаючі тарілки, біля яких вовтузилися команди обслуговування. Стрілець сидів на даху лімузина, звісивши ноги в турельний отвір. Механік у сірому комбінезоні, прикрашеному емблемою національної гвардії штату Нью-Йорк, допомагав поповнювати боєзапас зенітної установки.

На широкому столі попід стіною ангара, де валялися ремонтні інструменти, засмальцьовані технічні інструкції з кресленнями і схемами, брудні ганчірки та запасні блоки електроніки до «черепах», звільнили місце, вистелили паперовими серветками і поставили велику скляну колбу з кавою, молоко, банки «чайна-коли» та огидне американське печиво, нашпиговане шматками шоколаду, як дешева ковбаса салом. Ковтнувши каву, яка здалася йому не такою вже й поганою, Гайдук підійшов до ноутбука, що працював у автоматичному режимі. Клацнув клавішами, проглянув світові новини. Все буденне і знайоме до нудоти.

— Союз держав Чорної Орди (СДОР) проголосив намір провести у грудні в Батий-граді представницьку міжнародну конференцію, на якій будуть заявлені історичні мирні ініціативи.

— Колумбія на знак протесту проти ворожої політики Венесуели вийшла з оборонного альянсу Південної Америки і має намір приєднатися до співдружності Піднебесної Імперії.

Новини Вашінгтона.

— Президент Конфедерації Ендрю Ван Лі у зв'язку з загостренням міжнародної ситуації вранці вилетів до Західного узбережжя, округ Санта Барбара, космічна база Ванденберг, з метою перевірки стану бойової готовності системи ПРО...

Кримінальна хроніка.

І одразу ж погляд Гайдука зачепився за повідомлення поліції округу Колумбія:

— Сьогодні о першій годині пополудні у квартирі на Спрінгфілд знайшли труп українського бізнесмена Віктора Безпалого...

Як у страшному сні, автоматично натиснув кнопку TV-зображення. Побачив, як вивозять на візку зі знайомого під'їзду труп у чорному пластиковому мішку, побачив маску жаху на обличчі Ніни — дружини Безпалого, його переляканих дітей, Мар'яну і Джорджа. Це тривало лише одну мить — і на екрані з'явилася схожа на ляльку репортерка з риб'ячими очима, яка явно зчитувала текст з електронного суфлера:

— Вбитий Без... Без... палій, — з наголосом на останньому складі (репортерка ледве подолала незнайоме прізвище), — можливо, був причетний до торгівлі зброєю. Поліція підозрює у вбивстві містера Гайдука, керівника українсько-американської компанії. На екрані статично завис його фотопортрет, взятий з сайта Бюро: чорне волосся з першими ознаками сивини на скронях, коротка зачіска, темні, глибоко посаджені очі, сплющений боксерський ніс, міцно стиснуті губи і важкий, підозріливий погляд. «Типовий італійський мафіозі, — подумав Гайдук. — Або давньоримський центуріон».

— Містер Гайдук, — продовжувала всезнаюча репортерка, — зник сьогодні зі свого помешкання на Канал-Роуд.

Сусіди бачили, як він від'їжджав на таксі, що належить пакистанській компанії, яку підозрюють у зв'язках з екстремістським мусульманським рухом «Аль-Карім»...

«Ось куди мене занесло, — подумав Гайдук.— Може й справді податися до Ісламабада?»

Репортерка торохкотіла, не зупиняючись:

— Поліції стало відомо, що між Гайдуком і вбитим існував давній конфлікт. В компанії панувала атмосфера ворожнечі і взаємних звинувачень...

Білий хлопець, що їх супроводжував, делікатно торкнувся його плеча.

— Треба їхати. Не звертайте на це уваги. Ми захистимо вас. Це справа Вогняної Сари та її людей.

Гайдук повільно, як після тяжкого нокдауну, посувався у напрямку лімузина. Відчув нудотну слабкість. Тільки б не почати блювати. Знав: це — всеохоплюючий страх. Якщо його не подолати, загинеш.

Він глянув на Божену: ні чорні великі окуляри, ні чорна, як у шиїтів хустка, що затуляла половину обличчя, не могли приховати того сумного факту, що племінниця Марти Джеферсон була жорстоко побита: на спухлому носі — біла скотчева наліпка з марльовими валиками для фіксації ніжних кісток, з-під окулярів виповзали синці, на нижній губі — тріщина, намащена маззю, на шиї — сині странгуляційні смуги.

Незважаючи на те, що Вожена була вдягнена в довгий балахон з темно-сірої джинсової тканини, який дуже скидався на тюремне вбрання і приховував усі особливості її фігури і рухів, не важко було помітити, що дівчина ледве пересувається, по-старечому повільно сідаючи до лімузина.

Гайдук запропонував їй сісти позаду, але вона відмовилась.

Автомобіль рушив у напрямку канадського кордону, який вони мали перетнути в районі Огденсберга, десь посередині між Кінгстоном і Оттавою.

7.

У темряві салону (назовні також панувала ніч) було легше зосередитись і зрозуміти ситуацію. Гайдук, звичайно, знав, наскільки небезпечною є Вогняна Сара — віце-президент Конфедерації Сара Лу Лейн, яку звали «вогняною» не лише за яскраво-червоне волосся, але головно за вибуховий індіанський характер та полум'яні агресивні промови проти єврейської, китайської, російської, мексиканської, індійської, бразільської і ще бозна яких мафій, які нібито заволоділи Вашінгтоном.

Вогняна Сара не тільки зосередила у своїх руках (вірніше, в руках чоловіка, товстуна-індіанця з племені ірокезів) всю торгівлю наркозамінними речовинами, що їх виробляла фармакологічна корпорація NOP («по раіп» — без болю, що також асоціювалося з NOPAL — назвою мексиканського кактуса, з якого виробляли сильнодіючий наркотик), але й збиралася монополізувати розробку і виробництво нових систем озброєнь; тут перетиналися її шляхи та інтереси Гайдукового Бюро. Вже на другий день після обрання Сари віце-президентом, Вогняна леді розпочала кампанію проти китайської мафії, що було розцінено оглядачами як початок відкритої війни проти президента. Гайдук знав, як люто ненавидить Вогняна Сара першу леді Конфедерації сенаторку Ширлі Ван Лі: роздобувши в історичних хроніках згадку про білих колонізаторів, предків Ширлі, які безжально знищували індіанське населення під час депортації до Оклахоми, Сара почала гучну кампанію за визнання історичної провини американського білого істеблішменту й необхідності матеріальної компенсації за злочини, скоєні в XVII-XIX століттях. Сплачувати мали б, звичайно, сучасні нащадки винуватців геноциду супроти червоношкірих, і тільки вердикт Верховного Суду припинив божевільну атаку Вогняної Сари.

І все ж Гайдук не повірив білому охоронцю: такі хлопці без наказу керівництва, без затвердженого кимось плану гри не мали права вкидати таку інформацію об'єкту охорони. Була якась інша причина того, що сталося.

Раптом у темряві прозвучав тихий голос Божени. Вона говорила по-українськи, досить чистою, не діаспорною галицько-польскою, а наддніпрянською мовою:

— Я вже була там, у Менсфілді. Сиділа у військовій в'язниці. Мене там катували. Три дні тому тітка Марта забрала мене звідти до Вашінгтона.

Він сторопіло відповів їй англійською, бо майже забув українську: у посольстві всі розмовляли по-російськи, а на зборах КУКу (Конгресу Українців Конфедерації) панувала американська мова. Втім, на зібрання КУКу Гайдук ходив рідко, не бажаючи привертати до себе зайву увагу служби військова! контррозвідки Департаменту оборони КДПА. Серед його агентури було чимало українців, які з ідейних міркувань надавали йому необхідну інформацію.

— Не кажіть нічого, — тоном наказу мовив Гайдук. — Тут нас слухають.

— Я нікого не боюся, — вперто продовжувала дівчина. — Цей самий кадилак забрав мене до Вашінгтона, ті ж самі люди супроводжували. Вони й так все знають.

— Чому ви їдете в Україну? — спитав він, все ще думаючи про Вогняну Сару.

— Бо не можу жити у цій клятій країні. Тут панує поневолення і беззаконня. Я ненавиджу Америку. У світі немає гіршої країни. Тут убивають невинних людей.

«Тут вбивають невинних людей, — повторив подумки Гайдук. — А де їх не вбивають?». І спитав:

— А в Україні ви були коли-небудь?

— Ніколи. Але там живе мій брат Аскольд. Він казав, що немає кращої країни в світі.

— А що він там робить?

— Воював з москалями. Тепер став гончарем. Ліпить горщики і свистульки. Одружився. І щасливий.

Обидва змовкли і вже не подавали голосу до канадського кордону, який перетинали о четвертій годині ранку. Пройшла доба відтоді, як над Гайдуком і Ліндою завис дрон, що пронизував їхні голі тіла безжальним поглядом надпотужного об'єктива.

Божена знову вмостилася спати на своєму сидінні, а Гайдук куняв сидячи, доки не заснув міцно.

8.

21 квітня 2077 р.

9.07 AM

Таємно

Президенту Конфедерації Держав Півн ічної Америки

Ендрю Ван Лі

Сер,

Вважаю своїм обов'язком інформувати вас про події, пов'язані з Американсько-Українським Бюро з науково-технологічних обмінів, яке постійно перебуває в центрі уваги наших розвідувальних зусиль. Управління стратегічних операцій Центральної служби безпеки ретельно відстежує як характер контактів, так і специфіку діяльності Бюро, очолюваного п. І.Гайдуком. За нашими даними І.Гайдук є полковником Військової розвідки МО України (ВІРУ), начальником одного з управлінь. З розшифрованого Національним центром обробки інформації послання Президента (Гетьмана) України, що поступило до Посольства України вчора, 20 квітня ц.р., стало відомо, що І. Гайдуку присвоєно звання генерала-хорунжого ЗСУ (бригадного генерала) з одночасним терміновим відкликанням до України.

З агентурних джерел, якими володіє Центральна служба безпеки Конфедерації в Особливому відділі при Президенті (Гетьмані) України, стало відомо, що ситуація в Києві вкрай загострилася внаслідок посилення суперництва прибічників Союзу Держав Чорної Орди (СДОР), що групуються навколо лідера Руху Чотирьох Свобод, члена Ареопагу України М. Басманова, підтримуваного Державною Вартою України, і групи, яка орієнтується на грецько-польсько-литовсько-скандинавське об'єднання (на чолі групи — спікер верхньої палати Сейму (парламенту) України Індіра Голембієвська), яку підтримує Військова Розвідка і Міністерство оборони України.

Президент (Гетьман) України п. Махун займає обережну позицію, намагаючись не дати жодній з груп взяти гору і захопити владу в країні.

За нашими агентурними даними І.Гайдук є висококваліфікованим технократом, який не бере участі у політичній боротьбі і не цікавиться внутрішньоукраїнськими справами. Очолюване ним Бюро діє на користь стратегічного партнерства Конфедерації та України, здійснивши ряд спільних взаємовигідних науково-технологічних проектів в оборонній сфері. Майбутня роль І.Гайдука в Києві невідома.

Адмірал Стенлі Фішер, директор ЦСБ

***

Шифрограма з борта ВПС № 1

21 квітня 2077 р.

10.00 АМ

Адміралу С. Фішеру

Що вам відомо щодо наміру Союзу Держав Чорної Орди провести в Києві (Батий-град) самміт СДОР, які рішення мають бути там прийняті? Посильте спостереження за Президентом (Гетьманом) України. Яку роль все ж таки має відігравати Гайдук? Прошу негайно інформувати мене особисто.

Президент — Ван Лі

***

21 квітня 2077

3:00 РМ

Таємно

Президенту Конфедерації Держав

Північної Америки

п. Ендрю Ван Лі

Сер,

Інформую, що приблизно об 11.ЗО AM у своїй квартирі у Вашінгтоні був вбитий В. Безпалий, заступник директора Бюро (директор — І.Гайдук). Характер вбивства визначають експерти Центральної лабораторії Бюро розслідувань. Сам Гайдук, якого постійно відстежують відповідні служби ЦСБ та Бюро розслідувань Конфедерації, має стовідсоткове алібі і, судячи з усього, не причетний до вбивства. Відпрацьовуємо різні версії вбивства, включно з участю відомої Вам особи.

З 2.00 до 2.30 PM І.Гайдук мав зустріч у Білому домі з Першою Леді (зроблено відео- і аудіозапис бесіди), і о 2.45 покинув Білий дім у лімузині Першої Леді, супроводжуваний її особистими охоронцями. Згідно з національною безпековою директивою 1278-Х/68, навколо лімузина Першої Леді було активізоване силове поле, яке унеможливило як підслуховування розмов всередині авта, так і наведення дронів на ціль.

Курс лімузину: військова база Менсфілд, штат Нью-Йорк, канадський кордон, таємна військова авіабаза Конфедерації ім. генерала У. Кларка.

Інформуватиму Вас про подальший перебіг подій.

Адмірал Стенлі Фішер

***

21 квітня 2077 р

16.30 РМ за місцевим часом

Цілком таємно. Один примірник

Його Ясновельможності Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі-Данилу Махуну

Посольство України в Конфедерації Держав Північної Америки засвідчує свою повагу і доповідає, що сьогодні відбулися такі надзвичайні події.

Заступник директора Українсько-американського Бюро з науково-технологічних обмінів підполковник Безпалий Віктор Іванович, 2042 р народж., був убитий у власній квартирі у Вашінгтоні під час радіозв'язку з Києвом (перебував на балконі 12 поверху житлового комплексу). Телеканал Кримінальних новин (WCN) оголосив про це у передачах о 3 і 4 годинах РМ, повідомивши про нібито причетність генерала І.Гайдука до вбивства.

Посольство негайно відреагувало, доручивши консулу зв'язатися з поліцією і встановити всі деталі вбивства і виконати всі необхідні формальності.

З І.Гайдуком втрачено зв'язок, його місцеперебування невідоме. Співробітникам Посольства, офіцерам безпеки ЗІС ДepBapy і військової місії ВІРУ в Конфедерації мною особисто дано доручення вжити всіх заходів по з'ясуванню місця перебування Гайдука І.П. та його можливої участі у вбивстві В.Безпалого.

Оскільки Бюро, хоч і представляє інтереси України, не є підрозділом Посольства, репутація диппредставництва України від скандалу з Бюро не постраждає.

Інформуватиму про подальший перебіг подій. Чекаю вказівок.

З повагою, Посол Руслан Фощенко

***

22 квітня 2077 p.

2 година ночі

Шифрограма 63-84/CNAS.

Послу України в Конфедерації Держав Північної Америки

Р. Фощенку

Свою шкурою відповідатимеш за все, що сталося. Хто вбив Безпалого? Де Гайдук? Я тобі покажу «чисту репутацію Посольства». Поїдеш до Сьєра-Леоне, пиндюк.

Гетьман України

9.

Вони й не помітили, як перетнули американо-канадський кордон. Властиво, і кордону ніякого не було. Проминувши старий міст, що з'єднував береги ріки Св.Лаврентія, вони опинилися на узліссі, де стояла мисливська дерев'яна будка, в якій міцно спали ополченці канадського війська — школярі, озброєні старовинними гвинтівками М-24. Всі дорослі службовці регулярних військ Канади брали участь, спільно з американськими і мексиканськими вояками, у трьох глобальних операціях: Південній (операція «Какаду»), де точилися бої переважно в джунглях Бразілії, Східній (операція «Шовковий шлях»), де мобільні групи Конфедерації діяли в Сінцзяні, Тібеті й вторгалися в сферу відповідальності Чорної Орди — Туркестан і Кавказький Халіфат, Близькосхідній (операція «Грааль»), де елітні війська Конфедерації захопили плацдарми в Бейруті та Дамаску, пустелю Негев і узвишшя довкола Єрусалима, намагаючись врятувати залишки ізраїльської держави від мусульманського потопу.

Враховуючи геополітичну ситуацію, Пентагону і Організації Глобальної безпеки довелося працювати над планом операції «Сталінград», що відкривала б новий театр військових дій у Європі.

Почувши сигнали лімузина, заспаний хлопчисько у натільній сіро-зеленій армійській білизні вийшов з будки і підняв шлагбаум, грузилом до якого слугувало колесо від джипа, що підірвався неподалік на міні.

Лімузин повільно проїхав через епізоотичний бар'єр — якусь смердючу багнюку, залиту до спеціального бетонного корита — й заїхав на територію Канади. Гайдук прокинувся, почувши сигнал лімузина, і згадав про паспорт. Мав право на дипломатичний паспорт згідно з угодою про українсько-американське співробітництво у галузі науки і високих технологій. Паспорт був при ньому, в зовнішній кишені його новенької синьої куртки. Але паспорт не перевіряли. Потім згадав про пакуной, переданий йому Ширлі, та слова Марти Джеферсон. Розв'язав бант і розірвав цупкий подарунковий папір, яким було обгорнуто пакет. Що там? Китайська фарфорова ваза? Чи кам'яний божок іннуїтів? Ввімкнув верхнє освітлення, призначене для читання паперів у лімузині. Вожена спала, повернувшись до нього спиною.

Промінь світла вихопив шкатулку з темночервоної шкіри з витісненою емблемою Президента Конфедерації — той самий, відомий ще з часів США, американський орел з гілкою оливи у правій лапі й пучком стріл у лівій, з тим самим білим хвостом і написом Е PLURIBUS UNUM. Тільки над головою орла було розміщено три великі зірки — білу американську, червону канадську і зелену мексиканську. Відкрив шкатулку: золотий, витонченої роботи метелик, прикрашений смарагдами, що призначався для пишних грудей Наталії Гаврилівни Махун, Першої Леді України. Потім побачив свою рідну стареньку «Беретту» М9А11 з трьома запасними магазинами і конверт з грошима (його, Гайдуковими грошима) й банковими документами. Коли тільки встигли дістати це багатство з будинку на Канал Роуд? Нижче, на дні, лежав незнайомий прилад, схожий на наручний годинник з великим циферблатом. Підніс поближче до очей. Годинник раптом засяяв блакитною прозорістю екрану, на якому виникли різні символи, і серед них — крапля води. Гайдук зрозумів, що в його руках найновіша розробка геджету для безпечного глобального комунікування. Будь-який сигнал, що виходив з апарату — телефонний, телевізійний, комп'ютерний чи супутниковий — неможливо було засікти і, відповідно, знищити залпом самонавідних ракет. Про кращий подарунок годі було мріяти! Гайдукові агентура доповідала про цю нову цяцьку компанії Фор Епплз (Four Apples), яку американці в обмежених кількостях надавали у користування вищим цивільним і військовим чинам Конфедерації. Майнула шалена думка — подзвонити зараз до Вогняної Сари, спитати, чи це її люди вбили Віктора Безпалого? Думаючи про Віктора, не вірив, що його немає серед живих. Ще вчора (чи позавчора?), після отримання шифровки від Гетьмана, вони добряче випили з Віктором, обмиваючи першу генеральську зірочку Гайдука. Пили не в офісі, а в ірландському пабі «О'Коннор» в Спрінгфілді, запиваючи польську горілку «Білий орел» чорним пивом «Гіннес». Домовилися, що Віктор перебере на себе все господарство Гайдука, всі його зв'язки і агентурну мережу. Гайдук пообіцяв невдовзі повернутися з Києва до Вашінгтона, щоб передати справи Безпалому й організувати всі необхідні прощальні заходи. Попрощалися... У тому, що Безпалий після від'їзду Гайдука стане директором Бюро, вони не сумнівалися. Уявив Віктора з простріленою головою й жовтою биркою, прив'язаною до великого пальця правої ноги, у морзі центральної лабораторії Бюро розслідувань у Квантіко, в лісах Вірджинії, де колись містилася Академія ФБР. Не сумнівався, що саме туди завезли труп Безпалого. Скам'яніла від горя, безпорадна Ніна зі спухлим від сліз обличчям, кучерявий, зляканий Джордж, заплакана Мар'янка.

Вперше за цю божевільну добу Гайдук так гостро відчув біль утрати найближчої людини. Для Гайдука — військового і науковця — священними були поняття «моя команда», «мої люди», «хлопці, яким можна довіряти». Ні родина, ні якась партія чи політичний рух (збіговисько зрадливих базік, об'єднаних (скоріше — роз'єднаних) жадобою влади) не становили для Гайдука жодної цінності. Ніколи не мав сентименту до родичів — двоюрідних братів чи дядьків — які незрідка виявляли ворожість до нього, вважаючи його самозакоханим, владолюбним, жорстоким, замкненим у собі егоїстом. Зневажав усі партії, не вірячи жодному з лідерів: робота у розвідці й можливість ознайомитися з найтаємнішими файлами, що їх накопичувало Головне управління військової розвідки і Особливий відділ при Гетьмані, позбавив Гайдука ілюзій щодо минулих і теперішніх політичних лідерів України.

Він вірив тільки друзям-розвідникам, на допомогу яких можна було сподіватися в будь-якій смертельній ситуації, з якими пройшов не одне випробування; знав, що колеги, перевірені часом, належать до «його команди», він любив їх, пишався ними і всюди, де міг, допомагав їм. Віктор Безпалий був одним з найвірніших Гайдукових сподвижників.

Вже світало, коли лімузин з утікачами дістався Смитз Фолз, де розташувалася таємна авіабаза імені генерала У.Кларка. Звіт про цю базу, підготовлений резидентом військової розвідки України по Канаді, пройшов ще у 2075 році через Бюро Гайдука. Це був доволі поверховий документ (діяльність резидента в Канаді взагалі викликала в Гайдука ряд запитань), але зараз, риючись у пам'яті, він згадав, що, згідно з інформацією, авіабаза призначена для здійснення таємних операцій в Арктиці і Сибіру, Пакистані, Китаї, Індії та Афганістані. Маршрути стратегічних бомбардувальників і важких військово-транспортних літаків пролягали над Північним полюсом і територією Союзу Держав Чорної Орди. Ні в канадський, ні в американській пресі та інтернетджерелах база не згадувалась. Лише одного разу, коли важкий бомбардувальник «Ланкастер-37» розбився неподалік Оттави, у французькій її частині Гатіно, спалахнув скандал: заморська територія Франції Квебек звинуватила владу Онтаріо в навмисній диверсії проти французьких інтересів. Вибух знищив науково-дослідний центр з виробництва високоточних боєзарядів у передгір'ях Гатіно. Паризька преса висунула навіть припущення, що на борту «Ланкастера» могла бути ядерна зброя — такої сили був вибух. Але справу швидко зам'яли. Конфедерація сплатила Парижу солідну компенсацію і надала французам збройну допомогу у проведенні каральної операції проти самопроголошеного арабського Халіфату в департаменті Івелін, врятувавши Версаль від зелених прапорів ісламу. Проте аналітики ВІРУ з кількох маленьких заміток зробили висновок щодо точки злету бомбардувальника, його бойового навантаження і траєкторії падіння.

Починався ранок. Сонце сходило від кам'яних бастіонів, якими закінчувався Атлантичний океан, й піднімалося над Ньюфаундлендом і Лабрадором. У весняному, ще холодному тумані, нечітко вимальовувалися темно-сірі силуети велетенських літаків. Гайдук автоматично порахував їх — понад три десятки. У східному секторі аеродрому причаїлися винищувачі-бомбардувальники F-160 вертикального злету — пласкі чорні безформенні платформи, що панували в стратосфері. Вежа управління авіарухом, схожа на середній нью-йоркський хмарочос, випливала з імли. Під'їзні доріжки ще були пунктирно позначені синіми нічними вогнями; полем снували важкі армійські траки для перевезення боєприпасів.

Лімузин перетнув злітну смугу і подався на кінець поля. Неподалік потужних радарних антен стояв літак, якого ще ніколи в житті не бачив Гайдук. Це був величезний старий «Ланкастер-27» — легендарний транспортний біплан з вісьмома двигунами — по чотири в ряд на кожне нижнє крило. Літак був побудований років сорок тому, коли владу в ООН захопили божевільні «зелені» й нав'язали людству — під приводом боротьби з кліматичними змінами — самовбивчі обмеження у викидах вуглецю та споживанні пального. На темно-сірому двоповерховому фюзеляжі літака був намальований великий червоний хрест на квадратному білому полі. Літаючий госпіталь, який міг одночасно перевозити до 400 поранених, був обладнаний двома операційними і трьома перев'язочними приміщеннями. Лімузин впритул під'їхав до розчахнутого черева літака. Частина його лежала на землі й слугувала мостом для завантаження контейнерами, закамуфльованими під кольори пустелі. Стояв звичайний для такої ситуації гамір. Сержант, що керував завантаженням контейнерів, лаявся з водіями, аби не порушували центровку літака. Дві жовтогарячого кольору цистерни з пальним присмокталися шлангом до правЪго і лівого крил. По них бігали механіки, поралися біля двигунів. Гайдук помітив, що на нижніх крилах біплана прокладено спеціальну доріжку, огороджену сіткою. «Невже вони виходять на крила під час польоту?» — жахнувся Гайдук.

Ніхто не звертав уваги на приїжджих, які мовчки стояли неподалік лімузина. Вожена трималася осторонь, поправляючи на вітрі хустку, щоб не відкрити обличчя. Нарешті до Гайдука підійшов немолодий офіцер у формі розвідника ВПС Конфедерації, віддав честь і попросив паспорт. Зробив якусь позначку у лептопі, потім чемно сказав:

— Рекомендую викинути одяг. На ньому є маячки.

Гайдук мовчки простягнув офіцеру пакет з одягом, в якому прийшов до Білого дому. Непоганий темно-синій, кольору «нейві» костюм за 200 глобо, світло-рожевий галстук. Нові черевики. Шкода.

Офіцер потер долонею сиву борідку:

— Дозвольте взяти на час рейсу шкатулку. Потім повернемо.

Гайдук віддав шкатулку з пістолетом та подарунком першої леді і грамоту Президента Конфедерації. Гроші й геджет-комунікатор завбачливо сховав до кишені.

— Як летимо, капітане?

— Летимо в Європу, куди — не маю права сказати. Вірніше — не знаю. Все залежить від ситуації. Адже ви знаєте, що в Європі війна.

Всюди війна. Ніким офіційно не оголошена, повзуча, перманентна, глобальна війна.

Сонячне тепло з'їдало туман. Ревище двигунів заповнило злітну смуту, з якої один за одним стартували бомбардувальники і відлітали у напрямку затоки Гудзон, а звідти до Північного кола. Самотність і безнадія охопила Гайдука. Ліс навколо бази ще оточували смуги снігу, як у тайзі, а у Вашінгтоні, на Канал-Роуд, цвіли рожеві й жовті маленькі айстри — Лінда старанно поливала їх. Там залишилося його життя. Цистерни повільно від'їхали від літака, залишаючи гарячий слід у прохолодному просторі летовища.

Сивий офіцер приклав долоню до козирка старенького авіаційного кашкета.

— Прошу заходити, пані і панове. Від імені авіакомпанії «Літаючі гроби» вітаю вас на борту «Кульгавого дракона». Летіти нам довго, до двадцяти годин, чи долетимо — невідомо, шлях небезпечний. Але екіпаж надійний, веселий, молодий — всі пілоти старші за мене (він весело підморгнув мовчазним Гайдуку і Божені), але є вдосталь алкоголю і смачної їжі. Прошу, мадемуазель.

Першою він галантно пропустив Божену.

Гайдук попрощався з хлопцями з лімузина, помахав рукою стрільцю, який стирчав на даху «Каділака», і подався по трапу у непривітне черево «Кульгавого дракона». Величезний люк одразу почав зачинятися, і у літаку стало зовсім темно.

За мить до цього до літаючого госпіталю залетів невеличкий дрон й сховався в порожній операційній, сівши на безтіньову хірургічну лампу.

Літак повільно рушив довгою бічною доріжкою до початку злітної смуги, щоб зайняти чергу за бомбардувальниками, які з гуркотом злітали один за одним у холодне небо Канади.

10.

22 квітня 2077 р.

ОПЕРАТИВНИЙ НАКАЗ № 1377/2554 ОТ

Таємно

Всім прикордонним заставам, пунктам і постам переходу держкордону

Всім розвідувальним підрозділам прикордонної служби.

Всім земельним і волосним Управлінням Державної Варти України.

Всім агентам ДерВару, співробітникам поліції і службовцям військової жандармерії

Орієнтую, що виконавчий директор українсько-американського Бюро науково-технологічних обмінів, він же генерал-хорунжий Головного управління військової розвідки України Гайдук Ігор Петрович, який 21 квітня ц.р. зник зі столиці Конфедерації Держав Північної Америки м. Вашінгтон у невідомому напрямку і який звинувачується у причетності до вбивства заступника директора Бюро В. Безпалого, а також у інших тяжких державних злочинах, має з'явитися на території України.

НАКАЗУЮ:

у разі спроби Гайдука І.П. перетнути державний кордон України або при виявленні його на території Держави затримати і доставити до штаб-квартири ДерВару (Київ, ВолодимирськаЗЗ/37).

Гайдук озброєний і надзвичайно небезпечний. Має бойовий досвід офіцера спецназу розвідки.

Про всі підозрілі переміщення й спроби нелегального перетину держкордону доповідати мені особисто.

Директор Державної Варти України.

Юлій Мережко

***

22 квітня 2077 р.

10.00 AM

Президенту Конфедерації Держав Північної Америки

Ендрю Ван Лі

ТАЄМНО. Вищої державної ваги

Сер,

Як щойно ми дізналися з надійних джерел, Сара ЛуЛейн готує винятково небезпечну провокацію, здатну порушити основи державного ладу Конфедерації й значно ослабити наші міжнародні позиції, не кажучи вже про катастрофічні наслідки для Вас особисто.

Вчора увечері (21.04.77 о 10.00 РМ) у приміщенні штабу Об'єднаних сил підводного морського флоту Конфедерації відбувся запис теле-, радіо- і пресового інтерв'ю віце-Президента для провідних теле-радіо каналів та видань «Вашінгтон Пост», «Нью-Йорк Таймз», «Глоб енд Мейл», «Мехіко Ньюз», «Гардіан», «Шпігель», «Київ-Cmap», в якому містяться тяжкі звинувачення на адресу Першої леді сенатора Ширлі Ван Лі в її зв'язках з резидентом розвідки Чорної Орди (СДОР) генералом Гайдуком, який через Першу Леді нібито отримував найчутлівішу таємну інформацію, пов'язану з національною безпекою Конфедерації. Наводяться фальшиві дані про численні зустрічі Гайдука з Першою Леді відверто сексуального характеру на конспіративних квартирах і додаються — на жаль, справжні — відеозаписи інтимного змісту двадцятирічної давнини зі студентських часів Гайдука і Ширлі Мак Доул, коли вони навчалися в МІГ.

Сара Лу Лейн вимагає передати скандальну справу у відання спеціального Прокурора Конфедерації Стівена Голдмана. Також вона вимагає негайно заарештувати Гайдука і Першу Леді.

Головна мета інтерв'ю — домогтися імпічмента президента Конфедерації, першим етапом чого має стати негайне позбавлення Вас влади і передачі всіх повноважень віце-президенту КДПА до з'ясування всіх деталей справи.

Сьогодні Вам буде пред'явлено ультиматум. У разі Вашої відмови виконати висунуті вимоги, інтерв'ю буде оприлюднене завтра, максимум — післязавтра.

Адмірал Стенлі Фішер

PS. Згаданий Гайдук дістався сьогодні бази ВПС Кларк (Канада) і о 9.30 AM відлетів до Європи на госпітальному літаку «Ланкастер-27» ВПС Конфедерації. Посадка, в залежності від оперативної ситуації, відбудеться на таємній базі «Росток» (Німеччина) або на базі «Мазури»(Польща) 23 квітня приблизно о 15.00 європейського часу.

Стенлі

***

22 квітня 2077 р.

12.30 РМ

Абсолютно таємно

Головнокомандуючому військ Космічної і Протиповітряної оборони Конфедерації

Маршалу авіації Алексу Джозефу

Як стало відомо, на борту госпітального літака «Ланкастер-27» сьогодні, о 9.30 AM, до Європи відлетів особливонебезпечний злочинець, резидент розвідки Чорної Орди (СДОР) генерал Гайдук, при якому знаходяться стратегічні плани операції «Шовковий шлях». Потрапляння цих планів до рук ворога нанесе великий удар інтересам національної безпеки Конфедерації, в результаті чого загинуть десятки тисяч наших військовослужбовців, буде втрачено мільярди амеро.

НАКАЗУЮ:

Знайти і знищити госпітальний літак «Ланкастер-27» над Атлантичним океаном. Побічні втрати (collateral damage) від загибелі літака і його мирної команди не йдуть у жодне порівняння зі стратегічною катастрофою, якою загрожує передача документів ворогу. Літак має бути знищений поза територіальними водами Конфедерації та її економічною зоною.

Про виконання наказу негайно доповісти.

Президент Ендрю Ван Лі

***

Повідомлення телеканалу CNN

від 22 квітня 2077 p. (11.00 AM Вашінгтонського часу)

Президент Конфедерації Ендрю Ван Лі з невідомих причин терміново покинув базу Ванденберг і відлетів до Вашінгтона. Ні Президент, ні його оточення не коментують цю подію. На думку експертів, від'їзд Президента пов'язаний з загостренням ситуації на Близькому Сході. З неофіційних джерел стало відомо про тяжкі втрати військового контингенту Конфедерації в Бейруті.

11.

Вони розташувалися на другому поверсі літака в порожній палаті для поранених офіцерів. То було аскетичне, пропахле запахом йоду і дезинфекції сіре приміщення з чотирма ліжками и двома ілюмінаторами, з яких відкривався вид на праве крило біплана; маленький столик, як і ліжка, був міцно приварений до палуби, чотири металеві стільці з легкого сплаву, що фіксувалися завдяки електромагнітам, пристінна шафа з посудом, упаковками ліків та шухлядою зі старими книжками і журналами.

Сивий веселий офіцер, який відрекомендувався старшим стюардом літаючого госпіталю Морисом Бланшаром, заходився накривати стіл: це був стандартний набір продуктів, запакованих у пластикові ємності — салати, шинка, сири, тунець, креветки, холодні промерзлі булочки, молоко і полуниці. «Зовсім непогано»,— подумав Гайдук, згадавши мізерні харчові пайки, які приносила на Канал-Роуд по п'ятницях Лінда, повертаючись з банку. Поряд з палатою був туалет з душем, куди негайно забралась Божена. Капітан Бланшар пояснював Гайдуку особливості їхнього лету: невеличка швидкість «Кульгавого Дракона» — 200-250 миль на годину, й незначна висота (до 10 000 футів, інколи літак летить дуже низько — на висоті 500-1000 футів) становить значну перевагу, оскільки стратосферні хижаки Чорної Орди з їхніми космічними швидкостями призначені до бою на великих висотах і нерідко бувають безсилими проти повільних, практично беззбройних «Ланкастерів-27». Крім того, по секрету повідав Бланшар, «Кульгавий Дракон» зазвичай літає у режимі «Стеллз», стаючи літаком-невидимкою, що рятує його не тільки від висотних винищувачів, але й від протиповітряних ракет наземного і морського базування, якими масово озброєні формування терористів. Екіпаж дотримується режиму радіомовчання, що допомагає подолати небезпечну океанську відстань. І все ж, скрушно похитав головою Бланшар, кожен рейс літаючого госпіталю пов'язаний з неабияким ризиком.

Повернулася Божена, чемно відмовилась від сніданку, тільки випила трохи молока й лягла на верхнє ліжко.

«Як я дотягну цю понівечену істоту до Києва?» — подумав Гайдук. Хоч і не вповні, але розумів, що вскочив у неабияку халепу, і тому почав розробляти різні альтернативні плани дій — як безпечно дістатися з Боженою до України після того, як вони долетять до Європи.

Гайдук відмовився від алкоголю, хоч як його вмовляв Бланшар. Та й ця холодна, позбавлена будь-якого смаку їжа не викликала в нього ніякого апетиту. Гарячої кави, яку би залюбки випив, не було — в літаку не працювали системи обігріву баків для чаю і кави.

— Цей одяг на вас затісний, — зауважив Бланшар. — Де ви його взяли?

— В Білому домі видали.

— О, то це історичний експонат! А літера «V» що означає? Victory? Перемога?

— Visitor. Відвідувач.

— Слухайте, в мене є пропозиція. Хочете обмін? Я беру цей історичний костюм — мені він буде сам-раз. А вам дам офіцерський камуфляж. Думаю, що розмір підійде.

— Гаразд, — погодився Гайдук, якого вже дратувала ця піжама, як він її назвав.

Бланшар швидко повернувся.

— Ось, міряйте.

Це був непоганий костюм — куртка, штани, міцні черевики. Камуфляжний колір і малюнок автоматично змінювалися у залежності від зони бойових дій — від Арктики (біло-блакитнявий) до пустель (жовтувато-синюваті плями) і осінніх узлісь (насичено жовті, червоногарячі кольори).

— Дякую щиро.

Гайдук з полегкістю скинув з себе подарунок Білого дому, в якому почувався блазнем, і швидко перевдягнувся. Божена тихо спала на верхотурі, заколисана гудінням двигунів і дрібним тремтінням фюзеляжу. Паспорт, гроші і геджет він переніс до кишень нового вбрання: кишень було вдосталь, багато з них — невідомого призначення.

Бланшар теж був задоволений — не кожен офіцер Конфедерації може мати хоч і дешевий, але шикарний костюм з Білого дому з золотою літерою «V» на лівій нагрудній кишені. Це була вигідна оборудка, бо офіцерський камуфляж йому дістався задарма: Бланшар узяв його у приміщенні, де складали речі померлих пацієнтів госпіталю.

Честолюбство розпирало Бланшара, який вирішив негайно податися до кабіни пілотів, щоб похизуватися перед ними обновою. Його друзі-пілоти впевнено вели старенький «Ланкастер-27» від берегів Лабрадору до узбережжя Гренландії. Пілоти якраз пили гарячу каву — в кабіні знайшлося місце для кавоварки. Запах кави «еспресо» викликав у Бланшара додаткову хвилю ентузіазму. Він похвастався своїм новим, президентським вбранням і, щоб догодити пілотам, які поділилися з ним кавою і хрусткими теплими круасанами, запропонував показати їм новйй порнофільм, життєва енергія якого мала стимулювати ветеранів військово-транспортної авіації. Він витягнув з кобури пістолета, яку почепив на правий бік, маленький диск з найновішим витвором кіномистецтва Каліфорнії.

Бланшара пілоти зустріли привітно. Знали, що цей SHUFFLER є неперевершеним майстром сороміцьких анекдотів і видатним фінансовим посередником, який під час недовгих зупинок «Кульгавого Дракона» на базах Конфедерації, розсіяних по всьому світі, міг забезпечити найкращий обмінний курс амеро на глобо, юані чи рупії. Таланти Бланшара високо цінувалися не тільки серед літунів, але й у командах хірургів і медсестер, що регулярно змінювалися на борту.

Стояв сонячний день, європейська пітьма була ще попереду, і океан під літаком розсипався на тисячі блищиків, які пригасали на мить коли по них стрімко ковзала тінь «Кульгавого Дракона».

12.

Госпітальний літак «Ланкастер-27» під назвою «Одноокий Дракон», набитий пораненими в бейрутській операції, повертався до Конфедерації, прокладаючи звичний курс від узбережжя Гренландії до Лабрадору. Він посувався у верхньому ешелоні на висоті 10 000 футів над поверхнею океану. Хірурги в операційних працювали з повним навантаженням, незважаючи на легку турбулентність, спричинену холодним полярним вітром, що віяв назустріч літаку з берегів Канади. Стогони і лайки чулися у госпітальних приміщеннях, де лежали ті, які ще кілька днів тому були сильними й тренованими чоловіками й жінками, а сьогодні перетворилися на скалічених, безногих і безруких інвалідів, які ще не збагнули, що можуть ось-ось померти, а в кращому випадку будуть викинуті з життя на смітник, як розтрощені на дорогах, понівечені автомобілі. Медсестри не шкодували наркотиків, щоб применшити страждання вояків. Військовий капелан стомився від біганини по відділеннях госпіталю, відпускаючи гріхи й даючи останнє причастя вмираючим. Тіла померлих переносили до спеціальної платформи, на якій спускали їх у пластикових пакетах до холодильного нижнього відсіку — царства мертвих.

Перший пілот «Одноокого Дракона» знав, що через сто п'ятдесят миль маршрут його літака перетнеться з маршрутом «Кульгавого Дракона», який прямував до Європи: можливо, при такій погоді вдасться згори візуально побачити силует «Кульгавого», другим пілотом якого служив брат капітана «Одноокого». Коли «Одноокий» досягнув точки перетину з «Кульгавим», перший пілот «Одноокого», який уже рік, як не бачив свого молодшого брата, порушив правила радіомовчання і натиснув кнопку переговорного пристрою:

— Хелло, тут Ванкувер-один. Як мене чуете?

«Кульгавий Дракон» (Ванкувер-2) зберігав мовчання, хоча сигнал був почутий.

— Джеррі, говорить Сем. У мене все гаразд. Скучив за тобою. Після цього рейсу йду у відпустку. Почекаю, коли ти повернешся... Люблю тебе, братику. Кінець зв'язку.

Брат мовчав, бо командир літака підняв кулак, погрожуючи другому пілоту. Командир не любив порушувати накази.

Перший пілот «Одноокого Дракона» ще блаженно посміхався, уявивши, яку радість справив братові, коли страшний тріск пробіг уздовж флюзеляжа, ніби консервним ножем розпанахали банку шпротів. Уламки крил, розпечені двигуни, медичне обладнання, трупи в чорних мішках і тіла поранених полетіли в океан; хірурги в зелених шапочках, масках і халатах, медсестри в жовтих комбінезонах і пілоти у синій уніформі летіли, розсипаючись віялом, як ангели, скинуті розгніваним Богом з неба, перетворюючись на важкі мішки з цементом, що розбивалися об бетонну поверхню океану, наче комахи при зіткненні з вітровим склом швидкісного автомобіля.

«Кульгавий Дракон», який не виказав своєї присутності у небі над Атлантикою, встиг відлетіти на кілька десятків миль від місця падіння уламків літаючого госпіталю. У кабіні пілотів панувала атмосфера легкої ейфорії — тишу переривали пристрасні зойки героїв порнофільму.

— Ми завжди з ним разом відпочивали. На Вікторії, — мрійливо мовив другий пілот «Кульгавого Дракона». — Повернуся — одразу піду у відпустку. Він обіцяв почекати.

Перший пілот і Бланшар не реагували, зосереджено вдивляючись в екран, де сюжет наближався до фінального оргазму. Бланшар, охоплений солодкими мріями, згадав, що в цій зміні до Європи летить старша сестра Моніка Гароді з Монреалю, фантазії якої перевершували примітивні ситуації фільму. Треба буде її пошукати.

...Винищувач-бомбардувальник F-160 майора ВПС Діка Стрінберга — найкращого аса Конфедерації на прізвисько «Літаючий пастор», бо й справді був пастором церкви Караючої Десниці Бога, з шаленою швидкістю, скинувши вагу трьох ракет, піднявся на висоту 90 000 футів, наче вершник Апокаліпсису. Чорний, сплющений, як складаний ніж, літак переможно ширяв над планетою, вкритою темноводдям океану і оголеним, без крихти криги, силуетом Гренландії.

Дік Стрінберг набрав код таємного каналу зв'язку з маршалом авіації Алексом Джозефом і коротко відрапортував:

— Сер, завдання виконано.

У відповідь почув дзвінкий, майже хлоп'ячий голос маршала:

— Поздоровляю, підполковнику. Добра робота.

F-160 ліг на зворотний курс до бази імені генерала У. Кларка.

13.

Гайдук порпався у шухляді, де лежав стос старих зачитаних еротичних журналів, китайських військових видань, європейських — німецькою і французькою мовами — економічних оглядів і довідників GSO (Global Security Organization), і врешті-решт надибав російський журнал «Набат», який невідь як потрапив сюди. Почав читати статтю якогось протоієрея отця Борисоглеба Чикирисова.

НОВОЛЮДИ КАК ЗНАМЕНИЕ НАШЕГО ВРЕМЕНИ

Человечество переживает один из ответственнейших периодов своей истории, по своему значению сопоставимый разве что с революцией осевого времени, осуществлявшейся в VIII — IV веках до н.э. и приведшей к созданию мировых религий и философских основ осознания человеком своей космической роли и мироздания в целом. Звезды приблизились к Земле, а на Небе появился Бог. Бог высветился не только на Небе, но и проник в души людей, впервые осознавших понятия добра и зла и содрогнувшихся от кровавого груза грехов, преступлений, инцеста и содомии, совершаемых ими в прошлом.

Вершиной этой революции, ее завершающей точкой, с которой начался отсчет нового времени, стало рождение, миссионерская деятельность и мученическая смерть еврейского диссидента Иисуса Христа. Фундаментом планетарного учения, на котором взросло здание христианской церкви во всех ее ответвлениях, стала вера в Его божественное происхождение, в Воскресение Христа, Его Вознесение в Царство Божье и Его ожидаемое второе пришествие, возвращение в наш суровый мир, когда Он оценит каждого — и живых и мертвых — и каждому воздаст по делам и помыслам их.

В течение веков эта доктрина казалась незыблемой: вера в Воскресение Христа, а, значит, и собственное бессмертие, согревала души миллионов верующих, была источником вдохновения для людей искусства.

Однако следует признать, что события ХХ-го и, особенно, ХХІ-го столетий привели к кризису иудо-христианства и практически разрушили — если не полностью, то на больших географических пространствах — учение христианской церкви о бессмертии души и Воскресении. Здание иудо-христианства рушилось под ударами чудовищного, немыслимого по меркам первой революции осевого времени количества убийств невинных людей в ходе нескольких мировых войн, в результате зверств тоталитарных режимов, геноцидов, вследствие массовых транспортных и промышленных катастроф, всего того, что повлекло за собою миллиардные жертвы.

Жертвоприношение таких неистовых размеров не могло не привести к жесточайшему кризису веры, потому что неизбежным был вопрос, вставший перед человечеством уже в начале ХХ-го века и особенно обострившийся сейчас, когда практически заканчивается век ХХІ-й: как Бог и Сын Божий — если они существуют — могли проявить столь жестокое равнодушие к страданиям миллиардов людей и как совместить индивидуальную ответственность верующего за свою жизнь и поведение перед Христом с масштабами анонимной массовости убийств — за какие грехи? — невинных людей, от доброй или злой воли которых в конечном счете ничего не зависит. И как спасти свою душу миллионам людей, вовлеченных в процессы уничтожения своих собратьев?

Другой жесточайший удар по классическому — назовем его так — иудо-христианству был нанесен объединенными силами агресивного либерального иудейского же секуляризма, иными словами говоря — воинствующего гедонистического рыночного атеизма, в результате чего христианские церкви были вытеснены на периферию духовной жизни общества. Если Освальд Шпенглер утверджал, что христианство умерло в Европе, перейдя в культуру, то сегодня речь идет уже не о культуре, а об агонии остатков иудо-христианства на полях битв, в войсковых и парамилитарных структурах, в концентрационных лагерях, в центрах развлечений, в экстазе сексуальных наслаждений, в наркотическом тумане притонов, в молодежных ячейках субкультуры насилия, в комфортной среде шопинг-центров и видео-иллюзионов.

И вот, когда уже казалось, что человечество погружается в темень духовного хаоса и нового варварства, из столицы русского православия Киева, из колыбели подлинно русской Христовой веры пришла благая весть: речь идет о всемирном открытии иеромонаха о. Калерия (в миру — Сигизмунд Сансызбаев), крупнейшего авторитета в области истории христианства и христианской археологиии, совершенного им в одной из дальних пещер Киево-Печерского монастыря. Проводя свои исследования совместно с командой Воинов Света — Святых отцов-опричников, о.Калерий обнаружил ПОДЛИННЫЕ МОЩИ ИИСУСА ХРИСТА».

Гайдук відклав журнал і роздивився навсібіч: чи йому все це не наснилося? Цей убогий відсік для поранених офіцерів на борту «Ланкастера-27», краєвид за ілюмінатором — крила біплана розрізали невеличкі хмаринки, від чого літак легко здригався, монотонне заспокійливе гудіння двигунів... Чи в реальному світі існує він, Ігор Гайдук, чи не наснився йому якийсь моторошний сон? Ворухнув пальцями лівої руки, наче вперше їх відчув і побачив, доторкнувся неголеної щоки. Щоб не почуватися божевільним, примусив себе думати про найпростіші речі: про стерильний пакет для гоління, що був приготований для нього і лежав на полиці у сусідньому тісному туалеті-душі. Божени, що лежала на верхньому ліжку, не було чути: вона що, ковтає транквілізатори, бо спить весь час? Згадав Лінду, її посопування — похропування, її білозубу посмішку, її... Зітхнув, остаточно повернувшися до дійсності. Доведеться читати цю маячню далі.

«Отец Калерий привел неопровержимые, научно выверенные данные, свидетельствующие о том, что Христос был обычным человеком и погиб на кресте от болевого шока, обильной кровопотери и обезвоживания. Он НЕ ВОСКРЕС — и это главное открытие великого русского монаха-исследователя. Путем сопоставления различных списков апокрифических Евангелий, в частности Евангелия от Иакова-могильщика, получены убедительные доказательства того, что тело умершего назаретянина было на второй день после его гибели — тоесть в субботу — выкрадено из могильной пещеры на Голгофе членами его секты, давшими взятку охранникам, и временно захоронено на восточном склоне Храмовой горы, недалеко от Золотых ворот.

В начале лета 70 г. — то есть через 37 лет после смерти Христа, его тело, превратившееся в мощи, было тайно вывезено за пределы блокадного кольца римских войск, готовящихся к уничтожению Иерусалима, и перенесено в малоизвестный тогда городок Византий, где к тому времени уже действовала тайная, тщательно законспирированная секта СМЕРТЕХРИСТОВ — тех, кто в отличие от ВОСКРЕСОХРИСТОВ, поверили в смерть Христа-человека и невозможность его воскресения. Всего несколько семей СМЕРТЕХРИСТОВ в течение поколений сберегали страшную тайну и место погребения Христа. Однако никогда и никому в мире не удавалось сберечь тайну, да еще такую! Найдены летописные источники, согласно которым подлинной причиной похода крестоносцев в Ромейскую державу в 1204 г. и осады, а затем и захвата Византии, к тому времени превратившейся в великолепный город-крепость, столицу могущественной империи Константинополь, было стремление завладеть останками Христа и уничтожить их — дабы сохранить миф о Богочеловеке и Его Воскресении, который к тому времени окончательно овладел думами обитателей Европы. Из числа рыцарей-крестоносцев, в частности норманских воинов, был создан специальный орден фанатиков — сейчас бы его назвали спецназом — орден ХРИСТОИСКАТЕЛЕЙ. В свою очередь, осознавая смертельную опасность, нависшую над тайной новой Истины, СМЕРТЕХРИСТЫ, сохранившие верность данной ими клятве, сумели перенести бренные останки Христа на боевой корабль империи, пересечь Черное море и высадиться в Крыму, в горных пещерах которого некоторое время (менее года) сохранялось тело. Затем мощи Христа были отправлены в Киев, где и нашли свое упокоение в одной из дальних пещер Киево-Печерского монастыря. Тупиковое ответвление пещеры, в котором хранилось тело Христово, оставалось, как правило, замурованным, особенно в годы войн и оккупаций Киева. Однако время от времени члены семьи русских патриотов, хранивших эту драгоценную реликвию (теперь можно назвать их фамилию — это семейство Назара Потапенко, внуки и правнуки которого донесли до нас в целости и сохранности тело Христа), производили осмотр мощей, кстати, прекрасно сохранившихся и, если того требовали обстоятельства, изменяли месторасположение погребения».

«Куди я повертаюся? — зітхнув Гайдук. — До божевільного краю, в якоку можливо публікувати таку маячню?». Як технар, людина наскрізь раціонально-прагматична, Гайдук був байдужий до справ релігії, хоча мати похрестила його в дитинстві. На все життя запам'яталися тиша і світло невеличкого греко-католицького порожнього храму біля Львівської площі і кадильний запах риз молодого священика, що хрестив його. І теплий дотик долоні до стриженої голови Гайдука, який наповнив його дивним спокоєм. Все християнство з його Євангеліями, заплутаними конфесійними справами, конфліктами, молитвами, ритуалами — все недосяжне для розуміння Гайдука — зосередилося в особі його матері,Марії Юзефівни Гайдук, у дівоцтві Марисі Гороль. Роджена на польсько-німецькому пограниччі, поміж католицькою і протестантською культурами, вона, вийшовши заміж за авіаційного інженера з компанії «Антонов» Петра Гайдука, увібрала в себе ще й українське греко-католицьке визнання; проте не належність до різних конфесій, а доброта і покірлива терплячість робили її справжньою християнкою. Вона вміла прощати своїм близьким і зовсім незнайомим людям їхні гріхи й слабкості, терпляче зносила спалахи гніву її чоловіка, байдужість і роздратування дітей — Ігоря і Катерини, хамство невістки й відмороженість зятя, побутові негаразди, пов'язані з напіввоєнним існуванням. Усе злагоджувала Марія Юзефівна, яка щодня молилася перед іконою з зображенням розп'яття Христа, вимолюючи Його милість. Найбільшим святом для матері залишався Великдень, що його звала по-польськи Wielkanoc — бо свято вірила у Воскресіння з мертвих Сина Божого. Найчастіше відзначали це свято двічі, за католицьким і православним календарем, і хоч діти іронізували — коли ж насправді воскрес Христос? — Марія Юзефівна казала, світліючи обличчям, що не це головне, а те — що воскрес.

І ось тепер Гайдук, в якому прокинулася ніжність до матері, яку кілька років не бачив, і почуття провини почало терзати його душу, мусив читати цю божевільну гидоту.

«В результате тщательно проведенных экспериментов, в частности — сопоставлением состава ДНК пятен крови Христа на Туринской плащанице с ДНК мощей великого покойника и в ходе иных новейших научных исследований была полностью подтверждена идентичность тела Христа, хранящегося в Киеве.

Эпохальное открытие иеромонаха Калерия вызвало шок в религиозном мире, по-новому поставив вопрос о том, чем есть сегодня и чем может стать завтра христианство в современном обществе с его все более возрастающим количеством НОВОЛЮДЕЙ. Не будем лицемерно закрывать глаза на проблему НОВОЛЮДЕЙ и их отношения к религии вообще и к христианству в частности.

Обнаружение тела Христа (труп довольно неплохо сохранился со всеми ранами, нанесенными ему римскими легионерами) полностью меняет взгляд на сущность христианской религии, поскольку возвращает современного человека из мира наивной сказки, красочного, но лживого мифа о бессмертии, в суровую область реальности.

Открытие о. Калерия привело к тому, что учение СМЕРТЕХРИСТОВ вышло из глубокого подполья и перестало быть достоянием малой группы конспираторов: овладев поначалу умами служителей Киево-Печерской лавры, что вполне естественно, постоянно развиваясь и дополняясь новыми постулатами, учение СМЕРТЕХРИСТОВ стало победоносно распространяться за стенами Лавры со скоростью степного пожара, охватывая такие исконно русские обители, как Чернигов, Махноград, Днепрокрестовск, Хорьковск, Терновенецк, Лемберг, Менск и далее — Суздаль, Владимир, Новгород, Рязань, Архангельск. Сама ситуация, сложившаяся с доказательством факта смерти Христа как обычного человека, заставила полностью переосмыслить первоначальный лживый проект иудо-христиан, основанный на беспочвенных иллюзиях относительно бессмертия этого безусловно талантливого иудейского самозванца, бунтаря, мессианствующего революционера, раввина, гипнотизера, визионера — но не более того.

Смерть Христа как Божьего Сына немедленно привела не только к массовому отказу от празднования Пасхи (Воскресения), выродившегося в бездуховное употребление в больших дозах алкоголя и непомерное бытовое обжорство. В конце-концов, многие продолжают по инерции отмечать дату мнимого воскресения Христа, не понимая всей бессмысленности этого фальшивого праздника.

Бог с ними, ибо не ведают, что творят. Но гораздо более серьезные последствия обнаружения трупа Христа имело для широких масс иудо-христиан в философском, мировоззренческом смысле: разрушена триединая связь Бога-Отца, Бога-Сына и Духа Святого — это почти математическое трехчленное уравнение, представляющее некий спасительный, но иллюзорный духовный мост между слабым, запутанным, неуверенным в себе человеком древних времен — и жестоким Иеговой, беспощадным Богом, Властелином Мира, деятельность которого начисто лишена каких-либо нравственных черт (моральные оценки, сострадание и т.п.) и подчинена иной, неподвластной нам логике.

Установление несомненного факта физической смерти Христа привело к возникновению Нового Осевого Времени, новой парадигмы в развитии человечества.

Наконец-то отброшены все искусственные конструкции, все грубо намалеванные сказочные декорации, все миражи телефонных станций для разговоров человечества с Богом при посредничестве бессмертного и доброго телефониста Иисуса Христа.

Человечество осталось наедине с Богом, который стал вновь недоступен для понимания и общения, ушел в некоммуникабельную, наглухо закрытую зону темной энергии. Нет более посредников в виде милосердного Христа, который, якобы, обладал даром заступничества за людей пред Отцом Небесным, мог, как утверждали иудо-христиане, влиять на решения Бога. Осталось онемевшее от испуга человечество и черный таинственный сгусток энергии, явление сродни шаровой молнии с ее алогичностью и непредсказуемостью, с ее испепеляющим поражением непонятно как избранных ею жертв.

С открытием о.Калерия начался новый раскол человечества — теперь уже не на расы, этнические и национальные группы, религии или политические партии. Человечество стало делиться на НОВОЛЮДЕЙ и СТАРОЛЮДЕЙ, что полностью соответствует их разделу на СМЕРТЕХРИСТОВ и ВОСКРЕСОХРИСТОВ. Конечно, было бы неправильным считать, что НОВОЛЮДИ появились лишь во второй половине XXI века благодаря установлению факта человеческой, смертной природы Иисуса Христа. Нет, истоки НОВОЛЮДЕЙ теряются во мгле веков. В конце-концов первым, известным нам НОВОЧЕЛОВЕКОМ был Понтий Пилат, который не поверил в божественную сущность Христа и, как известно, его не убедил искусно разыгранный спектакль с исчезновением тела Христа якобы в результате его воскресения. Понтий Пилат явил миру пример подлинной духовной свободы при принятии ответственного решения, не поддавшись на оказываемое на него давление.

Всякий раз, когда в истории возникали такие крупнейшие личности, как Иван Грозный, Петр Великий, Наполеон, Гитлер, Сталин, Мао-Цзедун и Кара-хан, которые не вписывались в иудо-христианский контекст, а создавали новые всемирные смыслы, устрашая свободой и бесстрашием своих действий и друзей и врагов, мы можем с уверенностью сказать, что это были НОВОЛЮДИ.

В первой половине XXI века произошел не только качественный, обусловленный генетическими мутациями и телесигнальными влияниями скачок, но и резкий количественный взрыв — увеличение в геометрической прогрессии числа НОВОЛЮДЕЙ, наблюдаемое в наши дни. Набор особых генетических признаков, отличный адаптационный ресурс и сочетание личностных характеристик НОВОЛЮДЕЙ, многие из которых пока даже не осознали, что они НОВОЛЮДИ, идеально подходит новому осевому времени человечества.

Начался еще до конца не осмысленный, но массовый процесс воспроизводства НОВОЛЮДЕЙ, которые не вписываются уже в рамки иудо-христианских фальшивых доктрин. Другими словами, движение СМЕРТЕХРИСТОВ, их новые каноны удивительным образом смыкается с верованиями и духовными потребностями НОВОЛЮДЕЙ, словно эти явления были созданы друг для друга.

В хаосе всеобщей растерянности человечества перед лицом, казалось бы, непреодолимых противоречий и сомнений, грозно прозвучал вызов Нового Осевого Времени — времени кардинальных перемен, гибели старых воззрений и рождения новых истин.

Границы этого нового времени безжалостно рассекают континенты и многомиллиардные массы людей, проходят через семьи, навсегда разрушая родственные связи, подвергая каждого человека особому испытанию на прочность: соответствует он критериям НОВОЛЮДЕЙ или останется в уходящем навсегда мире прошлого, обрекая себя на верную гибель.

И хотя учение СМЕРТЕХРИСТОВ еще очень молодо, а психо-социологические характеристики НОВОЛЮДЕЙ недостаточно изучены, о.Калерий попробовал обобщить некие особые общие черты нарождающегося на наших глазах поколения Нового Осевого Времени. Речь при этом идет не об индивидуальных,естественно, различных свойствах отдельных людей, а о массовом, охватывающем уже миллионы наших сограждан процессе освоения новых духовных пространств.

Суть этих черт состоит в следующем:

Смерть Иисуса Христа, низложение мифа о его божественном происхождении подтверждает, что связь человечества с Богом прервана навсегда. Все религиозные иудо-христианские заповеди и моральные табу отныне не существуют как нравственный императив. Бог ушел в свои энергетические запределы, Исус мертв, и человек отныне свободен. Свободен впервые за две с лишним тысячи лет!

Отныне человек имеет право на свободное существование. Осуществить это неотъемлемое право он может только путем борьбы, включающей в себя самозащиту и нападение, соперничество и насилие. Именно ничем и никем не ограниченное насилие составляет ядро подлинной веры НОВОЛЮДЕЙ, выступающих против противоестественных моральных запретов иудо-христианства, доказавших свою непригодность в новом мире.

Новый человек сам создает те моральные нормы, которые более всего соответствуют его интересам. Человек волен говорить и делать все то, что диктует свойственная ему потребность борьбы и выживания. Понятие «неправда» исключается из словаря НОВОЛЮДЕЙ как архаичное, лишенное смысла, и замещается научно более точным термином «информация». Если вы хотите победить врага, уничтожить его, вы вправе использовать любую ложь, полуправду, доносы, клевету и диффамацию — ибо цель НОВОЛЮДЕЙ есть победа и только победа. Ценность победной информации определяется не ее правдивостью, а силой ее звучания, энергией убежденности, мощностью информационного потока, количеством мегабайт, берущих участие в битве СМЕРТЕХРИСТОВ и ВОСКРЕСОХРИСТОВ.

Жизнь без Бога — необычное и прекрасное состояние НОВОЛЮДЕЙ, сродни невесомости в космосе, их освобождение от унизительных условий существования, когда во имя мифического Царства Небесного им приходится влачить рабское существование, выпрашивая милостыню у «Сына Божьего» без каких-либо гарантий, что таковая милость будет ниспослана. Ведь жизнь сама по себе — это короткий, яркий сон, это телевизионный сериал, который может быть в любую секунду прерван из-за аварии в электросетях. Жизнь НОВОЛЮДЕЙ — это жизнь раскрепощенных, независимых, сильных и смелых индивидуумов, не думающих о смерти и не боящихся ее. Бог далек, непостижим и темен, человек Нового Осевого Времени отныне свободен в своей ответственности за свою судьбу, в яростной схватке за все блага мира, лежащие у его ног.

Никто и ничто, никакие религиозные иудо-христианские, моральные, племенные, национальные и иные табу не стоят на великом пути НОВОЛЮДЕЙ, нацеленных в грядущее.

Таковы основные итоги открытия о. Калерия, хотя сегодня еще очень трудно оценить всю глубину последствий и изменений, идущих за открытием смиренного монаха.

Одно только ясно: уже сегодня русский город Киев становится столицей мира, столицей СМЕРТЕХРИСТОВ всей планеты, столицей НОВОЛЮДЕЙ. Остается только всем миром решить вопрос о судьбе тела назаретянина Христа, которое, по нашему разумению, должно быть погребено на территории Печерской Лавры в величественном мавзолее на вершине надднепровской горы и надписью на нем: «Отныне все свободны. Христос умер».

Борисоглеб Чикирисов. Протоиерей».

«Fucken priest» — Гайдук роздратовано кинув журнальчик до шухляди. Незчувся, як літак занурився в ніч. Тривога знову охопила його. Повільний політ цієї старої етажерки над океаном породжував почуття безнадії і самотності.

Раптом почувся стукіт у двері їхньої палати і зойк за дверима: «Допоможіть... там... там... » Підхопилася зі свого ліжка Божена і скочила на підлогу. Гайдук здивувався — не було в рухах Божени хворобливої млявості, розгубленості, скоріше — автоматична тренованість. «Звідки це в неї?» — здивувався він. Тонкі двері хилиталися від гуркоту, а зойки в коридорі лунали все голосніше.

Гайдук відчинив двері. Перед ним стояла гола жінка, заюшена кров'ю. Захлинаючись, вона стогнала, показуючи пальцем углиб літака:

— Там... там..

14.

Капітан розвідки ВПС Конфедерації Моріс Бланшар, охоплений солодкими сподіваннями, подався на пошуки старшої медсестри Моніки Гароді. Зазирнув до так званої «кают-компанії» — приміщення на першому поверсі, в якому відпочивав персонал госпіталю. Хірурги і медсестри вже сиділи впереміж навколо столу, заставленого пляшками, банками і пакетами алкоголю на всі смаки — від дешевого канадського виски "Royal" до італійського червоного вина «Chianti Classico», яке за кольором і в'язкістю нагадувало кров, що її переливали пораненим на борту «Кульгавого Дракона». Та про кров зараз ніхто не думав: перебиваючи один одного, люди вигукували щось веселе, голосно реготали, щоб подолати нудотливу тривогу, притискаючись один до одного, а дехто вже поклав руки на плечі своїх подруг. Побачивши Бланшара у чудернацькому вбранні, вони замахали руками, запрошуючи його приєднатися до них, але він, оцінивши ситуацію уважним оком розвідника і не побачивши Моніки, зачинив двері, щоб не чути випарів алкоголю і не ковтати даремно слину.

Бланшар пішов далі, у темне черево «Ланкастера», відкриваючи по дорозі двері службових приміщень і перев'язочних — і не знаходив мадемуазель Гароді. Хоча й не першої молодості, Моніка ніколи не була одружена. Її неспокійна мандрівна професія, її хтивість і бажання спізнати якомога більше чоловіків — хірургів і пілотів, легко поранених чорношкірих солдатів, добровольців-підлітків, старих генералів, полонених моджахедів, яких часом перевозили в тюремній камері на борту «Кульгавого Дракона», механіків на військових базах, вояків-наркоманів у стадії реабілітації, французьких жандармів та неаполітанських сміттярів — не сприяли нудній стабільності подружнього життя.

Бланшар знайшов Моніку в порожньому затемненому приміщенні операційної, в якій світилася невеличка панель. Моніка перевдягалася, і цей процес ще більше збудив Бланшара: ледь підсвічені обриси її дебелого тіла викликали жагу. Він ззаду обхопив її великі груди (вона всім божилася, що вони природні, без жодних домішок силиконіту) і прошепотів: «Це я». Вона мовчки докінчила процес роздягання, включила операційну лампу, схожу на поліцейську «черепаху» з увімкнутими прожекторами, яка зависла над місцем злочину, підштовхнула Бланшара до операційного ліжка, поклала на спину, не забуваючи пестити його вірного дружка, і, забравшися на стіл, легко, щоб не придушити худенького офіцера розвідки, сіла зверху — й прийняла його, відчуваючи, як зростає всередині щось гаряче, від чого хочеться скрикувати.

— Тихше, — сказав Бланшар.

Моніка продовжувала стогнати, бо вже відключилася від буденних турбот.

Він лежав, широко розплющивши очі, дивлячись на її масивні ноги, мацаючи груди і думаючи, що вона зовсім не важка, намагаючись згадати, чи він зачинив на ключ двері, і в ту мить, коли у Моніки почався спазм, від чого Бланшар також застогнав, він побачив прямо над собою холодне око дрона, який завис поряд з хірургічною лампою і вивчав його синю президентську куртку, яку в поспіху так і не скинув Бланшар.

«Що? Що йому треба? Звідки він узявся?» — встиг подумати Бланшар і відчув спопеляючий удар у шию; фонтан крові бризнув на Моніку, яка ще стогнала від щастя, поки не побачила, що сидить на залитому кров'ю тулубі з відрізаною головою. Посинілі вуста Бланшара ще ворушилися, наче хотів він повідати старшій медсестрі Моніці Гароді щось дуже важливе.

15.

Гайдук з Боженою побігли туди, куди показувала, здригаючись від жаху, гола жінка. Перед ними відкрилася страшна картина злочину, рідкісного за своєю жорстокістю. «Невже ця гола баба могла вчинити таке? » — подумав Гайдук, наблизившись до столу, де лежали рештки Бланшара зі спущеними штаньми, в синій, залитій кров'ю до чорноти куртці з Білого дому. Ніде не було видно знаряддя вбивства — всі хірургічні інструменти зберігалися в стерильних біксах у спеціальних військово-медичних опломбованих укладках. На залишках шиї загиблого Гайдук помітив характерні сліди, наче голову відрізали автогеном. «Лазерний промінь», — зрозумів Гайдук і підняв голову, вивчаючи місце злочину. Це він, це його робота. Хірургічні лампи засліплювали, стеля операційної ховалася у темряві, нічого підозрілого він не помітив.

Між тим збіглися налякані хірурги і медсестри. Одна з сестричок забрала нещасну Моніку до душової кабіни — відмивати кров, зробила протишоковий укол, обгорнула свою начальницю блакитним рушником з написом "Air Forces of Confederation" і притулила до себе, чекаючи, коли подіє укол, дивуючись, де знайшла стільки сил мадемуазель Гароді, щоб відтяти голову цьому дрібному лихвареві й бабію, царство йому Небесне.

До операційної викликали офіцера безпеки, який тримався так, наче підозрював одразу всіх у скоєнні злочину, і хотів було вчепитися в Гайдука, але в цю мить на всіх табло літака спалахнули червоні сигнали "Alarm!" і почувся голос капітана «Кульгавого Дракона»:

— Увага, екіпаж. Бойова тривога. Всім зайняти свої місця. Перебуваємо в зоні дії ворожої платформи «Каракорум». Приготуватися до відбиття атаки.

Скориставшись з метушні, Гайдук побіг центральним коридором у хвіст літака — туди, звідки лунали гарматні постріли. Лівий бічний люк «Ланкастера», саме та частина фюзеляжу, де був намальований червоний хрест, відкритий: страшний гуркіт йшов від шестиствольної 75-міліметрової автоматичної гаубиці, якою керував один з бортмеханіків. Він сидів на сідлі, схожому на мотоциклетне, і повертався разом з гарматою, вдивляючись в екран комп'ютера. З борта «Кульгавого Дракона» шестиствольна гаубиця випльовувала порції запалювальних снарядів — їх вогненні траси летіли вниз, до поверхні океану.

Гайдук примостився за спиною бортмеханіка, щоб не заважати його роботі, намагаючись пристосуватися до чередування темряви і спалахів. Спочатку нічого не розумів, оглухнувши від пострілів, але за якусь мить побачив, як запалювальна речовина вогненною подушкою накрила якусь прямокутну поверхню, схожу на злітну смугу, й вжахнувся, як близько вони летіли над водою, над нафтово-чорними хвилями океану, на горбах яких, наче в кривих дзеркалах, розгорялися і зникали відблиски пожежі. Заграва освітлювала їхній літак, забарвивши його у багрянець. Гайдук чув про легендарну платформу «Каракорум», що належала Чорній Орді, споруджену в Атлантиці ще в довоєнний час як мирна нафтова платформа і дослідницький океанологічний центр. Готуючись до війни, всі майбутні актори світової сцени понавтикали такі платформи у вузлових маршрутних точках в Атлантичному, Тихому, Індійському океанах, біля Північного полюса і Антарктиди. Конструкція платформ була стандартна: на 20-метровой висоті над океаном — злітно-посадкова бетонна смуга, радарна станція і антени управління бойовими космічними супутниками. На нижчих поверхах, прикритих товстим шаром композито-бетону, ховалися зенітно-ракетні комплекси, розміщувалися стоянки винищувачів, які — наче в авіаносцях — спеціальними ліфтами піднімалися на смугу. Під водою були побудовані склади з боєприпасами, пальним, їжею; у затишку підводного світу містилися спеціальні приміщення для відпочинку персоналу, госпіталі й навіть дитячі садки. Як правило, платформи слугували базами для підводних човнів.

БОП-и (бойові океанські платформи), розміщення яких було санкціоновано резолюцією ООН, відігравали важливу роль для збереження балансу сил між потужностями Чорної Орди, Конфедерації, Піднебесної Імперії, Організації Глобальної безпеки та інших державних об'єднань, завдяки чому були успішно зупинені майже всі торговельні морські перевезення: світ опинився у блокадному зашморгу.

Розпаливши напалмове вогнище на поверхні платформи «Каракорум», бортмеханік перейшов на інший тип снарядів — бетонобійних, глибокого проникнення, щоб зруйнувати нутрощі цього штучного острова, проте навряд чи йому вдалося заподіяти платформі великої шкоди. Госпітальному літаку це було не під силу.

Настала раптова тиша. Битва «Кульгавого Дракона» з «Каракорумом» тривала заледве кілька хвилин, що здалися Гайдуку вічністю. Позаду жевріли вогні палаючого острова. Гайдук, вчепившись за спеціальну скобу біля люка, визирнув назовні. Відчув силу вітру, побачив зовсім близько під собою неспокійне місиво хвиль, освітлених на коротку мить сигнальною ракетою, запущеною з платформи навздогін «Ланкастеру»; йому здалося, що відчув запах океанської води. Обличчя його було мокре. Почався дощ. Бортмеханік скинув шолом і повернув до Гайдука юнацьке усміхнене обличчя.

— Як я їх довбанув! Вони не чекали. Ми домовилися з пілотами підлетіти на висоті 300 футів. Інакше вони б нас засікли. Облетіти їх не можна, — бортмеханік ніби читав думки Гайдука. — Треба берегти пальне. Тим більше, що їх тут натикано... усіх не обійдеш.

Бортмеханік від'їхав з гарматою, ще гарячою від пострілів, і акуратно задраїв лівий люк. Гаубиця розміщувалася на спеціальному рухомому механізмі дуже зручно — можна було вести вогонь як з лівого, так і з правого люків, а при потребі підйомник легко доставляв її до «ліхтаря» у верхній частині фюзеляжу, щоб вести вогонь по повітряних цілях. Гаубиця, хоч і стара, дуже сподобалася Гайдуку. Варто було б озброїти нею наші «Антонови-250», подумав він.

— Піду погляну на крила і двигуни. Може, якісь пошкодження, — повідомив бортмеханік, який шанобливо ставився до Гайдука як до невідомого, але високопоставленого офіцера Конфедерації. Мудрий Бланшар, який разом з Монікою Гароді таємно займався розпродажем речей померлих офіцерів (з рядових що було брати — хіба що обручку з задубілого пальця), завбачливо зрізав з уніформи нашивки з прізвищами померлих і номерами підрозділів, де вони служили.

16.

22 квітня 2077 року,

8.00 РМ за Вашінгтонським часом

ЗАЯВА ПРЕЗИДЕНТА КОНФЕДЕРАЦІЙ ДЕРЖАВ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ ЕНДРЮ ВАН ЛІ

На екранах Конфедерації і ще півсотні країн світу з'явилося спочатку зображення Білого дому — ще стародавнє зображення, без нависаючого над ним склепіння «Птеродактиля», потім камера урочисто ввела глядачів до Овального кабінету, за невеликим письмовим столом якого сидів моложавий чоловік з густим чорним пофарбованим волоссям, з маньчжурськими масивними бровами, з вузькими очима, що виблискували з-під легких, майже непомітних окулярів, які надавали президентові досить інтелігентного вигляду, роблячи його схожим на професора Вищої школи штучного інтелекту з Шанхаю. На обличчі Ван Лі малювалися сум, зосередженість і рішучість. Пухлі руки лежали незворушно на полірованій поверхні столу.

«Дорогі співвітчизники, — урочисто мовив президент. — Я звертаюсь до Вас у нелегкий час випробувань, перед якими опинилася наша велика країна. Штаб повітряних сил Конфедерації інформував мене про безпрецедентний і безглуздий акт варварства, який стався сьогодні над Атлантичним океаном, коли був атакований наш госпітальний літак «Ланкастер-27», що повертався на Батьківщину, маючи на борту поранених вояків, мужніх чоловіків і жінок, учасників операції по встановленню миру і демократії на Близькому Сході. В результаті атаки, — тут Ван Лі зробив паузу (бо на електронному суфлері, з якого він не зводив погляду, було написано слово PAUSE), а його обличчя набуло трагічного вигляду, — загинуло 386 чоловік — поранені, медичний персонал, екіпаж літака.

Це велика втрата для Збройних Сил і народу Північної Америки. Я висловлюю щире співчуття сім'ям загиблих і оголошую 23-е квітня, п'ятницю, днем національної жалоби.

Ми провадимо ретельне розслідування обставин трагедії. Попередні дані свідчать, що госпітальний літак, який мав усі необхідні опізнавальні знаки — червоні хрести на білому фоні на крилах, фюзеляжі і хвостовій частині, як того вимагає Женевська конвенція, був атакований невідомим військовим літаком без розпізнавальних знаків. Маємо вагомі докази того, що цей кричущий акт міжнародного розбою вчинила ворожа нам сила, яка, не оголошуючи війни, взяла курс на світову гегемонію. Це вони ведуть неоголошену підводну війну проти постачання енергоносіїв, інших життєво необхідних природних ресурсів на територію Конфедерації. Це вони безжально знищують морські торговельні судна і пасажирські мирні повітряні лайнери Конфедерації. Це вони обстрілюють наше узбережжя, тероризують нас хвилями кібератак, підривають наші військові бази, беруть у заручники наших громадян.

Але найжахливішим є їхній останній злочин — знищення літаючого госпіталю. Так далі продовжуватись не може. Наше терпіння не безмежне. Завтра я скликаю засідання Вищої Ради Національної безпеки з метою розробки адекватних контрзаходів і покарання агресора. Мною дано наказ запровадити найвищий — червоний — стан бойової тривоги Збройних Сил Конфедерації. Також сьогодні увечері ми нанесли ряд ракетних ударів по бойових океанських платформах ворога в Атлантичному океані і базах терористів на окупованих ними територіях.

М'яка долоня президента Ван Лі рішуче ляснула по поверхні столу, наче остаточно розплющуючи ворога, немов би це була комаха, а не грізна Піднебесна Народно-Демократична Імперія і Чорна Орда, об'єднані сили яких вели неоголошену війну проти Конфедерації, намагаючись відрізати Америку від джерел нафти і стратегічної сировини в Азії та Африці. Всі, хто слухав Президента, знали це, як знали і те, що Піднебесну Народно-Демократичну Імперію очолює людина, як дві краплі води схожа на Ван Лі — та ж сама чорна фарба для волосся і брів, такі ж інтелігентські окуляри, така сама незворушність обличчя. Вороги президента Ван Лі пустили навіть провокаційну чутку, що вождь Імперії — брат-близнюк Ван Лі.

— А тепер, дорогі співвітчизники, — продовжував Ван Лі, — я хочу звернутися до теми не менш болісної. Йдеться про жорстокий акт терору, вчинений проти сім'ї віце-президента Конфедерації, високошановної Сари Лу Лейн, моєї доброї колеги, друга і однодумця. Як відомо, чоловік віце-президента, двоє дорослих дітей, невістка і троє внуків у віці три, п'ять і вісім років були захоплені сьогодні групою зловмисників у штаті Арізона під час відвідання Великого Каньйону. За повідомленнями Бюро розслідувань Конфедерації, ніхто з заручників не зазнав ушкоджень, але їхній психологічний стан важкий. Досі неясно, чого домагаються захоплювачі, які комунікуються з Сарою Лу Лейн напряму. Вона скасувала намічену на сьогодні прес-конференцію й терміново від'їхала до Арізони. Всі необхідні сили і засоби Конфедерації задіяні проти злочинців та їх можливих хазяїв. Слідчу групу очолив Генеральний прокурор Конфедерації Енріко Пекенья, який висунув кілька версій подій. Основна версія — помста наркомафії чоловікові віце-президента, пов'язана з його бізнесом. Ми всі молимось, щоб заручники були звільнені і щоб Сара Лу Лейн якомога швидше повернулася до виконання обов'язків віце-президента. На добраніч, дорогі співгромадяни, нехай Бог благословить Америку» .

Картинка згасла, натомість на темно-синьому фоні з'явився особистий знак президента Конфедерації, який закликав до єдності, що має виникнути з різноманіття.

17.

Їхній літак летів над Європою: внизу, в ідилічному, блакитняво-затуманеному просторі палало, як тавро, вогняне кільце, що стискалося навколо Парижа. Війська Франко-Арабського Халіфату намагалися взяти в облогу місто, яке з невеликої висоти здавалося вимерлим, виглядало ретельно виконаним архітектурним макетом. Однак, про реальність картини свідчили руйнування на Єлисейських полях, зони вигорілих центральних кварталів, зламаний вершок Ейфелевої башти, залишки якого висіли на покрученій арматурі, й нерухомі автомобілі, що безладно — вздовж і впоперек — стояли на вулицях і площах Парижа, перейменованого моджахедами на Лютецій. Французькі винищувачі, що досі утримували перевагу в небі, побачивши «Кульгавого Дракона», співчутливо помахували крилами: Європа вже знала про трагедію госпітального «Ланкастера-27». Та пілоти й екіпаж «Кульгавого Дракона», відключені від зовнішнього світу, були зосереджені на проблемах, що виникли всередині літака, і тих загрозах, які супроводжували їх у рейсі.

Божена, сидячи біля ілюмінатора, з жахом вдивлялася в місто, над яким вони пролітали.

— Боже мій, — прошепотіла вона, — я так мріяла побувати в Парижі. В Дуврі... Як назвати все це? — вона рукою доторкнулася до ілюмінатора.

— Це називається — зміна вісьового часу людства, — відповів Гайдук, зловивши себе на думці, що гнітючий текст протоієрея Борисоглеба Чикирисова заволодів його пам'яттю, хоч як Гайдук переконував себе в брехливості цієї фальшивки, на яку ніхто не зверне уваги, настільки вона абсурдна. І тут запитав самого себе: а до кого належу я? До СМЕРТОХРИСТІВ? До НОВОЛЮДЕЙ?

Залунав сигнал виклику, і Божена підняла довгий рукав балахона на правій руці. Гайдук побачив пульсуючий екран геджета-комунікатора — точно такого ж, яким його нагородили в Білому домі. Божена приклала геджет до вуха, але заважала хустка, яку довелося скинути. Коротко стрижене, темнорусяве волосся, виголене на тімені, як тонзура у монахів.

— Yes, It's me, — тихо мовила Божена, уважно слухаючи голос з геджету. — It's okay, тьотю. All under control.

— Це говорить Марта Джеферсон? Що сталося? — занепокоївся Гайдук.

Монолог Марти Джеферсон тривав досить довго. Божена слухала, не перебиваючи, лише в кінці мовила:

— He's very reliable, don't worry about me. Bye-bye. — Божена мовчки дивилась на Гайдука, наче вирішуючи, що сказати і чого не казати йому. — Дзвонила тьотя Марта. Вона сказала, що в Україні на вас оголошене полювання. Є офіційний наказ. Ви повинні вирішити, що робити, Може, залишитесь на якийсь час у Європі?

— А ви... ви що вирішили?

— Я можу спробувати дістатися України сама. Через Польщу. З Кракова до Львова ходять автобуси.

Обличчя, закрите чорними окулярами, було непроникне, а виразу її очей Гайдук не побачив: в окулярах віддзеркалювався він сам — людина в чужій офіцерській формі.

— Я гадаю, — задумливо мовила Божена, — що нам краще триматися разом. Проте — як вирішите, так і буде.

— Добре. Я подумаю, — відповів він, проклинаючи себе за м'якотілість, за те, що не міг здихатись цієї нещасної дівчини, якій ніщо не заважає спокійно проїхати в Україну, бо на неї не полюють. Знову згадав смерть Безпалого і ті абсурдні звинувачення, які стискалися навколо нього, наче вогняне кільце пожеж навколо Парижа. Зрозумів: за цим вбивством стоїть хтось з України. Хтось, хто хоче знищити його.

Розвинути далі ці роздуми йому не вдалося, бо знову пролунав сигнал «Бойова тривога» і знову з хвостової частини фюзеляжу почулося гуркотіння шестиствольної гаубиці. Якась невидима сила підкидала літак вгору, потім стрімко, до зупинки сердець пасажирів, кидала вниз, фюзеляж тріщав, проте спалахи зенітних ракет, які розбивалися об захисне поле «Ланкастера-27», не були такими зловісними, як уночі над океаном, а навпаки — здавалися веселим доповненням до весняного полудня у розповні сонячних потоків.

Годинник показував 16.35 середньо-європейського часу, і пілоти з кабіни «Кульгавого Дракона» бачили перед собою зелені поля Польщі. Їхній маршрут пролягав між Вроцлавом і Ченстоховим на північний схід. Якась вантажна фура, що рухалась по автостраді, розкривши брезентові тенти, перетворилася на пересувний зенітно-ракетний комплекс, з якого і був обстріляний госпітальний літак. «Ланкастер-27» звалився у глибоке піке, протипоказане літакам цього типу, щоб залпами з бортової гаубиці знищити фуру. Під час маневру вибухнув дальній двигун на правому крилі, пошкоджений уночі над Атлантикою.

Божена і Гайдук, які не полетіли шкереберть на підлогу тільки тому, що були навперехрест прив'язані ременями безпеки, притислися до ілюмінатора, дивлячись, як на місці двигуна розростається полум'я, і чорний димний слід тягнеться вгору, позначаючи траєкторію падіння «Ланкастера». Зайнявся сусідній двигун.

— Я боюсь! — скрикнула Божена і щосили вчепилася в руку Гайдука.

— Тримайся, — наказав він скоріше не їй, а собі. — Опусти голову до колін. Відпусти руку, закрий руками голову.

Але вона стискала його руку ще сильніше. Зенітно-ракетний комплекс знову перетворився на звичайну вантажівку, зап'яту синім брезентом, на якому великими жовтими літерами було написано FRIEDMAN. Фура в'їхала у сплетіння автострад і сховалася під широким шляхопроводом. Палаючий літак ледве вийшов з піке і тепер летів назустріч полю зі свіжою озиминою. Поле здавалося ідеально рівним, але пілоти знали, що це не так. Другий пілот «Ланкастера-27» подумки попрощався з старшим братом — не вийде цього року поїхати з ним у відпустку до Вікторії. Командир «Кульгавого Дракона» молився, благаючи Ісуса Христа пробачити йому гріхи, яких накоїв удосталь у цьому клятому житті.

«Ланкастер-27» впав на велетенське черево, яке репалось, розривалося на шматки, проорюючи на польській озимині глибоку борозну. В ній залишалися чорні струмені пального, порваний на шматки мішок, в якому зберігався труп нещасного Бланшара, запаси ліків і білизни, фрагменти тіл хірургів і медсестер, понівечені частини фюзеляжу... Гайдука і Божену врятувало те, що вони перебували на другому поверсі літака. Нижнє крило, догоряючи, залишилося ззаду, верхнє крило повзло по землі, доки не відірвалось, а потім стався страшний удар, від чого чоловік і жінка втратили свідомість. Отямившись, Гайдук побачив стовп сонячного світла: фюзеляж тріснув навпіл. Божена знерухоміло висіла на ременях безпеки.

— Підводься! Швидше! — гукнув Гайдук, намагаючись розтермосити її, але даремно. Тоді він, лаючись, став розстібати сталевий замок у неї на грудях, та йому це не вдавалося. Він розумів, що ось-ось літак вибухне, і зробив ще одну відчайдушну спробу. Нарешті сталева пластина вийшла з пряжки. Він схопив Божену, поклав її на плече — вона виявилася навдивовиж легкою — і через пролом у фюзеляжі дістався на ліву частину літака. Земля була зовсім близько — побачив стебла озимини, що нагадали йому дитинство, і почув запах зораної землі. Залишки літака занурені були в це фермерське поле, наче дірявий човен, що тоне в зеленому озері.

Гайдук важко зістрибнув на землю й побіг, тягнучи на собі Божену, до лісочка, що залишився позаду місця падіння літака. Там, де лежали уламки хвостової частини «Ланкастера-27», побачив бортмеханіка, який був викинутий убік на десять метрів разом з гаубицею. Він лишився сидіти на мотоциклетному сідлі, в'їхавши головою у комп'ютерний приціл, що зніс йому півчерепа. Шолома ніде не було видно, вітер ворушив біляве волосся хлопця на потилиці.

Задихаючись, — Божена з секунди на секунду ставала важчою, — Гайдук добіг до рівчака на межі поля, за якою починалося узлісся. Потужний вибух струсив усе навкруги, піднявши вгору уламки літака, землю і коріння озимини, чорний дим затулив півнеба. Одним з непомітних, але важливих наслідків вибуху стала загибель дрона, який розплавився у полум'ї, що охопило місце падіння «Кульгавого Дракона».

— Що? Де ми? — розплющила очі Божена. Її чорні окуляри десь загубилися, Гайдук залишився без свого улюбленого пістолета. Про грамоту президента Конфедерації і подарунок першої леді не згадав.

— Треба тікати, — сказав він. — Ви зможете?

— Спробую.

Він допоміг дівчині підвестися.

— Куди? — спитала Божена.

У нього виникло парадоксальне рішення, яке ще півгодини тому не могло спасти йому на думку.

— На південний схід.

Вони рухалися лісом, доки не побачили автостраду — абсолютно порожню, з порепаною бетонною поверхнею, наче ніхто тут віддавна не їздив. Побачили облуплений заржавілий шляховий вказівник: OPOLE — SOSNOWIEC.

Вони рушили узбіччям шосе в напрямку Сосновця, готові у будь-яку мить сховатися від... Власне, вони не знали, від чого їм треба ховатися.

18.

13 квітня 2077 р.

16.45 європейського часу

Особливо таємно

Маршалу авіації Алексу Джозефу

Завдання виконано. Ніхто не залишився в живих.

Майор Вільям Кроуфорд, командир окремої мобільної батареї X-139 військ Космічної і протиповітряної оборони Конфедерації центрально-європейського сектора ТВД.

***

23 квітня 2077, суббота, 8.00

Особисто Його Ясновельможності Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі-Данилу Махуну

Згідно з достовірними агентурними даними, вчора о в районі міста Вроцлав сталася аварія госпітального літака «Ланкастер-27», на борту якого перебував Гайдук І.П., звинувачений у державній зраді. Загинула вся команда і пасажири літака, що знімає з порядку денного питання про Гайдука І.П. Пропоную відправити у район катастрофи нашого військового аташе у Варшаві з метою опізнання тіла Гайдука І.П. і перевезення його праху на Батьківщину для поховання з належними генералу-хорунжому військовими почестями в алеї Героїв України.

Директор Державної Варти України Юлій Мережко

Резолюція на документі: п.Клинкевичу В.Я.

Погоджуюсь. Підготувати всі необхідні жалобні заходи, матері Гайдука І.П. призначити спеціальну пенсію.

Гетьман К-Д. Махун, 24 квітня, 9.00

19.

Паровий трактор з причепом повільно торохкотів по вузькій бруківці, що петляла поміж невеличкими шахтарськими містечками. Тракторист, літній поляк-фермер, що повертався додому, закупивши в Легниці добрива і гербіциди, вів неквапну розмову з Гайдуком. Польська мова Гайдука (заслуга матері) з легким «східним» акцентом не викликала у фермера запитань. Гайдук представився мешканцем Перемишля Єжі Сокольським, що повертається із заробітків з Німеччини, а з ним подорожує українка, його дальня родичка з Галичини, і вони чули, що в Руді-Шльонській можна знайти роботу. Невідомо, чи слово «родичка» переконало фермера, але він не надто цікавився легендою подорожніх, сподіваючись заробити на них хоч декілька «глобо». Поляк кляв усе на світі — начальство, погоду, ціни, дітей, які покинули ферму й подалися до Австралії, низьку якість вугілля, яке він кидає у топку свого допотопного трактора-паротяга, від чого з труби вилітає густий ядучий дим, од якого легко вчадіти. Божена сиділа поміж фермером і Гайдуком і куняла, бо нічого по-польськи не розуміла, особливо фермера, який розмовляв дивним діалектом мешканців цього краю. Домовилися, що фермер підвезе їх до Руди-Шльонської. Там, на околиці Кохловиць, мешкав двоюрідний брат Гайдука Марек, племінник його матері, Марії Юзефівни Гороль, яка жила в цих краях, доки не опинилася в Києві. Фермер виїхав на трасу А-4, і пізньої ночі вони доторохкотіли до Руди-Шльонської. Гайдук дав трактористу-фермеру десять глобо з зображенням Адама Сміта. Поляк безмежно зрадів, але, хоч і підозріло подивився на зображення незнайомого Адама (не Міцкевича), поцілував ручку Божені і дякував Гайдуку. Попрощалися, і фермер, обійнявшись з Гайдуком і дихнувши йому в обличчя сумішшю терпких запахів самогону, тютюну і чайна-коли, яку споживав у дорозі, підсипав вугілля до топки трактора й поїхав далі до Мисловиць.

Уночі, йдучи на південний схід погано освітленими, немовби вимерлими вулицями чужого містечка (Гайдук включив систему навігації у своєму геджеті), вони ледве знайшли на околиці двоповерховий дім Марека. На щастя, в домі ще світилося вікно на першому поверсі. Гайдук добре знав цей дім, в якому побував давно, років п'ятнадцять тому, ще з колишньою дружиною Ларою. Він обережно обійшов подвір'я навколо будинку — чи немає засади. Потім, ставши на лавку, зазирнув до вікна, яке світилося. Це була кухня з великою чавунною піччю; за обіднім столом, на якому стояв монітор комп'ютера, сидів Марек, обважнілий і втомлений, і вдивлявся в екран. Його обличчя здавалося освітленим місячним сяєвом. Гайдук ввімкнув спеціальну програму геджету, яка просвітила будинок, в якому нікого не було — тільки теплооранжевим кольором вимальовувалася постать Марека. «А де ж його дружина, діти?» — подумав Гайдук і тихо постукав у вікно. Спалахнули ліхтарі на вході до будинку, й на порозі з'явився Марек з помповою рушницею.

— Kto tam?

— Twdj kuzyn Ihor, — мовив Гайдук.

— Ігоре, це ти? — зрадів Марек і, обережно поставивши рушницю, обійняв Гайдука, наче зовсім не був здивований нічним візитом брата, який жив в Америці і ніколи не згадував про шльонських родичів. Але Марек не ображався, бо як людина добродушна (це була польська частина його душі) і жорстко-прагматична (за це відповідала німецька частина душі) він сприймав світ без будь-яких претензій, вимог і очікувань.

— До тебе ніхто не приходив, не питав про мене? — спитав Гайдук.

— Ні. А що сталося? Я позавчора повернувся з рейсу, нічого не знаю.

— Все гаразд.

Марек розповів, що Гєня, його дружина, разом з дітьми поїхала на три дні до своєї матері у Глівіце, а він змушений тяжко гарувати. Працював експедитором-водієм у німецько-польсько-російсько-українсько-американській фірмі «Фрідман», вантажівки якої, після укладення угоди з воюючими сторонами, могли безперешкодно пересуватися по всій Європі, перевозячи зерно, продукти харчування, обладнання, одяг, зброю і боєприпаси від Уралу до Піренеїв. І хоч робота була небезпечна, бо все одно зграї піратів, які не визнавали ніяких угод, нападали на транспорта, але платили непогано, і можна було жити й сплачувати за навчання двох дочок-близняток у бухгалтерському коледжі. Показавши гостям на екрані комп'ютера зображення дружини і дочок — Марилі і Касі, Марек виставив пляшку горілки, кілька банок єгипетського пива, підсмажив на великій пательні німецьку ковбасу.

Гайдук нічого не сказав братові про «Ланкастер», хоча Марек чув щось про страшну катастрофу невідомого літака, який начебто перевозив золото для Чорної Орди, а розповів, що останній рік працював у Дрездені, в американо-німецькій фірмі, яка виробляла електроніку, їхав до Києва, але автобус був пограбований, довелося добиратися автостопом. Божена, українка-заробітчанка з Німеччини, їхала з Гайдуком в одному автобусі, поверталася до Києва на лікування після аварії на виробництві. їм конче треба змінити одяг, купити зброю і документи, а головне — поспати.

Марек відвів Божену нагору, до спальні Марилі і Касі, а сам залишився з Гайдуком внизу, у вітальні. Розіклав старе шкіряне крісло, в якому вмостився Гайдук, а сам, прибравши все на кухні, ліг на дивані. Гайдук, ледве поклавши голову на подушку, впав у глибоке забуття, без сновидінь і надранкових прокидань, які часто траплялися у Вашінгтоні. Сон був — як закінчення життя.

20.

Його Ясновельможність Гетьман України, генерал армії Кузьма-Данило Махун важкими кроками міряв кабінет гетьманського палацу, бетонна, схожа на гігантську літаючу тарілку споруда якого угніздилася на легендарній горі над Дніпром, у кількох кілометрах від Трипілля. Археологи знайшли тут перше поселення українців, які прийшли сюди з Індії шість тисяч років тому. Археологи стверджували, що саме в цьому місці було зварено перший український борщ, через що село, яке споконвіку існувало на цій горі, мало назву Борщів, а гора звалась Борщихою.

Гетьман, кремезний чолов'яга з темно-шатеновими, майстерно підфарбованими вусами, які підковою облямовували його владний рот і підборіддя, від чого К-Д. Махун ставав схожим на своїх славних попередників — гетьманів, які дивилися на нього з портретів, де переважали темні — чорні та коричневі тони, ще раз обійшов кабінет і переконався, що параметри приміщення не змінилися: сорок дев'ять метрів у довжину, тридцять п'ять завширшки. Підійшовши до оглядового майданчика, що нависав над урвищем, гетьман уперся лобом в броньоване панорамне скло, яке приємною своєю прохолодою трохи пригасило його гнів. Стояв сонячний день, такої пори не хочеться помирати.

— Бляді, — хрипко сказав він, — голови познімаю, яйця повириваю.

Гетьман з сумом подивився туди, де Дніпро весняним повноводдям виповнював обшир, що відкривався з гори. Білий цвіт дерев — наче вкриті вони були пухким снігом — будив щемливі спогади. Далеко, на протилежному пласкому березі, стирчали контрольні вежі охорони — щоб нікому не спало на думку випустити з переносної наплічної установки протитанкову ракету у палац, у серце всенародного лідера, незмінного Гетьмана і визволителя України.

Гетьман важко, наче обм'як після спалаху люті, підійшов до довгого столу засідань, на якому було встановлено два десятки моніторів різних таємних відомств і служб. Тицьнув пальцем у кнопку монітора з написом ВІРУ. На екрані висвітився козацький малиновий хрест з двома перехрещеними мечами. Потім з'явився текст, сенс якого намагався збагнути гетьман, втретє повертаючись до слів повідомлення:

25 квітня 2077 p.

10.30

Цілком таємно

Його Ясновельможності

Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі-Дан илу Махуну

Ретельні пошуки тіла Гайдука І.П. на місці падіння госпітального літака «Ланкастер-21», що летів з Конфедерації через Польщу до Бейрута, не дали жодних результатів. Тіла членів екіпажу та госпітальної команди ідентифіковано. Гайдук у списках пасажирів не значиться. Не виключено, що він не загинув.

Полковник С. Ігнатенко

Військовий аташе України у Речі Посполитій Польщі

«Бляді, — ще раз подумки лайнувся Гетьман. — ДерВар каже одне, ці пиндюки — друге. Може, ще розвідку податкової служби накажете долучити?»

— Вітольде! — гукнув у мікрофон, вбудований до наручного годинника.

У дверях з'явилася ставна постать молодого красеня — генерала-поручника Вітольда Клинкевича, особистого ад'ютанта гетьмана і Генерального писаря — начальника гетьманської канцелярії. Так само, як і гетьман, Клинкевич був одягнений у жупан, тільки не чорний, як у Махуна, а сліпуче білий, з золотими еполетами, аксельбантами, золотим шиттям на рукавах. Засмагле обличчя генерал-поручника (весь вільний час рибалив на березі Дніпра) прикрашали підковоподібні вуса — тільки не підфарбовані, як у Гетьмана, а природного чорного кольору. Сам Вітольд порівнював себе з полковником Іваном Богуном з польсько-російського серіалу «Кров і пам'ять», в якому соратник Богдана Хмельницького (грав його популярний

американський актор Койт Блекер) був представлений як винятковий кривавий зарізяка, сексуальний розбійник і п'яниця — і саме це подобалося мільйонам глядачів.

Вітольд шанобливо схилив голову:

— Слухаю, батьку.

— Змотайся за Наталією Гаврилівною, привези її.

— Негайно, — ще раз схилив голову Вітольд. — А що з прийомом? Там чоловік десять заплановано.

— Нахер всіх, — суворо сказав Гетьман, темніючи від гніву.

— Пойняв, — Вітольда як вітром здуло.

Гетьман знехотя, бо ненавидів занудну бюрократичну роботу, подався до письмового столу, де лежав стос паперів у папці «Терміново на підпис Його Ясновельможності». На столі стояв бронзовий бюст Вінстона Черчилля, подарований Махуну англійським королем. Гетьман вклеїв доброго щигля по крутому чолі Черчилля, від чого той аж ніяк не змінив виразу обличчя — залишилося таке ж іронічно-похмуре. Махун підписував численні укази, директиви, нагородні списки, розпорядження та інший необхідний для існування держави мотлох. Підписував, не думаючи, механічно, бо був зосереджений на цій незрозумілий історії з Гайдуком, що сплутала всі гетьманові плани. Тільки за один документ зачепилося око Гетьмана: пропозицію міністра оборони — Головного військового отамана Прядка і директора ДерВару Мережка призначити замість Гайдука начальником науково-технологічного управління військової розвідки України (ВІРУ) якогось Джеджулу, військового аташе в Сінгапурі, китайська дружина якого була резидентом ДерВару в країнах Піднебесної Імперії.

Гетьман зіжмакав подання й викинув його до кошика, що стояв під столом, порушивши своє ж правило — пропускати подібні документи через м'ясорубку шредера. «Рано ще, сучі діти», — подумав він. Відкрилися потаємні двері кабінету, розташовані в стіні, посунувся убік масивний годинник-дзигар, що лагідно видзвонював кожні півгодини, і на порозі з'явилася Наталія Гаврилівна Махун, яку позаочі з повагою і острахом гетьманська челядь звала «Баба-Гетьман».

— Що сталося? Ти знову щось наробив, як тоді з Австрією? — спитала вона, розуміючи, що терміновий виклик її пов'язаний з чимось серйозним. Під час зустрічі з президентом Австрії фон-Зайденбургом гетьман уперто називав альпійську країну Австралією.

Гетьман піднявся і зробив вигляд, що цілує Наталію Гав. рилівну в щоку. Насправді він уже забув, коли цілував дружину, яку дуже любив, а ще більше — боявся.

— Наталочко, чи мати Гайдука знає, що з ним сталося?

— Нічого не знає, — знизала плечима Наталія Гаврилівна. — Я наказала поки їй нічого не казати, всю інформацію заблокувати. Ці твої йолопи — Прядко і Мережко — вже готові були влаштувати державний похорон. Марію треба пожаліти, немає куди поспішати.

— І я так думаю. Тим більше, йде якась суперечлива інформація.

Він показав їй повідомлення з Варшави, висвітивши текст на екрані.

Ось бачиш, — зраділа вона. — Рано ховати.

Наталія Гаврилівна була — і про це ніхто не мав знати в державі — найкращою подругою матері Гайдука Марії Юзефівни. Подружилися ще в студентські роки, коли обидві навчалися співу в консерваторії у професорки Слонимської: Марія Юзефівна мала ніжне ліричне сопрано, а Наталія Гаврилівна відзначалася низьким меццо. Артистична кар'єра подруг не склалася: Марія Юзефівна народила двох дітей, яким віддавала весь свій час, а Наталія Гаврилівна зустріла бравого капітана танкових військ Кузьму Махуна і поділила з ним усі принади важкого гарнізонного життя, де відсутність помешкань, хронічне безгрошів'я, пияцтво офіцерів могли знищити будь-яке подружжя. Та не знищили. Наталія Гаврилівна почала давати в гарнізонах сольні концерти під гітару і стала дуже популярною у військових колах. Її помітив командувач аеромобільних військ і сприяв переводу полковника Махуна до Києва, де той став генеральним інспектором танкових військ, отримавши добру квартиру на Повітрофлотському проспекті і звання генерал-хорунжого. Отоді й відновилася дружба двох жінок. Наталія Гаврилівна полюбила малого Ігоря Гайдука, як сина (власних дітей в неї не було), всіляко допомагала сім'ї Гайдуків уроки глобальної депресії та воєн. І хоча самолюбний і гордий інженер-конструктор Петро Гайдук недолюблював цю владну чорнооку «циганку з вусами», як він звав Наталю Гаврилівну, але Марія Юзефівна душу б їй віддала: адже якби не дружина Махуна, Ігор не отримав би такої освіти у найдорожчих українських та американських школах. Для навчання в МІТ знадобилася резолюція самого Кузьми-Данила, який на той час уже був заступником міністра оборони. Ряд політичних міркувань змусив подруг утаємничити свої відносини (це був наказ Махуна), зустрічалися нечасто на якихось казенних квартирах, куди Наталію Гаврилівну привозили під охороною грузинських джигітів, які вміли зберігати таємниці гетьманської родини. Наталія Гаврилівна вирішила:

— Я поговорю з Марією, заспокою. Боюся, що ці твої засранці вже могли нашепотіти їй про нещастя.

Гетьман погодився. На моніторі ДерВару, що стояв на його столі, був відсутній Оперативний Наказ №1377/2554 ОТ від 22.04.2077 за підписом Ю.Мережка щодо арешту Гайдука І.П. в разі перетину ним державного кордону України. Мабуть, вирішили не доповідати про це Гетьману, щоб не відволікати його від набагато важливіших державних справ.

21.

Гайдук і Божена провели в Руді-Шльонській два дні, відсипаючись від кошмарів подорожі до Європи. Гайдук думав було скористатися з геджету, локалізацію якого не можна було встановити, і подзвонити до свого колеги, військового аташе в Польщі полковника Сергія Ігнатенка, але щось зупинило його. Тим більше, ще Марек Гороль виявився тим, що зветься chlopek-roztropek — дуже кмітливим і енергійним. Другого дня увечері він приніс Гайдуку і Божені дві торби з вбранням, фарбу для волосся — Гайдук вирішив стати блондином, — фальшивий польський паспорт на ім'я Єжи Сокольського, посвідчення експедитора водія фірми FRIEDMAN і, окремо, в спеціальному кейсі, короткоствольний автомат НКМР 5/11 — тільки з китайськими патронами, акуратно запакованими утрьох магазинах, улюблений Гайдуком штурмовий пістолет «Беретта» М9А11, правда, не з самонавідними, а звичайними кулями, три поліцейські гранати нейропаралізуючої дії й дві протипіхотні гранати посиленої убійної потужності, а також кинджал морських піхотинців Конфедерації з широким, гострим, як бритва, лезом, руків'я якого містило в собі п'ять розривних куль.

— Ого! — свиснув Гайдук, радісно перебираючи зброю, новісіньку, наче зі складу. — Ну ти даєш, Марку!

— Це зовсім дешево, — Марек був задоволений, — за собівартістю. І все надійне, не так, як у румунських спекулянтів. Продають підробку, кинджалом не можна порізати ліверну ковбасу, автомати перегріваються після п'яти пострілів, і їх заклинює...

— Ти давно такий спец?

— Доводиться... Всяке буває, — зітхнув Марек.

Але головним подарунком був не одяг, документи чи зброя, а повідомлення Марка, що завтра на світанку колона вантажівок фірми "FRIEDMAN", збита в конвой з понад двадцяти фур і двох автобусів, вирушає до України, щоб продовжити шлях до Чингіз-Сараю — столиці Чорної Орди, розташованої на річці Урал на місці колишнього Оренбурга.

Почувши новину, Божена зраділа. Гайдук ледве впізнав її після того, як вона скинула брудний сірий балахон. Перед ним постала висока — ледь не вища за Гайдука — струнка дівчина, якій пасували блакитні джинси і темно-синя футболка з написом FRIEDMAN. Божена, як могла, загримувала своє обличчя, щоб сховати синці, скинула пов'язку з носа й заходилась готувати вечерю. Виявилося, що вона вміє добре куховарити. У холодильнику, забитому продуктами, залишеними Гєнєю, знайшлися речі, смачніші за німецьку ковбасу: яловичина для біфштексів, картопля-фрі —тільки підсмажити треба, — і свіжі помідори, цибуля, огірки, перець для салату і шоколадне морозиво в морозильнику.

Божена знайшла також упаковку з апетитним написом "Ukrainian salo" і вже хотіла нарізати тонкими пелюстками, як вчила її мати, але побачила напис: "Made in China" — і передумала.

Пили не смердючу горілку і безалкогольне пиво, а справжнє каліфорнійське червоне вино "Merlot", терпкий присмак якого викликав у Гайдука тугу за втраченим американським раєм, за ніжною Ліндою з її пристрасними любощами, за Бюро і за Віктором Безпалим: все було зруйновано вмить — і назавжди. Назавжди. Погане слово.

Марек подарував їм ще один — найприємніший подарунок: він сказав, що домовився з власником гаража з Катовіце, і замість вирушати на Піренеї, поїде до Чингіз-Сарая, довезе їх до Києва.

Гайдуку стало соромно, що ніколи не згадував польських родичів, а втім і українських, бо вважав це слинявою сентиментальністю. В житті керувався принципом ближніх цілей, які цілком підпорядкувалися стратегічним завданням. Розробляючи якусь операцію, скажімо, обмін технологій виготовлення водно-водневих двигунів для «черепах», ще кілька років тому недосяжно таємних, він забував про все на світі, був абсолютно байдужий до повідомлень з України — які події струшують державу, що хвилює людей, хто з його родичів помер чи одружився. В його житті набагато більше важила Марта Джеферсон, через яку підтримував зв'язок з першою Леді Конфедерації, вирішуючи оперативні завдання, аніж усі родичі, знайомі і незнайомі люди в далекій і незрозумілий Україні.

Наприкінці вечері Марек урочисто вручив Гайдукові і Божені формені сині куртки з жовтим написом на спині FRIEDMAN.

Міряючи куртку, Божена підняла руку, і Гайдук побачив вище ліктя татуювання: земна куля з крилами і мечем, над нею червона зірка. Це був знак елітного підрозділу Космічних військ Конфедерації — легіону «Марс».

22.

26 квітня 2077 р.

Таємно

Члену Ареопагу України, Боярину московському,

Князю Чернігівському, Царю Воронезькому, Рязанському,

Сталінградському, Хану Улан-Баторському, Аральському.

Голові Ордену Світла — Святих отців-опричників

Його Світлості

Мінтімеру Никоновичу Басманову

Ваше Світлосте,

Доповідаю, що в справі, яка цікавить Вас, перебуваю в робочому контакті з маршалом авіації сером Алексом Джозефом, який дуже позитивно відгукнувся на Ваше побажання. Маршал інформував мене, що 23 квітня 2077 р Ваше прохання було виконане. На жаль, 21.04.77 за невідомих обставин загинув один з наших найкращих агентів «Імператор», який контролював ситуацію в Бюро.

Прошу Вас, Ваша Світлосте, захистити мене від хамських нападок Гетьмана, який погрожує змістити мене з посади у Вашінгтоні.

Слава ЄДРОНУ!

Посол України в Конфедерації Держав Північної Америки Руслан Фощенко

23.

Світанок над Рудою-Шльонською був прозорий і чистий. Двоповерховий дім з червоної цегли, з пласким дахом, побудований Мареком Горолем ще років п'ятнадцять тому, здавався новеньким та іграшково веселим. На подвір'ї теж панував зразковий порядок: невеличка карусель для дівчат, хоч вони на ній вже не каталися, сяяла свіжою фарбою і готова була будь-якої миті розпочати свій біг; пластмасові блакитні ємкості для вугілля виблискували чистотою, з них не просипалася жодна вуглина. При в'їзді на подвір'я стояла старенька дірява «Мазда» без коліс, але вона не псувала загальної картини достатку і доглянутості.

Марек побіг до центра міста за своєю фурою. Гайдук і Божена з насолодою вдихали прохолодне весняне повітря, наче це був еліксир життя і свободи.

Божена, щоб прикрити виголену тонзуру на голові, вдягла синю форменну пілотку фірми FRIEDMAN з золоченою літерою F замість кокарди. На ній знову були темні окуляри, куплені на її замовлення Мареком.

— Що у вас тут? — Гайдук торкнувся своєї голови, відчувши жорсткість фарбованого волосся.

— Тортури електрошоком, — неохоче відповіла вона, даючи зрозуміти, що не продовжуватиме цю тему. Помовчавши, додала:

— Вибачте, будь ласка. Це дуже болючі спогади... Хочу вам подякувати. Ви врятували мені життя. Не знаю, чи варто було... але все одно: спасибі. Вчора вночі я розповідала теті Марті про м'яку посадку... про все, що ви для мене зробили. Ще вчора не хотіла жити. А сьогодні... такий ранок. Я зростала в Іллінойсі, на фермі. Дуже схоже. Тільки півні тут не співають.

Наче почувши Божену, півень з курника, розташованого на межі ділянки, закричав на всю горлянку, вітаючи ранок.

Божена засміялася — вперше за всю подорож.

Під'їхав Марек на довжелезній фурі «Вольво», вони залізли в кабіну, розташувавшись так, як у паровому тракторі: за кермом Марек, поряд з ним Божена, з правого боку — Гайдук. Зброю сховали в тайник під сидінням. Марек тримав свою помпову рушницю цілком відкрито — мав спеціальний дозвіл від компанії Фрідмана. Марек перехрестився, і вони рушили.

24.

Маршрут конвою, що складався з двадцяти двох фур, прикритих синім брезентом з написом FRIEDMAN, і двох броньованих автобусів охорони з кулеметними «ліхтарями» на дахах— один броньовик попереду, другий позаду вантажівок, — пролягав повз Краків, Жешув і Ярослав до Перемишля, до кордону. Там через Львів до Житомира і далі до Києва. З Києва караван мав їхати до Харкова і дикими степами на Сталінград. Після Волги шлях вів до Уральська і, нарешті, до кінцевої точки подорожі, столиці Чорної Орди міста Чингіз-Сарай. Всього близько 4000 км.

За Краковом, куди з усіх кінців Польщі з'їхалися фури, вони вишикувалися в довжезну колону на порожньому шосе перед Тарновим. Розпорядники в синій уніформі з'єднали вантажівки ланцюгами, так щоб дистанція між машинами сягала не більше двадцяти метрів. Тепер колона перетворилася на сталеву нероздільну змію, зупинити біг якої було важко. Водіння фури за таких умов вимагало граничної зосередженості водіїв і злагодженості їх дій. Екіпаж переднього броньованого автобуса по внутрішньому зв'язку попереджав водіїв про всі особливості руху й небезпеки на шосе. Такі колони, розтинаючи Євразію, рухались вдень і вночі, наводячи острах на автомобілістів, які, почувши ревіння клаксонів і побачивши яскраві спалахи червоних і синіх вогнів, звільняли шосе, з'їжджали на узбіччя, щоб не потрапити під колеса нестримної армади. Як правило, окремі загони грабіжників, хоч не мали угод з імперією Фрідмана, проте не наважувались нападати на каравани, незважаючи на спокусу. Ті ж, хто пробував атакувати каравани, зустрічали опір, рівнозначний залпам бронетанкової бригади. Розповідали, що в складі караванів були добре замасковані бойові, озброєні ракетами фури, тільки ніхто не знав, де саме вони ховаються в колоні темно-синіх монстрів з жовтим написом FRIEDMAN.

Марек Гороль, як один з кращих водіїв-експедиторів компанії Фрідмана, йшов номером сьомим у колоні. Номером тринадцятим у цьому довжезному ланцюзі стояв майор Вільям Кроуфорд, командир окремої мобільної батареї Х-139 військ космічної і протиповітряної оборони Конфедерації центрально-європейського сектора ТВД.

Марек, який регулярно ходив у таких конвоях, міг годинами розповідати про захоплюючі пригоди на євразійських маршрутах, але мовчав, зосереджено слухаючи команди координатора конвою, що лунали у навушниках, і вдивляючись в задню частину фури № 6. Наїзд на передню вантажівку або розрив ланцюга вважалися дуже серйозними порушеннями правил компанії й нещадно каралися штрафами або звільненням з роботи.

Марек міг розповісти ще багато цікавих подробиць про фірму Фрідмана — як нещадно експлуатуються тут водії, яким доводиться перебувати за кермом до двадцяти годин поспіль, як хазяї економлять на харчах, годуючи в рейсах водіїв конячими консервами, що їх задешево продає Чорна Орда, та смердючою «чайна-колою», як таємниче і назавжди зникають водії, що дозволили сказати щось зайве про характер вантажів, які пересуваються вздовж і впоперек Євразії, туди, де спалахують вогнища конфліктів.

Але Марек мовчав, бо знав, що в кабінах фур встановлено жучки прослушки, а розповіді його не потрібні двоюрідному братові та його супутниці. Про всі деталі поведінки при переході кордону домовилися ще під час прощальної вечері в Руді-Шльонській. Середня швидкість руху конвою не була така висока, як уявляв собі Гайдук: виходило в середньому 50 — 60 км на годину, бо шосе було забите паровими тракторами, кінними возами, старими автомобілями й новенькими бронетранспортерами з солдатами сил Організації Глобальної безпеки, які рухались на схід. «Що відбувається?» — подумав Гайдук. Побачене в Європі (хоч і знав про ситуацію з аналітичних довідок і таємних документів) викликало велику тривогу: хоч жоден з блоків — Конфедерація, ОГБ, Чорна Орда, Піднебесна Імперія, Південна Америка — не оголошували формально війни і підтримували дипломатичні відносини, насправді вже два роки тому розпочалася війна «четвертого рівня» — між великими конкуруючими корпораціями, визвольними рухами, окремими бандформуваннями і місцевими іредентистами. Ніколи Гайдук не міг собі уявити, що опиниться в конвої Фрідмана, стане маленькою часткою тої міжнародної сили, яка сіяла острах у слабких урядів формально ще існуючих держав, на своїх бізнес-конкурентів, на населення підкорених корпорацією територій. «Це ж яка іронія долі», — думав Гайдук, уколисаний монотонним рухом фури, гуркотом мотору і брязкотом ланцюга об бетонну поверхню шосе, від чого летіли іскри, хоча, можливо, це зблискували на сонці важкі сталеві, відполіровані асфальтобетоном ланки. Він подумав про найдорожче своє багатство, яке гарантувало йому одночасно і смерть і виживання: «Файл Гайдука», зібраний ним, співробітниками Бюро і агентурою ВІРУ за п'ять останніх років. Архів, у якому нагромаджено найтаємніші компрометуючі матеріали на членів Ареопагу України, інших правлячих структур, що представляли інтереси архонтів, на міжнародні корпорації, які задля власного збагачення несли смертельну загрозу суспільству, мільйонам заляканих, дезінформованих «малих» людей. Архів було сховано в надійному місці, і тільки Віктор Безпалий знав про існування файлу. Але не знав про схованку, хоча не раз перед Гайдуком поставало питання: що робити з архівом далі? Невже все загине, якщо з Гайдуком щось трапиться? Кому передати файл? І коли його розкрити? Він запевняв себе, що час ще не настав.

Божена заснула і поклала на плече Гайдука голову. Її синя пілотка з'їхала набакир, він обережно зняв її і поклав до бардачка. Коротке, йоржиком, волосся Божени лоскотало його щоку. Її голена тонзура почала вкриватися рудуватим пушком, синці під очима стали блідими. Від Божени йшов запах косметики, який розбудив у душі Гайдука напівзабуті спогади — болючі і радісні водночас. Руку Божена поклала йому на стегно — і Гайдук закляк у незручній позі, щоб не збудити сплячу дівчину.

Надвечір конвой дістався українського кордону. «Вас вітає щаслива Україна!» — синьо-жовтий напис висів на брамах «відстійника»: це було величезне забетоноване поле під Краковцем, де зустрічалися потоки конвоїв та індивідуальних дальнобійників зі Сходу і Заходу. Для конвою Фрідмана було виділене спеціально вигороджене місце — для того, щоб не заморочувати шановану фірму зайвими бюрократичними процедурами паспортного контролю та непотрібними митними перевірками. Плац прикрашали великі портрети Гетьмана України, Генерала армії Кузьми-Данила Махуна, з його знаменитим гаслом «Три Д» — «Держава. Дисципліна. Динамізм». Написи прикордонної служби України суворо попереджали, що на території держави необхідно дотримуватися всіх її законів, правил та інструкцій, обов'язкових для іноземців; ще один щит інформував, що подорожні в'їжджають на територію «великої славянської єдності», і тому перевірки проводяться спільними російсько-українсько-казахськими командами. І щоб ні в кого не виникало сумнівів, кілька облуплених, застарілих плакатів, на яких білий, червоний, синій, блакитний і жовтий з зеленим кольори створювали химерний гібрид, закликали: «Наше майбутнє — УРОД». Нижче, для невігласів-іноземців, містилася розшифровка: «УРОД — Українсько-Російська Об'єднана Держава».

Дивно, але того дня чомусь відбувалася перевірка. До їхньої фури підійшло троє озброєних людей у чорній, з червоними вилогами і манжетами уніформі, прикрашеній червоними знаками блискавок.

«ЕнРос, — подумав Гайдук. — Це його бойовики».

ЕнРос — «Енергія Росії» — були однією з найбільших у світі корпорацій з видобутку, транспортування й продажу газу і нафти. І зброї.

Бойовики ЕнРосу тримали в руках потужні автомати ІЖ107 з підствольними гранатометами.

Бойовики безцеремонно відкрили водночас ліві і праві двері кабіни й наставили автомати.

— Документи!

— Prosze Pana, a gdzie jest ukrainska straz graniczna? — спитав якомога люб'язніше Марек, знехотя дістаючи документи. Вперше на цьому кордоні в нього їх перевіряли. «Це якісь самозванці», — подумав він.

— Заткнісь нах, пшек вонючій, — визвирівся на нього бритоголовий дебелий бригадир.— Твої хохли лєнівиє пошлі пьянствовать. Давай документи.

З правого боку до Гайдука причепився худий, наче страждав на виразку шлунка, невеликий на зріст бойовик з набряклим від перепою обличчям і червоними очима.

— Ти тоже пшек?

— Jestem polakiem. Pracuje u Friedmana, — спокійно відповів Гайдук, подаючи червоноокому паспорт на ім'я Єжи Сокольського. Той покрутив його в руках, довго вдивлявся в фотографію, звіряв щось з невеличким лептопом, притороченим до лівого передпліччя, потім почав вивчати обличчя Гайдука, ретельно виголене, щоб чорна щетина не контрастувала зі світлим волоссям. Гайдук йому явно не подобався.

— Ти гдє жівьош — в Пєрємішлє?

— Так, prosze раnа.

— Скажі тода, на какой уліце стоіт мерія?

— Na placu Walesy, — твердо відповів Гайдук, пошкодувавши, що сховав зброю до тайника: він не знав, де розташована та чортова мерія у Перемишлі.

— On chce lapowke, — тихо сказав Марек. Бригадир і другий бойовик уже пішли перевіряти інші вантажівки, а цей gnojek все ще чіплявся до Ігоря.

Гайдук дістав з кишені десять глобо й подав бойовику:

— Prosze pana, to jest maty prezent z Przemysla.

Перемишлянський подарунок так сподобався бойовику,

що він вирішив здерти щось з Божени.

— Ти кто? Полячка? Давай документ!

Показувати цьому бандиту американський паспорт Божени було небезпечно.

— Я українка, — сказала вона. — Повертаюся з Німеччини, а паспорт мій украли.

— А, хахлушка, — задоволено розсміявся бойовик. — Тода платі калим. Єсли хочеш — возьму натурой. Пойдьом в кусти по бистрому. Їх волєн фік-фік, — показав він знання іноземних мов.

Божена мало що зрозуміла і злякано дивилася на червоноокого бойовика ЕнРосу. Гайдук різко, несподівано навіть для себе, перекрутив ремінь автомата навколо шиї бойовика і вихопив у того штик з піхов, упершись гострим кінцем ножа у живіт. Бойовик посинів і захрипів, опинившись у зашморгу.

— You, Fucken son of bitch, — прошепотів на вухо бойовику Гайдук. — Хочеш, отрєжу голову?

Бойовик заперечливо захитав головою

— Я — друг самого Фрідмана, — продовжував Гайдук. — Знаєш, кто ето?

Бойовик цього разу ствердно кивнув.

— В конвоє єдєт п'ятдесят чеченцев. Сейчас свісну їм — і ви останетесь без голов. Понял? Іді отсюда тіхо нах, нікому нічєво не говорі. Деньгі я тєбє дал?

— Да, да, спасіба.

— Тода валі отсюда. І забудь, что я тєбє сказал.

Він відпустив червоно-синього (червоні очі, синюшне обличчя) бойовика, який ледве тримався на ногах і нетвердою ходою подався на другий кінець відстійника, де в будинку застави українські погранці та митники з обіду пиячили з бойовиками ЕнРосу та перевізниками нафти з Чорної Орди, які привезли захисникам кордону щедрі подарунки. Чорна — бо нафта: Євро-Азійська корпорація звалася Орд-Ойл. Бойовик був щасливий, що залишився в живих, що заробив трохи грошей. Адже місцеві люди не радили ЕнРосу зв'язуватись з конвоєм Фрідмана. Тільки не міг ніяк зрозуміти — звідки клятий пшек так добре вивчив російську мову?

25.

ФАЙЛ ГАЙДУКА

15 жовтня 2075 p.

Абсолютно таємно, 1 прим.

Начальнику науково-технологічного управління Військової розвідки України (ВІРУ)

Полковнику Гайдуку І.П.

Оперативна Характеристика

Фрідмана Рафаїла Гарієвича, громадянина України, Ізраїлю, Конфедерації Держав Північної Америки, Канади, Швейцарії. Член АРЕОПАГУ— вищого державно-політичного контрольного органу держави. Член Світового Уряду (так званий клуб Локарно, Швейцарія). Барон Буковинський, Подільський, Гомельський, Смоленський, Люблінський, граф Марбурзький, почебний академік Гарвардського і Єльського університетів. Почесний консул Панами і Колумбії в Україні. Голова українського біблійного товариства.

Народився 9 липня 2026 р. на Буковині, в Чернівцях, у сім'ї джазового піаніста Гаррі Фрідмана та бібліотекарки єврейського університету ім. Зеєва Жаботинського Есфірі Науман.

З дитинства відзначався видатними математичними здібностями, неодноразово вигравав світові математичні олімпіади школярів, скінчив у віці 18 років факультет кібернетики Соломонового університету в Києві, у віці 20 років захистив докторську дисертацію з проблематики магічних математичних циклів історії (метод асоціативно-цифрового передбачення), за що був удостоєний премії Британського Королівського товариства. Трагічний злам у долі Фрідмана Р.Г. стався у 2048 році, коли під час румунської окупаціїм. Чернівці, окупанти та їх поплічники з числа місцевого населення організували єврейський погром, під час якого загинули батьки Фрідмана Р.Г., дід, дві бабусі та численна рідня. Фрідман Р.Г. на три роки виїхав

з України до держави Ізраїль, де пройшов курс бойового навчання в школі спецназу ЦАХАЛ в м. Натанія. З Ізраїлю в 2051 році переїхав до Сполучених Штатів, де працював біржовим брокером на американо-китайсько-японській Глобальній біржі; під час переходу на нову міжнародну грошову одиницю глобо сколотив маєток в 10 млрд. глобо на незаконних махінаціях з курсами валют. Був звинувачений китайським урядом у грошових спекуляціях, що підірвали курс юаня, але нью-йоркський фінансовий апеляційний суд виправдав його (2054).

У 2055 р. уклав перемір'я з урядом Піднебесної Народно-демократичної Імперії й був призначений на посаду директора Африки, відповідального за постачання стратегічних металів й енергоресурсів до континентального Китаю.

У 2058 р повернувся до Києва, заснувавши транспортну фірму FRIEDMAN, яка згодом перетворилася на наднаціональну корпорацію, увійшовши до десятки найбагатших корпорацій світу. Створення корпорації супроводжувалося масовими злочинами, фальсифікаціями, рейдерськими захопленнями й вбивствами, особливо жорстокими на Буковині, де Фрідман Р.Г. захопив 80 % промислового і 95 % агропромислового потенціалу Краю і одержав ліцензію на персональне володіння 736 тис. населення (див. документацію на злочини Фрідмана Р.Г., викладену в додатках І-ІХ). Діючи тими ж самими методами підкупу, шантажу і терору, Фрідман Р.Г. захопив землі, промисловий і аграрний потенціал на Поділлі, Гомельщині, Смоленщині, в Люблінському воєводстві і в Марбургу (Німеччина). Одночасно створив українську загальноєвропейську політичну партію FREEDOM-party, яка на виборах 2060 р завоювала 38,75 місць у Сеймі (Національних зборах) України, а також одержала 15,0% місць в Європарламенті. Один із співавторів нової Конституції України (2068 рік), згідно з якою Україна є військово-козацькою феодальною державою з жорсткою вертикальною системою військової влади, в якій верховним органом влади є Ареопаг, який обирає Гетьмана України.

(Слово «феодальна» перекреслено рукою Гайдука, вписано «федеральна»).

За достовірними даними ДерВару і ВІРУ Фрідман Р.Г. мав причетність до вбивства (2066 рік) президента України Федеріко Гарсія Костюка (див. додаток Х-ХІІІ). У 2070 р. став членом Світового Уряду (клуб Локарно). Статки Фрідмана Р.Г. складають за оцінками міжнародного валютного Банку, понад 600 млрд. глобо, перевищуючи ВВП України в 10 разів. Фрідман Р.Г. вивів основний капітал з України, сплачуючи податки на суму 6000 глобо на рік — як менеджер малопрофітного транспортного агентства і Голова українського біблійного товариства.

Фрідман одружений вчетверте, на громадянці Індонезії, має від попередніх шлюбів дев'ять дітей.

У спілкуванні лагідний і привітний. Будучи ключовою політичною фігурою України, Фрідман Р.Г. поводить себе яклюдина непублічна, уникає дискусій, не робить публічних заяв, не дає інтерв'ю, не бере участі в телевізійних ток-шоу. Приватне життя оточене таємницею. Маєток Фрідмана Р.Г. розташований неподалік від Канева в районі Пекарі-Хмільна на правому березі Дніпра і Сушки на лівому, ретельно охороняється військовими приватними формуваннями Фрідмана Р.Г. Мстивий, жорстокий, здатний на будь-який злочин.

Захоплюється балетом і старовинною єврейською музикою. Спонсорує міжнародний балетний фестиваль «Київські лебеді».

Старший аналітик Максиміліан-ІІІ

26.

Не доїжджаючи сорока кілометрів до Києва, караван зупинився на території Калинівського міжнародного ярмарку — найбільшого у Східній Європі торговельно-обмінного ХАБУ зі статусом вільної економічної зони. У порівнянні з ярмарком, забетоноване поле під Краковцем здавалося зовсім маленьким. Гайдук вирішив купити тут старенький мотоцикл з коляскою, щоб добратися до Києва манівцями, не потрапляючи в поле зору різних КПП, які осідлали шосе М06. Марек Гороль теж зітхнув полегшено, бо до нього з машини № 10 прийшов його змінник — колега, водій з Кракова, з яким вони мали їхати до Чингіз-Сарая. Гайдук дав Мареку пару номерів «чистих» телефонів, що зберігалися на конспіративній квартирі, про яку не знали ні у ДерВарі, ні у ВІРУ, бо куплена була за гроші Гайдука через підставних осіб. Таємне пристанище містилося на другому поверсі багатоквартирного будинку у Протасовому Яру й відзначалася тим, що мало два окремі виходи — на хайвей, що з'єднував Проспект героїв УПА з Печерськом, і другий — на схил Байкової гори, порослий старими дубами, яким можна було непоміченим дістатися вулиці Ніколая Амосова і далі — Байкового кладовища. Квартиру було зареєстровано на прізвище українського бізнесмена Орленка, який працював у Мексіці і регулярно сплачував усі рахунки. Саме туди і вирішив податися Гайдук, бо інші конспіративні квартири ВІРУ перебували під пильним наглядом ДерВару.

Прощання з Мареком вийшло дуже теплим — Гайдук ніколи б не повірив, що може бути таким зворушеним. Але вимовив лише "Czesc stary, ucaiuj zone і dzieci", поплескав Марека по плечу. Той товстим пальцем витер сльозу — і Гайдук з Боженою зникли у натовпі. Вони подалися у хвіст конвою, туди, де на окремому майданчику продавали стару автомото-технику. Тим часом тривав інтенсивний процес завантаження автомобілів Фрідмана. На спеціальних карах до фур були підвезені важкі картонні скрині з написом «Холодильники «Ірпінь». Гайдук згадав, що під такою назвою працював комерційний відділ Київського заводу «Артеміда» — головного виробника найсучасніших систем наведення ракет «Харс».

Гайдук аж присвиснув від такого відкриття, уявивши, як у столицю Чорної Орди, яка загрожує всьому світові, надходять найновіші системи автономної навігації ракет. Завдяки київським системам наведення ракет, за якими полювали розвідки всього світу, можна знищити найбільш приховані і захищені цілі в будь-якій точці земної кулі. Конструктори «Харсу» відмовилися від програмного забезпечення, прийнятого на озброєння Конфедерації (VxWorks/HurriKane) чи ОГБ (ADA-105) і застосували цілком оригінальний принцип штучного біоелектронного інтелекту.

Він притишив ходу, щоб запам'ятати написи і цифри на картонному пакуванні. Біля машини № 13 вони почули американську мову і побачили чотирьох чоловіків і одну жінку — всі в камуфляжній формі, такій самій, яку приніс Бланшар Гайдуку, — вони сміялися, спостерігаючи, як до їхньої вантажівки заладовують довгі темно-зелені скрині з невеличкою позначкою — червоний трикутник у білому колі. Сумніву не було: зенітні ракети МХ-Аіг Cleaner 124 класу земля-небо, виробництва іншого київського заводу — «Арсеній». Божена раптом схопила Гайдука за руку і міцно, до болю стисла її:

— Ходімо швидше звідси.

Він, навпаки, хотів якомога детальніше роздивитися картини мирного міжнародного обміну товарами народного споживання, але Божена потягла його вбік від конвою, туди, де сяяв вогнями і рожевів повітряними кульками «Еродром» — ряд павільйонів, де на продаж були виставлені дівчата. Незважаючи на похолодання, напівголі дівчата, наче в барі, сиділи на високих табуретах, які оберталися навколо осі, щоб краще було видно всі принади цього яскравого племені. Біля павільйонів юрмилися покупці — переважно німці і турки, які закуповували дівчат цілими партіями для борделів, а ще більше вешталося звичайних роззяв, бажаючих задурно побачити щось, що деякі блудниці показували на мить, піднімаючи коротенькі спіднички. Особливо багато серед глядачів крутилося азійського люду — китайців, казахів, монголів.

Божена подалася до вказівника з написом «Авто-мото-товари». Тільки коли вони увійшли на територію майданчика, заставленого старими автівками, мопедами, велосипедами, мотоциклами і моторолерами — тут блукали якісь люди в засмальцьованих куртках, старі, як і весь цей мотлох, — Божена сказала:

— У групі американських військових стояв майор Вільям Кроуфорд. Я його впізнала. Я служила з ним у космічних військах. Це страшна людина.

Гайдук дещо чув про майора Вільяма Кроуфорда. У «Файлі Гайдука» для майора знайшлося місце.

— А який він?

— Red pig. Він обіймав жінку. Він любить розповідати веселі анекдоти і обіймати жінок.

Обличчя її неначе постаріло, біля губ з'явилися скорботні зморшки. Сторгувавши старий німецький мотоцикл "Zundapp" KS 1943 року випуску, жовто-сірого кольору, за 400 амеро (глобо вирішив економити), Гайдук посадив Божену в коляску, прив'язав мішки з речами до заднього сидіння (до свого мішка Гайдук упакував синю куртку з написом FRIEDMAN, вдягнувши камуфляжну куртку, у незліченні кишені якої поклав зброю). Божена залишилась у куртці Фрідмана. Продавець — старий дід, з вигляду і запаху справжній вашінгтонський бомж — представився колишнім професором Політехніки (серце Гайдука кольнуло: згадав батька), власником найбільшої в Україні колекції старовинних мотоциклів, яку розпродує тепер, щоб вижити. Він залив у бачок якусь смердючу коричневу рідину, і мотоцикл на диво завівся після кількох чмихів і холостих пострілів.

Вибравшись з території Калинівського ярмарку, вони звернули не праворуч, до стратегічного шосе «Схід-Захід», а в інший бік, де серед перелісків петляла ненаїжджена доріжка для велосипедних екскурсій на природу. Доїхавши до зони величезних торговельних молів, за якими починалося окружне шосе, подібне до вашінгтонського «белтвею», Гайдук вирішив не ризикувати, не привертати уваги цим старовинним мотоциклом. Знав: їх могли запам'ятати на Калинівському ярмарку, коли збивали старому бомжу-професору ціну на раритетний мотоцикл (кілька роззяв дивилися на це) і коли Гайдук перекинувся з Боженою англійськими словами. Знав також: паркінги навколо молів проглядаються численними телекамерами спостереження. Тому, зупинивши мотоцикл серед мокрих осик, Гайдук, вставивши до баку фітиль з подертої сорочки, підпалив його; вони швидко віддалилися від того місця, де знехотя горів музейний "Zundapp". Домовилися добиратися до Києва кожен нарізно — на маршрутках, що зрідка підходили до молів, де їх чекали черги покупців з важкими торбами. Кинувши торбу на плече, Гайдук попрощався з Боженою, яка в своїй синій пілотці та синій куртці була схожа на стюардесу, змучену життям і вередливими пасажирами. Вирішили дзвонити один одному тільки в разі крайньої потреби і тільки через безпечні геджети. Він попрощався з цією дивною дівчиною. Вона мляво потиснула йому руку, і тільки відійшовши на кілька кроків від нього, раптом повернулася й поцілувала його в щоку, як роблять це молоді, цнотливі американки під час першого побачення в голлівудських фільмах для школярів у віці 8—10 років.

Ступивши на асфальт паркінгу, вони мовчки розійшлися — кожен до своєї черги на маршрутку.

Весняний Київ зустрів сутінками і суцільною стіною снігу, яка насувалася на місто зі сходу, перетворюючи висотні башти на Борщагівці на сірі примари. Праворуч від себе Гайдук побачив характерний силует мормонського храму — церкви Ісуса Христа Святих останніх днів. Над масивною будівлею храму, побудованого за єдиним каноном мормонських споруд у всьому світі, височів гострий шпиль, на якому золотий ангел з сурмою провіщав кінець світу. Дивно — навіть у густих потоках небесного снігу Ангел Апокаліпсису світився, як далекий вогник тривоги. Гайдук подумав, що у раптових снігових сутінках камери спостереження не зможуть розгледіти лице самотнього чоловіка, який стоїть у довгій черзі на стоянці маршрутки, тримаючи польський армійський темно-зелений мішок на плечі. Коли прибула маршрутка, яка через площу Жертв ЧК йшла до Протасового Яру, люди в черзі заметушилися, почалася штовханина, як під час евакуації, але якось усі бажаючі упхалися в середину саморобного автобуса, в якому не було місць для сидіння. Господар маршрутки, переробленої зі старої китайської вантажівки «ШанКсі», збільшив корисне завантаження утричі. Ціна проїзду — 1 глобо. Юані тут не приймали.

«Ось і Київ, — похмуро подумав Гайдук. — Здрастуй, рідне місто. Як тебе не любити... Києве мій».

Маршрутка рушила, на ногу Гайдуку наступила якась огрядна тітка, яка одразу полізла вибачатися і знайомитись.

"Fuck you", — подумав він, не відповідаючи на її залицяння.

27.

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Конфедерації Держав Північної Америки Руслан Віталійович Фощенко урочисто сидів у своєму кабінеті на п'ятому поверсі посольського будинку на М-стріт. За спиною посла висів великий портрет Гетьмана України Кузьми-Данила Махуна — усміхнений, що рідко з ним траплялося, в чорному жупані з золотими еполетами, на яких вигаптовано було дві схрещених булави і маршальську зірку. Гетьманські піарщики добряче попрацювали над портретом, прибравши з нього зайві зморшки і додавши трохи прозорості хижо прижмуреним очам. Гетьман був задоволений своїм портретом, в якому вдало поєднувалась державницька велич, незламна сила полководця і доброта батька нації. Портрет, виконаний народним фотографом полковником Павлюком у найновішому об'ємному форматі, був особисто затверджений гетьманом і розісланий по всіх офіційних .і закордонних установах УВКФД — Української Військово-Козацької Федеративної Держави— Генеральним писарем Вітольдом Клинкевичем. Циркуляр нагадував про неприпустимість зловмисного псування портрета, особливо в його нижній частині, де перераховувалися основні принципи діяльності гетьмана «три Д»: Держава, Дисципліна, Динаміка. Циркуляр, очевидно, мав на увазі зловорожу кампанію проти гетьмана, коли З «Д» спотворювалися на Держиморда, Дундук, Дебіл.

Ліворуч, на тій самій стіні, де висів портрет гетьмана, можна було побачити ретельно зашторене звуконепроникним матеріалом вікно, яке Фощенко відчиняв час від часу, щоб ковтнути свіжого повітря й помилуватися чудовим видом на Потомак, Кі-брідж і скляні споруди Вірджинії на протилежному березі річки. Особливо любив спостерігати, як

О 10 AM над Потомаком сунули чорні «черепахи» — зазвичай їх було три — в одній з яких прямував з Кемп-Девіду до Білого Дому президент Конфедерації Ендрю Ван Лі. Посол Фощенко пишався фотографією, правда, не такою великою, як портрет гетьмана, на якій президентське подружжя, широко усміхнене, приймало українського дипломата і його дружину в Білому Домі. Посольська парочка в однакових синіх костюмах китайського виробництва з літерою «V» на лівій нагрудній кишені була схожа на дует з популярного бродвейського шоу «Пекінське літо у Вашінгтоні».

На відміну від гетьмана, Руслан Фощенко усміхався всюди — на офіційних зустрічах з високопосадовцями Конфедерації, під час поїздок неозорим краєм від Канади до Мексіки, на приватних ланчах з бізнесменами і робочих нарадах зі співробітниками посольства. Ще в школі розвідників ім. Юрія Андропова під Москвою, де його готували до роботи в резидентурі в Пакистані, Фощенко тренувався посміхатися так, щоб на його повнявих щоках з'являлися симпатичні ямочки, як у малих, добре вгодованих хлопчиків. Чиновники з Державного департаменту, з управління «перехідних країн» — України, Казахстану, Палестини і Колумбії — так і називали посла: DIMPLE. Він так звик до своєї маски, що й сидячи в порожньому кабінеті посміхався без причини, хоча тривога стискала його серце, бо знав жорстокий норов гетьмана: посла непокоїла історія з Гайдуком, цим холодно-високомірним негідником, який працював у Конфедерації поза контролем посла Фощенка, а тепер ускочив у якусь халепу. Посол так і не зрозумів, що трапилося з Гайдуком: чи нарешті люди маршала Алекса Джозефа ліквідували цього самовпевненого відморозка, чи, може, йому вдалося уникнути справедливого покарання. Від цього залежало його, Фощенкове, майбутнє. Фощенко, який вважав себе інтелектуально й фахово вищим за Гайдука на кілька порядків (сатанинська погорда і зневага до інших сиділа в душі цього завжди усміхненого посла), не забув особистого приниження, коли під час візиту до Вашінгтона гетьмана, Махун на переговори в Білому домі взяв з собою не Фощенка, а Гайдука: переговори велися в форматі тет-а-тет, з боку Конфедерації брали участь президент Ван Лі та директор Центральної Служби Безпеки адмірал Стенлі Фішер, з українського — Гетьман та Гайдук.

Скинувши усміхнену, з ямочками на щоках маску, Руслан Фощенко, який понуро сидів у службовому приміщенні Білого дому, чекаючи закінчення переговорів, накинувся з брудною лайкою на Гайдука, щойно той вийшов з Овального кабінету.

— Ти хто такий, — кричав він на Гайдука, незважаючи на здивовані погляди американців. — Ти знаєш, що я... я! тут головний. Ти читав закон про дипслужбу?

— Руслане, заткнись, блядь, і сиди тихо, — миролюбно кинув на ходу гетьман, поспішаючи в сусідній будинок на зустріч з віце-президентом. А Гайдук взяв Фощенка за вилоги піджака, звів їх разом так, що послу подих перехопило, і сказав:

— Ти, сміхунчику... Є речі, які знати тобі не можна. Ти лакей. А лакеям не довіряють. Пішов геть!

І,відштовхнувши Фощенка, побіг наздоганяти гетьмана. Фощенко запам'ятав боксерський погляд Гайдука — коли боєць визначає місце наступного нокаутуючого удару. Переляк і невпевненість залишилися надовго в душі Надзвичайного і Повноважного Посла України, агента розвідки Чорної Орди в Україні і в Конфедерації, довіреного конфідента членів Ареопагу Крейди та Басманова. І люта ненависть, і заздрість до Гайдука, бо завдяки саме діяльності Бюро товарообмін з Конфедерацією підтримувався на досить високому рівні — за рахунок купівлі-продажу високотехнологічних товарів, переважно військового характеру. А це вже було досягнення посла, який очолював спільну комісію з торгівлі (інформуючи одночасно хазяїв з Чорної Орди про нові системи озброєнь, якими обмінювалися Україна і Конфедерація). Діяла ще стара угода про стратегічне партнерство між цими державами, хоча Україна давно перестала бути в сфері стратегічних інтересів Конфедерації. Все котилося за якоюсь дивною інерцією, хоча розсипалися колишні геополітичні союзи і зв'язки, і наближалося нове глобальне зіткнення, новий Армагеддон, в якому Україна могла зникнути з лиця землі від вибуху однієї мегабомби вакуумно-ланцюгової дії SOD-666 Scythe of Death (коса смерті), яка з 2075 року була взята на озброєння Конфедерації та Чорної Орди. Фощенко думав свою похмуру геополітичну думу, вирішуючи, куди забрати дітей і онуків з України, де знайти безпечне місце на світі? Хіба що Коста-Ріка? При цьому він усміхався, перевіряючи кінчиками пальців, чи утворилися при цьому ямочки. Колись п'яний американець сказав йому, що з такими ямочками (dimples) можна і Гетьманом стати — і це запало в пам'ять Руслану Фощенку. Він подзвонив до помічника маршала авіації Алекса Джозефа, щоб домовитися про особисту зустріч з маршалом. Предмет зустрічі — обговорення строків прибуття делегації ВПС України до Конфедерації, план заходів під час перебування делегації та підготовка спільного комюніке. Домовився, але настрій не покращав, God damn.

У двері тихенько постукали, хоч наказав нікого не пускати. Визирнуло біле, як чищена картопля, личко шифрувальника Бєлкіна:

— Простіте, ваше високопрєвосходітельство.

— Что там? — рявкнув Фощенко, змітаючи з обличчя усмішку.

— Там, — показав Бєлкін вказівним пальцем униз —... Звоніт...

Фощенко по руху губ Бєлкіна здогадався, ХТО дзвонить. Скочив з крісла і помчав через просторий кабінет, обшитий темним дубом, до дверей. Там, ледь не зім'явши Бєлкіна і повногруду секретарку Свєту, побіг не на ліфт, а на сходи, перестрибуючи через східці і закладаючи гострі віражі на поворотах. За ним майже нечутно дріботів Бєлкін. Внизу, у старовинній частині посольства, де побував у березні 1791 року Джордж Вашінгтон, який саме в цьому приміщенні підписав декрет про заснування федеральної столиці, містився напівпідвал, так звана «кам'яна зала». Насправді колись це було приміщення для рабів, яких привозили сюди на баржах, що снували по каналу, який йшов уздовж Потомака. У «кам'яній залі» обладнали спеціальне приміщення для шифрувальників і поставили сталеву камеру розміром три на два метри для таємних переговорів і трансатлантичних телефонних розмов з Києвом. Камера мала необхідні системи захисту розмов, чого не можна було сказати про проходження сигналу від Вашінгтона до Києва. І хоча використовувався спеціальний високочастотний шифратор голосу зі зміною кожні 0,1 секунди кодів, розроблених найкращими математиками України, але ті п'ятнадцять тисяч американських математиків, що працювали в Національному центрі обробки інформації поблизу Аннаполісу, також не сиділи, склавши руки, і з допомогою найпотужнішого в світі комп'ютера ZEUS-MD 17/35 могли спокійнісінько розшифровувати таємні шифроповідомлення і розмови. Тільки робили вони це не часто, бо Україна мало хвилювала керівництво Центральної служби безпеки. Цього разу ЦСБ поцікавилась розмовою Києва з Вашінгтоном.

Фощенко схопив трубку спітнілими пальцями:

— Слухаю.

— Ето ти, Руслан? — почув знайомий хрипкий бас Басманова.

— Да, да. Я работаю над етім вопросом.

— Расслабся. По данним Мєрєжко он пронік в Кієв.

— Боже, — щиро злякався Фощенко.

— Нє бойся. Ето наш вопрос. Я говоріл с гетьманом относітельно тєбя. Пора тєбє менять роботу.

Фощенко похолов. Здійснювались його найгірші передчуття.

— Ти что там — заснул? — занепокоївся Басманов.

— Я слушаю, — тихо і приречено мовив Надзвичайний і Повноважний посол, уявивши, як вручає в Сьєра-Леоне вірчі грамоти генералу Мгуанбо — людоїду і трансвеститу, який закохувався у чужоземних послів будь-якої статі.

— Думаю, ти должен получіть новоє назначеніє...

— Но я же здесь на мєстє, — почав пручатися Фощенко. — Готовім ваш візіт. Я договорілся з Огненной Сарой, она вас пріймєт.

— Ну какой ти дурак, — сердито перебив його Басманов. — Не она меня, а я єйо пріму. Еслі захочу. Думаю, прішло время назначіть тебя міністром іностранних дел. Надеюсь, гетьман поддержіт. Как меня понял?

— Понял, — ще не вірячи в реальність розмови і пропозиції Басманова, видушив з себе Фощенко. — Слава ЄДРОНу.

— Готовься к вєлікім делам, син вєлікого ЄДРОНа, — закінчив розмову Басманов.

З боку Києва у Вашінгтон поповзли довгі відбійні сигнали.

Коли посол вийшов з камери, шифрувальники зрозуміли: сталося щось лихе. Він не посміхався, був блідий і очі змінили колір: одне око посвітлішало, з сірого стало майже білим. Друге, навпаки, почорніло. Його руки тремтіли, коли підписував журнал розмов.

Частина друга

ІНСАЙДЕР

28.

29 квітня 2077 p.

Конфіденційно

Його Ясновельможності Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі-Данилу Махуну

ДОПОВІДНА

Батьку, як відомо, у січні 2078 р закінчується Ваша друга каденція на посаді Гетьмана України. І хоча Ваше переобрання Ареопагом України на третій 6-річний строк не викликає жодних сумнівів, так само як і підтвердження цього вибору членами всіх палат Сейму, представниками військової адміністрації України і вільним волевиявленням народу України, доцільно, насмій погляд, почати підготовку до цієї важливої політичної події з метою недопущення дестабілізації в Україні, особливо якщо взяти до уваги винятково складну геополітичну, економічну, внутрішньополітичну і соціальну ситуацію в Державі та поза її межами. Справа в тому, що наступні вибори навряд чи вдасться провести на безальтернативній основі. За агентурними даними Особливого відділу при Гетьмані, в боротьбу за звання Гетьмана України мають бажання включитися член Ареопагу України, лідер Руху Чотирьох Свобод Мінтімер Басманов та спікер Сейму Індіра Голембієвська. На жаль, досі не відома позиція члена Ареопагу України Р. Фрідмана, підтримка якого матиме вирішальне значення на виборах.

За нашими даними, в штабах претендентів почалася розробка планів пропагандистського забезпечення кампанії, підготовка заяв, декларацій, програмних документів. Так, відомо, що головним гаслом М. Басманова буде: «УРОД — наше майбутнє», «Створимо УРОД — будемо щасливі». І. Голембієвська проводитиме кампанію під гаслом «Україні — жіноче обличчя».

Не виключено, що в українському політикумі знайдуться інші претенденти на булаву, які можуть скористатися з важкої ситуації в державі й на гребені популізму, демагогії та критиканства спробують виставити свої кандидатури на посаду Гетьмана.

Виходячи з вищесказаного

ПРОПОНУЮ:

1. Негайно розпочати масову інформаційну підготовку до Вашого, Батьку, переобрання, для чого задіяти всі державні, військові, козацькі, земельні та інші канали масової комунікації, в яких широко висвітлювати всі Ваші звершення в ім'я українського народу, з особливим наголосом на Вашій ролі у перемозі в українсько-румунській війні, в консолідації народу для збереження єдності України під час розпаду Московської держави, в реформуванні системи охорони здоров'я, в миролюбній незалежній політиці держави, її неприєднанні до Організації глобальної безпеки та Союзу Держав Орди.

2. Підготувати виступи широких народних мас на Вашу, Батьку, підтримку, як незмінного, безперечного народного лідера, альтернативи якому не має і бути не може.

3. Разом з тим, з метою припинення з боку окремих опозиційних груп ворожих звинувачень у порушенні Конституції України, яка встановлює строк гетьманування тривалістю 12 років (дві каденції), пропоную оголосити ім'я Вашого наступника, який стане Гетьманом України у 2084 р. — тобто, після закінчення строку Вашої третьої каденції. Оголосивши ім'я Вашого молодого наступника, звичайно, не з числа опозиції, а однодумця і близької Вам людини, якій упродовж п'яти років Ви передаватимете свій багатющій державницький досвід, Ви негайно знімете напруження у суспільстві і звинувачення в порушенні Конституції.

4. Разом з оголошенням імені Вашого наступника, Батьку, Ви, на мій погляд, повинні негайно провести ряд змін в керівництві Держави, призначивши на ключові посади вірних Вам молодих людей, що зміцнить систему управління країною і довір'я до Вас народу. До Доповідної долучаю список керівних осіб у віці 80-90 років, яких доцільно замінити людьми молодими (до 60 років) і перспективними.

5. Особливу увагу приділити Р. Фрідману, від позиції якого багато в чому залежить доля історичного вибору українського народу і майбутнє Української військово-козацької федеративної держави. Тільки Ваша мудрість і Ваш дипломатичний хист можуть забезпечити підтримку Фрідманом і Світовим Урядом в Локарно Вашої кандидатури на наступних виборах.

6. Для зміцнення Вашого, Батьку, високого міжнародного авторитету, пропоную організувати і здійснити ряд зарубіжних візитів, зокрема до столиці Чорної Орди м. Чингіз-Сарай, до столиці Російського царства м. Суздаль, до Вашінгтону, столиці Конфедерації Держав Північної Америки, до Бейджину — столиці Піднебесної народно-демократичної Імперії, до м. Берлін — столиці землі Німецька Фортеця.

Особливої ваги набуває проведення в грудні 2077 р в Києві (Батий-град) саміту Союзу Держав Чорної Орди і Ваш виступ на саміті, який визначить як Вашу долю як Гетьмана, так і геополітичну долю УВКФД. Треба негайно починати підготовку до цієї події, Батьку.

Слава Гетьману!

Генеральний писар УВКФД, генерал-поручник

Вітольд Клинкевич

29.

Гайдук знав, що після Великодня, який відзначався цього року греко-католиками і православними у неділю, 18 квітня, за тиждень, тобто 24 квітня (саме тоді, коли вони з Боженою рухалися на паровому тракторі до Руди Шльонської), на Байковому кладовищі відбувалися «гробки» — поминання всіх, хто упокоївся тут. Гайдук знав, що мати його ніколи не ходила в цей день на могилу батька — не любила великого скупчення людей, атмосфери сонячного язичницького бенкетування на могилах, устелених кольоровою шкаралупою з'їдених крашанок, хмільних усмішок людей, які раділи тому, що ще живі. Марії Юзефівні здавалося блюзнірством пити горілку й об'їдатися на могилах близьких. Набагато ближчим до єства жалоби був похмуро-дощовий католицький день поминання 1 листопада — «задушки».

Гайдук пам'ятав, що мати ходила на могилу батька по п'ятницях щотижня, щомісяця. Не мислила свого життя без цього ритуалу. Тому 30 квітня о 2 годині пополудні він, відпочилий і відісланий, непомітно вийшовши з квартири-криївки на Протасовому Яру, пішов угору, перетнув дорогу там, де вона робила петлю між Інститутом кардіохірургії та Бактеріологічним інститутом, і потрапив на територію Байкового кладовища. Пішов у напрямку «польської» ділянки, де лежав батько, але невдовзі вражено зупинився: через територію кладовища прокладена була шестисмугова автострада, на східному боці якої сяяв рекламою центр розваг «Байк»: десятиповерхова скляна споруда у вигляді єгипетської піраміди, всередині якої можна було одержати будь-яку земну розвагу — від плавання, боулінгу до сексу — й відволіктися від думок про вічність. Гайдук розгублено топтався перед огорожею автостради, яка поділила кладовище на верхню і нижню частини, між собою не зв'язані. Ледве зорієнтувався і пішов уздовж шосе туди, де залишився невеличкий острів мертвих, зарослий деревами. Побачив напис «Польська ділянка» і зітхнув полегшено. Все було встелене снігом, особливо чистим і незайманим на могилах і руїнах старовинних склепів. Брів у снігу, думаючи, що мати, напевне, не прийде сюди за такої погоди. З гори пізнав місце, де була батькова могила, на якій стояв масивний дубовий хрест, оплетений, наче дротом, диким виноградом. Жодного свіжого сліду на снігу не помітив — навіть на доріжці, яка проходила повз батькову могилу. За допомогою геджету перевірив наявність камер стеження: нічого підозрілого. Гайдук підійшов до старовинного польського склепу, що належав колись сім'ї Ідзиковських, і став біля входу, як ангел-охоронець: так, щоб його ніхто не побачив.

Отретій годині побачив матір. Вона повільно йшла доріжкою, долаючи сніг. В руках у неї був невеличкий вінок з зеленого ялинкового віття. За мамою ніхто не йшов. Мати підійшла до могили, відкрила чавунні дверцята огорожі, поклала на снігову шапку вінок, дістала з сумки маленьку свічечку у скляній лампадці й запалила. Перехрестилася по-католицьки — зліва направо — і застигла у глибокій задумі.

— Мамо, — сказав Гайдук, сповнений ніжності до матері й почуття провини.

Мати повільно й розгублено повернулася на звук його голосу.

— Мамо, це я, Iгoр.

Мати дуже постаріла за роки, що не бачив її. Була в довгому коричневому старому пальті, що він привіз їй років десять тому з Америки, запнута сірою шерстяною хусткою, як сільська жінка.

— Мамо, не бійся. Це я.

Мати повільно сіла в сніг, намагаючись вчепитися рукою за огорожу могили. Гайдук підбіг до неї, підняв й почав обтрушувати сніг з пальта.

— Ігор... синку... ти живий? — простогнала мати.

Він поцілував її в мокру від снігу щоку.

— Живий. Живий. Я повернувся.

— А мені сказали, що ти злочинець. Якийсь молодий офіцер приходив. А потім — що ти загинув.

— За тобою стежать?

— Біля будинку топчуться. А на кладовище не ходять.

— Негайно зв'яжись з Наталією Гаврилівною. Тільки особисто, без телефону. Потім усе розповім. Зараз часу немає. Нехай вона скаже гетьману, що я повернувся. Якщо він хоче мене бачити, нехай дасть сигнал.

— Який? — не вірячи, що бачить живого сина, спитала мати.

— У неділю нехай гетьман прийде на квартиру... він знає де... в Липському провулку... о шістнадцятій годині. Мені потрібен тільки сигнал. Годинник на Національному банку має відставати на п'ять хвилин. З чотирнадцятої до шістнадцятої години. Ти все зрозуміла, мамо?

— Так.

— Все запам'ятала?

— Годинник на п'ять хвилин, — повторила мати, — квартира на Липському провулку.

Це була конспіративна квартира Особливого відділу при гетьмані. ДерВар не мав права її контролювати — цим займалося Управління особистої охорони гетьмана.

Гайдук знову поцілував маму, яка сіла на огорожу і плакала, витираючи сльози кінцем хустки.

— Йди, сину. Я ще трохи побуду тут, помолюся

Намагаючись ступати у свої сліди, Гайдук піднявся на гору, звідки відкривалася панорама Києва: група стоповерхових хмарочосів у діловій частині міста, там, де колись кипів веселим базарним життям Володимирський ринок, схожа була на льодяні бурульки. Київ, укритий снігом, здалеку скидався на карпатське село.

Зліва, на Батиєвій горі, здіймалася велетенська споруда жовтого кольору, яку вінчала башта з золотою банею, як у мечеті. Це був Батий-град, поставлений Чорною Ордою для проведення тут саміту держав СДОР.

30.

— Здоров був, синку, — гетьман гучно і дещо театрально, у стилі Тараса Бульби, привітав, стискаючи в обіймах, Гайдука на порозі конспіративної квартири, до якої можна було дістатися підземним ходом з Банкової 11 — старовинного будинку, в якому розмістився Особливий відділ при гетьмані. Це було дуже зручно для проведення таємних зустрічей з тими, кому небажано було світитися в президентському палаці, де завжди чергували журналісти в очікуванні сенсацій. Квартира використовувалася для організації неформальних дружніх застіль, які так полюбляв гетьман, і для деяких інших заходів, про які не повинна була знати Наталя Гаврилівна.

— Зачекався тебе, — погладив підфарбовані й підстрижені вранці вуса гетьман. — А ти все не їдеш й не ідеш. Ти мені дуже потрібен.

«Який театральний талант пропадає, — подумав Гайдук. — Та йому ціни б не було на якійсь провінційній сцені». І стримано, демонструючи повагу і відданість, спитав:

— Чекали — щоб заарештувати?

— Ображаєш, синку, — засміявся гетьман, хоча в очах з'явився блиск, який так старанно видаляли піарщики з усіх портретів Махуна. — Про який арешт мова?

— Ходять такі чутки. Але я не вірю.

— Не вір, синку, — поклавши Гайдукові на плече тверду гетьманську руку, Кузьма-Данило завів його до їдальні, де виблискував усіма принадами кришталю, срібла та накрохмалених серветок обідній стіл, накритий на двох.

«Щось не схоже на арешт», — подумав Гайдук, сідаючи навпроти гетьмана.

— Пане гетьмане...

— Не треба так офіційно. Називай мене як колись...

— Батьку, — сказав Гайдук майже зворушено. — Дякую за все, що ви зробили для матері. Ви і Наталя Гаврилівна...

Гетьман недбало ворухнув рукою.

— Пусте. Це мій обов'язок .

Обслуговували їх сьогодні не мовчазні вишколені офіцери з розвідувальної Академії імені Марченка, а балакуча красуня Мотря, чорнява кирпата улюблениця гетьмана у білий блузці з глибоким декольте, куди кожному нормальному чоловікові приємно було зазирнути.

— Мотре, наливай нашу улюблену, — наказав гетьман.

Льодяна прозора рідина тоненькою цівкою полилася

у чарки. Це була горілка «Козацька Гетьманська» з зображенням якогось невідомого гетьмана, дуже схожого на К-Д. Махуна, тільки в старовинній хутряній шапці з перами і в хутряній киреї.

Ну, давай, за зустріч! — гетьман одним ковтком вихилив чарку.

Гайдук надпив трохи. Мотря одразу долила горілку — спочатку гетьману, потім Гайдуку. Мотря була офіцером ВІРУ, її помітив гетьман і наказав перевести до особливого відділу. Випивши другу чарку, гетьман сказав:

— Який арешт ти згадував?

— Годинник на Нацбанку не відставав, як домовилися, а поспішав на п’ять хвилин. Я подумав...

— Мені так Наталка сказала. На п'ять хвилин уперед.

«Це мама помилилася, бідна» — зрозумів Гайдук. Він витягнув пакетик, загорнутий в американський подарунковий папір. Там, у невеличкій коробці, на синій атласній подушечці лежав золотий метелик зі смарагдами, куплений Гайдуком на Калинівському ярмарку.

— Це подарунок для Наталії Гаврилівни від першої леді Конфедерації.

Ярличок з написом «Made in China» Гайдук зрізав удома, готуючи подарунок.

Випивши три чарки горілки, гетьман попросив Мотрю вийти, поки не покличуть, і витягнув з папки папери.

— Читай.

Це була «Доповідна» Вітольда Клинкевича.

Уважно прочитавши, Гайдук віддав папери Гетьману.

— Я повністю згоден. Щоправда, я не дуже орієнтуюся у внутрішньополітичний ситуації... але тут пропонуються розумні речі.

— Звичайно, — іронічно погодився гетьман. — Особливо щодо наступника. Ти що, не розумієш, що Вітольд хоче стати моїм наступником?

Він суворо глянув на Гайдука. Той знизав плечима:

— Це його право. Мріяти.

— Мріяти, мріяти! — гетьман почервонів, і Гайдук злякався, щоб не почався у лідера нації гіпертонічний криз. — Рано йому ще думати про це. Рано! Хто він такий? Звичайний джура, хлопець на побігеньках... Мотре, неси борщ! — гукнув Махун.

Після того, як скуштували червоного борщу і пампушок з часником, з’їли баранячі реберця та поласували варениками з вишнями, Гайдук розповів гетьману про ситуацію в Конфедерації, боротьбу Вогняної Сари з законним президентом. Гетьман з розумінням хитав головою: мовляв усюди той самий бардак і боротьба за владу. Перейшли до іншого, круглого столика — пити каву й коньяк, зручно умостившись в шкіряних кріслах. Гетьман, замість традиційної козацької люльки, запалив кубинську сигару. Гайдук діставав через офіцерів окупаційної групи військ Конфедерації на Кубі дорогоцінні смердючі сигари і час від часу передавав гетьману.

Тривога не полишала Гайдука, бо він не розумів, до чого хилить цей хитрун, закоханий у свою владу і оперні декорації, якими себе обставив. Нарешті гетьман жорстко подивився у вічі Гайдука:

— Треба працювати, Ігоре. Держава гине. Допоможеш?

— Я офіцер, — сказав Гайдук. — Ви — головнокомандувач.

— Призначаю тебе своїм помічником з питань національної безпеки і, одночасно, секретарем ради нацбезпеки. Через місяць отримаєш звання генерал-поручника. Олексо!

На порозі з'явився молодший ад'ютант гетьмана, полковник аеромобільних військ, який тримав в руках тремпель — на ньому білосніжний парадний мундир сяяв золотим шитвом і еполетами, на них — маленька булава, перехрещена з бунчуком, і одна зірка.

Гетьман важко підвівся, а Гайдук виструнчився. Ад'ютант подав гетьману блакитну папку з малиновим козацьким хрестом, той передав її Гайдуку.

— Це — указ про твоє призначення. До тебе негайно прикріпляється охорона, будеш користуватися урядовою «черепахою», правда, не американського, а німецького виробництва, і надається урядовий зв'язок вищої категорії.

Він подав Гайдуку спеціальний геджет, не такий, правда, наворочений, як американський, виробництва київської «Артеміди».

— Приступай до виконання своїх обов'язків негайно. ВІРУ повністю в твоєму розпорядженні. Ти будеш ними керувати. ДерВар теж повинен контролювати... якщо зможеш. Сьогодні я прийняв ще одне рішення: призначити міністром закордонних справ Руслана Фощенка. Він перспективний хлопець. Як тобі?

— Дякую... батьку, — ухилився від відповіді Гайдук. — Я... глибоко вражений. Дякую за довір'я. Можна йти?

— Іди, іди. Я ще залишусь, попрацюю.

Мотря, що прибирала посуд, крадькома глянула на Гайдука, який надягнув на себе чорний плащ і прийняв з рук ад'ютанта тремпель з парадним мундиром.

— Є якісь побажання? — спитав гетьман. — Кажи одразу, щоб потім не було непорозумінь.

— Є два побажання.

— Кажи.

— Перше: я сам набираю свою команду.

— Авжеж, це зрозуміло. Повний уперед. А друге ?

— Прошу надати мені право зустрічатися з вами, Ваша Ясновельможність, регулярно, не менше одного разу на тиждень.

— Нема питань. Що ще?

Гайдук завагався, але сказав:

— Прошу надати мені право казати вам правду, хоч би якою жорсткою вона була.

— Ну, ти даєш, — щиро розсміявся гетьман. — Думаєш, я правди не знаю? Знаєш, скільки в мене каналів інформації? Один ДерВар чого вартий. Начитаєшся цієї галіматні — жити не хочеться.

— Інформація — це ще не правда, — вперто мовив Гайдук.

— Гаразд. Поговоримо про це іншим разом. Бувай.

Гетьман відкрив двері конспіративної квартири і, дружно

поплескавши по плечу Гайдука, пошепки спитав:

— Так скільки ти заробив грошей на оборудках зі зброєю? Я чув, що в тебе на рахунку в Панамі шістдесят мільйонів глобо? Будь обережніший, синку. Ти потрапив до такого гадюшника... Я покладаюся на тебе.

Двоє охоронців з грузинської сотні вже чекали Гайдука на майданчику. Він віддав одному з них парадний мундир. Указ гетьмана і геджет залишив собі.

31.

2 травня 2077 р.

Таємно

Всім структурам Державної Варти України, всім таємним агентам ДерВару.

У зв'язку зі зміною обставин відмінити Оперативний наказ 1377/2554 від 22 квітня 2077 р.

Директор Державної Варти України Юлій Мережко

***

3 травня 2077 р.

10.00 AM

Таємно

Президенту Конфедерації Держав Північної Америки Ендрю Ван Лі

Сер,

Наші оперативні заходи щодо нейтралізації генерала Ігоря Гайдука (Україна), який може бути використаний відомою Вам особою як коронний свідок у справі Першої Леді, закінчилися невдачею. Гайдук неушкодженим досягнув території України і, незважаючи на оголошене на нього полювання в Україні, зустрівся у неділю 2 травня, з Президентом (Гетьманом) України. Вранці, у понеділок, о 9.00 за київським часом засоби масової комунікації України повідомили, що Президент (Гетьман) України призначив генерала Гайдука своїм помічником з національної безпеки і секретарем Ради національної безпеки України, що перетворює І. Гайдука на ключову фігуру у сфері національної безпеки України.

Також Президент (Гетьман) призначив нинішнього посла України у Вашінгтоні Руслана Фощенка міністром закордонних справ України. Як відомо, і І. Гайдук, і Р. Фощенко є високопоставленими резидентами розвідки, представляючи інтереси різних угруповань українського істеблішменту (див. довідки на І. Гайдука і Р. Фощенка).

Позитивним є те, що українська розвідка на території Конфедерації буде тимчасово обезголовлена.

Негативним є фактор невизначеності справжніх позицій І.Гайдука та Р. Фощенка щодо Конфедерації та Чорної Орди, а також незнання (тимчасове) намірів Президента (Гетьмана) України у тій геополітичній грі, що він розпочав разом з омолодженням вищого керівництва держави.

Адмірал Стенлі Фіиіер

***

3 травня 2077 р.

11.30 AM

Таємно.

Особисто Директору Центральної Служби Безпеки Конфедерації Адміралу Стенлі Фіиіеру

Дорогий Стенлі,

Дякую за інформацію. Завдяки своєчасно проведеним заходам Вогняна Сара відмовилася від ідеї проведення інтерв'ю і висунення своїх жахливих звинувачень. Щодо генерала Гайдука треба використати агентурні можливості для зрозуміння його справжніх намірів у цій справі. Думаю, що тепер в його нинішньому службовому положенні він не наважиться на ворожі дії проти Конфедерації на шкоду стратегічному партнерству наших націй. Знайди усі його слабкі пункти (дружина, діти, коханка, друзі etc), на які б можна було натиснути в разі спроби Гайдука виступити проти Білого Дому і Першої Леді. Пам'ятай: ніколи Президент Конфедерації не повинен стати рогоносцем, ніколи Перша Леді і сенатор не повинна підозрюватись утому, що вона хвойда (hore).

Ендрю

32.

О 8.30 у понеділок першим до службового кабінету Гайдука, розміщеного у лівому крилі гетьманського палацу над Дніпром, увійшов Юлій Юліанович Мережко. За ним — помічник, що тримав у руках великий прямокутний щит, загорнутий у сірий папір. Мережко був у парадному, чорному зі сріблом мундирі генерала армії корпусу жандармів, з зіркою, на якій виблискували діаманти, почепленою до галстука, і обов'язковою козацькою шаблею. Правда, з огляду на невеличкий зріст Мережка, шаблю довелося підкоротити, і вона стала схожа на кинджал. За Мережком міцно приліпилося прізвисько «курдупель». Мстивий характер і об'ємна, точна комп'ютерна пам'ять генерала армії примушували, однак, бути обережними тих, хто хотів цим образливим словечком принизити (дивна тавтологія — принизити за низький зріст) Директора ДерВару. Радісно всміхаючись, Мережко широко розставив руки, як рибалка, що показує розміри спійманої риби.

— Дорогий Ігорьок, радий, безмежно щасливий за тебе, — піднявшись навшпиньки, Мережко намагався поцілувати Гайдука в губи. Цей його гидкий звичай — цілувати чоловіків у губи — був ще однією темою кпинів у владних колах держави.

— Я завжди вірив у тебе, ще з часів Бухарестської кампанії... Пам'ятаєш, як ти захопив румунського генерала, і ми разом його допитували? — щебетав Мережко.

Гайдук запросив Мережка сісти за довгий конференційний стіл, але той відмовився.

— Сподіваюсь, Ігорьок, на плідну співпрацю між нами і нашими конторами. Україна в нас одна, і гетьман теж один. Нам як ніколи треба бути разом. Коли засідання РНБ?

— Спочатку треба підготувати, — ухилився від відповіді Гайдук.

— А тема яка? — у Мережка була велика важка голова, проникливі блакитні очі випромінювали спокій і упевненість.

— Новолюди і смертохристи, — сказав Гайдук.

— Що, що?

— Жартую. Тему визначає гетьман. Він ще не вирішив.

— Звісно, звісно, — задумливо мовив Мережко.— Тебе дійсно цікавлять ті психи, які оголосили, що знайшли тіло Христа?

— Я не займаюсь релігійними справами.

— Я можу дати тобі деяку інформацію. Але не буду забирати час... у мене о дев'ятій тридцять оперативна нарада. Я приніс тобі невеличкий сувенір. Васю, тягни сюди! — наказав Мережко помічнику.

Сірий папір було знято, і Гайдук побачив чудової якості фотографію, вставлену в розкішну золочену рамку: усміхнені Гайдук і Божена в мотоциклі Zundapp. Він щойно запустив двигун, а Божена в синій пілотці і куртці сидить у колясці і радіє з того, що вони, нарешті, наблизились до Києва і вона невдовзі побачить свого брата. На розмитому фоні — тінь старого професора, що продав їм мотоцикл, і мерехтіння реклам Калинівського ярмарку.

— Ну як, подобається? — задоволено спитав Мережко. — Хто ця дівчина? Дочка? Вона що, у Фрідмана працює?

Побачивши вираз обличчя Гайдука, Мережко зробив ще одну спробу поцілувати його в губи й, відкланявшись, залишив по собі запах бузкового одеколону — забутої з половини двадцятого століття нудотно солодкавої рідини.

Гайдук викликав свого помічника, майора ВІРУ Григорія Невінчаного, і доручив йому перевірити, чи є в рамі «жучки».

33.

4.05.2010

Для службового користування

Секретарю РНБ України, помічнику Гетьмана України з національної безпеки

Генерал-хорунжому Гайдуку І.П.

Шановний Ігоре Петровичу! Ще раз щиросердно вітаю Вас із високим призначенням.

Переконаний, що Ви зробите гідний внесок у справу зміцнення національної безпеки України.

Тепер по суті. Вчора в мене склалося враження, що Вас цікавить питання так званих «смертохристів». За моїм дорученням агент ДерВару «Іоанн» склав невеличку аналітичну довідку щодо секти «смертохристів». Довідку додаю (1 примірник).

З повагою — Юлій Мережко Директор Державної Варти

Смертохристи

Аналітична довідка Починаючи з 2071 р з'явилися перші агентурні донесення щодо існування таємної секти так званих СМЕРТОХРИСТІВ, центром діяльності яких стала Києво-Печерська Лавра, а духовним лідером є фанатик і шаман Сигізмунд Сансизбаєв, який походить з теренів Чорної Орди і з'явився у Києві в 2068 p., оголосивши себе ієромонахом, хоча продовжував жити в мусульманському обряді, маючи трьох дружин і таємно відвідуючи мечеть у Батий-граді. Упродовж 2071-2073 pp. сформував основи т.зв. «вчення» Сансизбаєва щодо земної смерті І. Христа. Використавши для своїх авантюрних цілей спеціально підібрані мощі, знайдені в одній з дальніх печер Лаври, самозванець о. Калерій (Сансизбаєв) розпочав за підтримки розвідувальних структур та агентів впливу Чорної Орди активну пропагандистську кампанію, рекламуючи своє «відкриття» і нове «віровчення». Між тим, у 2074 р. ДерВару вдалося отримати частини тканин мощей, представлених у якості «тіла Христова». Шляхом комплексних генетичних, біохімічних і радіоізотопних досліджень, проведених у НДІ ДерВару, вдалося з абсолютною достовірністю встановити, що так зване «тіло Христа» належить невідомому чоловіку у віці 50—55 p., що жив у середині XVII століття і помер, очевидно, від різано-колотих травм, отриманих в одній з національно-визвольних битв українського народу. Дуже важливим маркером є те, що таємне рентгенографічне дослідження «тіла» показало наявність переломів гомілкових кісток, у той час як відомо, що під час страти Ісуса Христа його гомілки не були зламані. Можливо, мова йде про тіло одного з козацьких ватажків, який вів праведно-християнський спосіб життя і тому удостоєний честі бути похованим у печерах Лаври.

Об'єктивні наукові висновки щодо так званого «тіла Христа» були повністю проігноровані Сансизбаєвим та його фанатичними прибічниками. Більше того, результати досліджень з невідомої причини не були опубліковані в засобах масової комунікації, що породило масу чуток і домислів і дало можливість Сансизбаєву заперечувати наукові дані, і водночас замовляти у різних шарлатанів в так званих альтернативних паранаукових центрах підтвердження свого «відкриття».

Проте вражаючим є не те, що знайшовся аферист, який дозволяє собі блюзнірство щодо канонів християнського вчення — такі випадки неодноразово траплялися в історії релігії. Найбільш вражаючим і суспільно небезпечним ефектом «відкриття» Сансизбаєва є той факт, що, починаючи

з2075р. вчення «смертохристів» стало набувати серйозної підтримки як у релігійних, так і широких громадських колах нашої країни і ряду зарубіжних держав. Жодні раціональні аргументи адептів «класичного» християнського віровчення не беруться до уваги.

Більше того, Сансизбаєв та його помічники, використовуючи підтримку окремих керівників держави, захопили злочинним шляхом святиню православної церкви Києво-Печерську Лавру, подолали опір монахів, знищивши, за деякими даними, незгідних і залякавши інших, перетворили Лавру на оплот смертохристів.

Рух «смертохристів» відзначається агресивністю, безкомпромісністю, схильністю до насильства, доктринерством, відсутністю будь-яких сумнівів в істинності цього «вчення», він уже став фактором серйозного розколу в суспільстві, яке почало поділятися на «смертохристів» і «воскресохристів». За попередніми оціночними даними соціологічної служби ДерВару, рух «смертохристів» підтримує 18,6 % населення України, і цифра та має тенденцію до зростання. Ідеологом цього руху став політичний публіцист руху «Чотирьох Свобод» протоієрей Борисоглеб Чикирисов, колишній священнослужитель Семиградського собору Візантійського патріархату, позбавлений стану за розтління малолітних церковно-приходської школи при соборі.

Вважаю небезпечним і таким, що вимагає негайного втручання компетентних органів Держави, перехід від стану маргінальної розкольницької релігійної секти до широкого, добре організованого суспільно-політичного руху «смертохристів», який може мати непередбачувані наслідки для суспільства і держави з огляду на потенціал ненависті і фанатизму, закладений в ідеології «новолюдей» — «смертохристів». Сьогоднішня дехристианізація України є набагато небезпечніша, ніж те, що відбувалося в період французької революції часів Великого Терору. Тоді вбивали Церкву, сьогодні — Христа.

Невтручання держави в процес знищення основи християнства — догмату про Воскресіння Христове — є неприпустимим і самовбивчим.

Христос Воскрес!

Агент Іоанн

***

4 травня 2077

Вашінгтон DC

Його Високоповажності Раднику Президента (Гетьмана) України з питань

Національної безпеки, секретарю РНБ, Генерал-хорунжому Ігорю Гайдуку

Сер,

З великою приємністю, за дорученням Президента Конфедерації Держав Північної Америки п. Ендрю Ван Лі, хочу привітати Вас з високою посадою. Пам'ятаючи наші добрі стосунки у Вашінгтоні DC, переконаний, що ми зможемо плідно співпрацювати в ім'я стратегічного партнерства наших націй.

Завжди Ваш,

Адмірал Стенлі Фішер Директор Центральної Служби Безпеки Конфедерації, помічник Президента

34.

Кабінет Гайдука так само, як і гетьмана, виходив вікнами на Дніпро. Можна було вийти на невеличку терасу, що висіла над урвищем, ковтнути холодного повітря й поглянути на безіменний острів, який лежав посередині величезного водного простору. Острів здавався безживним — білий пісок, кволі вербички та якась стара порожня халабуда, сколочена з прогнилих дошок невідомим рибалкою. Але в цій буді, побудованій зі стійкого до спеки і морозу пластика, схожого на деревину, ховалися очі й вуха ВІРУ: радари й антени космічного зв'язку. Під островом містилася підземна споруда ВІРУ, зведена одночасно з президентським палацом. Спецуправління київського метробуду спорудило таємну підземну лінію з Києва до Борщихи, яку швидкісна комфортабельна капсула гетьмана долала за двадцять хвилин. Для ВІРУ існувала окрема підземна лінія — під дніпровим дном, яка від острова простягалася далі — до лівого берега. Завдяки цій лінії ВІРУ мала можливість швидкого перекидання спецпідрозділів з таборів на лівому березі на правобережну Україну і до Києва. Під островом був зосереджений центр управління військовими місіями України в 196 країнах світу та іншими контингентами ВІРУ, кількість яких сягала 60 000 солдатів й офіцерів. Гайдук з великим здивуванням дізнався про це, отримавши допуск до вищої категорії державних таємниць. Такий допуск мали, крім Гайдука, тільки Гетьман, Генеральний писар, Головний військовий отаман і Директор Державної Варти і, звичайно, члени Ареопагу. Гайдуку сподобався метафоричний поділ штаб-квартир спецслужб на «Острів» (ВІРУ), «Ліс» — Закордонна Інформаційна служба ДерВару, яка розташувалася в лісі побіля хутора Чабани, і «Гора» — мався на увазі Особливий відділ при гетьмані на Печерській горі, вулиця Банкова 11. Колись там містився штаб Київського військового округу і адміністрація перших, забутих уже президентів України. Серед офіцерів ВІРУ ходила приказка: «Гора керує, в Лісі за деревами лісу не видно, а Острів тягає воду дірявими відрами, щоб загасити пожежу». З давніх-давен між військовою розвідкою і Державною Вартою з її поліцією і корпусом жандармів існували глибока ворожнеча і суперництво. Гайдук намагався пояснити це раціонально, переконуючи друзів у тому, що вся справа в поганій організації Державної Варти та її розвідки і в більш сучасній структурі підрозділів ВІРУ, які, на його думку, набагато краще проводили розвідувальні операції. Він згадав свого друга Віктора Безпалого, який відмовився від переходу до Державної Варти, хоча там йому обіцали генеральську посаду, високу заробітну платню і перспективу кар'єрного зростання. «Справжній військовий розвідник не стане жандармом», — гордо відмовив Безпалий заступнику Мережка, який спеціально приїздив до Вашінгтона вмовляти Віктора обійняти посаду начальника Закордонної Інформаційної служби ДерВару. Згадавши Безпалого, Гайдук пішов з тераси, бо змерз. На острові й на обох берегах Дніпра все ще лежав сніг, а весняна вода у водоймищі здавалася чорною.

Гайдук покликав помічника. Сяючи лукавою усмішкою, увійшов Григорій Невінчаний. Він був старшим за віком і добряче обважнів від регулярних випивок з незліченними друзями і доброї закуски — обов'язкове сало з часником, білий пшеничний хліб, солоні огірки й домашня смажена ковбаса; проте він ніколи не дозволяв собі не виконати наказ чи ухилитися від участі в операції. На ньому був ізраїльський камуфляж для війни в пустелі — Невінчаний недавно повернувся з Хайфи, куди тимчасово перенесли столицю Ізраїлю після іранських ядерних ударів по Тель-Авіву і західний частині Єрусалиму.

— Григорій Іванович, що чути у справі вбивства Безпалого? — запитав Гайдук офіційно, хоча любив Невінчаного. Той підчас румунської кампанії був наставником молодого лейтенанта і одного разу на околиці Бухареста врятував життя Гайдуку, помітивши на даху вілли румунського снайпера, що цілився в лейтенанта бригадної розвідки. Пострілом з гранатомета Невінчаний зняв снайпера.

— А що може бути відомо, коли справою Безпалого займається ДерВар, — примружив очі Григорій. — Наших хлопців з аташату у Вашінгтоні усунули від справи.

«Знову Мережко», — подумав Гайдук.

— Що будемо робити?

— Літати, — сказав Невінчаний і справді злетів, ледве не розбивши своєю великою напівлисою головою люстру, яка загрозливо захиталася і задзеленчала. Гайдук остовпів від здивування.

— Бляха-муха, я ще не дуже вмію цим керувати, — кректав винувато Невінчаний, прибравши горизонтальне положення, наче робив «ластівку», і гепнув головою об стінку, на якій висів портрет гетьмана. На поясі Невінчаного поряд з найновішим ізраїльським пістолетом-кулеметом Мікро-TAR-22 був приторочений невеличкий апарат. Григорій крутив важіль, немовби власник моделі літака, керованого на відстані. Він безпомічно завис над столом Гайдука, не знаючи, як повернутися до вертикальної позиції.

— Ігоре Петровичу, вибачте, це я в Ізраїлі дістав. Вірніше — виміняв протиатомний костюм Чорнобиль-30 на це. Вони починають озброювати цим свій спецназ. Показали на тренуваннях — ураган! Як ніндзі літають!

Нарешті щось в апараті спрацювало, і Невінчаний важко впав на підлогу.

— Щодо Безпалого в мене є ідея, — повідомив Григорій. — Треба підключити «АМАН». Там працює наша людина — Давид Бейлін. Дуже порядний хлопець. Він перевіз сюди свою сім'ю — ще до ядерних ударів. І часто тут буває. Якщо дозволите...

— Дозволяю, — сказав Гайдук. Він звик до різних дивацтв Григорія. Ідея «літаючого спецназу» йому сподобалась.

— А скільки таких... апаратів ви зможете дістати для нас?

— Штук десять, не більше. Вони там у великому дефіциті. А ви допоможете з протиатомними костюмами?

— Допоможу, — пообіцяв Гайдук.

— Я приніс вам пропозиції щодо спецгрупи, яка має бути у вашому розпорядженні. Ось список, — він простягнув Гайдуку флешку. — Тут все — характеристики, біографії, відеозаписи бойових дій і тренувань. Всього десять чоловік. Зможуть літати, — зблиснув він своїми наївними блакитними очима.

— Дякую, я уважно вивчу.

— Ігоре Петровичу, півгодини тому прийшло запрошення від Мінтімера Басманова. Хоче з вами познайомитись.

— Басманов?

— Так. Раджу прийняти запрошення. До нього навіть Його Ясновельможність їздить регулярно.

— А куди треба їхати?

— Тут недалеко, — Невінчаний підійшов до великого комп’ютерного екрана і висвітив на ньому карту. — Це в Чернігівському краї, на стику України, Росії та Білорусі.

На карті з'явилися обриси Чернігівщини. Невінчаний повів курсором на північний схід від Городні, відхилившись від дороги М-13. Курсор уперся в ріку Тетіва та великий лісовий масив, потім Невінчаний окреслив світляне коло — Городня, Мена, Семенівка, Корюківка — і зайшов на територію Росії, відхопивши великий шмат простору.

— Це його володіння.

— Поїду, — вирішив Гайдук. Він набрав на геджеті номер гетьмана.

— Ваша Ясновельможність, прошу дозволу на поїздку до Басманова.

— Що йому треба? — невдоволено спитав гетьман.

— Не знаю. Але запрошує.

— Їдь. Тільки будь обережний. Роби з себе дурника: ще нічого не знаю, тільки приступив до обов'язків. Після поїздки —до мене з доповіддю.

— Слухаюсь, — сказав Гайдук. І, відключивши урядовий зв'язок для вищого керівництва УВКФД, наказав Невінчаному:

— Приготуйте назавтра «черепаху». Поїдете зі мною. Тільки залиште цей літунський апарат. Так, ще одне. Повісьте, будь ласка, фотографію, подаровану Мережком, у приміщенні для відпочинку.

— Слухаюсь, — всміхнувся Невінчаний. — Не треба ображати Юлія Юліановича. Хай висить. Я перевірив. Там чисто, бляха-муха.

— Вибачте, Григорію Івановичу, забув. Чи не могли б ви знайти в конторі Мережка агента Іоанна? Хотів би з ним познайомитись.

35.

ФАЙЛ ГАЙДУКА

9/05/2077

Абсолютно таємно. 1 прим.

Раднику Гетьмана України з національної безпеки,

Секретарю PH Б України Генерал-хорунжому Гайдуку І.П.

ОПЕРАТИВНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Басманова Мінтімера Никоновича, громадянина України, Росії, Білорусі, Казахстану, Союзу Держав Чорної

Орди (СДОР), Швейцарії, Китаю. Боярин московський. Член Ареопагу України. Член Таємної Світової Ради (фактично світового уряду) зі столицею в м. Чингіз-Сарай. Князь Чернігівській, цар Воронезький, Рязанський, Сталінградський, хан Улан-Баторський, Аральський. Голова Ордену Світла — Святих отців-опричників.

Народився в 2010 році у Москві. Безпритульний, батьки невідомі. Злодій у законі з 18 років. Неодноразово ув'язнений в пермських, усть-тобольських, мордовських таборах, в тюрмах для особливо небезпечних злочинців Владіміра і Сталінграда. Особисто вбив ножем 8 в'язнів-сокамерників, в послужному списку є також зґвалтування жінок і хлопчиків з дитячого будинку. У 2030 р до Басманова М.Н., як пишуть біографи, «прийшло видіння». Перебуваючи в камері-одиночці для смертників, він нібито побачив дух Христа, який прийшов до Басманова вночі і розповів, що насправді він не воскрес після розп'яття, а помер, і що саме Басманову він доручає сповістити світові правду про смерть Христа, поховати його тіло і закласти нове віровчення. Дух випромінював настільки яскраве світло, що охорона тюрми підняла тривогу, думаючи, що Басманов здійснює втечу. Коли спецкоманда вдерлася до камери Басманова, охоронці були вражені, побачивши, що кайдани, в які був закутий в'язень, зникли, а сам Басманов стоїть на колінах перед ліжком і молиться, не звертаючи ні на кого уваги. Розповідають, що від того моменту Басманов докорінно змінився: став лагідним і побожним, організував недільну школу для в'язнів, яких агітував вступити до Ордену Воїнів Світла — Святих отців-опричників. Розпустив чутку, що є далеким нащадком боярина Олексія Басманова (ХУІст.), одного з засновників опричнини, вбитого за наказом Івана Грозного. Під гаслом боротьби зі злочинністю, опричники Басманова вбили половину в'язнів і майже всю охорону, захопивши Сталінградську в'язницю, яку проголосили Святим Домом Опричників. Замість ікон з зображенням Христа вони повісили портрети Івана Грозного з написом: «Тортури кожному, на кого впаде підозра государева. Се очистить душі від темряви і примножить світло». Під сильним тиском ліберальної московської інтелігенції та сталінградських правозахисників Басманов був звільнений у 2039 році і проголошений святим. Загони опричників Басманова, організовані в моторизовані стрілецькі та бронетанкові бригади, почали захоплення ряду колишніх територій російської імперії, караючи корумпованих чиновників, поліцію, жандармів і кримінальних злочинців, відрубуючи їм голови, руки, тавруючи їхні чола — в залежності від ступеню провини. Цей рух Басманова, названий істориками «великим очищенням Росії», був з ентузіазмом підтриманий широкими народними масами (78,2% підтримки в суспільстві). Басманов та його воїнство великою мірою спричинилося до розпаду централізованої Російської держави та захоплення її великих території Піднебесною Народно-демократичною Імперією і Чорною Ордою. Під час українсько-румунської війни (2048-2052 pp.), коли була окупована Буковина і частина Одесько-Чорноморської землі, Басманов надав військову допомогу генералу К-Д. Махуну — нині гетьману України. Разом з танковою армією Махуна, яка здійснила стрімкий рейд до Бухареста, в наступальній операції брали участь три мотострілецькі бригади Басманова (імені Івана Грозного, імені протопопа Авакума та імені Сталіна), яким був відданий на пограбування на 3 дні Бухарест. За видатний вклад в перемогу України Басманов одержав у володіння Чернігівській край. Усього, за приблизними оцінками, Басманов володіє півмільйоном кріпаків на землях, що належать йому, вирощуючи на спеціальних фермах на продаж жінок-повій та чоловіків-гладіаторів, яких транспортує переважно до Чорної

Орди та Піднебесної (див. детальніше додатки І-УІІ). Враховуючи військову силу і роль Басманова у допомозі Україні, гетьман К-Д. Махун ввів Басманова go складу Ареопагу України (2067 р). У 2068 році Басманов сформував «Рух за Чотири Свободи» — неполітичну масову народну організацію.

В основу ідеології Басманова покладено принципи, сформульовані ним ще у 2037 році, під час перебування в сталінградській тюрмі, які він виклав у свої книзі «Моя зустріч з Христом і боротьба за народну свободу», написаній у камері смертників.

Ось ці принципи:

1. Свобода держави від сепаратизму.

Ніяких окремих націй, племен, етнічних меншин і автономних утворень немає і не може бути. Існує лише ЄДРОН (Єдиний Державний Російський Народ), що формується державою, в ім'я державних цілей і єдності держави. Держава не тільки має право, але і повинна жорстко викорінювати сепаратизм у всіх його проявах (суспільна підтримка — 56,9%)

2. Свобода керівників Єдиного Державного Російського Народу від будь-яких юридичних обмежень і міжнародних зобов'язань при розбудові держави.

Все в ім'я держави, все для держави. Кожен, хто чинить опір волі керівників чи висловлює сумнів в їх політиці, є ворогом держави і підлягає знищенню. Чим жорстокіші репресії супроти ворогів держави, їх сімей та друзів, тим сильніша держава (підтримка громадської думки — 63,3 %).

3. Свобода суспільства від злочинців.

Всі злочинці мають бути тавровані і сидіти в тюрмах або концтаборах, а ті, кому відрубали кінцівки, відрізали язик чи випалили очі, мають перебувати в інвалідських домах тюремного типу (підтримка в межах 78-85 % в залежності від регіону).

4. Свобода вибору громадян.

Кожен громадянин має право самостійно вирішувати, хто є ворогом держави і злочинцем і вживати заходів для викорінення злочинності. Свобода карати ворогів — найбільша з громадянських свобод в історії людства (громадська думка — 89,3 %).

Басманов не приховує, що принципи, сформульовані ним, ґрунтуються на фундаментальному факті фізичної смерті Христа, тобто на тому, що він називає «свобода від догматів Христа». Як пише у своїй книзі Басманов, «другого пришестя Христа не буде. Реальним фактом ХХІ-го століття стане пришестя Всекараючої і Всемилостивої Держави, в якій панують принципи Чотирьох Свобод».

Незважаючи на відверто антиукраїнські погляди Басманова («такої наі$ії ніколи не було, немає і не буде» — цитата з книги), він не підтримав агресію ЕнРосу проти України під приводом «захисту газотранспортної системи проти «українсько-американських націоналістів» (2068-2070 pp.) Незгода Басманова з російсько-українською війною («ми — ЄДРОН — єдиний народ і не повинні воювати», — заявив він) призвела до громадянської війни в Росії, колапсу Москви, розколу території на невеличку північно-європейську область (С-Петербург) та зону впливу Чорної Орди. Лютий антисемітизм Басманова і його особиста дружба з жорстоким диктатором Чорної Орди Кара-ханом призвели до того, що Світовий Уряд глобалістів (клуб Локарно) проголосив Басманова ворогом людства і Організації Глобальної безпеки й визначив ціну за його голову в 1 млрд. глобо.

Басманов, використовуючи свої близькі відносини з гетьманом України, наполягає на якнайшвидшому приєднанні України до Чорної Орди на правах «Києво-Дніпровського Улусу», обіцяючи гетьману Махуну звання «хан»: рішення має бути прийняте під час саміту СДОР у Києві (Батий-rpag) у грудні 2077 р.

Веде аскетичний образ життя, не п'є, не курить, виховує сорок хлопчиків-сиріт. Створив музей Івана Грозного та опричнини, захоплюється музикою Петра Чайковського і живописом Іллі Глазунова.

Аналітик Максиміліан-VI

36.

Вилітали вранці. Падав сухий травневий сніг, висріблюючи чорну «черепаху», біля якої Гайдука чекав Невінчаний. Григорій змерз у своєму парадному темно-зеленому мундирі ВІРУ й тому витанцьовував на бетонному посадковому майданчику, де стояли бойові гелікоптери та винищувачі вертикального злету з охорони гетьмана. Вони зайняли пасажирські місця в «черепасі»: це була п'ятимісна невеличка машина, не призначена для ведення бойових дій, хоча й несла на собі озброєння — чотири ракети «повітря-земля», два кулемети й одна авіаційна 22 мм гармата.

Пілот-водій і бортмеханік «черепахи» вивчали комп'ютерну карту маршруту й перевіряли системи управління. Всередині було тепло, і Невінчаний скинув френч. Під лівою пахвою в кобурі стирчав нерозлучний супутник Григорія — пістолет-кулемет Мікро TAR-22.

Гайдук вперше бачив німецьку «черепаху» виробництва концерну BMW: добра компоновка внутрішнього простору, VIP-івській комфорт, німецький педантизм у всіх деталях. Американські бойові та поліцейські «черепахи» були набагато потужніші й краще озброєні. Гайдук пам'ятав своє враження, коли вперше у випробувальному центрі фірми "Raytheon" у Канзасі побачив FAV-TI (Flying Armored Vehicle-Turtle I) — велику літаючу тарілку, схожу на черепаху, непроникно-чорну, без видимих ілюмінаторів та ознак зброї.

Ця загадковість і непроникність зачаровували. Спочатку американці піддали випробуванням захисні властивості «черепахи»: на полігоні тарілка була обстріляна з гармат та протитанкових ракетних комплексів. «Черепаха» сховалася за завісою потужних вибухів, які, здавалося, розкололи її, як крихку яєчну шкаралупу. Але коли фонтани землі впали, а дим розвіявся, всі, хто був на випробуваннях, побачили чорний силует неушкодженого бойового літального апарата.

Гайдуку була надана честь спостерігати таємні випробування тільки тому, що він запропонував американцям бартер: постачання принципово нових водно-водневих потужних двигунів компанії «Січ-Мотор» з Запоріжжя взамін за передачу Збройним Силам України кількох «черепах». Це була взаємовигідна орорудка, яку санкціонували особисто гетьман Махун і президент Ван Лі: як колишній танкіст, гетьман з захопленням переглянув документальний стереофільм про техніко-тактичні та бойові якості «черепах», які стали новим стрибком в гонці озброєнь, поєднуючи характеристики танка, бронетранспортера, гелікоптера та машини-амфібії. Махун з завмиранням серця й жалістю (що не йому доведеться воювати на цих машинах) спостерігав, як «черепахи» стрімко летять над землею на висоті одного-двох метрів, злітають при потребі на висоту 20 — 50 метрів, ведуть інтенсивний знищувальний вогонь, прориваючи оборону противника і сіючи паніку в його тилах і центрах управління. Гетьман повністю схвалив оборудку Гайдука і присвоїв йому звання полковника. Це був 2070 рік. Уже перші п'ять бойових «черепах», перекинутих з європейських баз Конфедерації до Києва, спричинили злам у війні України з ЕнРосом: після ударів «черепах» у районі Вишгорода, коли була знищена резервна Добровольча армія ЕнРосу ім. генерала А.Денікіна, російська корпорація почала евакуацію своїх військ з Києва, Житомира та Хмельницького.

«Черепаха», в якій сиділи Гайдук і Невінчаний, летіла на невеличкій висоті над Десною, до берегів якої тулилися засипані снігом низькорослі ялинки — наче наближалося Різдво. «Якщо немає Воскресіння — отже, немає Різдва?» — запитав сам себе Гайдук і переніс думки до «Ланкастера-27», згадавши, як вони летіли низько над Атлантичним океаном, відстрілюючись від БОП «Каракорум». Здалося, що пройшла вічність відтоді. Потім чомусь він згадав теплу руку Божени на своєму стегні і відчув запах її стриженого волосся.

— У мене прохання до вас, Григорію Івановичу. Дізнайтеся, що з тією дівчиною... Боженою. Тією, що на фотографії. Я дам вам її координати.

— Слухаюсь. — Григорій побоявся двозначно посміхнутися.

Далі летіли мовчки. Пілот вів переговори з командуванням підрозділу зенітних ракет, що стояли на кордоні володінь Басманова, і потім — з контрольною вежею аеродрому, прохаючи дати згоду на посадку. На майданчику, де приземлилася машина, їх зустріла група озброєних опричників Басманова: на них були хутряні вовчі сірі шапки — голови з оскаленими пащеками й довгі чорні кафтани, перевинуті широкими червоними пасами, в руках — автомати ІЖ-107 з потужними підствольними гранатометами, за плечима стирчали стилізовані під мітли антени космічного зв'язку.

Старший опричник з відрізаним носом, глянувши на Невінчаного, прогундосив:

— Етот хохол останєца тут.

— Ні, — сказав твердо Гайдук. — Або він іде зі мною, або я відлітаю назад.

Старший підніс долоню до рота (Гайдук побачив, що пальці в нього відрубані), перекинувся кількома словами з кимось й неохоче погодився. Гостей всадовили у візок для пересування гравців у гольф, старший сів за кермо, інші опричники побігли поруч, важко дихаючи. Гайдук подумав, що збоку це виглядає, ніби зголодніла вовча зграя женеться за здобиччю. їхали центральною алеєю, оточеною з обох боків білими ніжними берізками, чорні мітки на корі яких були схожі на сумні очі страждальців, які упокоїлися в цій бідній землі.

Перед палацом Басманова — велетенською сорокап'ятиповерховою спорудою з колонами, вежами й шпилями у стилі московських висотних будинків 50-х років минулого століття — побачили монумент Івана Грозного. Монумент був постмодерністський — веселий, розмальований у різні яскраві кольори, наче собор Василя Блаженного на Красній площі у Москві: цар у шапці Мономаха, обличчя жовте з червоними рум'янцями (якраз на сьогоднішній морозець), борода чорна. Государ радісно всміхався. На ньому був смугастий червоно-чорно-зелений каптан, а в руках він тримав сокиру, обмазану яскраво-червоною фарбою, лезо сокири врубалося у плаху, темно-червону від загуслої крові. І тільки вовки, що кільцем оточували государя та плаху, піднявши вгору голови, були зловісно сірі, кольору солдатських шинелей. Якраз визирнуло сонце, і монумент заіскрився, заграв усіма барвами. «Чи це не мара? — подумав Гайдук — Чи був я ще недавно у Вашінгтоні, де цвіте біло-рожева сакура? Чого я повернувся сюди, в цей осоружний край скажених вовків?».

У величезному вестибюлі палацу, оздобленому рожевим італійським мармуром і теракотового кольору китайським коштовним камінням, їх зустрів дворецький з білою перукою на голові, в золотистому камзолі та білих панчохах й венеційських, на підборах, черевиках з рожевими бантами.

— Єго сіятельство прімєт вас in ten minutes. He's praying now.

— Great,— погодився Гайдук.

Поки вони чекали, піаніст, що грав на білому роялі, та арфістка втішали їхній слух музикою з «Лебединого озера».

Пролунав мелодійний дзвінок, і дворецький занепокоєно глянув на Невінчаного:

— I'm sorry, but screening has shown, that this man has the gun... You have to leave your gun, — звернувся він до Невінчаного.

Григорій, який не знав жодної мови, крім української, подивився на Гайдука.

— Доведеться залишити зброю, — переклав той.

Та нізащо. Вони ще зіпсують щось. Я краще побуду тут. їй-богу, Ігоре Петровичу. Ви самі з Басмановим розмовляйте. Мені не треба. Менше знаєш — краще спиш, бляха-муха.

— Гаразд, залишайтесь, — Гайдук пішов слідом за дворецьким, який кокетливо відставив убік пальчики й похитував стегнами, наче повія.

Басманов прийняв Гайдука у сліпуче білому, мармуровому з золотом круглому залі, який містився під головною баштою палацу: згори, з висоти сорока п'яти поверхів, лилося світло, либонь штучне, яке наповнювало простір блакитняво-сонячним серпанком.

Басманов сидів на високому золотому різьбленому троні, прикрашеному темно-червоними рубінами. Під троном, біля ніг Басманова сидів на сходинці отрок років десяти з золотим вінцем на голові, у гаряче-жовтій футболці з написом "Dzengiz-Saraj", картатих шотландських штанцях і кросівках "Nike". Сам Басманов виявився величним кістлявим старцем з довгою сивою бородою й сивими патлами, що вибивалися з-під високої бобрової боярської шапки; був у білій одежі, у правій руці тримав довгий посох-сокиру: голову відрубати було б важко, але пальці — цілком можливо.

Дворецький вказав Гайдукові місце для аудієнції — у двох метрах від трону. Згідно з протоколом, Гайдук похилив шанобливо голову й сказав:

— Дякую, ваша світлосте, за честь бути тут...

— Варрава, прінєсі кресло гостю, — наказав Басманов. — Ви сідайте, не треба стояти, — звернувся до Гайдука українською мовою, тільки трохи дивною, яка скоріше нагадувала білоруську; це звучало так: «Ві сідайте, не треба стояті. Радій вас бачіті». Хоча, можливо, це був особливий чернігівський мовний варіант.

— Я хотів з вами познайомитись, — хрипким басом завзятого курця продовжував Басманов, — бо мав причетність до вашого призначення. Гетьман дуже просив, щоб я погодився з вашою кандидатурою... Це був компроміс, бо я рекомендував гетьману призначити Руслана Фощенка на посаду міністра закордонних справ. А гетьман вагався.

— Дякую за підтримку, — знову чемно схилив голову Гайдук.

— Я багато чув про вас, — сказав Басманов, пильно вдивляючись в Гайдука. Погляд був колький, вицвілі очі боярина ховалися за сивими бровами, але Гайдук, намагаючись не відводити погляду від Басманова, відчув тривожне випромінювання, що йшло від цієї людини, наче від зголоднілого вовка, який шукає собі поживу. — Мені здається, що ви людина раціональна, не піддаєтеся цим облудним теоріям існування окремого українського народу. Це — мотлох двадцятого віку, всі ці ідеї Леніна і Вудро Вілсона про самовизначення націй.

Гайдук мовчки слухав Басманова.

— Буду відвертий, — Басманов знову кинув на Гайдука гострий погляд. — Надходить час великих історичних рішень. Махун надто старий і дурний, щоб це зрозуміти. Він ще грається в Україну, оточив себе ідіотськими декораціями патріархального минулого, не розуміючи, що України вже немає. Всі гетьмани, всі президенти, всі правителі України були зрадниками. Чому? Тому що ідея самої України була зрадницькою від самого початку до кінця. Україна — це міф, це вигадка сепаратистів, це витвір польських, Ватиканських, німецьких і американських агентів — для того, щоб роз'єднати, принизити великоросійський народ. І ми повинні покінчити («повінні покінчіть») з цією історичною несправедливістю. Від вас буде багато чого залежати... Ви це розумієте ?

— Боюсь, ви перебільшуєте мої можливості, — смиренно мовив Гайдук. — Я людина нова, недосвідчена.

— Це — Ніколка, — не звертаючи уваги на слова Гайдука, Басманов нахилився до хлопчика, заглибленого в комп'ютерну гру. — Він буде російським царем Ніколаєм Третім. Правда, Ніколка?

— Правда, — впевнено відповів хлопчик, не відриваючись від екрана. — Данціг — це російське місто?

— Звичайно, — сказав, подумавши, Басманов, і знову повернувся до своєї улюбленої теми:

— Які уроки дало нам двадцять перше століття? Урок перший: всі форми національної державності часів вісімнадцятого століття виявилися нежиттєспроможними. Національні держави вмирають на наших очах. Подивіться на Францію, Іспанію, Німеччину. Хто виживає? Великі імперії — безнаціональні, не поділені на етнічні клаптики. Ви жили в Америці. Хіба ви не бачили, що вона стала однією з провідних країн світу завдяки імперському формату, де всі — незалежно від національності й релігії — американці. Так само Китай, Індія... Росія, Україна, Білорусь і Казахстан мають шанс вижити, тільки створивши потужну слов'янсько-тюркську імперію. Чорна Орда дає нам такий шанс. Імперія, яка примусить здригнутися світ від своєї сили і величі.

Басманов помовчав трохи, доторкнувшись до тонкої дитячої шийки майбутнього російського царя, і продовжив:

— Урок другий: в двадцять першому столітті кардинально змінилися самі люди. Це справді новолюди, як їх зараз називають деякі теоретики. Все більша і більша маса людей підтримує сформульовані мною принципи Чотирьох Свобод. Це принципи імперії — найвищої форми державності. Це принципи державних людей — чесних, дисциплінованих, вільних і відповідальних громадян. Тому я закликаю вас добре подумати і ухвалити рішення покінчити з Україною, то більше, що вона і сама вже майже зникла з карти Європи. Напередодні саміту Союзу держав Чорної Орди в Батий-граді ми повинні прийняти історичний акт про ліквідацію так званого українського народу і так званої української держави. В нас буде інша держава та інший — єдиний російський — нарід. ЄДРОН.

Басманов тричі підняв і опустив посох. Гайдуку здалося, що у верхній частині башти злетіли голуби, наполохані різким стуком.

— А що буде з легально обраним гетьманом? — наївно запитав Гайдук.

— Гетьмана призначав Ареопаг, тобто я. Ваше завдання — підготувати гетьмана до невблаганної заміни. Ви людина розумна, і я сподіваюсь, що знайдете гідний вихід. Від цього залежить ваше майбутнє. Якщо зробите правильний вибір — вам буде забезпечена блискуча кар'єра в новій Імперії. До речі, хто за національністю ваші батьки?

— Мати — полька, батько — українець.

— Який же він українець, коли в його родоводі — ми перевірили це — повнісінько росіян, є євреї, литовці.

— Він уважав себе українцем.

— А я вважаю себе монголом, — гнівно стукнув посохом Басманов. — Ми всі єдиний нарід, пам'ятайте це.

Біля Гайдука виник дворецький, даючи знак, що аудієнція скінчилась.

Гайдук схилився перед Басмановим у глибокому поклоні й почав задкувати, як навчив його дворецький. І почув тихий, як стогін, голос Басманова. Звів очі й зустрівся з поглядом старого боярина, повним страждання.

— Якби ви знали, як вони мене били... Тепер болять усі кістки...

— Хто... хто бив? — не зрозумів Гайдук.

— Опера, в сталінградській тюрмі. А я молодий був, мені хотілось на волю. — По запалих щоках Басманова котилися сльози. — Я хотів скуштувати манної каші з маслом... Ви ідіть, ідіть. Знаєте, що таке щастя? Коли мама годує манною кашею з маслом. Я на вас сподіваюся.

Гайдуку ще довго чувся за спиною шелест старечого голосу, тільки слів не можна було розібрати.

По дорозі Григорій Невінчаний захоплено розповідав Гайдуку, як опричники завели його до тренувального залу для гладіаторів, де богатирі Басманова, озброєні невеличкими щитами, завбільшки з тенісну ракетку, і короткими ножами, билися з товстим бурим ведмедем, який ледве не загриз на смерть молодого бійця, але ведмедя швидко нейтралізували пострілом снодійного. Бляха-муха.

Гайдук мовчав, перебуваючи в похмурих роздумах, розуміючи, що його — поза власною волею — роблять заручником у глобальній і від того ще страшнішій і небезпечнішій грі. Її учасники — Гетьман, Басманов, Мережко, Фрідман, Стенлі Фішер, Фощенко, Ендрю Ван Лі та багато інших — вже зробили свої ставки і тепер намагаються перетягти на свій бік, примусити його, Гайдука, виконувати потрібну їм роль у п'єсі, фінал якої один: смерть героя, тріумф негідників.

Як вижити за таких обставин інсайдеру, який знає так багато страшних таємниць?

За допомогою мініатюрної відеокамери, вмонтованої в орден «Заслуги перед Вітчизною» другого ступеня — малиновий хрест з золотими мечами, — що красувався на парадному мундирі Гайдука, він зробив запис розмови з Басмановим. Вирішив не віддавати запис гетьману, обмежившись загальним викладом розмови. Запис Гайдук мав сховати до свого архіву.

37.

20/05/2077

Цілком таємно. Особисто

Його Високоповажності Івану Оврамовичу Крейді, члену Ареопагу України, Воєводі Ки ївському, Черкаському, Махноградському, Полтавському, Подільському, графу Люксембурзькому, Президенту і Виконавчому директору Центрального Енергетично-Індустріального Краю, Губернатору Слобожанському, Генеральному Координатору Інтернет-мереж Київської Русі, Канцлеру і дійсному члену УСРАН (Українська секція російської академії наук), Почесному академіку Академії Прав Людини ім. Кара-хайа (м. Чингіз-Сарай, Чорна Орда), Віце-президентові СУКА (Східно-Українська Комуністична Асоціація), Генеральному Прокуратору України, маршалу юриспруденції

Ваша Високоповажносте!

На Ваш запит від 15/05/2077 за № 001375 доповідаю, що, незважаючи на високе державне призначення Генерал-хорунжого Гайдука І.П. внаслідок досягнутого компромісу між Гетьманом Махуном, Боярином Басмановим та Бароном Фрідманом, ДерВар вважає, що всі звинувачення проти Гайдука І.П. — державна зрада, шпигунство на користь Конфедерації Держав Північної Америки, незаконні грошові операції внаслідок торгівлі зброєю (див. додатки 1—11) — залишаються в силі, але, у зв'язку з обставинами, що склалися, переводяться до розряду так званих «заморожених справ» — ТВС (тимчасово відкладених справ) — тобто юридичних мін уповільненої дії, які негайно здетонують при зміні політичної ситуації.

Як Ви знаєте, у цій справі ДерВар перебував у робочому контакті з американськими колегами. На жаль, їх спроби остаточного вирішення справи Гайдука були невдалими. ДерВар продовжує оперативну розробку Гайдука через свою агентуру в ВІРУ. Хочу звернути Вашу увагу, Ваша Високоповажносте, на те, що в Україну Гайдук прибув у супроводі громадянки Конфедерації ДПА Божени О'Коннел (O'Connel), яка приїхала нібито на відвідини брата — Аскольда О'Коннела, який працює в Феофанівсько-Пироговському ЗЕК-116. Ми встановили за цими особами нагляд і інформуватимемо Вас про результати спостережень.

Прошу дати офіційний дозвіл Генеральної прокуратури України (ГЕПРУ) на проведення оперативно-розшукових заходів щодо Гайдука І.П. з метою підготовки його справи до розконсервування, як тільки надійде відповідний момент.

На мій погляд, головна небезпека, що її несе Гайдук І.П. державно-політичному устрою незалежної України, полягає навіть не в тих формально-юридичних провинах, в яких він звинувачується, бо ще Христос казав, що всі ми, люди, грішні, а в іншому:

сатанинська гординя, честолюбство і бонапартизм палають в серці цієї молодої і безперечно здібної людини;

провівши двадцять років в іншому суспільстві й увібравши в себе чужу нам юдо-християнську філософію й принципи побудови суспільства на брехливо-ліберальних ідеях демократії та верховенства права, Гайдук І.П. становить велику небезпеку для української держави й політичних традицій нашого народу;

є серйозні підстави вважати, що Гайдук І.П. володіє великим масивом вкрай небезпечної для Ареопагу та військово-політичного керівництва України інформації, яку може використати у найбільш небажаний час, чим викличе дестабілізацію держави і суспільства з катастрофічними

наслідками (див. додатки 13—14 — звіти агента «Імператор» щодо «Файлу Гайдука»).

Слава Україні!

Схиляюсь перед Вами Воістину Ваш

Юлій Мережко Директор Державної Варти України

38.

Майор військової розвідки Ізраїлю АМАН Давид Бейлін дістався Вашінгтона наприкінці травня. Його відрядженню до столиці Конфедерації передувала розмова Гайдука з начальником АМАНу генерал-майором Амосом Леві — давнім добрим приятелем Гайдука ще з часів навчання в МІТ. Розмова велася через ізраїльський військовий супутник «Єшурун», канали зв'язку якого були недоступні для радіоелектронної розвідки Чорної Орди. Давид Бейлін давно співпрацював з Бюро Гайдука, і йому належало «закрити» деякі питання після надзвичайних подій, що сталися у Вашінгтоні у квітні. Гайдук і Амос домовилися, що з Вашінгтона Бейлін приїде до Києва на кілька днів, а тоді повернеться до Хайфи. Деталей не обговорювали — бо довіряли один одному; схоже, що Амос Леві здогадувався, в чому суть справи. Він одразу погодився відпустити Бейліна, незважаючи на критичну ситуацію, що склалася в єврейській державі.

Тель-Авів і частково Єрусалим були спалені іранськими ядерними боезарядами. Оточений зусібіч мільйонною армією «Воїнів Аллаха», зраджений союзниками під час «ядерного Мюнхена» — конференції з Близького Сходу, що відбулася на Кіпрі— Ізраїль оголосив «годину Зеро», час смертельної загрози своєму існуванню, час помсти і гніву. Кількома ядерними вибухами Ізраїль створив захисну зону навколо країни — від пустелі Синай до Мертвого моря, Голанських висот і зелених долин на кордоні з Ліваном. У цій зоні підтримувався надзвичайно високий рівень радіації, що не давало змоги танковим і піхотним з'єднанням Воїнів Аллаха знищити залишки держави Ізраїль.

Давид Бейлін у супроводі шістьох десантників з Серет-Маткаль, підрозділ 262 (розвідка Генштабу), вирушив з КПП Рафах на Синайський півострів на пошарпаному в боях, але надійно захищеному від радіації БТР «Сара», побудованому на базі важкого танку «Меркав-8». Всі семеро були вдягнені у протиатомні скафандри «Чорнобиль-30» українського виробництва. Показники лічильника Гейзера коливалися меж дозами 5-100 рентген на годину. За БТРом тяглося довге жовте пасмо радіоактивного піску пустелі. їхній шлях проліг уздовж узбережжя Середземного моря, яке вабило зір пронизливо синім кольором мертвих вод. Шосе було забите понівеченими залишками вантажівок і бензовозів, спаленими танками з відірваними баштами; в районі Аль-Аріша вони побачили груди обвуглених трупів — мертвих вояків єгипетської дивізії «Лиси пустелі». У повітрі, розігрітому до 50°С, стояв жахливий сморід, від якого зомлів водій-механік їхнього БТРа: не допомагала система очищення повітря, встановлена в протиядерних скафандрах. Діставшись до знищеного вибухами селища Раманах, вони звернули на північ, до Пелозійської затоки, де їх чекав підводний човен ВМС Ізраїлю. Далі їхній шлях проліг через Мальту та Іспанію, літаком — до Мексики, і від Ель-Пасо (Техас) до Вашінгтона вони добиралися на броньованому джипі Розвідувального управління Міністерства оборони (РУМО) Конфедерації.

28 травня, у п'ятницю, о шостій годині РМ до бару готелю «Хілтон Вашінгтон», розташованого неподалік від Дюпон-серкл, увійшов елегантний світловолосий джентльмен, з тих, що звуться "handsome man" і викликають довіру у секретарок в офісах і у самотніх літніх леді. Це був Давид Бейлін, який успадкував від своїх київських батьків не тільки білясті дівчачі вії й невинну дитячу усмішку, але й загальну ауру людини, на яку можна покластися.

Помітив самотню постать дівчини, яка меланхолійно посмоктувала коктейль, сидячи перед стійкою впритул до стіни, так, щоб ліворуч ніхто не міг сісти. Бейлін легенько доторкнувся оголеної спини дівчини. Вона злякано здригнулася, повернувшись до нього.

— Шалом, Ніколь, — м'яко усміхаючись, мовив Бейлін.

— Шалом, — автоматично відповіла вона й знову здригнулася: — Боже, Давиде, це ти?

— Це я.

— Аякже війна, атомні бомби?.. Жах якийсь... Ти давно тут?

— Вип'ємо? — запропонував він, легко стрибнувши на високий стільчик праворуч від Ніколь Коен — технічного менеджера Бюро, яким донедавна керував Гайдук. Замовив два подвійні «скотчі», собі без льоду, й поцілував Ніколь у вушко: колись це діяло на неї. Відчув, що їй це приємно, що пам'ять лишилася.

Сказав, що приїхав до Вашінгтона, аби завершити справу з постачанням партії зброї, замовленої ще взимку, але затриманої у зв'язку з прийняттям резолюції Сенату про мораторій на постачання усіх видів озброєнь в район Близького Сходу. Але адвокати ізраїльського уряду довели, що заборона Сенату не має зворотної сили у даному випадку. Проблема полягає лише в доставці придбаної зброї до блокованого Ізраїлю. Гайдук домовився з авіатранспортною компанією «Антей», що зброя буде перекидатися з Греції великим вантажним літаком «Антонов».

Бейлін був частим гостем Бюро Гайдука, і тому Ніколь поділилась з ним останніми новинами: всіх співробітників Бюро тягали на допити у справі вбивства Віктора Безпалого та зникнення Гайдука. Потім, як за командою, допити припинилися, й Бюро відновило свою діяльність. У тимчасово виконуючого обов'язки директора Костянтина Слісаренка почався запій, і його з білою гарячкою запроторили до психушки. Карл Томсон звільнився, і тому єдиним діючим співробітником є на сьогодні вона, Ніколь Коен. Київ мовчить, нових людей не надсилає, а вона не в змозі вирішувати ні комерційні, ні, тим більше, політичні питання. Зустрічей ніяких немає, вона сама сидіть в офісі Бюро, куди майже ніхто не дзвонить — і від цієї тиші їй стає моторошно... Чим більше вони пили віскі, тим ближче присувалися один до одного: Давид тихо облизував звабливу шию товстушки Ніколь, а вона поклала йому, як колись, долоню на коліно, і долоня вже почала несміливий, але цілком вмотивований рух угору.

— У мене тут кімната, номер 313, — прошепотів Давид. — Приходь хвилин за десять.

— Добре, — зраділа Ніколь.

Бар уже наповнився відвідувачами, котрі бажали відбути вікенд у прохолодному місці — на вулицях стояла важка волога вашінгтонська спека. Бейлін, повернувшись спиною до телекамери стеження (п'ючи з Ніколь віскі, він не повертався лицем до камери), пройшов крізь натовп і піднявся на третій поверх готелю.

Рівно через десять хвилин почувся легкий стукіт у двері, схожий на дряпання кішки. Відчинив двері і втягнув до кімнати Ніколь. Вивісив назовні табличку "Don't disturb!", клацнув замком і ланцюжком, і лише потім почав методично роздягати товстушку. Під подушкою лежала найновіша модель пістолета-автомата МікроТАР з цифровим блоком управління вогнем та глушником. У шухляді тумбочки лежав кинджал морських піхотинців Конфедерації.

Бідна Ніколь так спрагла за чоловіком, що застогнала, торкнувшись твердої частини Давидова тіла. Вона подумала, як прекрасно, коли кохається єврейська жінка з єврейським чоловіком, і їй захотілося народити дітей від Давида, щоб ніколи не загинув Ізраїлів народ. Потім вони поринули в темряву й упали в короткий сон, а коли повернулися в реальність 2077 року, у Вашінгтоні ще не запала темрява: стояли довгі світлі весняні вечори.

— Де твоя сім'я? — спитала Ніколь, підсвідомо чекаючи на страшну відповідь, що дала б їй право запропонувати йому залишитись з нею, а не повертатися на вірну смерть в Ерец Ісраель.

— З ними все гаразд. Вони в Києві.

— У тебе скільки дітей? Двоє?

— Троє, — сказав він неохоче, бо ця розмова ламала задуманий сценарій.

— А якщо я сьогодні завагітнію... ти не будеш проти?

Він підвівся, вдягнув білий халат, став на коліна на ліжку

і подивився на Ніколь.

— Я не буду проти. Але я також не буду проти, якщо ти розкажеш мені всю правду.

— Яку правду? — обличчя Ніколь сполотніло, від чого її чорне волосся здалося ще чорнішим.

Давид витягнув кинджал морської піхоти.

— Ти зараз все розкажеш, інакше...

— Ти мене вб’єш? — ще не вірячи тому, що відбувається, посміхнулася Ніколь.

— Ні, гірше.

Він грубо роздвинув її товстенькі ніжки і поставив сторчма кинджал там, де починалося лоно.

— Розповідай, — нетерпляче сказав він. — на кого працюєш, що знаєш про вбивство Безпалого, все розповідай. Не здумай брехати. Я знаю про тебе дуже багато. Ми ще поговоримо про твою особисту роль у постачанні неякісної зброї, коли моя країна захлинається в крові. І ти вважаєш себе єврейкою?

— Що? Що? — від жаху вона тремтіла, наче в лихоманці, а рука намагалася затулити те місце, яке відчувало холод кинджального леза.

Він відкинув її руку з лона.

— Говори. У мене немає часу.

Вираз його обличчя злякав її більше, ніж кинджал. Вона багато чула про арабських смертників, здатних на все. Тепер побачила смертника єврейського.

— Я... працювала на Центральну службу безпеки...

— Яке відкриття, — іронічно гмикнув Бейлін. — Хто ж сумнівався. Далі.

Він поворушив кинджалом, щоб освіжити пам'ять Ніколь.

— Давала інформацію, яку від мене вимагали. Копії документів, аудіозаписи...

— І це все?

— Все.

Бейлін знову ворухнув кинджалом. Тепер їй стало по-справжньому боляче.

— Я тобі поясню, дитинко. Через кілька хвилин, якщо ти не станеш говорити, я розпанахаю цим кинджалом твою ніжну вагіну і все, що дає тобі радість. І дітей ти ніколи не матимеш. Я дам тобі наркотик, ти заснеш, і якщо не помреш від кровотечі, прокинешся вранці інвалідом, нікому не потрібним, бо як агент ти себе спалила. Он бачиш — на телевізорі встановлена відеокамера. Буде звіт для твого начальства.

Він затиснув твердою рукою її пухленьке обличчя і наказав:

— Починай.

Нарешті вона зрозуміла, що з нею не жартують.

— Я спала з Віктором Безпалим.

— Із ним теж?

— Ні, це зовсім інше. Він кохав мене, клявся, що хоче одружитися. Чи не можна забрати це? — вона пальцем торкнулася леза кинджала. Сталь виблискувала в кількох міліметрах від її лона.

— Ні, продовжуй, — грубо наказав Бейлін, відчуваючи, що ця клята курва ось-ось розчулить його.

— Безпалий сказав мені, що ненавидить Гайдука. І що працює на Державну Варту проти Гайдука.

— Далі.

— Він сказав, що Гайдук зібрав компромат на всю українську верхівку і що публікація цих матеріалів викличе вибух. Гайдук розумний-розумний, але дурний. Вірив Безпалому. А той тільки чекав, коли Гайдук відкриє йому місце, де сховані матеріали. Але Гайдук так і не відкрив.

— А хто вбив Безпалого? Це з твоєї подачі, сучко?

— Ні, — заплакала Ніколь. — Я його кохала. Ми домовилися, як тільки здамо Гайдука і отримаємо гроші, як обіцяли, одразу поїдемо на Багами і одружимось...

— Хто вбив Безпалого? — знову ворухнув кинджалом Бейлін.

— Я чула розмову двох офіцерів ЦСБ...

— В ліжку.

— Випадково... Є така версія, що Гайдука захищала Перша Леді та її помічниця — Марта Джеферсон. А Президент його ненавидів. ЦСБ мало контакти з українськими спецслужбами, які також хотіли здихатись Гайдука. І ще я чула чутки, що Марті Джеферсон допомагали українські націоналісти з УРА.

— Що за УРА?

— Українська революційна армія. Туди входять також і громадяни Конфедерації. Можливо вони й прибрали Безпалого, зрозумівши, що він ось-ось знищить Гайдука... Але я більше нічого не знаю. Пустіть мене, я хочу пісяти.

— Пісяй в ліжко, — дозволив Бейлін.

Він дістав з кишені халата червоно-білу капсулу й вклав до уст Ніколь.

— Ковтай. І не здумай мене дурити. Ти заснеш. За кімнату заплачено натри дні наперед. Сніданки сплачено. Якщо будеш розумною, нікому не скажеш про нашу розмову. Будеш і далі працювати на ЦСБ. Невдовзі приїде новий начальник Бюро. Ти з ним не будеш спати.

— Чому? — в Ніколь знову прокидалося простодушне кокетство.

— Тому що він імпотент, — гаркнув Бейлін. — Слухай його і доповідай йому все, що почуєш.

Він забрав кинджал, чим негайно заохотив її до продовження недавньої гри. Вона навіть поклала пальчик туди, до щойно відчувала холод леза.

— Ні, крихітко, на сьогодні досить, — сказав Бейлін, спостерігаючи, як Ніколь Коен засинає під дією капсули.

А сам із сумом подумав: якщо під впливом радіації на Синайському півострові він стане імпотентом, то пошкодує про невикористані можливості п'ятничного вечора в готелі «Хілтон Вашінгтон».

39.

5 червня 2077 р.

Таємно. Один примірник

Раднику Гетьмана України з національної безпеки,

Генерал-хорунжому Гайдуку І.П.

ОПЕРАТИВНЕ ДОНЕСЕННЯ

Групою агентів ВІРУ в Конфедерації Держав Північної Америки проведено розслідування обставин інциденту навколо Українсько-американського Бюро з науково-технологічних обмінів (21/04/2077), при якому виконавчий директор Бюро генерал-хорунжий Гайдук І. П. під загрозою смерті був змушений покинути територію Конфедерації, а його заступник, підполковник Безпалий В. І. того ж дня був убитий. Фактично це призвело до зупинки в роботі Бюро на важливих напрямах українсько-американської співпраці, включаючи співробітництво в сфері оборони і національної безпеки.

Розслідування дало наступні результати:

1. Події 21 квітня 2077 р засвідчили наявність різноспрямованих тенденцій і боротьби у вищих ешелонах влади Конфедерації щодо України. Одна група, очолювана Президентом КДПА Ендрю Ван Лі, бажаючи піти на геополітичний компроміс з Піднебесною Імперією і Союзом Держав Чорної Орди, з метою поділу світу на сфери впливу, готова повністю здати Україну до сфери впливу названих об'єднань (тобто, піти на ліквідацію нашої держави). Союзниками Ван Лі та його групи у цій справі в Україні є члени Ареопагу України Басманов М.Н., Крейда І. О., активним виконавцем волі яких є Директор Державної Варти України Мережко Ю.Ю., який співпрацює в цьому плані з директором ЦСБ Конфедерації адміралом С. Фішером, та міністр закордонних справ України Фощенко Р.В., який відверто лобіює інтереси Чорної Орди на міжнародній арені.

2. До групи, що виступає за справжнє стратегічне партнерство наших країн, входять Перша Леді Конфедерації, сенатор Ширлі Ван Лі, її помічниця М. Джеферсон (українського походження), голова Комітету з питань зовнішньої політики Сенату Конфедерації сенатор Пол Андерсен, міністр оборони Конфедерації Олівер Браун, високопоставлені особи Пентагону, ЦСБ, НРБ, Держдепартаменту та інших структур. На наш погляд, не виключено, що Перша Леді — як впливовий сенатор — має власні політичні плани і амбіції, які суперечать поглядам президента Ван Лі.

3. Фактором, що ускладнює внутрішньополітичну ситуацію в Конфедерації, є протистояння віце-президента Сари ЛуЛейн з одного боку, і Президента та Першої Леді з другого. У розвідувальних колах Вашінгтона ходить версія про недавнє захоплення в якості заручників членів сім'ї Сари Лу Леїїн з метою зірвати її спробу висунути звинувачення проти Першої Леді у зраді, зокрема і в інтимному зв'язку Ширлі МакДоул з Гайдуком І.П., що мав місце 20 років тому. Кружляє чутка, що саме агенти спецслужби Президента Ван Лі захопили заручників — членів сім'ї Сари Лу Лейн і ввели їм сильнодіючу речовину, яку в разі порушення Сарою Лу Лейн обіцянки мовчати можна швидко активізувати, що призведе до їх смерті.

4. Встановлено, що загроза життю Гайдука І.П. походила особисто від Президента Конфедерації Е. Ван Лі (поважну роль міг відіграти особистісний фактор — чоловіча ревність) та його близького оточення (С.Фішер, А.Джозеф, В.Кроуфорд та інші), які діяли якщо не у прямій змові, то за мовчазною згодою ряду високопосадовців України (Мережко Ю.Ю., Фощенко Р.В. та інші). Детальний список українських посадових осіб, задіяниху цій справі, додається.

5. Достовірно встановлено, що заступник директора Бюро Гайдука І.П. підполковник ВІРУ Безпалий В.І. був багаторічним агентом ДерВару і працював підпсевдо «Імператор», перебуваючи під прямим підпорядкуванням Мережка Ю.Ю. і Фощенка Р.В.

6. Досі невідомо, хто вбив Безпалого В.І. На місці пострілу було знайдено американську великокаліберну снайперську гвинтівку М-650 (калібру 12,7 мм) з магазином на 7 патронів, залишилось 5 патронів. Ніяких інших слідів чи доказів — хто є учасником чи замовником злочину — не знайдено.

7. Інцидент з Бюро призвів до «побічних втрат»: після від'їзду Гайдука І.П. з Вашінгтона (21/04/2077) безслідно зникла його «френдгерл» Лінда Кенворсі, а 29/05/2077 у готелі «Хілтон Вашінгтон» була знайдена мертвою співробітниця Бюро (перекладач, технічний менеджер) Ніколь Коен. Хто скоїв ці злочини — невідомо.

8. Залишається неясною (ще нез'ясованою) у цій ситуації роль Гетьмана України К-Д. Махуна та Генерального писаря Клинкевича В.Я. Аналіз їх діяльності триває.

ВИСНОВКИ:

1. Існує загроза згортання українсько-американської стратегічної співпраці внаслідок політичних інтриг всередині цих країн і зовнішнього геополітичного тиску, що може погіршити стан національної безпеки України.

2. Продовжує існувати загроза життю генерал-хорунжого Гайдука І.П. (причина — див. висновок 1).

3. Діяльність Бюро має бути якомога скоріше відновлена.

Аналітик Максиміліан ІV

40.

Після травневих заметілей і морозів літо в Києві почалося раптово, за один день. Як казав Григорій Невінчаний — від ранкового «Ш» до вечірнього «Ш», від шуби до шортів. Сталося це у четвер, 10 червня 2077 року. Температура повітря, принесеного з Сахари, вночі піднялася до 32°С і зростала.

Місто опинилося в щільній зоні спеки, яка вигарячила цегляні та бетонні стіни будинків, миттєво злизала острівці снігу, проникла до квартир (довелося увімкнути одночасно сотні тисяч кондиціонерів, для чого знадобилися резервні потужності чигиринського термоядерного реактора); в місті почали відкриватися притулки для старих і знедолених людей, які не витримували спеки, запрацювали фонтани-басейни для малечі. Останні вцілілі каштани на неспаленому і незруйнованому боці Хрещатика, між консерваторією і будівлею всесвітньої аграрної біржі на Бессарабці — там, де колись містився Бессарабський ринок, — викинули перші бруньки.

Гайдук, який переїхав з конспіративної на свою стару квартиру в 30-ти поверховому будинку на розі Інститутської та Банкової (мама залишилася в старій «батьківській» квартирі на площі Толстого), прокинувся на світанку від незвичного тепла, що струменіло з відчинених дверей балкону на 29-му поверсі. Вийшов на балкон, звідки відкривалася панорама старої частини Києва, Подолу, Дніпра і Труханового острова. Далеко знизу долинали крики дітей, цвірінькання горобців, які невідь звідки з'явилися, і брязкіт контейнерів для сміття, що їх нарешті після довгої зими взялася вивозити фірма "Green Clean".

Голоси дітей розбудили щемливі спогади: цю квартиру він придбав після свого одруження в 2060 році, і саме тут народилася його донька Кристина, яку востаннє бачив у 2062 році, коли розлучився з дружиною. Лара невдовзі після розлучення вийшла заміж за японця-стоматолога і виїхала до Едмонтона в Канаді, заборонивши Гайдуку бачити доньку. Час від часу агенти ВІРУ висилали Гайдукові фотографії доньки — гарної чорнявої дівчини, яка чомусь почала нагадувати йому японку.

Пролунав сигнал урядового геджету, і на екрані з'явилося повідомлення, що Гайдука о 10 годині чекає гетьман України в своєму палаці. Очікується прибуття офіційної делегації Союзу Держав Чорної Орди. Гайдук мав зустріти делегацію й узяти участь у переговорах.

Гайдук зітхнув — чи то від спогадів, чи від нагадування про переговори. Він пам'ятав про прибуття делегації: аналітики ВІРУ та РНБ підготували для гетьмана ряд довідок і позиційних матеріалів, розробили talking points — питання, які слід розглянути під час переговорів. Міністерство закордонних справ, ДерВар, Особливий відділ при Гетьмані, Міністерства оборони і економіки підготували свої матеріали. Однак Гайдук не знав, які ідеї і плани закладено в тих матеріалах, бо гетьман діяв давно випробуваним методом цезарів: збирав особисто усі папери докупи, самотужки вивчав їх і одноосібно приймав рішення, нерідко дивуючи підлеглих неочікуваністю й парадоксальністю своїх ухвал. Гайдук почав підозрювати, що гетьман, перш ніж ухвалити рішення, узгоджує його з кимось, тільки не знав, хто цей хтось.

Він ще приймав швидкий холодний душ, коли пролунав сигнал іншого — американського — геджета. Вискочив з душової кабіни, ледве не посковзнувшись, і голяком, залишаючи мокрі сліди на паркеті, підбіг до письмового столу, взяв геджет.

— Слухаю.

— Пане Гайдук, пане Гайдук, — почувся незнайомий жіночий голос і примовк.

— Говоріть, — роздратовано сказав Гайдук. — Я слухаю. У мене обмаль часу.

— Пане Гайдук, це я... Божена. Ви мене чуєте?

— Божена? Багатою будете. Я вас не впізнав.

— Може, мені подзвонити іншим разом?

— Ні, кажіть, що у вас. Щось сталося? — він так довго чекав цього дзвінка, що захвилювався, почувши голос Божени.

— Ні, все гаразд. Я хочу вас запросити до нас з братом. Ми живемо з ним та його сім'єю в ЗЕК-116. Це в Феофанії-Пирогово.

— Знаю, — сказав він. Ідіотська професія — все знати. Невінчаний уже доповів, де і в яких умовах живе Божена.

— Провулок Лесі Українки, — сказала Божена, і голос здався йому дзвінким, як цей ранок. — У неділю о десятій чекаємо вас.

— Обов'язково буду, — пообіцяв Гайдук (якщо не впаде на мою голову якась халепа, подумав він).

— Чекаю. Bye-bye.

— Bye-bye.— Він легенько доторкнувся до червоного індикатора геджета. Це був перший дзвінок відтоді, як отримав цей геджет у Білому домі.

Під дверима квартири його вже чекали ординарець і охоронці. Вийшовши з двору на Банкову, Гайдук і його супровід попрямували до похмурого сірого будинку, де містився Особливий відділ при гетьмані. З напівпідвального поверху Гайдук ліфтом спустився на підземну станцію. Ординарець доповів, що гетьман сьогодні ночував у палаці, тому Гайдук має скористатися гетьманською капсулою. Гайдук сів у розкішне гетьманське купе (чомусь згадав лімузин Першої Леді, на якому вони з Боженою тікали з Білого дому); охорона розташувалася в задній частині капсули. Гайдук увімкнув лептоп з таємними донесеннями з теренів, окупованих Чорною Ордою. Машиніст дав короткий, але потужний, як у метрополітені, сигнал, і капсула стрімко рушила до берегів Дніпра, до гори Борщихи.

На таку спеку Гайдук вдягнув літній — світло-кремового кольору — генеральський мундир. Обладунок завершували військовий кашкет, схожий на бейсбольний, з кокардою ВІРУ, зіркою і золотим листям на козирку, червоно-зелені аксельбанти розвідувального управління, ідеально випрасувані штани з двома малиновими лампасами.

Стоячи на майданчику біля палацу гетьмана, почувався цілком комфортно, вітер з Дніпра не здавався таким спечним, як у місті. Незважаючи на гнітючі обставини візиту, настрій у Гайдука був піднесений.

Чота почесної варти пріла в теплих, ще зимових, важких жупанах, стискаючи в руках муляжі штурмових німецьких автоматів НК-МР 7/12. Два роки тому ДерВар викрив змову проти гетьмана, якого мали застрелити під час урочистого параду на честь урядового візиту президента Далекосхідної російсько-японської республіки Івана Попова-Іманакі-сан. Замовників злочину не знайшли, безпосередніх виконавців скинули з літака з висоти 5000 м над Чорним морем, і відтоді заборонили використання справжньої зброї під час парадів.

Рівно о 10.00 над майданчиком зависла велика десантна «черепаха» виробництва компанії «Уралвагонзавод» (Нижній Тагіл), що належала ВПК Чорної Орди.

Гайдук знав з розвіддонесень, що на озброєнні Чорної Орди перебуває дев'ятнадцять таких «черепах» — всі пофарбовані в танковий зелений колір, з чорними зірками Орди на бортах. У повідомленнях вказувалось, що Орда має проблеми з пальним для «черепах», оскільки на хімічному підприємстві Сталінграда, де переважно працювали росіяни, зафіксовано серію диверсійних актів, що серйозно вплинуло на постачання пального для «черепах».

Зелена «черепаха» з чорними зірками і білими бортовими номерами 052-4040 м'яко торкнулася бетонки. Фанфаристи гетьманського оркестру дали сигнал «Увага всім», вдарили калатала в козацькі тулумбаси, легко відкрився центральний люк «черепахи», з надр якої виповз назовні трап.

Командир почесної варти в синьому суконному жупані, червоних шароварах і сивій смушковій папасі з малиновим денцем, який страждав від несподіваної спеки і був вкритий рясним потом, шаблею картинно відсалютував «черепасі». Через кілька хвилин на верхній сходинці з'явилася постать кремезного воїна у блискучих, бронзового кольору латах, схожих на кулевідпорні скафандри спецпідрозділів. На голові воїна сяяв сталевий шолом із загостреним шпичаком, золотою стрілою над переніссям і двома рудими лисячими хвостами ззаду. В руці батир тримав великий білий прапор Орди з тридцятьма п'ятьма чорними зірками — за кількістю країн та державних об'єднань, що входили добровільно чи внаслідок поневолення до СДОРу. Батир велично спустився з трапу і застиг з прапором, полотнище якого ворушив гарячий дніпровий вітер.

Всі чекали на вихід делегації.

— Бляха-муха, яке опудало! — почувся голосний шепіт Невінчаного.

— Розмови! — жорстко кинув Гайдук і рушив уперед, щоб привітати повноважних посланців Чорної Орди.

Їх було троє: головного звали Мохамад-бек — чорнобородий, смаглявотемний лицем араб у білосніжному тюрбані, прикрашеному діамантовою підвіскою. Він був заступником вождя Орди Кара-хана і носив спеціальне звання «беклербек» — другої людини в державі. Вбраний був у довгий чорний шкіряний плащ зі срібним поясом, до якого приторочена була крива іранська шабля — шемшир. Мохамад-бека супроводжували секретар із закордонних справ Орди турок Агджі Гюндюз, товстопикий черевань з рудою фарбованою бородою і шиєю, що міцно зрослася з тулубом. Третім був «громадянин слов'янської зовнішності», як визначали таких субчиків на теренах Орди. Гайдук безпомилково впізнав у ньому колишнього співкамерника Басманова по сталінградській тюрмі на прізвисько Хлищ. В офіційних документах він значився як політичний радник Кара-хана з національно-релігійних питань — везір Вадим Хлищенко-Хлищов. З делегацією прибула чарівна молода монголочка на ім'я Алтанцецен — «золотулька», офіційний драгоман делегації.

Гетьман прийняв делегацію в урочистому залі Військової Слави, прикрашеній прапорами всіх козацьких полків і родів військ України включно з темно-синім, з золотим гаптуванням, стягом козацько-космічних військ. В залі також були виставлені зразки козацької зброї минулого — шаблі, пістолі, мушкети, невеличкі гарматки-гаківниці, кулемети Дегтярьова і MG-42 загонів ОУН — УПА.

Найголовнішою бойовою реліквією залу, його справжньою окрасою став танк Т-100-УМ «Серп» Харківського виробництва з потужною гарматою калібру 152 мм. З командирського відсіку цього танку (в невеличкій башті танкістів не було) генерал К-Д. Махун командував наступальною операцією в ході румунсько-української війни. Замість того, щоб наступати з передбачуваного оперативного напрямку Чернівці-Сучава, війська командуючого південноукраїнським фронтом Махуна нанесли по Румунії подвійний удар: Ізмаїл — Рені — Галац — Брейла — Бузеу — Плоєшті і провели неочікувану десантну операцію, висадившись в Констанці, і через Черноводе — Фетешті вдерлися в передмістя Бухареста, що змусило румун капітулювати і підписати у Відні мирну угоду, згідно з якою до України відійшла Молдавсько-Придністровська республіка. Про цей подвиг свідчили численні карти і таблиці, на яких бухарестська операція порівнювалася з переможними битвами Богдана Хмельницького

Стіл для переговорів поставили неподалік від історичного танка, гармата якого мовчазно дивилася на членів делегації. Гетьман вважав це вдалим психологічним прийомом, але на делегацію Чорної Орди цей застарілий мотлох не справив жодного враження.

ВІРУ знала, що засоби протитанкової боротьби, які перебували на озброєнні Чорної Орди, зокрема ПТРК «Свердло» — мобільні легкі ракети з потужними бронебійно-кумулятивними головками — перетворювали танки Т-100 на купи дірявого заліза. ВІРУ давно цікавилась заводом сільськогосподарського машинобудування в Казані, де вироблялися ракети цього класу. Але на заводі працювали тільки ідейні татари-мусульмани — і спроби агентурного проникнення виявилися марними. Набагато легше було працювати з росіянами.

Делегація Орди привезла Гетьману розкішні подарунки: соболині хутра, рідкісної краси сірійську шаблю з золотим руків'ям і вороної масті арабського жеребця, якого ледве витягли з «черепахи» під захоплені вигуки фото— і телекореспондентів. Кінь підозріливо принюхувався до гарячого дніпровського повітря, потім в ньому спрацювали якісь таємні механізми генетичної пам'яті, і він щасливо заіржав, удихнувши в себе незнайомі пахощі води і трав та подув рідного повітря з Сахари.

Все це нагадувало оперну казку з бутафорською зброєю, театральними костюмами і солодкими аріями, в якій грізні зіткнення відбувалися лише всередині оркестрової ями, в музичних алегро і крещендо, а не на сцені. Казка скінчилася, коли делегації всілися за стіл переговорів. Гості сиділи спинами до стіни, увішаної зразками зброї: у центрі Мохамад-бек, ліворуч — перекладачка Алтанцецен. Дівчат такої витонченої вроди Гайдук бачив тільки у Венесуелі, на конкурсі місцевих красунь. За Алтанцецен — Хлищ. Праворуч

від «беклербека» крісло заповнив своїм тілом Агджі Гюндюз.

Після короткого привітання (Гайдук із задоволенням відзначив, що гетьман використав його проект, в якому, кажучи про радощі миру і добросусідства і давні історичні зв'язки між Україною і Степом, навіть не згадав про саміт СДОРу в Батий-граді), слово взяв Мохамад-бек.

— Аллах всемогутній і всемилостивий, — молитовно склавши руки, виголосив голова делегації, — нехай ниспошле свою благодать на цю древню ординську землю, де залишились сліди наших предків і живе пам'ять преславного Бату-хана. Найбільшому воїну Євразії, захиснику народів, вождю України гетьману Махуну передає свій привіт і благословення Сонце Сходу, чорна Зірка Землі Кара-хан. Нехай оберігає Аллах його владарювання. Аллах акбар.

Ідав величний знак рудобородому турку — продовжувати. Агджа Гюндюз солодко всміхнувся і, почесавши п'ятірнею бороду, почав:

— Стратегічна ситуація в світі вимагає негайних дій. Чорна Орда, як миролюбна сила, що обстоює права народів на вільний розвиток, більше не може байдуже спостерігати, як сили зла і темряви, керовані юдо-християнськими фанатиками — хрестоносцями, ізраїльськими терористами, юдо-ліберальними глобалістами з так званого світового уряду та агресивними атлантистами, ведуть неоголошену війну проти Чорної Орди, підривають священне право народів розповсюджувати на землі святе вчення Аллаха.

Гетьман, який був одягнений у розкішну вишиванку, гаптовану червоними і чорними квітами, нервово ворухнувся. Гайдук, що сидів праворуч від гетьмана, розумів цей знак нетерпіння і гніву.

Ліворуч від гетьмана сидів перекладач — молоденький капітан ВІРУ Діма Мочалкін, білявий геній, схожий на шведа. Він знав досконало дванадцять мов — від івриту до китайської, від арабської до грецької. Діма тихо перекладав на вухо гетьману промови ординців, поряд з Дімою сидів Руслан Фощенко, який, дивлячись на делегацію Чорної Орди, усміхався, наче дівчинка, що побачила нову привабливу лялечку. На щоках у міністра закордонних справ з'явилися подвійні ямочки, як сказали б американці — doubledimples. І очі знову стали різнобарвні: кілька днів тому Басманов прийняв Фощенка і пообіцяв йому, що у разі приєднання України до Чорної Орди Руслан стане Великим Ханом Київсько-Дніпровського улусу і отримає чорну діамантову зірку на шию.

Запала неприємна пауза, під час якої Вітольд Клинкевич, який сидів позаду гетьмана і вів запис переговорів, запитально підняв голову.

— Стривайте, — роздратовано перервав паузу гетьман. — Про що конкретно йде мова?

— Мова йде про наступне, — жорстко втрутився Мохамад-бек, і діамантова" підв'язка на його тюрбані гостро заблиснула. Сонце високо піднялося над Дніпром, його проміння засліплювало гостей, які сиділи навпроти скляної панорамної стіни, з якої відкривався вид на ріку і лівобережжя, звідки насувалася на Україну Орда. Гетьман дав знак опустити жалюзі, щоб делегація ординців почувалася комфортно.

— Ми висуваємо такі вимоги, — сухо продовжував Мохамад-бек. — Перше: до початку саміту СДОР у Батий-граді, що має відбутися двадцять першого грудня, удень народження Сонця Сходу — незрівнянного Кара-хана, Україна припиняє своє існування як геополітичне утворення, стає Великим Київсько-Дніпровським улусом Чорної Орди і тридцять шостою чорною зіркою на нашому святому прапорі. До першого грудня ви, як гетьман України, проголошуєте самоліквідацію вашої нікому не потрібної, мертвонародженої держави. Якщо виконаєте нашу першу вимогу, ви станете Великим Ханом і отримаєте ярлик на володіння Київсько-Дніпровським улусом зі збереженням усіх привілеїв та нагород. Сонце Сходу, великий Кара-хан вішає на вашу шию...

...«Зашморг», — подумав Гайдук.

— Вішає на вашу шию чорну діамантову зірку — вищу відзнаку Орди.

Гетьман побагровів, колір його шкіри зрівнявся з кольором червоних квітів на вишиванці.

— Вимога друга. Сьогодні ми парафуємо проект угоди про входження України до складу Орди. Ми призначаємо тимчасового намісника, везіра Вадима Хлищенка-Хлищова, з яким ви відсьогодні будете узгоджувати всі ваші рішення.

Каторжник Хлищ, на чолі якого багровою квіткою розцвітало тавро вбивці, з державною величчю похилив голову.

— І третє. Вже сьогодні ви повинні відкрити для наших представників, що приїхали разом з нами, доступ до ракетних, хімічно-паливних та електронно-машинобудівних підприємств, щоб ми були гарантовані, що нікому не спаде на думку вчинити акти саботажу або використати високоточну зброю проти Орди. Нас особливо цікавить ваша «магічна дев'ятка».

— Це все? — спитав Гетьман, тепер уже майже чорний, як журливі квіти на його сорочці. — А пшеницю українську і кукурудзу ви не забули?

— Ні, не забули, — Гюндюз так чухав фарбовану руду бороду, наче його мучила короста. — Тільки приєднання до Чорної Орди врятує вас від пограбування ваших харчових запасів. В умовах глобальної продовольчої кризи вже формуються продовольчі загони в Євразії, Європі, і навіть Африці для захоплення українського зерна і м'яса. Чорна Орда забезпечить вам стабільність у розвитку сільського господарства і захист від зазіхань на багатства Київсько-Дніпровського улусу.

— До речі, — сказав по-українськи Хлищенко-Хлищов, чим здивував хазяїв, — я, як намісник Київсько-Дніпровського улусу, гарантую всім братнім народам території Україна вільний національний розвиток, релігійний мир и злагоду. Чорна Орда найбільш толерантна наддержава у світі.

Гайдук передав гетьману спеціальну довідку щодо толерантності Чорної Орди, в якій наводилися страшні цифри і факти. Країни і міста, які чинили опір військам Кара-хана, знищувались з особливою жорстокістю. Завойовники не жаліли ні жінок, ні малих дітей, ні старих, немічних людей. Ті, хто піддавався добровільно, проходили через процедуру расової і політичної люстрації, масові репресії та депортації стали звичною практикою Орди. Рух, що розпочався з Монголії, Казахстану і деяких регіонів Росії, накрив, як хвиля цунамі, країни Центральної Азії, великі регіони Уралу та Західного Сибіру, пожежею піднявся по Волзі — від Астрахані і Сталінграда до татарських, башкирських земель і до Підмосков'я, охопив Північний Кавказ і почав підповзати через донські степи до східних рубежів України. Приєднання до Чорної Орди Туреччини, сповненої ненависті до зрадливої Європи з її юдо-християнськими облудними цінностями, стало переломним моментом у світовій історії, оскільки слідом за Туреччиною до нової імперії пристали Пакистан, Афганістан, Іран, Сірія, Ліван, Ірак і Єгипет, Алжир і Марокко, згодом Албанія і Косово. Останньою впала Саудівська Аравія, коли в ході всенародного повстання було вбито 249 нащадків династії Саудів: це означало припинення постачання Саудівської, іранської та ірацької нафти до Європи і Америки. Туреччина, довівши в Міжнародному суді в Гаазі, що Росія грубо порушила умови паризького трактату 1856 р. щодо нейтралізації Чорного моря, укладеного після поразки в Кримській війні, захопила Севастополь, на який також претендували Греція та Італія. На частині Кримського півострова, у трикутнику Бахчисарай, Севастополь (який був перейменований в Ахтіяр), Форос було проголошено турецько-татарську автономну державу (фактично — протекторат Чорної Орди), для захисту якої було створено армійський корпус імені Хана Девлет Герея. На підкорених

Ордою територіях проводилися етнічні чистки, здійснювалася масова ісламізація населення.

Гетьман запропонував зробити невеличку перерву для обговорення пропозицій. Ординці ввічливо погодились. Залишились вчотирьох: Гетьман, Гайдук, Фощенко, Клинкевич.

— Що будемо робити?

Гайдук ніколи не бачив гетьмана таким розгубленим.

— Я думаю, — з усезнаючою усмішечкою мовив Фощенко, — що нам не встояти. Будьмо реалістами. Виникла абсолютно нова геополітична ситуація, і ми повинні змиритися з нею.

— Ти не крути свої блядські дипломатичні політеси, ти кажи конкретно. Що мені робити? — майже з розпачем застогнав гетьман.

Фощенко всміхнувся так, наче знав всі відповіді на всі питання, і ухильно мовив:

— Ну, обов'язково піти сьогодні на певні поступки, пообіцяти щось... Тільки не залишати цього... Хлища. Мерзенний тип. Але вирішувати вам.

Фощенко вже вбачав у Хлищі конкурента.

— Мені, все мені. Як щось добре — ви всі тут як тут. А якщо погане — гетьман за вас вирішуй. Засранці. Чому мене не попередили, що буде пред'явлено ультиматум. Особисто мені!

— Ми попередили, — сказав Гайдук. — Всі документи передані Клинкевичу.

— Вітольде, де попередження?

— Я перевірю, батьку. Наче все було на місці. — Клинкевич заклопотано почав перебирати папірці в шкіряній папці з гетьманськими вензелями.

— А ти, Ігоре ? Що думаєш ? — звернувся до Гайдука гетьман.

— Ні в якому разі не йти ні на які поступки. Підете — ми всі загинемо. В першу чергу ви. І Україна.

— Але ж вони завтра почнуть наступ. На Дону вже концентруються танкові армії Орди.

— Не почнуть, — переконано сказав Гайдук. — їм ще кілька місяців перекидати резерви і боєприпаси. Крім того, є агентурні дані, що Кара-хан смертельно хворий. Починається метушня навколо того, хто стане його наступником. Мохамад-бек за будь-яку ціну хоче принести відрубану голову України на блюді — тоді він точно стане наступником. Якщо не зробить цього — його шанси різко впадуть. Почнеться серйозна боротьба. Туреччина, Пакистан і Саудівська Аравія претендують на місце Кара-хана. Це дає нам можливість тягти час. Ми повинні негайно провести переговори з Конфедерацією північноамериканських держав, з Організацією глобальної безпеки. Вони наші природні союзники. Втрата України для них — це втрата половини Європи. Врешті-решт, треба говорити з Піднебесною Імперією. Не думаю, що вони у захваті від глобальних амбіцій Чорної Орди. Треба зважити всі можливості, не здаватися.

— Це фанфаронство, — різко заперечив Фощенко. — Якщо хочете, шановний Ігор Петрович підкидає нам провокаційну ідею загострення відносин з небезпечним ворогом, який може помститися всім нам у будь-яку хвилину. Так не робиться міжнародна політика. Треба йти на компроміс. Ми не готові до конфронтації.

— Добре, — насупився гетьман. — Ідіть, каву попийте. Я тут сам подумаю.

Гайдук вийшов на внутрішнє подвір'я палацу, посеред якого у біломармуровому басейні плескалася блакитна, очищена і охолоджена дніпровська вода; посередині басейну працював потужний фонтан, що охолоджував повітря у спечні дні. Гайдук побачив кремезняка-батира, який вже скинув свої бронзові лати і надягнув звичайний монгольський халат — «детель». Батир сидів на мармуровій огорожі басейну; закасавши рукав халату, опустив оголену м'язисту руку в прохолодну воду і пив її з долоні. На мокрому лиці степового воїна тихо малювався вираз блаженства: пекуче сонце, чиста вода, гаряче повітря й бризки фонтану, що долітали до молодого монгола, створювали небачену гармонію. Раптом з-під бетонного козирка, із затінку, де стояла ординська делегація, відділилася чорна постать в білому тюрбані і різко змахнула рукою. На сонці зблиснула крива шабля — і рука монгола, відрубана в ліктьовому суглобі, занурилась у воду, залишаючи за собою яскраво червоний слід.

Гайдук і Діма Мочалкін підскочили до нещасного, який, не розуміючи, що сталося, розмахував обрубком руки й стогнав по-дитячому жалібно. Гайдук скинув з себе пояс і туго перетягнув руку батиря вище місця, де був недавно лікоть, а зараз бризкала кров'ю гладенько зрізана поверхня.

Мохамад-бек, кинувши кілька лайок на адресу нещасного воїна, повернувся до делегації, протираючи хусткою лезо шаблі.

— Він сказав, що цей хлопець порушив закон Чингізхана, який забороняє опускати руки до води. Черпати можна лише посудом, — пояснив Діма.

Гетьманські охоронці відловили в басейні відрубану руку, і монгола відправили до центру трансплантації — пришивати втрачену кінцівку.

Переговори відновилися на дуже короткий час: гетьман оголосив, що для надання відповіді по суті він має скликати спільне засідання Ареопагу і Ради національної безпеки України, — не раніше вересня-жовтня — попередньо вивчивши всі міжнародні акти для прийняття оптимального рішення. Він підкреслив, що для України добрі відносини з Чорною Ордою є пріоритетом номер один і що він переконаний у досягненні компромісу.

Насамкінець Мохамад-бек попросив залишитися з гетьманом віч-на-віч.

При їхній недовгій двадцятихвилинний розмові був присутній лише перекладач Діма Мочалкін. Монгольська красуня Алтанцецен поїхала до лікарні — безрукий воїн був її коханим.

Вже увечері того ж дня Гайдук знав, про що йшла мова під танком Т-100-УМ: Мохамад-бек розпитував Махуна про роль Гайдука в державних справах України і наполегливо рекомендував гетьману спекатися цього представника юдо-християнських мракобісів, агента американської Центральної служби безпеки, ворога гетьмана і всієї України.

41.

11 червня 2077

Офіційне повідомлення агентства УНІАН.

10 червня 2077 р Його Ясновельможність, гетьман України, генерал армії К-Д. Махун провів переговори з представницькою делегацією Союзу Держав Орди, очолюваною першим заступником всенародного лідера Чорної Орди п. Мохамад-беком. Переговори торкалися важливих питань двосторонніх політичних та економічних відносин між Україною і Чорною Ордою. Сторони погодились розвивати двосторонні відносини в дусі поваги до міжнародних угод і нових тенденцій розвитку геополітичної ситуації в світі.

Переговори відбувалися у традиційно дружній, теплій атмосфері, характерній для відносин народів України і Чорної Орди і будуть невдовзі продовжені.

Делегація Чорної Орди відвідала Батиєву гору в Києві і поклала квіти там, де за легендою стояло шатро хана Батия.

Також відбулася зустріч делегації з ієромонахом Києво-Печерського монастиря о.Калерієм (С. Сансизбаєвим), який розповів гостям про найновіші відкриття євразійських вчених у сфері христознавства і про розвінчання юдо-християнської брехливої легенди про воскресіння Христа. Делегація відбула до м. Чингіз-Сарай.

42.

Залізні ворота, розмальовані синіми левами і червоними півнями, з рипом відкрилися, і джип ВІРУ, за кермом якого сидів Григорій Невінчаний, в'їхав на територію ЗЕК-116 Феофанія — Пирогово. Охороні Гайдук наказав не супроводжувати їх, і його вірні джигіти залишилися в затінку, під бетонною захисною стіною, що відділяла окружне шосе від ЗЕКу-116. ЗОНА ЕТНІЧНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ (ЗЕК) була епохальним винаходом колишнього лідера МУДА — марксистсько-української демократичної асоціації, а нині — генерального прокуратора УКВФД Івана Оврамовича Крейди. Згодом до основної назви МУДА приклеїлося маленьке в дужках «к» — на честь Крейди. Ставши майже монопольним теоретиком національного питання, Крейда І.О. винайшов геніальний спосіб вирішити всі суперечності і конфлікти етнічного розвитку: на вимогу українських аборигенів, протести яких щодо національних утисків звучали на конгресах МУДА(к) все частіше, він протиснув через Ареопаг і Сейм закон, згідно з яким усім любителям української мови, історії та традицій надавались острівці землі, де їм дозволялося оселитися цілими сім'ями, працювати в сільському господарстві, займатися народними промислами, рибалкою та бджільництвом, народжувати дітей і вмирати. При церквах, споруджених «зеківцями», існували парафіяльні школи, в яких навчали грамоті й рахунку дітей. Ні газет, ні телебачення в ЗЕКах не було, зате всім дозволялося досхочу розмовляти і молитися українською. Зони пильно охоронялися жандармерією ДерВару — з метою, як пояснював

Мережко, зберегти спокій мешканців і не дати розкрадачам народного майна завдати кривди цвіту української нації. Мешканці ЗЕКів мали право виходити у «великий світ» раз на рік, за згодою спеціальної адміністрації (АдЗек), терміном не довше тижня, за наявності поважних причин. Втечі і спроби назавжди залишитися у «великому світі» суворо каралися. Крім українських, існували, у значно менших кількостях, польські, єврейські, грецькі, гагаузські та інші ЗЕКи.

Залишивши джип на внутрішньому паркінгу, де не було інших автомобілів, і проминувши ще один КПП, Гайдук і Невінчаний ступили на вузьку стежину, прокладену серед пшеничного поля, визолоченого небувалою спекою. Стояли на пагорбі, з якого відкривався ідилічний краєвид, як на картинах українських малярів XIX століття: лани і тихі левади, ставки, узвишшя з білими церквами, вітряки в полях та сільські путівці, обсаджені тополями.

Невінчаний, побачивши цю неземну красу, зупинився і захоплено вигукнув:

— Яке повітря, Ігоре Петровичу! Його ж можна як сіно скиртувати!

Гайдук нічого не відповів, бо відчув щем у серці й незрозумілу тугу за чимось, навіки втраченим. Це було нове почуття, бо як людина урбанізована і космополітична, Гайдук не мав жодних сентиментів до принад сільського життя, до уповільненого, примітивного, як йому здавалось, ритму, визначеного не технологіями та засобами комунікації, а обертанням землі навколо сонця.

Вони мовчки рушили далі. Здалеку чулась музика — вірніше, уривки гопака, який звучав під диктовку бубонів. Підійшовши поближче, Гайдук і Невінчаний побачили на майдані перед церквою сільські недільні танцюльки: малі діти — дітей було дуже багато — у смішних солом'яних брилях витанцьовували щось незрозуміле, здіймаючи куряву і викликаючи щасливий сміх батьків й дідів, котрі й самі хвацько відбивали чобітьми ритм танцю. Майдан був обставлений возами, як на ярмарку. Кремезні парубки залицялися до дівчат, які сиділи на возах як незаймані, і пручалися, сміючись, б’ючи по руках настирних нахаб; але час від часу опір припинявся, й нова пара кидалася у вир гопака.

З шинку, якраз навпроти церкви, вивалювалися місцеві п'яниці, здебільшого літні чоловіки, які також лізли у натовп танцюристів, щоб показати і свої хореографічні здібності.

«Що це? — подумав Гайдук. — Зйомки пропагандистського ролика для телеканалу добрих новин Фрідмана?»

Але ніде — жодної телекамери, і це театралізоване свято в стилі Сорочинського ярмарку, було схоже на спонтанне волевиявлення, у що Гайдук не міг повірити.

Натовп на майдані не звернув уваги на прибульців. Гайдукові очі давно, може, з часів Венесуели не бачили стількох молодих красунь, які пашіли здоров'ям і вабили зір самотнього чоловіка. Одна з красунь привітно помахала Гайдуку рукою, ніби закликаючи до себе, і йому стало сумно. Не про нього ці молоді красуні. Він озирнувся, щоб побачити, до кого звертається дівчина. Невінчаний перехиляв чарку з підпилими відвідувачами шинка, а за Гайдуком ніхто не стояв.

Дівчина продовжувала махати рукою і, проштовхавшись крізь натовп, наблизилася до Гайдука.

— How do you do, mister general, — широко посміхаючись, мовила красуня. — Great to see you here.

«Господи, Боже» — нарешті прозрів він. Це була Божена, від тортур, хвороб, синців і переляку сліду не залишилося. Перед ним стояла висока дівчина, світилася природною красою і здоров'ям. Рудаве з попелястим відтінком волосся було заплетене в тугу косу, сірі очі радісно виблискували на засмаглому обличчі, на кирпатому носику — й сліду від переломів і деформацій.

Гайдук очам своїм не вірив: невже саме цю красуню він врятував від загибелі, витягуючи з-під уламків «Ланкастера-27»?

— Божено... що з вами сталося?

— Знайомтесь, це мій брат Аскольд, — сказала Божена. До них наблизився міцний, загорілий дочорна чоловік. На відміну від інших мешканців села, що ходили у вишиванках, він був у білій футболці з малюнком: перед старим козаком у синіх шароварах стояв на колінах молодий козак у шароварах червоних — мабуть, син. Він тримав у руках меч. Батько сина благословляв. І напис: "Ukrainian volunteers against Moskal aggression". Нижче: «Сини України. Cleveland, Ohio, post 24". Аскольд, на плечі якого сидів трирічний бешкетник Ярема, приязно потиснув руку Гайдукові. З натовпу вийшла вагітна молодиця міцної статури, яка тягла за собою зарюмсану дівчинку років п'яти. Це була Ликера — невістка Божени.

— Господи, Аскольде, Божено, чого ж ви тут стоїте посеред куряви! Запрошуйте гостей до хати, — щиро всміхаючись, сказала вона, а дівчинка, племінниця Божени, припинила реви й глянула синіми очима на Гайдука.

Аскольдова хата стояла неподалік майдану. Крита свіжою цупкою соломою, гарно побілена, вона зберігала в собі якийсь прадавній, мабуть, ще скіфський запах — бо до сволоків були попідвішувані різні трави, а в кутку хати, під образами, стояв плетений кошик, наповнений житнім зерном. В хаті було дуже чисто, прохолодно і панував ідеальний порядок, незважаючи на малого розбишаку та його сестричку. Прості саморобні меблі, лавка, ліжка, застелені вовняними килимами.

— Прошу на обійстя, — запросила Ликера.

В прохолодному садочку, під вишнями, стояв святковий стіл, головною окрасою якого був великий пшеничний коровай, оздоблений візерунками — колоссям та шишками. Цей коровай ще був прикрашений маленькими пташками з білого тіста, які веселою зграйкою обліпили зусебіч хлібину. Стояли невеличкі глечики пряженого молока з апетитною шкірочкою, тарілки з холодцем, банки з медом, масло, домашні ковбаси, сир, яйця.

Невінчаний витягнув з сумки подарунки: дві пляшки французького шампанського, вірменський коньяк, фінську горілку, шотландське віскі, банку чорної ікри, бразільську каву, ананас, шоколадні швейцарські цукерки. Аскольд подивився на дари, але нічого не сказав: просто прибрав їх на невеличкий стіл, що стояв під навісом, неподалік літньої кухні.

На обійстя увійшов молодий священик учорній рясі, з невеличким кипарисовим хрестиком на грудях. Був невисокий, русявий, з довгим волоссям й уважним лагідним поглядом. Він поглянув на Гайдука, наче знав його.

— Знайомтесь. Отець Іван, настоятель нашої церкви, — представив гостя Аскольд.

Нарешті всі всілися, діти втихомирилися, й отець Іван прочитав молитву:

— В ім'я Отця, Сина і Святого Духа, — сказав він, і Гайдук автоматично перехрестився, не думаючи про молитву.

— Сине Божий Христе, Спасителю наш, — продовжував неголосно священик, наче перед ним насправді стояв Христос. — Зібралися тут, націй землі, щоб скуштувати Твій хліб й почути слово Твоє. Ти спокутував гріхи наші своєю смертю і воскрес, щоб дати нам віру й надію на Твоє пришестя. Благослови у своїй доброті цих дітей, цих жінок і чоловіків, ці дерева і цих тварин, цю їжу і цю воду. Дай нам сили терпіння і почуй страждання наші і народу нашого, навчи й просвіти нас, Твоїх рабів, як жити не ув гніві праведнім, а в смиренні християнському. Дай нам знак Твоєї любові й милості, й спаси нас. Амінь.

Він подав руку Аскольду й Ликері, які сиділи поряд з ним, ті — гостям. Божена подала ліву руку Гайдуку, а той потиснув теплу долоньку маленькій Михайлині. Всі схилили голови, и запала тиша, яку порушив порив вітру, що пройшовся по листю, зігравши незрозумілу коротку мелодію.

— Прошу частуватися чим Бог послав, — запросила Ликера. Аскольд почав краяти коровай й роздавати скибки гостям. Невінчаний кинув трагічний погляд до Гайдука, посилаючи тому сигнал — ось як ми підзалетіли з вами, пане генерале: ці люди не вживають алкоголю, наче мормони чи інші сектанти. А наче ж нормальні.

«Вони мають вигляд набагато кращий, ніж «нормальні», — подумки відповів йому Гайдук. А втім, він слухав уважно розповідь Аскольда про життя-буття.

— Спочатку я працював гончарем, продавав свої вироби на ярмарках. А коли зустрівся з Ликерою, — він з ніжністю поглянув на вагітну дружину, — зрозумів, що це не діло для молодого чоловіка. Завели землю, небагато — чотири гектари. Гроші дали родичі з Клівленду. Ну і так потроху — потроху... Тепер у нас шестеро корів, воли, якими оремо землю... Трійко коней, є свині, гуси, кури...

— І як же ви з цим упоруєтеся? — спитав Невінчаний.

— В основному самі все робимо... От Божена добре нам навесні допомогла... Але коли сутужно — наймаємо двох-трьох робітників з безземельних.

«Історія — як гончарний круг, — подумав Гайдук. — Глиняний світ формується руками гончара. А потім за порухом пальців розвалюється й перетворюється на купу знеформленої глини. І все починається спочатку».

Аскольд мало був схожий на Божену: в Америці Гайдук відніс би його до групи латиносів — засмаглих, чорнооких кремезняків.

— І уявіть собі, — продовжував Аскольд О'Коннел, син нащадка ірландських повстанців та українки, — що українські ЗЕКи стали найбагатшими землями в Україні! Врожайність у нас втричі вища, ніж середня по державі.

— А податками не гноблять? — спитав Гайдук.

— Ні. Адже прийняли закон, щоб не брати з ЗЕКів податків. Ми заробляємо також на меді, молоці, м'ясі, на ремеслах...

«Тільки ігорного бізнесу не вистачає», — згадав Гайдук індіанські резервації.

— Хотіла б з вами поговорити окремо, — прошепотіла Божена під час Аскольдової промови.

— Добре, — він стиснув її долоню. У відповідь почув легкий рух її пальців.

Посередині обіду до них приєднався коваль Микола — жилавий чолов'яга, що припадав на праву ногу, через що його всі звали «Кривий Микола». Був трохи напідпитку, говорив голосно й гостро. Знайомлячись з гостями з Києва, спитав Гайдука:

— А ви де працюєте? Бізнесмен?

— Ні. Я генерал, — всміхнувся Гайдук.

— О, генерал! — зрадів Микола. — Вперше в житті бачу живого генерала! То як, пане генерале, вже готуєтесь?

— До чого?

— До великої різанини.

— Миколо, заспокойся, — намагався вгамувати коваля Аскольд. Ликера повела дітей до хати — укладати до сну, з нею пішла і Божена. Чоловіки залишилася самі.

Кривий Микола не всівся за стіл, на якому не було горілки, а шкутильгав навколо столу, викрикуючи наболіле:

— Мене можна заспокоїти. Чарку б поставили — і все. Нема Миколи... А людей як заспокоїти? Ви ж не знаєте, пане генерале, що в нашій кузні, та й в інших ЗЕКах теж, зброю виготовляємо: ножі, сокири, коси, можемо зробити й дещо серйозніше.

— А що сталося ?

— Що сталося? — зупинився Микола. — Невже не чули? Ми хоч без телевізора, але знаємо: чорна орда суне на нас, москалі і монголи, чеченці і чорножопі різні — хліб їм наш потрібен. Он Аскольд не вірить, тяжко працює на землі, куркулем став. А вони прийдуть — і в першу чергу його розкуркулять, на Сибір вишлють. Нікого не пожаліють... І всім жиди заправляють. Фрідмани різні. Хочуть нас знищити... А цей гівнюк — гетьман наш — нічого не робить, щоб врятувати залишки України.

— Миколо, Миколо, що ти верзеш? — перелякався Аскольд. — Ходімо, дам тобі чарку. Ось бачиш, скільки цього добра навезли?

Він вийшов з-за столу й подався до літньої кухні. До них охоче приєднався Невінчаний. Гайдук залишився за столом наодинці з священиком.

— Біда, — похитав головою отець Іван. — Він утратив ногу на війні з ЕнРосом. Москалів не любить. Але каже правду.

— Яка ж та правда? — поцікавився Гайдук.

— Правда в тому, що в народі — величезний потенціал ненависті. Повстанця Хмельницького може здатися дитячими іграми. Чи Гайдамаччина — в порівнянні з тим, що наближається. Ненавидять усіх — багатіїв, олігархів, державу, гетьмана, ДерВар, євреїв, росіян, китайців, узбеків... Смертохристи ненавидять воскресохристів, мешканці ЗЕКів ненавидять тих, хто живе в містах. Всі разом бояться Чорну Орду. Інколи відчай охоплює, коли стикаєшся зі стіною ненависті...

— А мені здалося, що у вас так весело. Це свято — таке чисте...

— Це справді так. Люди в нас добрі, бо ситі. Але чи сповнені вони вірою Христовою? — задумливо запитав самого себе отець Іван. — Ми сьогодні відзначали день народження святого мученика Ісаакія Долмацького. Знаєте таке прислів'я: за Феодосією Ісаакій, виповзає з нір гад всякий.

— Ні, — засміявся Гайдук, — вперше чую. Є, слава Богу, речі, яких навіть ВІРУ не знає.

— Сьогодні вужі й гадюки сплітаються в клубки, щоб породити нових гадів... Але не про це мова. Про Ісаакія. Його ім'я означає сміх. Сміятися. Він уславився тим, що викривав єресь аріан. Його сьогодні нам не вистачає. Бо смертохристи — це нові аріани. Тільки набагато страшніші.

— Аріани... це щось спільне з арійцями? — спитав Гайдук.

Ні. Аріани — послідовники православного священика Арія з Візантії. Він жив у четвертому столітті й твердив, що Христос, як син Божий, є нижчим від Бога-Отця, що він підлягає Богу. Наче Бог — це гетьман України, а ви — як генерал — підлягаєте йому.

— А хіба це не так?

— Ось і ви потрапили на гачок аріанства, — всміхнувся отець Іван. — Це дуже проста ієрархія і легко сприймається у військово-феодальних державах, як наша. Насправді ж усе набагато парадоксальніше. Христос є Бог і дорівнює Богу-Отцю та Святому Духу. Христос прийшов на землю як Бог і воскрес після смерті як Бог. Його сила в тому, що він спізнав усі страждання, які випадають на долю людини — зневагу, ненависть, зневіру, муки тілесні й страх смерті. Але завжди залишався при цьому Богом. Був тільки один момент трагічний, страшний, незрозумілий, навколо якого й досі ведуться суперечки. Згадайте, як в момент смерті Ісус скрикнув: «Елі, Елі, лама савахтані» — тобто — «Боже мій, Боже мій, навіщо мене ти покинув?»

Отець Іван змовк, наче згадував Голгофу й ту ніч, що впала на землю, коли римські легіонери давали Ісусу пити оцет замість води. Гайдук теж думав про цю, таку далеку і таку близьку історію вбивства невинної людини. Якби Христос був Богом, невже б дозволив так знущатися? Невже боявся б смерті?

— А що ви думаєте про сучасну секту смертохристів? — спитав Гайдук.

— Це — смертельна небезпека не тільки для нашого народу, але й для людства. Це — спецоперація з убивства християнства. Добро буде остаточно поставлено поза законом. Зрештою, я писав про це. Можливо, і ви читали, пане генерале?

— Так це ви — агент Іоанн?

— Я ніколи не був і не буду нічиїм агентом, — смиренно, але твердо мовив отець Іван. — Хіба що агентом Христовим. Мене попросили дати консультацію — я дав. ДерВар просив.

— А хто ж, на вашу думку, керує цією спецоперацією? — поцікавився Гайдук.

— Тільки не Чикирисов чи Сансизбаєв. Це — дрібні сошки. Відбувається тотальна криміналізація світу. Збандичування суспільств. Знищення всіх моральних гальм. А головне — зникає страх Божий. Тому об'єднані сили зла знищують віру в Бога і страх перед ним. Знищують християнство. Перетворюють людей на звірів. Привчають до думки, що Бога нема, а Христос — то звичайна смертна людина. Але людська цивілізація не може триматися лишень на поліцейських законах, на правилах дорожнього руху. Вона тримається на вірі, страху і самообмеженнях. Кому це вигідно — ви самі бачите. Ви самі, пане генерале, віруючий?

— Не знаю, — знітився Гайдук. Йому соромно було ухилятися від відповіді чи жартувати під пильним поглядом отця Івана. — Мабуть, ні. Я далекий від церкви.

— Справа не в церкві. Не ми в ній, а вона в нас, — лагідно сказав священик. — Прийде час, і віра поселиться у вашій душі. Дозвольте, я благословлю вас.

Гайдук мовчки схилив голову й отець Іван перехрестив його.

Повернулися жінки, бо діти заснули, а Аскольд і Невінчаний випхали з обійстя п'яного коваля Миколу. Ликера поналивала у глиняні миски гарячого борщу, і обід відновився. Божена тепер сиділа навпроти Гайдука й намагалася не зустрічатися з ним поглядом. «Що сталося? — подумав він. — Треба поговорити з нею. Невже я щось не те скоїв?»

Після гарячої гречаної каші з домашньою ковбасою почали співати. Почала Ликера низьким («народним», як називав це Гайдук) контральто, а Григорій Невінчаний, який розцвів після братання з кривим Миколою, вторив їй баритоном. Потім отець Іван та Аскольд підхопили пісню. Тільки Гайдук та Божена не співали.

«Ой чий то кінь стоїть,

Що біла гривонька...

Сподобалась мені,

Сподобалась мені Одна дівчинонька,»

— виводили журливу мелодію Ликера і Невінчаний. Гайдук слів не знав і співати не вмів, але чому Божена не співала?

В ту хвилину, коли розчулений піснею Гайдук, наче в машині часу, поринув у далеке минуле цієї землі, він раптом побачив, що метрів за двадцять на старій груші, серед голих, безлистяних гілок, ховається дрон — удвічі більший, ніж вашінгтонський, сталево-сірий безпілотний розвідник-винищувач серії «Яструб» (Hawk), виробництва київського заводу «Артеміда».

Гайдук тихо, наче нічого не сталося, підійшов до маленького столика, заставленого дарами ВІРУ. Невінчаний залишив на лавці сумку, в якій вони принесли подарунки. Повернувшись спиною до дрона, Гайдук намацав у сумці реактивний пістолет «Кліппер» з самонавідними малими ракетами «Оса». В понеділок їздили з «Кліппером» на польові стрільби, і ця експериментальна зброя, здобута Невінчаним прямо у житомирському КБ, сподобалась Гайдуку. Вистрілив з-за стійки, на якій тримався дах літньої кухні.

За столом співали так голосно і натхненно, що ніхто не почув тихого пострілу. «Оса», за якою тягнувся ледь помітний димний слід, прокреслила алогічну траєкторію, злетівши високо в небо, а потім стрімко, мов шуліка, впала на висхле дерево, де завис дрон. Безпілотний вбивця явно не чекав атаки і почав тікати з запізненням туди, де кінчався провулок Лесі Українки й починався лан О'Коннела. Метрів за сто від Аскольдової садиби дрон вибухнув. Уламки вогняним дощем впали на землю. «Хоч би пожежі не наробити», — подумав Гайдук.

За столом побачили спалах.

— Що це? — спитав отець Іван.

— Феєрверк, мабуть, — відповів Аскольд. — Діти пустують.

Невінчаний запитально подивився на Гайдука, який уже повернувся до столу, але нічого не сказав.

Згасаючий день наповнювався сутінками, перші зорі проступили на небосхилі. Гайдук і Невінчаний почали прощатися. Аскольд, отець Іван і Божена вирішили провести гостей до КПП.

Вийшло так, що Гайдук трохи відстав і опинився поряд з Боженою.

— Ви хотіли поговорити...

— Це довга розмова. Іншим разом, — вона глянула йому у вічі, й він відчув, що йдеться про щось дуже важливе.

Йшли мовчки, потім він узяв її руку. Божевільна ідея стрельнула йому в голову.

— Хочете... піти звідси? — спитав, не дивлячись на дівчину. Вона міцно стиснула його руку.

— Хочу.

— Можете пожити в мене. Поїхали зараз.

— Ні, ні, зараз я не можу, — злякалася Божена.

— Коли?

— Через кілька днів.

— Добре.

— Але це непросто — тихо мовила вона. — Зрозумійте: ми — в'язні. Мене так просто не відпустять.

— Владнаємо, — жорстко сказав Гайдук. — Поки це в моїх силах.

Йому захотілося покласти долоню на її волосся. Ледве стримав себе.

Отець Іван благословив гостей на дорогу.

Офіцер ДерВару на КПП виструнчився, побачивши Гайдука.

Коли виїхали на окружне шосе, Гайдук сказав Невінчаному:

— Прошу викликати на вівторок директора заводу «Артеміда». Вони випускають антикварну продукцію. Удвічі важча і утричі повільніша, ніж американська.

43.

16 червня 2010 р.

Абсолютно таємно

Один примірник

Особисто Його Ясновельможності

Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі-Данилу Махуну.

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА

Я б ніколи, не наважився написати цю доповідну, якби не дві обставини: посада, яку обіймаю з Вашої волі, і Ваша згода вислуховувати мене тоді, коли цього вимагають надзвичайні обставини.

Мій досвід політично-державної діяльності у вищому ешелоні влади ще дуже короткий, і я міг би утриматися від власних суджень і рекомендацій, якби не смертельна загроза, що нависла над державою, народом і Вами особисто. Негайно після призначення мене на посаду Вашого радника з питань національної безпеки, я скликав спеціальну аналітичну групу з експертів ВІРУ, ДерВару, Генерального штабу і деяких незалежних think-tanks, які, працюючи

в жорсткому режимі лімітованого часу по 12 — 14 годин на добу, без вихідних днів, підготували спеціальну доповідь «Про стан справ у державі» (Доповідь додається).

Я ж візьму на себе сміливість узагальнити основні ідеї і представити їх на Ваш розгляд.

Виборча кампанія 2078 року надає Вам унікальний шанс — або увійти в історію України як справжній реформатор, великий державний діяч, або — вибачте — як черговий лузер, за часів якого Українська держава може припинити своє існування. Назву п'ять причин, які можуть призвести до цього:

1. Геополітична ситуаиія в світі, що різко змінилася внаслідок розпаду Російсько ї держави і відходу більшої частини її територій та природних ресурсів до володінь Чорної Орди, Піднебесної Імперії, та частково Японії.

Наша безпековІЇ ситуація стрімко погіршується, оскільки триваюча ланцюгова реакція Четвертої Глобальної Війни незабаром має скінчитися вибухом, що призведе до страшних втрат людства, руйнування світового економічного потенціалу, хаосу і знищення ряду держав, утому числі України. Глобальну кризу наближає агресивність та ідеологічна непримиренність Чорної Орди, нестабільність Організації Глобальної Безпеки, яка, фактично, поділена на три групи держав, послаблення світових позицій Конфедерації Держав Північної Америки, невизначеність позиції Піднебесної Народно-демократичної Імперії.

2. Регіональна ситуаиія України. Після перемог в українсько-румунській (2048—2052 pp.) та українсько-московській (2068—2070 pp.) війнах, досягнутих під Вашим керівництвом, за останні два роки регіональне становище України значно погіршилось. Ми так і не стали членами жодної глобальної/регіональної організації (нагадати хоча б пропозицію Польщі і Греції приєднатися до об'єднання ЕллаПол — союзу держав південних і північних морів, небажання вступити до європейської частини ОГБ чи стати союзником американської Конфедерації і т.д.).

Ми стали «чорною дірою» безпеки, привабливою жертвою для ближніх і дальніх сусідів.

Після розпаду Росії виникла велика небезпека вторгнення у межі України мільйонів економічних і політичних біженців, знищення наших продовольчих запасів. З другого боку, посилюється небезпека масової втечі громадян України в Європу, кордони якої внаслідок численних мусульманських повстань практично прозорі.

3. Ситуація всередині держави. Слід визнати, що спроба створення Вашим попередником і Вами Української козацько-військової федеративної держави повністю провалилася, а сам проект виявився архаїчним і не відповідає реаліям XXI століття. Посилився розкол і пряма ворожнеча між окремими регіонами, які демонструють протилежно спрямовані геополітичні уподобання.Так,на заході посилився до небезпечної межі сепаратистський рух за створення ЗУДу — західно-української держави, яка стане членом Елла Полу. На сході практично сформувалася донецько-українська республіка (ДУР). Про Крим не доводиться і говорити — це практично втрачена територія України. Між тим міжнародний досвід вчить, що втрата державою хоча б 1 кв. км суверенної території веде до розпаду цієї держави. В світі хижаків будь який підранок негайно стає жертвою.

Військові адміністрації виявилися неспроможними до ефективного управління цивільним суспільством і перетворилися на розплідники корупції та кумівства. Дуже небезпечною для держави є поява численних військових приватних формувань, що належать членам Ареопагу і архонтам, і озброєні найсучаснішими видами зброї. І це в той час, коли Збройні Сили України недостатньо фінансуються, погано озброєні і перебувають у стані деморалізації.

Зростає потенціал зневіри народу до держави та її лідерів.

Так, рівень підтримки держави впав до 15,6%, а підтримки діючого Гетьмана України — до 8,4 %. Різко збільшується процент тих, хто може застосувати насилля проти органів влади — 41,2 % дорослого населення. Особливо високий процент у групі молоді від 15 до 25 років — 73,8%. (Тут і далі наводяться дані таємних опитувань населення спеціальним соціологічним Центром ДерВару).

4. Політична ситуаиія. Переважна більшість громадян відкидає олігархічну систему побудови влади. Надзвичайно негативне ставлення до держави та її Керівництва обусловлене закріпаченням значної частини населення України згідно з законом Фрідмана-Крейди-Басманова «Про соціальні пільги громадянам і закріплення їх за місцем проживання і роботи». Чи знаєте Ви, Ваша Ясновельможність, яке обурення в народі викликає остання гра, поширена в середовищі дітей олігархів під назвою «Монте-Карло»?Надвечір юні розбійники організують автомобільні гонки на вулицях міст і містечок, переможцем яких оголошується той, хто збив на смерть більше невинних людей! Чи чули Ви про це? Рівень ненависті до олігархів критично зростає: найбільш зненавидженими є члени Ареопагу Басманов, індекс ненависті (42,1 %), Фрідман (94,7%), Крейда (67,3%). На цьому фоні підвищується довір'я до Індіри Голембієвської (54,2 % довіри) та до нового, радикального лідера ЛУК (Ліга Устима Кармелюка) Василя Капрана (75,8 % довіри). У разі проведення більш-менш чесних виборів ці особи прийдуть до влади.

5. Загальнолюдські проблеми. Розкол суспільства на смертохристів та воскресохристів значно погіршив моральний клімат в Україні. Український народ позбавляють головного духовного надбання — християнської віри. Бездіяльність держави у цій сфері злочинна і нічим не може бути виправдана.

Пропозиції:

1. Внутрішня політика: Враховуючи брак політичного лідерства в країні й стан повзучого знищення державності, Ви берете на себе всю відповідальність за Україну. Конституція, при бажанні, надає Гетьману всю повноту повноважень. Оголошуєте, що Вашою метою є:

ліквідація олігархічно-феодальної побудови державної влади в Україні як такої, що не відповідає реаліям кінця XXI століття;

ліквідація неефективної військової форми правління;

створення президентсько-парламентської форми державної влади;

проведення демократичних виборів усіх рівнів, включно з президентськими;

ліквідація архаїчної форми п'ятикамерного Сейму і безумовна ліквідація Ареопагу та системи архонтів;

висунення Вашої кандидатури на посаду Президента;

повернення свободи З МІ й основних прав людини при безумовному дотриманні порядку й дисципліни в державі;

ліквідація всіх ЗЕКів й системи кріпацького закріплення людей за членами Ареопагу і місцевими архонтами;

жорстка і рішуча ліквідація секти смертохристів й оголошення державної програми відновлення християнських цінностей.

2. У сфері міжнародній:

провести негайні переговори з керівництвом ОГБта Конфедерації ДПА з метою створення союзу демократичних держав проти агресії Чорної Орди;

у зв'язку з розпадом Росії на окремі частини, ліквідацією імперії Двоголового Орла й поглиненням її іншими геополітичними утвореннями, поставити питання:

а/ про перейменування України й повернення до історичної назви Русь.

Новою назвою може бути Русь-Україна.

в/ поставити питання про передачу залишків ядерного арсеналу Імперії Двоголового Орла Україні;

с/ зайняти місце Росії в Раді Безпеки ООН, в усіх міжнародних структурах, в яких Росія посідала чільні місця;

d/ оголосити доктрину захисту російського і білоруського населення державою Русь-Україна від поневолення Чорною Ордою. Всі ці заходи реалізувати на українських умовах, що не є повторенням старого російського проекту поглинання і знищення України. Столицею нової держави має стати Київ. *

Для реалізації цих та інших історичних завдань потрібно:

1. Створити під керівництвом Гетьмана Комітет Порятунку України (КОПОР) в складі 9-10 надійних і авторитетних осіб, які підтримають ідеологію пропонованих змін. Запровадити надзвичайний стан у державі.

Підготувати тимчасову Конституцію України і запровадити її Універсалом Гетьмана.

Оголосити мобілізацію Збройних Сил і привести в стан бойової готовності оперативно-тактичні ракетні комплекси з високоточною зброєю.

3. Домовитись з ОГБ про розміщення на території держави кількох з'єднань стратегічних винищувачів-бомбардувальників з метою зміцнення оборонного потенціалу держави й військової демонстрації перед лицем зростаючих загроз з боку Чорної Орди.

4. Використати людські резерви української нації, ув'язнені сьогодні в ЗЕКах, для підсилення патріотичного потенціалу держави — в Збройних Силах, органах безпеки, адміністративних органах і т.д.

Припинити будь-яку дискримінацію осіб української національності за мовною, релігійною та іншими ознаками, відновити конституційні норми української державності.

5. Інтернувати (тимчасово, до з'ясування ступеню провини перед державою) тих, хто вів і веде державу до руїни, працюючи на ворожі Україні сили (список тих, хто має бути заарештований, буде переданий Гетьману у випадку його згоди на проведення широкомасштабних змін). Операції присвоїти кодову назви «Ангели Безодні».

З повагою — Ігор Гайдук, Радник Гетьмана України з питань національної безпеки,

Секретар РНБ, Керівник ВІРУ, генерал-хорунжий ЗС України

Частина третя

ЗМОВА

44.

16 червня відзначали всенародне свято — День української Богині. Цього року на роль УБ була обрана Ксеня, всесвітньовідома письменниця, філософ, володарка мережі «вагончиків щастя» (boxes of hapiness) — пересувних будок на автомобільних шасі, що стояли в усіх містах і містечках України; за порівняно невеличку ціну (від 1 до 10 глобо) тут можна було одержати різноманітні сексуальні послуги тайських, філіппінських, в'єтнамських, китайських чи еритрейських дівчат. Особливою популярністю користувалися будки, що стояли поблизу шкіл та університетів, приваблюючи молодь вогненно-неоновим написом: XENYA. Молоді надавалася знижка 50%. Урочистості мав освятити своєю присутністю сам гетьман. Гайдук не міг відмовитись від запрошення — мініатюрного лептопа з кольоровим біографічним відеофільмом «Ксеня» та текстами головних творів «Лесбійська парадигма України», «Порнобіблія для юнацтва», «Останній оргазм у Києві» і найновішого бестселера «Велика дірка» («Віg hole»). До запрошення додавався квиток на 2 місця та інструкція щодо форми одягу та хронології проведення урочистості.

Гайдук з військовою пунктуальністю о 18.00 сів на своє місце в ложі-бенуар театру Опери і балету, не ушкодженому, на щастя, бойовими діями підчас вторгнення ЕнРосу. Мати відмовилась іти на свято, сказавши, що українськими богинями вважає тільки Лесю Українку, Ліну Костенко та Індіру Голембієвську, а не якусь німфоманську хвойду. Театр був повен світської публіки: партер сяяв діамантами, золотом еполетів, блиском перламутрових біноклів, спалахами геджетів, які фіксували кожну мить свята. Велика державна тусовка починалася з привітних усмішок, дружніх помахів рук, заздрісних чи переможних поглядів, коротких реплік тих, хто звик вирішувати свої справи під час таких зібрань — при похмурому мовчанні охоронців, що свердлили уважними поглядами натовп. Гайдук почувався самотнім і зайвим на цьому ярмарку марнославства — наче прилетів не з далеких земель, а з іншої епохи. На щастя, світло вимкнули, і головний голос України, бас телевізійного диктора Мирона Швайки, за сумісництвом єпископа фастівського, проревів, наче на початку матчу боксерів на звання чемпіону світу:

Його... Ясновельможність... Г-е-е-е-тьман Укррра-ї-ї-ни... Прошу встати!

Прожектори висвітили постать К-Д. Махуна та його дружини в царській ложі. Гетьман був у яскравочервоному жупані, Наталія Гаврилівна вдягла темночервоний костюм, на лівому вилозі якого виблискувало золото і смарагди — ажурної форми метелик, подарунок першої Леді Конфедерації держав Північної Америки сенаторки Ширлі Ван Лі. Зведений оркестр столичного гарнізону і оперного театру заграв гімн, хор, що стояв на п'ятому ярусі, підхопив мелодію. Мало хто знав слова гімну — видно було, як механічно й несинхронно відкривали роти державні сановники, яких дратували слова «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», бо вороги — це конкретні погані пацани з конкуруючої банди, а не ласкаві «воріженьки», і їх треба мочити вогнеметами, контрольними пострілами, лазерами чи скидати з висоти 5000м над морем, а не чекати, коли вони згинуть, як ранкова роса.

— Богиня України, — замріяно вимовив Мирон Швайка. — Сьогодні ми віншуємо велику українську геніальну письменницю і всесвітньовідому філософиню, діячку світового жіночого руху «Феміна» пані Ксеню... якій щойно виповнилося сто років

Пролунали бурхливі оплески. Відкрилася гаптована золотом завіса з серпами і молотами світлих комуністичних часів, і глядачі побачили посередині сцени велике крісло, до якого згори вели білі сходи. На верхніх східцях під овації глядачів з'явилася Ксеня — маленька бабця-дрибця у міні-спідничці; ювілярку вели під лікті, майже несли в повітрі два голих стріптизери-гіганти з чоловічого шоу «Хлопчики-піс». Обережно всадовили столітню ювілярку в крісло і стали по обидва його боки, демонструючи могутні м'язи й ледве сховані за вузенькими стрінгами не менш видатні геніталії.

Свято української культури і духовності розпочалося.

Ксеня з пересадженим обличчям дівчини, що загинула в автокатастрофі, та коротким йоржиком чорного штучного волосся, жваво роздавала на всі боки повітряні поцілунки й дріботіла ніжками, які висіли в повітрі, бо крісло виявилося зависоким.

На сцену вийшов улюблений спічрайтер гетьмана, академік Академії літератури і мистецтв Никифор Саливон. Коротун з густою гривою поетично сплутаного сивіючого волосся ніжним сопілчано-тонким тенором заспівав:

— Гуцулко Ксеню... я тобі на трембіті... лиш одній в цілім світі... розкажу про любов.

Хтось тихо пройшов до ложі Гайдука і майже нечутно сів позаду. Гайдук повернув голову і уважно подивився на незнайомого, але не пізнав його — виблискували лише скельця пенсне. Чорний капелюх з широкими крисами затіняв обличчя. Незнайомий уважно стежив за подіями на сцені, не звертаючи уваги на Гайдука.

— Прутень! — захоплено вигукнув Никифор Саливон. — Завдяки Ксені це запашне архетипне праукраїнське слово увійшло до всіх словників світу, стало символом сексуальної експресії й дітородної сили українського чоловічого органу...

Гайдука дратувала присутність незнайомця за спиною. Навіть спало на думку подзвонити начальнику охорони Тенгізу — спитати, хто сидить поряд. Але відкинув цю думку, бо ніхто випадковий опинитися тут у цей вечір не міг.

— Ксеня збагатила світову культуру неперевершеними описами орального сексу. Її тонке спостереження... про запах сиру рокфор під час цієї процедури стало відомим як «синдром Ксені» й прикрасило всі підручники сексопатології...

— Не рокфор, а камамбер! — вередливо втрутилася Ксеня, кинувши злющий погляд чорних старечих очей на академіка.

— Що-що? — не зрозумів глухуватий Никифор Саливон, чим викликав зливу сміху в залі.

— І вам подобається ця гидота? — неголосно спитав незнайомий Гайдука. — І це — вершина культури українського народу? Якщо це так, то такий народ не має права на існування.

— Ви хто? — спитав Гайдук.

— Я — Фрідман. Рафаїл Фрідман.

— Гайдук, — представився генерал.

— Знаю, знаю, Ігоре Петровичу, — м'яко запевнив Фрідман. — Багато чого про вас знаю. Правда, гадаю, що і ви дещо про мене знаете. Чи не так?

— Тільки в рамках офіційної інформації, — сухо відповів Гайдук.

— Давно хотів з вами познайомитись, — зняв капелюха Фрідман. — Жарко.

Він провів долоною по спітнілому чолу. Під капелюхом була чорна кіпа.

— Може, повечеряємо разом? Є тут неподалік, біля Золотих Воріт, непоганий ресторанчик. А цей маразм, — Фрідман презирливо наставив долоню у бік сцени, — їй-богу, не вартий вашого дорогоцінного часу.

— Добре, — погодився Гайдук.

Йому справді стало гидко від побаченого: стара курва час від часу цілувала своїх охоронців у стрінги, з-під яких випирали гормонально гіпертрофовані прутні. Саливон продовжував виводити солодкі рулади на честь столітньої богині, пересипаючи їх, як і промови гетьмана, цитатами з Біблії та резолюцій ООН про необхідність подолання демографічної кризи і збільшення народжуваності на Землі.

Вони вийшли в порожній коридор, де на них чекали шестеро охоронців Фрідмана — всі в чорних капелюхах та довгих чорних сюртуках, як їхній босс, і двоє джигітів Гайдука.

У ресторані "Golden Gate" їх завели до окремої кімнати в підвалі. Ресторан був порожній, відвідувачів у той вечір Гайдук не помітив. їх привітав власник ресторану, літній японець, з яким Фрідман перекинувся кількома словами, після чого, церемонно вклонившись, японець зник.

Пили тепле саке з фарфорових чашечок.

Фрідман мав вигляд молодої, тендітної, несміливої людини з ніжною, майже дівочою шкірою обличчя, лагідним поглядом темнокарих очей, сивіючою борідкою і ще чорними вусами. Говорив тихо, з якимось дивним акцентом, слухав співбесідника уважно, похитуючи головою на знак згоди.

«Тулуз-Лотрек, — раптом подумав Гайдук. — Ось кого він мені нагадує, хоч і далеко не карлик. Чому? Надто велика голова? Пенсне? Але ж ніяких ознак алкоголізму і сифілісу. Гарний агентурний псевдонім: «Тулуз-Лотрек».

— Те, що відбувається зараз в Опері, є світовою ганьбою, остаточним кінцем того, що колись називалося українською культурою, — продовжував розвивати тему Фрідман.

— У кожній культурі чи маскультурі є подібні явища, — зауважив Гайдук. — Інша справа — чи треба з них робити державну політику.

— Це не державна політика, а особистий піар гетьмана. Йому конче потрібно, щоб наприкінці вечора, коли ця... ця... bitch... отримає золоту статуетку богині, вона прошамкотіла «Слава гетьману!»

Фрідман знову надів капелюха, обличчя його стало темне і невиразне.

— Ви не любите все українське, це зрозуміло, — сказав Гайдук. — А що ж ви любите?

— Багато чого, — зблиснув скельцями пенсне Фрідман. — Ось наприклад таке:

«Чи знає ще хвиля Південного Бугу

Яку тобі, мамо, чинили наругу?

— з ледь притлумленим щирим болем продекламував Фрідман.

Чи відають ще вітряки серед поля,

як серце твоє знемагало від болю?

Чи ж ні осокір, ні верба неспроможні

розвіять твій сум, твої думи тривожні?

Чи з посохом квітнучим ходить ще Бог

Між пагорбів світлих і темних відлог?»*

— Гарно, — щиро сказав Гайдук. — Це хто?

— Вам сподобалось? Це Пауль Целан. Мій улюблений поет. Він перетворив Чернівці на столицю світової поезії. Я дав гроші на меморіальний комплекс Пауля Целана, відкрив інститут його імені, спонсорую європейський фестиваль поезії в Чернівцях. Його батьків убили українські фашисти в 1943 році. Так само, як і моїх у 2048-му. Ніколи не прощу, — зітхнув він.

— Я розумію ваше горе і співчуваю. Але ви напевно знаєте, що підчас тимчасової окупації Буковини біля трьохсот українців служили в каральних групах «секурітаде». Переважну більшість цих злочинців спіймано і покарано. А в боях проти румунських окупантів загинуло понад десять тисяч молодих українців. Є різниця? Врешті-решт, ще Зеєв Жаботинський казав, що нормальна нація має право мати своїх мерзотників і злочинців.

— Лехаїм, — підняв чергову чашечку саке Фрідман. — Як у посадової особи, у вас не може бути іншої реакції. Але статистика в таких випадках не допомагає. Адже мій батько був кумиром Чернівців, улюбленцем усієї України. А мати...

*пер. Петра Рихла

Віддавала всю душу учням, серед яких — тисячі українців. Ні, я цього не збагну. У вашому народі живе ген ненависті до жидів, москалів, ляхів, циган, чорних, жовтих, до всіляких пришельців. Ви всіх звинувачуєте у ваших бідах, тільки не себе. І ген заздрості. Як ракова пухлина. З таким набором генів жоден народ не виживе. Не створить державу. Ваш народ приречений.

— Вам що — краще на цій землі бачити румун чи Чорну Орду? — ледве стримуючи зростаючу лють (ось він, цей ген ненависті), мовив Гайдук, благаючи себе стриматись, розуміючи, що цей «Тулуз-Лотрек» навмисне провокує його, як досвідчений тореадор бика: необачно підставишся — отримаєш смертельний удар в серце.

— Не гарячкуйте, генерале, — миролюбно сказав Фрідман. — Не така вже я потвора, як ви думаєте. Мені ця земля рідна, люблю її пісні, традиції... І жінок, — засміявся він. — Але — хочемо цього чи не хочемо — наближається сумний фінал. За розпадом Росії невблаганно наближається загибель України. Сподіваюсь, що ви не божевільний український націоналіст, і розумієте, що Україна і Росія — як сіамські близнята. Організм єдиний, кров одна. І доля спільна. Ви — приречені.

Помовчали, в'яло куштуючи експонати з багатої колекції суші, запропонованої літнім японцем. Паркий вечір і важка тема розмови не сприяли апетиту. «Він у будь-яку хвилину сяде на золоту «черепаху» «Роллс-Ройс» і відбуде до свого Локарно, — подумав Гайдук, — а його кріпаки та мільйони інших кріпаків залишаться тут і стануть рабами Чорної Орди».

— І виходу немає? — спитав Гайдук.

— Вихід завжди є, — Фрідман покликав японця, щось сказав йому сердито, бо той зігнувся у три погибелі й швиденько забрав фарфорове блюдо з колекцією суші. — Нам треба думати не про окрему Україну, а про юдо-християнську цивілізацію Заходу в цілому. Якщо ви приймаєте це як висхідну фундаментальну позицію для переговорів, ми запропонуємо реальний план дій і вашу особисту участь у глобальній грі.

Фрідман вийшов з-за столу і нервово пройшовся по кімнаті, наче шукав в ній закладені Чорною Ордою відеокамери, хоча було відомо, що ресторан, який належав Фрідману, був «чистий», і всі спроби ВІРУ встановити тут таємну апаратуру виявилися марними.

«У нього справді закороткі ноги при такому розмірі черепа», — відзначив Гайдук.

Нарешті Фрідман усівся знову навпроти Гайдука, пильно подивився тому у вічі ніжним поглядом золотаво-карих очей і м'яко поклав свою долоню на щоку генерал-хорунжого.

«Fuck you, — лайнувся подумки той, — невже він гей?»

Наче почувши лайку, Фрідман забрав руку з Гайдукової щоки і почав тихо карбувати слова:

— Від імені світового уряду в Локарно офіційно звертаюся до Вас з пропозицією. Перше — організувати військовий переворот і очолити Україну. Не має значення, як називатимете себе: гетьман (хоча ця назва всім набридла), президент, канцлер, вождь, маршал, начальник держави чи військовий диктатор — головне, що ви, разом з силами спецназу ВІРУ, аеромобільними частинами Міністерства оборони й окремими поліцейськими формуваннями, такими, як військова жандармерія, берете всю повноту влади в державі у свої руки.

Друге. Підчас саміту держав Організації глобальної безпеки в липні цього року в ЕллаПол, у Афінах, ви проводите переговори щодо негайного вступу України до ОГБ і проведення спільних військових операцій проти Чорної Орди.

Трете. Спецназ ВІРУ ліквідує Басманова та його опричників як зрадників батьківщини і агентів Чорної Орди.

Четверте. Враховуючи ваше прихильне ставлення до держави Ізраїль, яке ми високо цінуємо, ви проводите спецоперацію по очищенню Криму від кримсько-татарських сепаратистів і союзників Чорної Орди і сприяєте переселенню до Криму частини населення, збройних сил і державних установ Ізраїлю з метою створення на півострові національного вогнища єврейського народу як автономної частини української держави.

П'яте. У разі вашої згоди світовий уряд надає вам фінансову допомогу в сумі один трильйон глобо, забезпечує модернізацію застарілої української промисловості, розміщує інвестиції в сумі не менше п'яти-шести трильйонів амеро, налагоджує постачання сучасних систем озброєнь для українських збройних сил. Взамін ви — як верховний головнокомандувач України — виводите свої війська на рубежі Волги в район Сталінграда з метою розгрому головних сил Орди на дальніх підступах до Східної Європи.

І шосте — останнє. Моє приватне побажання у разі налагодження наших дружніх відносин. Ви віддаєте мені весь ваш таємний архів з усіма компрометуючими матеріалами. Бо хоч би якими циніками ми були, не треба робити власністю історії деякі брудні сторінки наших біографій, чи не так, генерале армії?

Він підніс до уст чашечку з саке і кінчиком рожевого язика лизнув краплю теплого японського самогону.

— У разі вашої згоди ми їдемо разом з вами до Локарно, де підписуємо таємний пакт. Строк вашої відповіді — два тижні. Раджу погодитись. Будемо на зв'язку.

Фрідман вийшов з-за столу, чемно відкланявшись. До підвальчика вступили його охоронці, оточивши хазяїна щільним кільцем.

Гайдук деякий час залишався незворушним, потім важко підвівся й попрямував до виходу.

Він не знав, що в театрі Опери і балету спалахнув скандал, внаслідок якого довелося вимкнути обидва загальнонаціональні канали телебачення — 1-й і 2-й, або, як їх називали в народі, «канал добрих новин» і «канал поганих новин». Урочисте засідання з вшанування Ксені наближалося до кінця, стриптизери нагадували бабці-дрибці ритуальну фразу «слава гетьману», яку вона мала проголосити на всю Україну, потім треновані клакери мали ревнути «Геть-ман! Геть-ман!» Несподівано на сцену вискочила повногруда смаглява молода жінка у довгій вишиваній сукні, з віночком квітів на темному волоссі — це була Індіра Голембієвська — і гукнула в мікрофон: «Старій курві ганьба! Гань-ба! Гетьман — геть! Геть —гетьман! Геть! Геть!» І що найбільше вразило присутніх — серед найвибраніших с е л е б р и т і держави знайшлися зрадники, які підхопили гасло й закричали: «Гань-ба! Геть! Гетьман — геть!»

Картинка зникла з екранів телевізорів, оперна завіса опустилася, світло в залі увімкнули. Гетьмана та його дружини в царській ложі вже не було.

45.

ФАЙЛ ГАЙДУКА

2 грудня 2076 р.

Таємно

Спецдонесення військового аташе України в Імперії Двоголового Орла (Росії) полковника А. Семиглазова про події 28-30листопада 2076 р. в Москві.

Не вдаючись до детального аналізу передумов, що призвели до подій 28-30 листопада 2076 р. в Москві, які одержали назву «Кривавий Курбан-Байрам», хочу викласти основні факти. Донесення складено на підставі особистих спостережень, даних телевізійної хроніки, газетних повідомлень і свідчень агентів ВІРУ в міністерстві державної безпеки Росії.

28-30 листопада 2076 р. (1497 рік Хіджри) в Імперії відзначалося традиційне мусульманське свято Ід-аль-Адха (Курбан-Байрам), відоме як «свято жертвоприношення».

Згідно з легендою, архангел Джабраїл з'явився пророку Іб-рахиму уві сні й передав повеління від Аллаха принести в жерту його первістка на ім'я Ізмаїл. Ібрахим, якому було 86 років і для якого первісток-син став щасливим подарунком Бога, засмутився, але прийшов у долину Міна, там, де тепер стоїть Мекка, й приготувався зарізати безневинного малюка; однак Аллах, бачачи, що пророк Ібрахим пройшов випробування, змилостився й замінив пожертву сином на пожертву ягням. Свято «Курбан-Байрам» є святом на честь милосердя Аллаха і широко відзначається в мусульманському світі. Як жертви використовують баранів, кіз, корів або верблюдів. Свято широко відзначається в Москві та інших містах Росії упродовж останніх 70 років. Маршрут, кількість учасників, пункти забою жертв, місця здачі шкір, розташування кухонь для готування м’яса та санітарні процедурщнеобхідні при такого роду заходах, були узгоджені з головним управлінням московської жандармерії, відповідними структурами МГБ Росії.

Одночасно, 29 листопада, у палаці КОНАР (Конгресу народів Росії) на Красній площі (колишній будинок ГУМУ) мав відкритися Форум мусульман Росії.

Усього в заходах, згідно з заявкою організаторів свята, мало взяти участь 550-600 тис. чоловік.

Але насправді за різними оцінками вже в перший день кількість учасників перевершила 1 млн. чоловік, переважно чоловіків у віці від 20 до 50 років. Як тепер стало зрозуміло, операція з перекидання до Москви значних людських контингентів з регіонів Росії, Кавказу, Центральної Азії, Туреччини, Ірану та інших країн фактично почалася за місяць до основних подій. КПП московської поліції були куплені великими хабарами й реальний облік кількості приїжджих до столиці не вівся або був неповним. Учасники подій зосереджувалися в робітничих гуртожитках, школах, порожніх лікарнях, на приватних квартирах, не виходячи на вулиці, щоб не привертати передчасної уваги властей.

Одночасно йшло озброєння бойовиків: так, за неповними даними міністерства миротворчих операцій Росії, у листопаді 2076 р. було понаднормово продано до 200000 автоматів ІЖ-107, до 12000крупнокаліберних кулеметів, 3500 мінометів та 22000 ранцевих переносних штурмових ракет. Начальник тилового забезпечення Мінмироп генерал Р.Абарінов, який несе персональну відповідальність за продаж такої кількості зброї та боєприпасів, за день до Курбан-Байрама втік разом з сім'єю до Таїланда.

Вранці 28 листопада, після ранкового намазу, п'ять колон мусульман чисельністю до 1 мільйона чоловік вирушили по шосе Жукова, Кутузовському, Ленінському, Путінському і Сталінському проспектах. Узгодженим кінцевим маршрутом колон була Волхонка і Пречистенська набережна, а саме Храм Христа Спасителя, в якому вже кілька років поспіль велися як православна, так і мусульманська служби. Були заздалегідь закриті станції метро Кропоткинська та інші по периметру храма та Кремля. Натовп рухався у супроводі потужних вантажівок ТАТАЗ-6500 з платформами, на яких розміщувалися тисячі жертовних баранів. Пасажирський руху Москві був повністю паралізований, зусилля дорожної поліції навести хоч якийсь лад виявилися марними. Занадто пізно спостережні гелікоптери і «черепахи» московського управління МГБ помітили, що частина так званих «жертвосвяткувальників», діючи, як тепер зрозуміло, за чітким планом, пішла не в напрямку храму Христа Спасителя, а сунула по Арбату до Александрівського саду, зосереджувалась в районі Красної площі та палацу КОНАР, займала позиції на кремлівській набережній, охоплюючи в кільце Кремль. Коли начальник московського гарнізону маршал Охлобистов зрозумів це, було пізно: місця розташування 5-ї гвардійської бронетанкової армії МГБ ім. Л.Берії були завчасно блоковані загонами бойовиків. Суттєву допомогу повстанцям надав боярин Басманов, який наказав бригадам опричників зберігати нейтралітет.

Натовп, яким керували невідомі бойовики, які не знали ні географії Москви, ні російської мови, а діяли згідно з інструкціями і картами міста, по ходу руху роззброював сили правопорядку, безжально вбиваючи службовців поліції й жандармерії у випадку щонайменшого опору. До 12.00 28-го листопада надійшли повідомлення про 54 вбитих і 117 поранених співробітників сил правопорядку. О 12.30 почалося масове жертвоприношення тварин: сотні тисяч баранів були зарізані того дня на центральних московських вулицях, парках і площах міста. Красна площа перетворилася на брудний м'ясокомбінат, де різали тисячі тварин, від чого бруківка стала червоною і масною від крові: тут також свіжували туші й складали здерті шкіри.

О14.00 у Москві було вимкнуто освітлення, і в зимових сутінках місто перетворилося на чорний острів страху, розкреслений запаленими вогнищами, біля яких купчилися змерзлі чоловіки-мусульмани в очікуванні шматка гарячого вареного м'яса. Під покровом темряви почали орудувати бригади місцевих кримінальних злочинців, які захоплювали склади спиртних напоїв, грабували й підпалювали магазини з електронікою, зброєю, коштовностями, продуктами харчування.

Трагічний інцидент стався о 16.15, коли група мусульман, що переховувалася на території кондитерської фабрики «Красный Октябрь», вийшла на Барсенєвський провулок і в тому місці, де він перетворювався на Барсенєвську набережну, спробувала перейти Москва-ріку по тонкій кризі й дістатися Пречистенської набережної, щоб бути присутніми на церемонії скидання православних хрестів й встановлення золочених півмісяців на храмі Христа Спасителя. Крига не витримала ваги сотень людей й тріснула, внаслідок чого потонуло близько 80 чоловік.

Вночі спроби маршала Охлобистова зв'язатися з командуванням 3-ї гвардійської армії МГБ ім.Ф.Дзержинського не дали результатів: командуючий армією генерал Мухітдінов заявив, що не воює з мирними громадянами, які мають право на відзначення релігійного свята. Маршал Охлобистов перелетів до Кремля, де запропонував його імператорській величності Генеральному секретареві партії МАРС (марксистська асоціація російських сталіністів) товаришу Кирилу II (Медунову), монарху всеросійському, покинути, поки не пізно, Кремль, але той відмовився, заявивши, що залишатиметься зі своїм народом до кінця. Між маршалом і монархом відбулася гостра розмова (запис розмови в агентурному викладі додається), що супроводжувалася нецензурною лайкою.

Форум мусульманських народів, засідання якого почалися 29листопада 2076 р. о 10.00 в палаці КОНАР на Красній площі при величезному збіговиську світових мас-медіа, проголосив ліквідацію Імперії Двоголового Орла (Росія) як «суб'єкта міжнародного права і геополітичної реальності» в ім'я торжества справедливості пригноблюваних Росією мусульманських, буддійських і християнських народів.

Одночасно натовп демонстрантів з вигуками «Бісміллах, Аллах Акбар» остаточно блокував Кремль з усіх боків. В колонах демонстрантів з'явилися зелені ісламські, червоні турецькі й білі, з чорними зірками, прапори Чорної Орди. Написи на плакатах, зроблені одним шрифтом, закликали: «Геть дискримінацію мусульман!», «Віддайте порожні православні церкви мусульманам», «Не забуваймо 1552 рік», «Росія — тюрма мусульманських народів», «Хай живе великий вождь усіх мусульман світу Кара-хан!», «Геть єврейського царя з московського престолу!», «Знищимо Ізраїль — базу російських олігархів», «Чорна Орда —вірний захисник усіх знедолених мусульман світу» і т.д.

Всі події Курбан-Байраму 2076 р. свідчать про ретельну підготовку диверсійно-пропагандистських структур Чорної Орди і, не виключено, Піднебесної народно-демократичної імперії (Китаю) до ліквідації Росії. Роль західного світу в «листопадовій революції» 2076 р. підлягає додатковому вивченню.

Завершальні акорди цієї всесвітньої драми, яку з жахом спостерігали мільйони росіян, зраджених і кинутих своїм керівництвом (маршал Охлобистов застрелився о 12.25 в Кремлівському кабінеті), почалися об 11.00, коли натовп добре озброєних бойовиків розпочав штурм Кремля: з боку Красної площі було заатаковано Спаську та Нікольську башти — протитанковими ракетами підірвано міцні дубові ворота, вкриті сталевими пластинами, і сталеві захисні грати; з західного боку спеціальний танк-таран пробив ворота і барикаду Троїцької башти, куди негайно увірвалися атакуючі маси людей. Одночасно в суцільній кремлівській стіні, що виходить зі сходу на кремлівську набережну, зарядом великої вибухової сили було підірвано Тайницьку башту: нападники через пролом вдерлися на територію фортеці й захопили Великий кремлівський (імператорський) палац — головну резиденцію Кирила II (Медунова). 92-літній монарх, народжений ще в XX столітті в Німеччині, який страждає на паркінсонізм, перебував у Грановитій палаті; разом з троном він був обережно на руках винесений на Головну соборну площу, посаджений до імператорського гелікоптера й вивезений у невідомому напрямку. Одночасно імператорський штандарт був спущений.

О14.00 29-го листопада на всіх екранах телебачення з'явився досі маловідомий заступник вождя Кара-хана так званий «беклербек», на ім'я Мохамад-бек, який проголосив падіння російської імперії і заявив, що новий лад, освячений чорною зіркою Орди, відновлює перервану історичну традицію входження Росії до тюркської сім'ї народів. Він запевнив слов'янське населення Росії у забезпеченні демократичних свобод і релігійних прав. Одночасно Мохамад-бек проголосив введення на всій території Росії законів шаріату і порадив жінкам, для уникнення гвалтів, запнути обличчя шляхом носіння хіджабу — мусульманського одягу та обов'язкових білих чи чорних хусток. Також Мохамад-бек запропонував москвичам покинути місто і тимчасово переселитися до сільської місцевості у зв'язку з неможливістю влади забезпечити безперебійне постачання води, електрики, газу і харчових продуктів у місто, яке має носити назву Армагеддон, оскільки було прокляте Аллахом ще у 915 році Хіджри.

Ця заява нового намісника Москви викликала паніку серед місцевого населення: натовпи біженців на старих автомобілях (нові були конфісковані новою владою), возах і саморобних візках, наладованих домашнім скарбом, почав залишати Москву під суворим наглядом мусульманських десятників і сотників.

1-го грудня 2076 p., коли Москва була вже напівпорожня й насильство, грабіж і беззаконня панували на її вулицях і в будинках, до Кремля, де розмістилася тимчасова комендатура мусульманської Співдружності Націй (МУСНА), були запрошені представники іноземних посольств і місій, яким було запропоновано або звільнити територію СДОР, або переїхати до Суздаля, якому нова влада надала статус автономної російської провінції (улусу).

Виконуючи вказівку центру, 5-го грудня 2076 р. повертаюся до Києва.

46.

Вже йшла друга година ночі, а Гайдук все ще сидів з гетьманом у кімнаті відпочинку по сусідству з кабінетом Махуна в гетьманському палаці. Це було розкішне приміщення з високими — до стелі — панелями з червоного дерева, поділене на ряд функціональних зон: бібліотеку з секретером для вдумливої інтелектуальної роботи незмінного лідера нації, затишну спальню, кухню з їдальнею, де стояв обідній круглий стіл, за яким сиділи Гайдук і гетьман. Стіл прикрашали три пляшки віскі "Black Label" (півтори вже було випито), срібне відерце для льоду, дві кришталеві вазочки — одна для чорної ікри (подарунок делегації Чорної Орди), друга — для червоної (подарунок короля Норвегії), селянське масло з села Лісоводи на Хмельниччині, де народився К-Д. Махун, і найкращий в Україні пшеничний коровай, привезений з ЗЕКу-116. Всі харчові продукти пройшли спеціальну експертизу в лабораторії при Особливому відділі гетьмана на наявність діоксину, радіоактивних речовин та інших отрут. Переважна більшість молочних і м'ясних продуктів для гетьманського столу вироблялися в спеціальному агрогосподарстві «Сонячний шлях» (у прадавні світлі комуністичні часи це був радгосп «Ленінський шлях», що обслуговував вищих номенклатурних достойників УРСР). Гетьманською логістикою опікувалась спеціальна ордена Козацької слави бригада «Гречкосії»: серп з колосками на емблемі бригади.

— Ти думаєш, мені ця... ця шизда рвана... дуже потрібна? — продовжував свій двогодинний гіркий монолог Гетьман. — Але вона єдина, кого ще читають у цій країні. Нікого більше! Наливай!

Гайдук чув, що гетьман хоч кого переп'є, але вперше брав участь в цьому дійстві. Свою склянку з товстим дном все більше навантажував кубиками льоду, по яких стікала темнокоричнева рідина, стаючи одразу жовтою. Гетьман лід не любив. Кілька років тому в клініці університету Джона Гопкінса в Балтиморі гетьману зробили трансплантацію новенької, молодої печінки — про це знав тільки Гайдук, який домовився про операцію й не відходив від хворого, разом з Наталею Гаврилівною та ще кількома наближеними людьми. Вдалося уникнути розголосу, бо увагу преси спрямували на Багамські острови, де буцімто відпочивав гетьман: його роль успішно зіграв двійник — заслужений артист України, актор Білоцерківського музично-драматичного театру Матвій Гришко, теж не останній п'яниця, бабій, понтер і хвалько. Після Багамів він отримав звання народного артиста. Правда, папарацці ближче, ніж на 200 — 300 метрів не допускалися до вілли, на якій жив двійник гетьмана.

— Ось чому мені це болить, — жалівся гетьман. — Ця сука Індіра! Якби не я — бачила б вона ареопаг... Це ж я її витяг нагору. Ти бачив щось подібне? Влаштувати такий спектакль! Обісрати мене на всю Україну...

— Телебачення встигли вимкнути, — нагадав Гайдук.

— А ти звідки знаєш? Тебе ж там не було. Ти де був? — підозріливо спитав гетьман. — Думаєш, я не знаю?

— Я був з Фрідманом. Я не міг дивитися на цю стару...

— Шизду, — підказав гетьман. — Але щоб ти знав, вона колись була нічого! — засміявся лідер нації. — Ну, будьмо!

Клацнулися стаканами. «Невже забув про Фрідмана?» — подумав Гайдук з надією.

— І що ж у тебе спільного з цим пархаїдалом? Фрідманом? Ти що, Ігоре, не знаєш, що він плете проти мене змову?

— Яв змови не граю, — твердо сказав Гайдук. — І вас не зраджу.

— Ігоре, синку... Я знаю, що ти людина честі. — Розчулений п'яний гетьман поліз цілуватися до Ігоря, подряпавши йому щоку щетиною вусів. Відсунувшись, гетьман без зайвих тостів і цокання швидко і жадібно вихилив віскі, ложкою черпнув чорну ікру, з'їв. Довго мовчав, наче боячись порушити небезпечну тему. Нарешті почав:

— Я прочитав. Дуже уважно. Тричі.

Він глянув на Гайдука абсолютно тверезими очима.

— Чого ти хочеш?

— Я? — розгубився Гайдук. — Хіба не зрозуміло? Я все написав. Все залежить від вас.

— Ну ти, Ігоре, і дурний, — гірко похитав головою гетьман. — «Все залежить від вас». Дурний? Наївний? Чи дуже хитрий?

Він зробив паузу, рукою відламав шматок зеківського короваю, поклав до рота. Чутно було його тяжке сопіння.

— Я тебе зробив... Незважаючи на всі телеги, що на тебе писав Мережко. Стережись його. Він твій смертельний ворог... Але я плював на нього. Я хотів призначити тебе...

— Ким? — спитав Гайдук.

— Своїм наступником.

— Невже ви думаете...

— Мовчи, — наказав гетьман. — Ти мені як син рідний. Ти єдиний, кому я довіряю. Ти гідний стати гетьманом України. Але не станеш.

Він зупинився, чекаючи Ігорового запитання «Чому?». Але той промовчав. Тому гетьман продовжив:

— Тому, що ти — жид.

— А, може, я — китаєць? — насмішкувато мовив Гайдук.

Гетьман гнівно стукнув кулаком по столу, від чого дзенькнули вазочки з ікрою та зашурхотіли кубики льоду у відерці.

— Помовч! Не блазнюй. Ти жид не з походження, а по духу. У тебе інша група крові, ніж у нас. І тебе ніколи не пустять до влади, запам'ятай це. Використають, але не пустять. Ти знаєш, що таке патронажна служба?

— Підносити патрони, — ледве стримуючи лють, сказав Гайдук.

— Приблизно так. Це служба обслуговування. Різні експерти, вчені, радники, зрадники. Мудрагелі, одним словом. Влада — не твоя стихія. Бо ти не розумієш головного: від тих, хто при владі, не залежить нічого. Це як театр маріонеток. Глядачі бачать ляльки, та не бачать ніколи ляльковода. Ти жид, тому що дуже розумний. Багато цифр пам'ятаєш. І теорії різні знаєш. За це я тебе люблю.

Він важко підвівся і подався до бібліотечної секції, витягнувши з шухляди секретера папір. Повернувшись, поклав папір на стіл. Це була доповідна Гайдука, помережана різними позначками, знаками оклику і запитання. Легко впізнавався неповторний почерк гетьмана.

— Ти думаєш, я дурний солдафон? І не знаю того, про що ти пишеш? І не розумію ситуації? А ти прийшов і за два місяці все зрозумів. І відкрив правду старому мудаку? Наливай.

— Може, досить?

— Наливай, — жорстко наказав гетьман. — Я свою норму знаю.

Піт рясно котився по його обличчю, й він витирав чоло накрохмаленою серветкою.

Гайдук думав лише про одне: чи вдасться йому живим дістатись до свого кабінету й упасти на кушетку, прийнявши ударну дозу Advil'y з аспірином. Розумів, що в порівнянні з гетьманом він — жалюгідний інтелігент, нездатний до серйозної чоловічої розмови. Молив Бога, щоб ця пиятика скінчилась. Він проклинав себе за те, що написав цю ідіотську доповідну записку, яка не потрібна ні цьому лицедію, ні тим, хто править Україною. Вони скоріше загинуть, ніж зміняться. Загинуть разом з Україною.

— Я люблю Україну не менше, ніж ти. А може, більше, бо ти нічого не знаєш про цю кляту країну. Це тобі не Вашінгтон, — почув Гайдук гетьмана, який, щойно розпочавши третю пляшку, говорив тихо, розважливо розставляючи слова, які піднімалися з глибин підсвідомості розірвано і алогічно, а, може, і щиро — як на людину, яка звикла хитрувати й дурити. Фільтри свідомості і нової печінки перетворювали цей потік на впорядкований монолог.

Гетьман перейшов на шепіт:

— Ти чув, хто такий Сірий Князь?

Гайдук знизав плечима.

— Ти поганий розвідник. І твоя ВІРУ срана розвідка, якщо ви не знаєте, хто такий Сірий Князь. І всі твої так звані файли гівна варті. Хто, на твою думку, керує Україною?

— Ареопаг, — не думаючи, відповів Гайдук. — Архонти. Олігархи.

— Гівно твій ареопаг, твої архонти та олігархи. Гетьман теж гівно. Ми лишень шістки, ляльки з театру маріонеток. Вся Україна поділена на три бригади — центральну, східну і західну. На чолі цих бригад стоїть Сірий Князь. Це глибоко законспірована структура, яка склалася ще в сорокові роки минулого століття. Першим Князем був Сталін, пахан в законі, який віддав Радянський Союз у владу інтернаціональних бригад: червоних — партії, чорних — Чека, сірих — кримінальним авторитетам. Всюди — в державних установах, на підприємствах, в армії, дипломатії, в силових структурах і наукових інститутах — були призначені, крім офіційних керівників, представники бригад, без відома і згоди яких не можна було вирішити жодного питання. Коли Радянський Союз розвалився, разом з ним загинули червоні бригади, частково — чорні. Але система залишилася. Владу повністю перебрали сірі, кримінальні бригади. Після Сталіна князі, за окремими винятками, вже не обіймали перших посад — президентів, монархів, емірів. Вони спустилися в темряву, пішли у підвали, підпілля. Але влада їхня від цього не зменшилася. Навпаки, стало легше керувати країною, не беручи на себе публічних зобов'язань, не відповідаючи ні перед ким за злочини та помилкові рішення. Але вони жорстко контролювали і контролюють життя країни — всі стратегічні й кадрові рішення. Такі мудаки, як я, їм потрібні як декорація. Представники сірої бригади — всюди. І в твоїй дорогій ВІРУ, і в ДерВарі, і в адміністрації гетьмана, і в службах кожного члена Ареопагу. А над усіма ними — Сірий Князь. І що він скаже, те зроблю я — гетьман України. Інакше, — він різко черкнув долонею по горлу.

Гайдук, вражений, слухав гетьмана, наче той оповідав сюжет страшного голлівудського трілера для осіб, старших 25-ти років, одночасно розуміючи, що старий генерал мовить правду.

— Ти думаєш, просто так загинув президент Федеріко-Гарсія Костюк? — спитав гетьман, ковтаючи останню порцію віскі. — Гадаєш, його Фрідман убив? Помиляєшся. Це люди Сірого Князя шарахнули по його гелікоптеру ракетою «Грім небесний», коли він летів над волинськими лісами. Похорон був урочистий... Тому візьми цю доповідну і не показуй нікому, якщо жити хочеш, — він повернув Гайдукові документ зі своїми зауваженнями. —Але дещо в моїх силах. Я домовився з твоїм другом Ендрю Ван Лі, що через кілька днів ти поїдеш до Греції моїм спецпредставником на саміт Організації Глобальної безпеки. Треба з ними негайно домовлятися про спільні дії. Сірий Князь не проти.

— Хто він? — не витримав Гайдук.

— Еге, — зайшовся п'яним сміхом гетьман, — багато знатимеш — помреш рано.

Потім постукав пальцем по столу і ледве чутно сказав:

— Там його представник.

Просто під кабінетом гетьмана містилися приміщення правої руки лідера нації, генерального писаря Української козацько-військової федеративної Держави генерал-поручника Вітольда Клинкевича.

... Невтомний генписар в цю хвилину не спав: не вмикаючи освітлення, тихо сидів у спеціальній кімнаті, напакованій електронною апаратурою, і уважно прислухався до п'яної маячні свого керівника, гетьмана України. Особливо обурила Клинкевича згадка про Сірого Князя та сірі бригади. За розголошення таких таємниць чужій людині, не вхожій до Inner Circle, внутрішнього кола, належала смертна кара.

На жаль, молодий генерал-поручник, надія гетьмана і України, хоч як нервово обсмикував правий кінчик свого козацького вуса, так і не зміг почути останні слова гетьмана після незрозумілого стуку — мабуть, стаканом по поверхні столу. Гуркіт стільців, відсунутих від столу, короткі п'яні голоси гетьмана і Гайдука, що віддалялися від мікрофона, закладеного в столі, засвідчили кінець пиятики, яка мала всі ознаки антидержавної змови.

Ледве доплуганившись до свого кабінету, хапаючись за стіни руками і дивом не зблювавши на робочій стіл, Гайдук все ж спромігся подзвонити черговому комендатури і спитати, хто зі співробітників перебуває на робочому місці.

Почув чітку відповідь: його високоповноважність генерал-поручник Вітольд Клинкевич.

47.

Поспавши всього три години, пройшовши через НІЧНІ п'яні кошмари, падіння у прірву й ширяння кушетки в сірому, напівнічному-напівранковому просторі кабінету, згадавши вашінгтонську ніч з Ліндою Кенворсі й дроном ЦСБ, Гайдук прокинувся о 6.30 з жахливим головним болем, вгамувати який не вдалося навіть двома таблетками «Excedrіn»у, що їх ковтнув о 5-тій.

Вирішив скупатися в Дніпрі. Через службовий вихід, розташований на східному схилі гори Борщиха, вибіг у прохолодний парк, що оточував нижню терасу гетьманського палацу, й доріжкою, дбайливо вимощеною червоною і жовтою клінкерною цеглою, збіг униз, до невеличкої затоки з піщаним пляжем. У ста метрах праворуч, ближче до центральної частини палацу, похитувався на воді понтонний причал, до якого пришвартувалося декілька яхт, що належали гетьману та його соратникам.

Сонце вже піднялося над лівим берегом, але ще не вичервонило білі силуети яхт, бо світло було кволе, притлумлене ранковим туманом, що стояв над Дніпром, прикриваючи, наче димовою завісою, Острів. Швидко роздягнувшись, Гайдук кинувся до води, яка здалася йому дуже холодною: щоб зігритися, проплив кролем метрів двісті, вийшовши поза межі заборонних буїв, чим викликав незадоволення чергового офіцера служби охорони, який вже намірився був дати сигнал сторожовому катеру наздогнати порушника. Але Гайдук своєчасно зробив різкий розворот, пірнув під воду й, перейшовши на брас, проплив під водою метрів п'ятнадцять, знову викликавши занепокоєння на спостережному пункті. Пливучи під водою з розплющеними очима у червонястому мареві (саме таким був справжній колір дніпрової води), Гайдук подумав, що після такої пиятики у цій холодній, непрозорій воді можна схопити корчі або зупинку серця, що значно б спростило життя багатьом персонажам п'єси, в якій доводиться грати, не маючи на це жодного бажання. Випірнув на поверхню, жадібно хапаючи повітря, й, остаточно прокинувшись, помітив, що на березі, біля його одягу, хтось стоїть і привітно махає рукою. Здається, генерал-поручник Клинкевич: у білих шортах і чорній T-shirt із зображенням гетьмана України і написом: «І love Hetman».

— Ну й налякали ви мене, Ігоре Петровичу... Коли пірнули. У вас все гаразд?

— Вода холодна, — Гайдук з силою розтирав тіло рушником, на якому була намальована карта Флоріди.

— Господь з вами, Ігоре Петровичу... Двадцять градусів, теплінь. Я тут щодня плаваю... Мабуть, допізна працювали? Вид у вас зморений.

— Виконував завдання гетьмана, — похмуро відповів Гайдук. — До речі, пане Вітольде. Військова контррозвідка вийшла на слід кримінального авторитета, псевдонім «Сірий Князь». Не чули часом такий nickname: Сірий Князь?

Клинкевич роздягнувся, з насолодою простягнув руки догори, наче молився сонцю. Його м'язисте, вкрите бронзовою засмагою тіло було гармонійне й прекрасне, ніби постать стародавнього язичницького бога Перуна.

— Hi, — спроквола відповів, наче не до нього було питання. — А чим він прославився, якщо не секрет, цей ваш Сірий Князь?

— Продавав ракети МХ-Аіг Cleaner-124 Чорній Орді. І системи наведення ракет ХАРС.

— Вперше чую. Як голова комітету з експорту озброєнь, я мав би знати... А ви певні, що ваші славні розвідники чогось не наплутали?

— Ні, — зі щирою і приязною усмішкою зізнався Гайдук. — Могли й наплутати. Могли, знаєте, сплутати холодильники з ракетами, а Чорну Орду з островами Зеленого Мису.

Гайдук витерся й перевдягнувся, почуваючись значно краще. Віддав честь генерал-поручнику:

— Бажаю доброго дня.

Легкою ходою пішов угору, відчуваючи на собі погляд Клинкевича, який того ранку здивував чергового офіцера охорони тим, що, хоч і роздягнувся, проте так і не ступив до води, як робив це щоранку.

Між тим Гайдук, вдягнувши літній камуфляжний мундир, пошитий з тканини з саморегулюючим кондиціюванням, в якому найлегше переносив київську спеку, подався до Києва, де об 11.00 мав зустрітися з Генеральним Прокуратором України, маршалом юрисдикції Іваном Оврамовичем Крейдою. Діставшися до підземної станції на Банковій, Гайдук не піднявся на поверхню, а пройшов бічним підземним коридором до Будинку з Химерами, звідки спустився до театру імені Жолдака-Франка, де на нього чекали Невінчаний і начальник оперативно-розшукового управління військової контррозвідки ДерВару полковник Палій. Троє чоловіків сіли на лаву найближче до фонтана, шум якого заважав говорити, а вітер поінколи засівав асфальт і лаву дрібними бризками. Через п'ятнадцять хвилин чоловіки розійшлися, а операторам ДерВару, які моніторили цю сцену за допомогою камер зовнішнього спостереження, не вдалося встановити тему розмови, бо завдяки пекучому сонцю картинка вийшла невиразна, знята в контражурі, обличчя чорні, й сурдоперекладачі не змогли розшифрувати артикуляції губ, а чутливі мікрофони повнилися гомоном води, наче це був звук Ніагарського водоспаду.

Через десять хвилин Гайдук входив до приміщення ГЕПРУ, що розташувалося поміж площею Богдана Хмельницького та Михайлівською, там, де колись були «прісутствєнниє места» — жахливої дореволюційної архітектури будинок, в якому містилася одночасно тюрма (так зване СІЗО), слідче управління поліції, відділок жандармерії (те, що носило назву в народі «гадюшник Мережка») та господарські приміщення ГЕПРУ. За цей будинок (вірніше, за право його знести) довгі роки велася боротьба між різними відомствами, але переміг І.О.Крейда — не як Генеральний прокуратор України, а як Генеральний координатор Інтернет-мереж на території держави. Крейді вдалося переконати Ареопаг і гетьмана в тому, що кращого місця для цензурування різних потоків інформації, вгамування найбільш небажаних для спокою громадян ідей, думок і провокаційних закликів немає. Проект був замовлений у кращого берлінського архітектора Рольфа Нагеля, який розташував двадцять поверхів Будинку справедливості — переважно тюрми — під землею, а двадцять поверхів у вигляді Чорного (бо з чорного склопластику) дирижабля, що ніби тимчасово приземлився на цих древніх горах. Рольф Нагель так і назвав своє творіння: «Цепелін», розповідаючи, що в документах ІІІ-го Рейху був знайдений сценарій урочистого прибуття до Києва в 1941 році Адольфа Гітлера на дирижаблі (цепеліні) та його приземлення на площі Богдана Хмельницького. В Києві натомість виникла своя легенда: якщо обрубати швартовочні канати, якими дирижабль приторочений до землі, він одразу злетить у небо й полетить геть до такої-то довбаної матері. І назвали це творіння «дирижабою». А найбільш цинічні громадяни з числа тих, кого тягали в будинок на допити, порівняли його наземну частину з членом негритянського проповідника Обасанжі, якого в 2063 році розлючені кияни лінчували за розпусту й педофілію, відрізавши новоявленому месії знаряддя його гріхів. Ксеня присвятила цій події поему «Чорний прутень».

Пройшовши через необхідні процедури перевірки ДНК та сканування сітківки ока, Гайдук був запрошений до великого залу, схожого на термінал аеропорту, на горішніх заводських конструкціях якого були попідвішувані чорні моделі дивовижних літальних апаратів і дирижаблів минулого — від етажерки братів Райт та дирижабля «Гінденбург» до французького космічного винищувача-перехоплювача «Міраж». Гайдук задер голову, відчувши залишки тупого болю й легке запаморочення.

— Генерале! Генерале! Ходить-но скорше сюди, бо галушки вистигнуть.

Побачив у кінці залу лису істоту в темносиньому мундирі Генерального прокуратора. На столі засідань, вкритому рушниками, стояли миски, що парували. Крейда потиснув руку і попередив:

— Я — Іван Оврамович. Не Абрамович.

— Знаю, — розсміявся Гайдук. Він чув, що найбільшим ворогом Крейди ставав той, хто називав його «Абрамовичем», підозрюючи в Крейді не селянсько-слов'янське, а чужинське коріння.

— Прошу до столу, — гостинно метушився Крейда. — Може, по чарочці?

— Що ви, Іване Оврамовичу, — непідробно жахнувся Гайдук. — Дивитися не можу.

Крейда всівся за стіл, засунув червону серветку за комір білосніжної сорочки.

— Частуйтеся. Це мої улюблені гречані. Наші, селянські. А це — з м'ясом дикого вепря. А тут — особлива галушка, десертна. З ананасом. Так би мовити — українські за формою, тропічні за змістом.

Гречані галушки, приправлені гарячими шкварками, були диво які смачні. Гайдук відчув, що зголоднів. Він майже з ніжністю дивився на хлібосольного господаря, якого поза очі всі називали «полтавською галушкою».

— Геніальний у нас народ, — задумливо мовив Крейда. — Своїми безсмертними продуктами харчування — борщем, салом з часником, галушками, узваром — він створив найкращу в світі базу для збалансованого розвитку: адже тут усе є — антиоксиданти, вітаміни, набір потрібних амінокислот, антисклеротичні речовини... Ви їжте, їжте. Якби моя воля, я б галушку зробив державним гербом України, а не тризуб. Ви знаєте, що тризуб у Київський Русі використовувався як тавро для коней?

— Та ви що? — жахнувся Гайдук, переходячи до галушок з м'ясом . — Вперше чую.

— Головна таємниця галушок — це процент солі у воді, де вони киплять. Я спонсорую спеціальний полтавський науково-дослідний центр ГіВ — галушка і вареник, де ведуться серйозні дослідження, — з насолодою вдихав Крейда запахи шкварок. — Так що у вас, яке питання?

— Питань двійко, — Гайдук дістав два акуратно складені папірці з лівої кишені куртки. — Перше — це проблематика наступного засідання РНБ. Сподіваємось на вашу активну участь і пропозиції.... А друге — особисте.

Крейда, насолоджуючись десертними, тропічними галушками, насадив на кінчик носа рогові круглі окуляри й швиденько вивчив другий — приватний документ. Прохання звільнити з ЗЕК-116 громадянку Конфедерації держав Північної Америки Божену О'Коннел. Підстава: усна заява гр. О'Коннел, клопотання помічниці Першої Леді Америки М. Джефферсон. Характеристика АдЗеку щодо зразкової поведінки колоністки Б. О'Коннел.

— Голубчику мій, — жалібно подивився на Гайдука круглими хитрими чорними очима Крейда. — Що завгодно просіть, але не це. Так можна і ЗЕКи втратити. Нічого не можу вдіяти. Закон є закон. Вона добровільно підписала прохання на поселення. Ніхто її не примушував. Яким би я був ГЕПРОЮ, якби порушував закон. Зрозумійте ви мене.

Він поправив маршальську зірку з діамантами, що висіла на чорному галстуку, а його лисий череп укрився сяючими блищиками, немовби моделі літаків, розвішані вгорі у залі, запрацювали, засвітилися вогнями, йдучи на посадку.

— Що ви, що ви, Іване Оврамовичу. Розумію вас як ніхто. Я теж стою перед ділемою. До мене звернувся мій колега, начальник департаменту контррозвідки Швейцарії Моріс Швайнштайгер. Вони схопили на гарячому громадянина України Владислава Максимовича Крейду з великою партією наркотиків афганського походження, які пройшли додаткову очистку в полтавському науково-дослідницькому хімічному центрі і вкинуті на європейський ринок під назвою галуїн. Блищики на черепі Івана Оврамовича Крейди потьмяніли.

— Швайнштайгер хоче розтрубити цю справу на всю Європу. Підготовлена спеціальна телепрограма з зізнаннями Владислава, точними адресами, явками, паролями, з прізвищами тих, хто кришував цю оборудку. Можуть закрити рахунки в банках. Але...

— Але?.. — наче зачарований, повторив Крейда.

— Є варіанти. Нещодавно в Києві був затриманий агент швейцарської розвідки, який збирав для компанії «Нестле» дані про українську шоколадну промисловість, про найновіші таємні розробки — з метою організації диверсій. Я міг би запропонувати Морісу (а це мій давній друг) обмін: його агента на нашого... Крейду. Але не можу. Закон є закон.

Гайдук простягнув руку, щоб забрати папірець з проханням звільнити Божену, але Крейда папір не віддав:

— Почекайте. Треба подумати. А ви певні, що ваш друг піде на обмін?

— Переконаний. Бо цей агент — його далекий родич. Це вкрай сенситивна історія для Моріса.

— Ну що ж, — Крейда написав на папері одне слово й зазначив своє факсиміле. — Хоча цей Крейда і не має до мене жодного відношення, він мені навіть не однофамілець, але може постраждати престиж держави. Я вас дуже прошу домовитись з цим вашим швейцаром.

На поданні Божени значилось: «ЗВІЛЬНИТИ. І.О.Крейда 24.06.2077».

Галушковий ланч видався на славу: п'ючи холодний духмяний узвар, Гайдук домовився з Крейдою про подальше зміцнення взаємодії між двома відомствами. Неподалік місця, де вони ланчували, стояв чорний письмовий стіл Крейди. Тут він підписував смертні вироки, до практики яких повернулися з 2066 року — після вбивства президента України Федеріко-Гарсія Костюка. Процедуру підписання смертних вироків транслював телеканал, що належав Крейді — «канал поганих новин», як звали його в народі: тут транслювалися некрологи, природні катастрофи, поліцейська хроніка, повені в Бангладеш і народні повстання на півночі Африки. На каналі «добрих новин», що належав Фрідману, показували мексиканські серіали, гламурні весілля, українські оперетки, пісенні й танцювальні марафони, шоу високої моди, одеські гумористичні каліфорнійські еротичні програми. Соціологи дивувалися: всупереч усім законам логіки, рейтинги чорного Крейдиного каналу були вищі, ніж каналу Фрідмана. Крейда домігся спеціального дозволу Сейму — транслювати у профілактичних цілях виконання смертних вироків. І хоча на трансляцію Сейм ввів ряд обмежень — покази здійснювалися лише по п'ятницях опівночі, а дивитися програму «Влада закону» дозволялося глядачам, старшим за 18 років, — вся країна, затамувавши подих, спостерігала за шибеницею, побудованою в телестудії каналу KNN, та за зашморгом, в якому конали страчувані.

Вийшовши з затемнених прохолодних приміщень «чорного дирижабля», Гайдук відчув мить щастя, побачивши золоті бані Михайлівського собору й вдихнувши розпечене київське повітря. Електронний термометр на будинку готелю «Інтерконтинентал», що належав Крейді, показував 43°С.

Сівши у джип, в якому його чекав Григорій Невінчаний, Гайдук коротко наказав:

— У Феофанію-Пирогово.

Вони пірнули у швидкісний тунель, що виходив на дніпровську набережну, й помчали у напрямку ЗЕКу -116.

48.

22 червня 2077 р.

Таємно

Раднику Гетьмана України з національної безпеки,

Секретарю РНБ України, Генерал-хорунжому Гайдуку І.П.

АНАЛІТИЧНА ДОВІДКА

щодо ситуації, що склалася напередодні саміту країн-членів Організації Глобальної Безпеки (ОГБ).

Саміт, що його намічено провести 5-7липня 2077 р. поблизу Афін на грецькому острові Евіа, за оцінками провідних аналітиків світу, повинен стати визначальною подією XXI століття. Адже йдеться, без перебільшення, про долю геополітичної системи, що зазнає на наших очах кардинальних змін. Розпад Росії, зникнення її зі світових карт стало найважливішою історичною подією останньої третини XXI століття, яка, безперечно, матиме серйозний вплив на зміну глобального балансу сил. Зростання потужності Чорної Орди, яка захопила більшу частину російської території та військово-промислового потенціалу, включаючи ядерний, претензії держав СДОР на світове панування, розгубленість серед країн-членів ОГБ, різке зменшення потужності і впливів Конфедерації Держав Північної Америки — все це є предметом великого занепокоєння демократичних країн, кількість яких з середини століття почала різко зменшуватись.

Серед можливих рішень, які можуть бути прийняті на саміті, на думку агентів й аналітиків ВІРУ, є такі:

1. Рішення Конфедерації Держав Північної Америки активно втрутитися в конфлікт навколо Арктики і нанести кілька превентивних ядерних ударів по командних центрах та об'єктах ВПК Чорної Орди без формального оголошення війни.

2. Перетворення ЕллаПолу («союз південних і північних морів» у складі Греції, Болгарії, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі, Литви) на центральний елемент ОГБ, завданням якого є зупинити навалу Чорної Орди, що має на меті захоплення Західної Європи і об'єднання з мусульманськими анклавами на території Німеччини, Франції, Іспанії. Очікується, що на саміті буде прийняте рішення щодо розміщення на території ЕллаПолу оперативно-тактичних ракет «Ревенджер-ХІ» і введення на кордон України двох армійських з'єднань бойових «черепах» FAV-TX 3 (по 100 черепах у кожному з'єднанні) з метою активної протидії агресивним планам Чорної Орди.

3 ОГБ має намір запропонувати Україні негайне членство в Організації й підписання пакту про дружбу, мир

і4. взаємодію, а також таємного протоколу до нього про приєднання України до ЕллаПолу, Скандинавського пакту і Чорноморської християнської співдружності та мобілізацію Збройних Сил України та ОПК з метою підготовки до миротворчої операції проти СДОР.

5. Отримано агентурні дані, які підлягають додатковій перевірці, що на території Канади (м. Черчіль) ведуться в режимі виняткової таємності розробки нового безпрецедентного виду зброї, характер якої наразі невідомий.

Старший аналітик Максиміліан-VІІІ

49

Звільнення Божени відбулося буденно: її передали Гайдуку в приміщенні КПП, наче казенну річ. Офіцер охорони та староста ЗЕК-116 склали акт утрьох примірниках про передачу «вихованки Божени О'Коннел, 2051 р. народж., штат Іллінойс, КДПА, стан здоров'я — без скарг» на поруки «громадянину УКВФД Гайдуку І.П. 2027 р. народж., місце проживання — м.Київ.» Чотири підписи — Божени, Гайдука, старости, представника АдЗек, мокра печатка, дата: четвер 24 червня 2077 p., 15.00.

Аскольда та Ликери на церемонії не було. Вівчарка офіцера охорони обнюхала Вожену та її велику полотняну сумку з вишитими синіми квітами. Щось нанюхавши, вівчарка заскавучала, лапами почала бити сумку.

— Там хліб, — злягано сказала Божена.

— Вибачте, — розвів руками офіцер. — Такий порядок. Боремося з наркотою. Мухтар, назад, — наказав він псу. — Ви проходьте, сумку можна не відкривати.

Божена мовчки й відчужено сіла до джипу — так, як колись до «Каділаку». Тільки біля мормонського храму, побачивши сяючого на сонці ангела з трубою, вона з докором мовила:

— Боялася, що забули про мене.

— Вибачте, я не міг раніше.

— Ні, це ви пробачте. Це я дурепа...

Завівши Божену до своєї квартири й показавши кімнату, де мала розташуватися — їй призначалася спальня — Гайдук дав гроші на шопінг і виділив охоронця на допомогу, а сам поїхав на Острів — вирішувати справи з підготовкою до операції, яку ВІРУ мала провести під час саміту ОГБ.

Повернувся пізно, після 22.00. Божена спала у вітальні, згорнувшись у кріслі калачиком. На журнальному столику стояла пляшка справжнього молока з ферми Аскольда

О'Коннела, на дерев'яній дошці лежала покраяна паляниця — плід радісної хліборобської праці ЗЕКу-116. Дві керамічні товстостінні чашки для молока очікували на невинну вегетаріанську вечерю. Божена була в білому Гайдуковому халаті — взяла у ванній кімнаті. Її рудава косичка, наче пучечок осінньої трави, лежала на комірці халату. На неї зійшов глибокий сон, умиротворене обличчя в сутінках набуло дитячого виразу. Гайдук знову ледве стримався, щоб не торкнутися її волосся. Він тихо, не запалюючи світла, скинув мундир у своєму кабінеті й, прийнявши душ, вдягнув білу майку з емблемою ВІРУ, світлі шорти й навшпиньки повернувся до вітальні, де солодко спала Божена. Двері балкону були відкриті. Гайдук вийшов туди, де вітер з Дніпра розганяв застійне спечне повітря.Сперся на поруччя балкону.

Панорама древнього міста відкрилася перед ним у повільному згасаннні одного з найдовших днів року. Власне, це не було вже те місто, яким пам’ятали його покоління киян. Дніпро чітко поділяв цю десятимільйонну метрополію на два міста — Київ-East та Київ-West. На лівому березі Дніпра розлігся сарайно-барачний Київ-East — притулок євразійських іммігрантських потоків нещасних людей, змушених кинути свої домівки через війни, посухи, голод. Саме у Східному Києві сформувалися торговельні й ремісницькі центри вихідців з Індії, Пакистану, В'єтнаму, азійської частини Росії. Старі кияни та їхні нащадки, які залишилися жити в Дарниці й на Березняках, відгородились спеціальними перепустками, стінами та збройною охороною від прибульців. Мости й переправи перебували під пильним наглядом спеціальних частин ДерВару, які максимально обмежували проникнення небажаних чужинців на захід. Проте й Західний Київ не уник разючих змін. Перед Гайдуком далеко внизу сяяв вогнями рекламних драконів Поділ, перетворений на Чайна-таун: за спеціальними угодами, укладеними між урядами України і Піднебесної народно-демократичної імперії, на китайців не розповсюджувалися обмеження на перетин лінії Дніпра. На Куренівці китайці побудували комплекс нанотехнологічних виробництв, завезли туди сотні тисяч китайських робітників та членів їхніх сімей, відкрили китайсько-український університет високих технологій імені Ден Сяопіна. Батиєва гора була майже повністю викуплена представниками Чорної Орди. На заході в районі Борщагівки розмістився німецький сеттлмент, де був відкритий університет імені Фрідріха Ебертата енергетичні дослідницькі центри. Зітхнувши, Гайдук уявив, як нелегко доводиться Мережку і Крейді утримувати хоч якийсь лад у місті, поділеному між десятками етнічних банд, які контролюють збут наркотиків, місця сексуальних утіх, ринки зброї, казино та сумнівні банки для відмивання грошей. Але одразу повернувся до своїх справ: що робити з Боженою, яка подобалась йому й викликала гостре бажання, але... Як довго вона зможе (і чи схоче) жити з ним? І що скаже гетьман та всі ці монстри з його оточення, дізнавшись, що вона — службовець легіону «Марс», спецназу, створеного президентом Конфедерації для проведення наземних і космічних розвідувальних операцій? Більше того, Божена вплутана в якусь темну історію і накликала на себе гнів командування. Вона може стати — якщо не стала — жертвою подвійного шантажу з боку ДерВару і військової контррозвідки Конфедерації: тюрма на базі «Менсфілд», свого часу перенесена з Гуантанамо, належала військовій контррозвідці, й там ув'язнювалися найбільш небезпечні державні злочинці. Вдивляючись у нескінченне море мерехтливих вогнів Західного Києва, Гайдук обмірковував ситуацію, в яку втрапив через це дівчисько і свою слабкість.

Раптом хтось підштовхнув його легенько в спину. Він здригнувся від переляку, уявивши, як його скидають з балкона 29-го поверху. Він рвучко озирнувся. Божена стояла за ним, усміхаючись.

— Я злякався... — сказав він, відчуваючи, як серце гупає в грудях.

— Ніколи не стійте так близько до краю балкону. Особливо, коли поряд незнайомі люди. Вечеряти будете?

— Страшенно голодний. Бика б з'їв.

Вони повернулися до кімнати, але світла не запалювали.

— Я не їм м'яса, — повідомила Божена.

— А рибу?

— Їм.

— У мене є копчений вугор. Будете?

— Ні, дякую, — відмовилась Божена, наливаючи в чашки молоко й даючи йому шмат паляниці.

Він ковтнув запашне пряжене молоко, в якому зберігався далекий і світлий запах дитинства, коли Ігор на літо їздив до батькової сестри тітки Олі — в село під Уманню, де тітка напувала його таким молоком.

— Що з вами в ЗЕКу сталося? — спитав він. — Вам було погано? Вас ображали?

Вона посмикала кіску, запахнула халат, наче ховала від нього свої таємниці.

— Колись іншим разом розповім. Ніхто мене не ображав. Все було добре... Надто добре. Але я страждала невимовно. Весь час очікувала якоїсь біди. За тиждень я зрозуміла, що це розмірене селянське життя не для мене. Було таке враження, що час зупинився, що я живу в тринадцятому столітті на забутому всіма хуторі, а повз цей хутір скачуть вершники в чорному — хрестоносці, чи що, десь далеко палають міста, киплять битви, а ти сидиш і нічого не робиш, не знаєш, не розумієш.

Помовчала, допиваючи молоко. Хліба з'їла маленький шматок, відщипуваючи хлоп'ячими пальцями від м'якоті крихти, немовби збиралась годувати птахів.

В темряві, що нарешті запала, не було видно виразу обличчя Божени, й Гайдукові здавалося, що вона медитує з заплющеними очима.

— Дивно, — ворухнулась вона, — але коли я була на Марсі, сиділа рік на нашій базі, в мене було таке саме відчуття: хроноколапс...

Вона раптово змінила тему.

— Я переконана, що коли ви стояли на балконі, думали — що робити зі мною?

— Yes, I did.

Я розмовляла з тетою Мартою. Вона пообіцяла, що через кілька днів наше посольство забере мене звідси, і я повернуся до... не знаю куди. Мабуть до Вашінгтона.

— Куди ви поспішаєте? — сказав Гайдук усупереч усім законам логіки. — Живіть, скільки хочете. Не хочете тут — у мене є ще одна квартира. Самі будете.

Потім він сказав те, на що міг наважитись лише в темряві:

— Ви мені подобаєтесь. І я дуже хотів би, щоб ви залишились.

Вона відповіла не одразу:

— Ви мені теж. Це мене і лякає.

— У вас є чоловік? — спитав він.

— Ні. Але я не вільна.

«Ахто з нас вільний?» — подумав Гайдук.

— Не вільна не в тому сенсі, що ви подумали, — наче прочитала його думки Божена. — Але мені потрібен час. На жаль, чоловіки завжди поспішають.

Він взяв її руку, поцілував кінчики пальців і, наче злякавшись свого жесту, швидко відпустив:

— Я нікуди не поспішаю. Поживіть у мене, а там побачимо.

— У вас будуть неприємності. Наскільки я розумію, ваше керівництво не дуже любить Америку...

— Вони нікого не люблять. Навіть самих себе... — Він позіхнув. — Треба спати. Я страшенно втомився.

Годинник на великому дзиґарі «чорного дирижабля» оголошував дванадцяту годину.

Божена підвелася — він відчув її дихання й запах волосся. Це був найкращий час для поцілунку, обіймів, але якась сила зупинила його. Божена швидко вийшла з вітальні й тихо зачинила за собою двері спальні.

Він розіклав диван у кабінеті, застелив і швидко ліг, але заснути не міг. Тривога і безнадія панували в його душі, плутаючи всі думки й логічні побудови: невблаганно наближався час відповіді Фрідману, і хоча Гайдук вирішив сказати тверде «ні» цьому улесливому Тулуз-Лотреку (бо згода на участь у змові автоматично означала для Гайдука смертний вирок), але й безоглядна вірність гетьману й сліпе слідування кодексу честі офіцера виглядали сміхотворно в умовах, коли смертохристи й кримінальні злочинці перетворювали країну на табірну зону. Але чи міг Гайдук з десятком вірних йому офіцерів розвідки перешкодити цьому? Як?

Не знаючи відповіді, він переключив свої думки на Боже

ну. Згадав її слова про тринадцяте століття, чорних вершників й хрестові походи — і йому схотілося піти до неї у спальню, тихо лягти поряд, обійняти й зрозуміти, що мучить її, а ще більше хотілося, щоб вона зрозуміла його тривоги.

Він уже почав був потроху засинати, перебираючи в уяві жорстокі картини реальності, ілюзорні фантасмагорії життя Божени на Марсі, політ на «Ланкастері», закривавлена гола медсестра, яку він витягнув з операційної, — і тут його збудив різкий сигнал американського геджету.

Йшла третя година ночі.

Гайдук почув незнайомий чоловічий голос, який чітко й байдуже, наче йшлося про ординарну подію, повідомив, що сьогодні, 24 червня 2077р о 6.00 РМ, у Білому Домі, під час прийому мексиканської делегації, був убитий президент Конфедерації держав Північної Америки Ендрю Ван Лі. За наказом Генерального прокурора Енріко Пекеньї заарештовано віце-президента Конфедерації Сару ЛуЛейн за звинуваченням у державній зраді и підготовці замаху на президента. За рішенням Сенату, тимчасове виконання функцій президента Конфедерації покладене на вдову президента сенатора Ширлі Ван Лі, яка склала присягу в Овальному кабінеті.

На екрані геджету у монотонній послідовності повторювалися картинка з зображеннями Білого дому, фото президента в чорній рамочці, Вогняної Сари та Ширлі Ван Лі й державного герба Конфедерації.

Він схопив урядовий український геджет і зв'язався з гетьманом, який з чергового бодуна спочатку нічого не міг зрозуміти. Поки витлумачував йому, що сталося, в кабінеті з'явилася Божена. Вона підійшла до Гайдука:

— Я все знаю. Мені тільки-но подзвонила тітка, тета. Я боюся. Обніми мене.

Він обійняв її, відчуваючи, як тремтить її тіло, і так стояв, розмовляючи з гетьманом і притискаючись до Божени.Він теж тремтів, до того ж кондиціонер, що його увімкнув на ніч, гнав надто холодне повітря.

50.

25 червня 2077р.

10.00 AM, Вашінгтон

Таємно

Раднику гетьмана України з національної безпеки,

Генерал-хорунжому Гайдуку І.П.

ОПЕРАТИВНЕ ДОНЕСЕННЯ

Події, що розгортаються у Вашінгтоні, викликали шок у дипломатичних колах. Як з'ясувалося, під час зустрічі Президента Конфедерації Е. Ван Лі в Овальному кабінеті з командуючим об'єднаними антинаркотичними спеціальними силами Мексіки (Anti-drugs Task Forces of Mexico (ADTF)) генералом Рамоном Фернандесом, його заступник, начальник розвідки генерал Порфіріо Сапатерро, колишній чемпіон Мексики зі східних единоборств, о 6.00 РМ накинувся на президента Конфедерації Ван Лі й миттєво вбив його, зламавши шийні хребці. Вже о 7.18 було оголошено про арешт Сари Лу Лейн й висунення проти неї звинувачень у змові з метою державного перевороту й захоплення влади. Вбивця президента, генерал Порфіріо Сапатерро зізнався, що буцімто діяв у змові з Сарою ЛуЛейн (відеозізнання генерала з'явилося на каналі CNN о 7.35 РМ).

О7.45 РМ Сенат Конфедерації одноголосно затвердив сенатора Ширлі Ван Лі в якості тимчасового Президента Конфедерації держав Північної Америки у зв'язку з тим, що спікер Сенату і Державний Секретар зняли свої кандидатури з обговорення.

В Конфедерації о 8.20 РМ проголошено надзвичайний стан, запроваджено цензуру ЗМІ і вимкнуто мережі цивільного мобільного зв'язку. Агентурні джерела ВІРУ свідчать, що у Вашінгтоні відбувся класичний військовий переворот, на чолі якого стоять вдова президента Конфедерації сенатор Ширлі Ван Лі, її помічниця Марта Джеферсон, яка, за даними деяких джерел, може посісти місце віце-президента КДПА, міністр оборони Олівер Браун і голова Комітету з питань зовнішньої політики Сенату Конфедерації сенатор Пол Андерсен, якого, за чутками, вже призначено на посаду директора Центральної Служби Безпеки Конфедерації. Доля його попередника, адмірала Стенлі Фішера, наразі невідома.

Вночі, об 11.00 РМ, т.в.о. Президента Ширлі Ван Лі виступила зі зверненням до нації, в якому високо оцінила життя та діяльність свого чоловіка в ім'я процвітання Конфедерації держав Північної Америки, зміцнення миру і безпеки в світі й закликала громадян Конфедерації в ці трагічні дні згуртуватися навколо спадщини Е. Ван Лі. Пані президент присяглася продовжувати справу свого чоловіка і суворо засудила організаторів замаху. «За ними, — заявила п. Ширлі Ван Лі, — стоять не тільки колишня віце-президент Сара Лу Лейн та її чоловік з його брудним бізнесом, але й потужні наркокартелі Мексіки, які поставили за мету перебрати владу на північноамериканському континенті, кардинально змінити внутрішню і зовнішню політику КДПА, піти на змову з Чорною Ордою задля вільного доступу на ринок наркотиків в Афганістані». Повний текст виступу п. Ш.Ван Лі додається.

Обстановка у Вашінгтоні DC, як і в інших великих містах Америки і Канади, загалом спокійна. Військові підрозділи оточили Білий дім та будівлі Конгресу США, на центральних вулицях столиці та інших великих міст з'явилися «черепахи» і бронетранспортери, бойові гелікоптери патрулюють повітряний простір, рейси пасажирських літаків затримано на невизначений час. Офіційна інформація поширюється тількі? каналом CNN і супроводжується трансляцією мюзиклу «Вест-сайдська історія» і кінофільму «Віднесені вітром».

О8.00 AM 25 червня 2077 р, посли країн Організації Глобальної Безпеки відвідали Білий дім і вручили т.в.о. президента Конфедерації Ширлі Ван Лі послання своїх урядів про визнання п. Ширлі Ван Лі діючим президентом Конфедерації та підтримку її зусиль, спрямованих на боротьбу з силами агресії, поневолення і кримінального переділу світу.

Поступили офіційно не підтверджені дані про початок у Мексіці антиурядового повстання, очолюваного братом вбивці Президента Ван Лі Хосе Сапатерро, який, за даними військового аташату України в Мексіці, є керівником одного з наймогутніших наркокартелів Мексіки, розташованого в місті Сьюдад-Хуарес на кордоні з Техасом. За даними аташату, в столиці — Мехіко-сіті — чути постріли, а біля резиденції Президента Los Pinos ідуть запеклі бої. Передають, що на центральній площі мексиканської столиці Сокало (El Zokalo) зібрався 100-тисячний натовп, який з ентузіазмом вітає повстання і вихід Мексіки зі складу Конфедерації. До натовпу з центрального балкона звернувся Хосе Сапатерро, який, ударивши в дзвін Свободи, прочитав традиційне для президентів «Grito de Dolores» — моління за Мексику і проголосив незалежність Мексіки від окупаційного режиму янкі. Натовп з великим ентузіазмом зустрів спуск прапора Конфедерації й підйом найбільшого у світі (30X12 м) державного прапора Мексіки, що майорить на щоглі в центрі площі Сокало. Повстанські радіостанції транслюють антиамериканські гасла «Геть грінго!», «Грінго, забирайтесь додому», «Хай живе незалежна Мексіка» і т.п. Вбивця президента Конфедерації генерал Порфіріо Сапатерро проголошується національним героєм. Повідомляється про значні успіхи повстанців, що може становити серйозну загрозу самому існуванню Конфедерації і значно послабити опір Північної Америки силам Чорної Орди.

Про подальші зміни ситуації негайно інформуватимемо Центр.

Військовий аташе України в КДПА — полковник С. Орлянко.

51.

Надвечір, у п'ятницю, 25-го червня о 18.00, гетьман скликав надзвичайне засідання Ради національної безпеки для обговорення зовнішньої і внутрішньої ситуації в Україні. Весь день невиспаний, знервований Гайдук знайомився з шифровками дипломатів і розвідників з різних країн світу, оцінками світової преси щодо подій у КДПА, підганяв аналітиків РНБ, що готували довідки і проекти документів, обдзвонював членів Ради, узгоджував різні технічні моменти, пов'язані з прибуттям і охороною такої кількості великих шишок, працював над текстом виступу гетьмана, проігнорувавши цього разу незмінного спічрайтера — Никифора Саливона — під приводом особливої таємності обговорюваного питання.

На засідання прибуло сім членів Ареопагу, дванадцять архонтів — власників географічних просторів держави — її земель, поділених на краї, її енергетичних, промислових, аграрних та інтелектуальних потужностей і людських ресурсів. Серед запрошених — кілька сенаторів і голів комітетів Сейму, міністри і козацькі отамани, серед яких — генеральний писар Вітольд Клинкевич.

Гайдук наказав скласти ретельний список усіх присутніх — не поминаючи нікого, навіть технічних клерків, до якого додати біографії та характеристики. Сподівався, що до кола учасників засідання може затесатися таємничий Сірий Князь.

Засідання проводили в ситуаційному залі у гетьманському палаці. Це приміщення, глибоко заховане під землею, в товщі грри Борщиха, нагадувало командний пункт запуску космічних ракет — з безліччю моніторів, великими комп'ютерними картами світу та України, пультами управління та іншими декоративними прибамбасами, що справляли глибоке враження на людей некомпетентних, які складали більшість учасників засідання.

Вийшов похмурий гетьман у чорному — відповідно до настрою — жупані, з мішками недосипу й перепою під очима, владним жестом наказав усім сісти. Потім гидливо підняв, тримаючи кінчиками великого і вказівного пальців, якийсь папір і подивився гнівно на присутніх:

— Це що таке? Я вас питаю — це що? Пане Мережко і пане Крейда, це ви так добре працюєте, що на моєму особистому комп'ютері з'являється така гидота? Ввімкніть екрани, — наказав він, — і прочитайте.

На моніторах учасників засідання висвітився текст: «СЦЕНАРІЙ XXI СТОЛІТТЯ. НАРОД МАЄ ПРАВО». І фотографія: двоє чоловіків, повішених на розлогому дереві, під ними — радісно збуджений натовп. Підпис: суд Лінча.

Текст був простий:

«# 1. Чартерів на всіх не вистачить.

2. Злочини так званої еліти проти трудящих є підставою для організації відкритих народних трибуналів й публічних покарань недоторканих виродків.

3. Наша вимога: повернення народу України вкрадених недоторканими виродками у трудящих земель, лісів, гаїв, річок, пляжів, парків, санаторіїв, заводів, не кажучи вже про справедливі заробітки, свободу і майбутнє.

4. Повернення вкраденого майна здійснюється на підставі вироків народних трибуналів. Головні інструменти виконання вироків — сокира, вогонь, ніж, гвинтівка, мотузка, вибухівка. Вироки остаточні й оскарженню не підлягають.

5. Народний трибунал одноголосно затвердив найвищу міру покарання дебілу-гетьману, членам злочинного Ареопагу, архонтам та їхнім посіпакам. Вирок обов'язково буде виконано.

6. Сезон полювання на ворогів українського народу оголошується відкритим.

Ліга Устима Кармелюка — ЛУК.

Червень 2077 р.».

— Прочитали? — кричав гетьман. — Задоволені? Це й вас торкається! Всіх без винятку. Це — оголошення війни. В Америці вбивають президента, в Україні погрожують вбивством гетьману та верхньому ешелону влади! А серед нас знаходяться такі люди, які радіють цьому, які підбурюють народ до противоправних дій. Дехто не розуміє, що пиляє гілку, на якій сам сидить. Я вимагаю від правоохоронних органів негайно знайти злочинців, що погрожують вбивствами і мають намір дестабілізувати державу, знищити надбання нашої незалежності!

Мережко і Крейда похилили голови і старанно щось занотовували, наче гетьман повідомляв лише йому відомі імена, адреси і коди злонавмисників-хакерів, які проникли в мозок держави, в п першии комп'ютер, в електронне святилище військово-козацької федеративної держави.

Як технократу, людині військовій, дисциплінований, Гайдуку неприємно було усвідомлювати, що в державі панує повний бардак. Він пригадав кривого Миколу-коваля, вихованця ЗЕКу-116, з його гайдамацькою ненавистю до всіх панів і всіх чужинців. У тексті, що його з таким гнівом цитував гетьман, було щось зухвало дитяче — і тому правдиве.

Гетьман тим часом заспокоївся і далі виступав за сценарієм, підготовленим Гайдуком. Він запропонував негайно висловити від імені держави жаль з приводу трагічної загибелі президента Ван Лі, вислати вітальну телеграму т.в.о. президента Конфедерації Ширлі Ван Лі, в якій підкреслити бажання зміцнювати і розвивати відносини стратегічного партнерства між Україною і КДПА. Третій пункт його пропозицій був особливо^важливий: прийняти рішення щодо прохання України про негайний вступ до Організації Глобальної Безпеки і активне військове співробітництво з метою протидії агресії Чорної Орди.

Вперше від того часу, коли агентів Чорної Орди, що захопили владу в країні багато років тому й проголосили «позаблоковий статус України», перетворивши державу на чорну діру європейської безпеки, гетьман робив спробу виправити історичний злочин попередників і врятувати Україну від остаточної загибелі.

В залі запанувало похмуре мовчання. Ніхто не наважувався першим узяти слово.

Нарешті підвелася Індіра Голембієвська і, поправляючи пальцями обох рук довге темне волосся, сказала:

— Всі знають, як я ставлюся до гетьмана. Але в даному випадку я хочу його привітати й підтримати. Давно треба було це зробити й стати не «азіопою», а європейською країною. Я — за.

У неї був глибокий музичний голос, що хвилював багатьох чоловіків, яким здавалося, що Індіра звертається персонально до кожного з них. Гайдук уперше побачив улюбленицю мільйонів «Інді», як звав її народ, зблизька.

Сердито стукнув посохом боярин Мінтімер Басманов і, не підводячись зі свого крісла-трону, спеціально принесеного його опричниками до ситуаційного залу, хрипко кинув:

— Я — категорично проти. Приєднуватись зараз до цієї агонізуючої юдо-ліберальної зграї є злочином і зрадою ЄДРОНу. Я попереджаю гетьмана: ви несете особисту відповідальність за дії, спрямовані проти наших природних союзників — слов'яно-мусульманських братів.

Гетьман, наче нічого не сталося, й оком не змигнув, немало здивувавши Гайдука державною мудрістю і витримкою.

— Хто ще? — спитав К-Д. Махун.

Фрідман підвівся, але чорного капелюха не скинув.

— Вітаю Вашу Ясновельможність з таким мудрим кроком. Рішення Вашої Ясновельможності увійде в світову історію, бо тільки перебуваючи в складі ОГБ Україна може дати відсіч навалі Чорної Орди і врятувати Європу— так, як зробила це Київська Русь у тринадцятому столітті, знесиливши орди Батия і Золотої Орди. Я підтримую це рішення і в міру моїх скромних можливостей сприятиму його реалізації.

Міністр закордонних справ України Руслан Фощенко продемонстрував чудеса дипломатично-геополітичного балансування, запропонувавши сміливий проект одночасного вступу України до двох організацій — Союзу держав Чорної Орди (СДОР) та Організації глобальної безпеки, що, на його думку, гарантуватиме Україні невтручання в її справи обох потужних блоків. Гайдук з огидою дивився на ямочки на вгодованих щоках Фощенка, уявивши, як Україну обидва блоки спільними зусиллями перетворюють на поле крові, на нічийну територію, де можна безкарно вбивати людей й випробувати нові системи зброї. Пропозицію Фощенка навіть не обговорювали.

Результат голосування членів Ареопагу 6:1 на користь вступу до ОГБ задовільнив гетьмана, а перспектива увійти до світової історії з легкої руки Фрідмана потішила серце старого полководця.

Рада Національної Безпеки підтвердила повноваження Гайдука на саміті держав — членів ОГБ в Афінах, — як особистого представника гетьмана, що викликало обурення Фощенка, на що РНБ не звернула уваги.

Одноголосно було прийнято резолюцію, що вимагала суворого покарання членів таких радикальних організацій, як ЛУК, УРА та інших, які розпалюють міжнаціональну і міжгрупову суспільну ненависть, що веде до дестабілізації ситуації в державі.

Наприкінці, ощасливлений підтримкою Ареопагу, гетьман зачитав указ, яким нагороджував М.Басманова, Р.Фрідмана та І.Крейду орденами Богдана Хмельницького з золотою булавою, а В.Клинкевичу та І.Гайдуку присвоїв чергові воїнські звання — генерал-полковника — Клинкевичу і генерал-поручника — Гайдуку.

І хоч це неочікуване підвищення мало б потішити самолюбство Гайдука, він похмуро вислухав поздоровлення гетьмана, розуміючи, що це — плата за мовчання, за те, що погодився забрати назад свого листа гетьману з наївно-ідіотськими пропозиціями змінити усталений лад у цій безнадійно прогнилій державі, застарілій, як танк Другої світової війни. Ця держава цілком влаштовує більшість людей, що зібралися в цьому залі, і ніяких змін вони не допустять.

Гетьман запросив усіх на вечерю до