/ Language: Українська / Genre:Science Fiction

По той бік Всесвіту

Євген Кухар

Звідки взявся наш всесвіт? Що з ним відбувається? Куди діваються світи, що його населяють? А може всесвітів багато? Відповіді на ці та інші питання знають двоє друзів, які випадково потрапили в інший, більш старий, більш розвинений всесвіт, і які пережили безліч небезпечних пригод. Звичайно, якби це був хтось інший, він би загинув. Але наші хлопці з Землі. Вони вижили, врятували світ, стали героями.

Євген Кухар

По той бік Всесвіту

Розділ 1

Ксайд Селбіт працював програмістом і багатогодинне просиджування біля монітора та малорухливий спосіб життя не сприяли хорошому фізичному стану організму. Тому, коли він відчував потребу фізичних навантажень, Сел (так його скорочено називали друзі) дзвонив своєму старому другові Поттеру Хабу, який був військовим, і вони організовували відпочинок на природі з ночівлею. Поттер, чи просто Пот, любив природу. Він був один з небагатьох людей, який розумів її, хоча вона ніколи не винагороджувала його за це. Цього разу друзі домовилися зустрітись вже в горах.

Ксайд залишив машину в знайомого фермера. Машини Поттера ще не було і можна було його почекати. Але Сел вирішив йти бо заходило на дощ, і він надіявся встигнути дійти до місця їх зустрічі, яке виднілося вдалині між горами у вигляді великого каменю, що вертикально бовванів на горизонті. Це приблизно дві години ходьби від стоянки автомобіля. Тому, вдихаючи чисте повітря на повні груди, Ксайд весело крокував ледве помітною стежкою заглиблюючись в гори.

До місця дислокації залишалося не багато як небо затягли хмари, змовкли голоси птахів і все віщувало швидку, літню грозу. Тому, повагавшись, Сел все ж таки звернув зі стежки в гори, щоб знайти де перечекати дощ, тому що зробити курінь він вже не встигне. Він піднімався все вище і вище, але нічого такого, де можна сховатися, не було. Нарешті йому трапився величезний виступ скелі під яким можна було перечекати. З першими краплями дощу, виснажений швидким підйомом, наш герой скинув рюкзак та притулився до каменю. І якраз вчасно, бо небеса розверзилися страшною зливою. Ксайду довелося відступити на край провалля, куди виходив виступ, щоб вберегтися від дощу який лив суцільною стіною. За десять хвилин все навколо було залите водою. Зі скелі падав водоспад, а в низу сухий каньйон перетворився на вируючу річку, вода в якій все прибувала.

Раптом почувся глухий гул і відчувалося тремтіння скелі. Майже інстинктивно він присів притулившись до скелі, бо з гори посипалося каміння. Спершу дрібне, потім велике, а далі розпочався каменепад. Каміння в перемішку з водою пролітали на відстані метра від Ксайда зі страшним гулом. Деякі валуни були величезною з мікроавтобус. І хоча каменепад тривав кілька секунд, жах і заціпеніння довго не покидали нашого героя.

Нарешті, коли він відновив можливість, ні не рухатися, дихати, Ксайд відчув, що його серце вискакує з грудей, а ноги стали ватними. Адже зачепи якийсь із цих "мікроавтобусів" за його, Селбіта, вступ і летів би він, Селбіт, слідом за цим каменепадом. Першою думкою було по швидше втекти. Він вже хотів піднятися на ноги, як зрозумів, що йти нікуди. В низу вирував потік, з верху лилася вода та каміння, а дощ був такий щільний, що ним можна захлинутися. Найбезпечнішим місцем був саме цей виступ, що нависав над головою.

Повторився гул і тремтіння. Знову посипалося каміння. Ксайду здалося, що земля захиталася. І в цей момент пролунав страшний гуркіт. Глянувши що коїться поряд, Селбіта скував жах повторно. Його тіло охопило тремтіння, а все стало ніби уві сні. Він побачив як скеля розкололася і величезний кусок почав осідати вниз, зариваючись в землю. А коли зариватися було нікуди, переломився. Нижня частина залишилася, а верхня зсунулася далі по схилу. Це супроводжувалося страшним шумом, тремтінням та іскрами. Від побаченого Ксайду не те що перехопило дихання, в нього навіть серце зупинилося. Адже шматок скелі висотою з дев'ятиповерховий будинок та довжиною в шість під'їздів обвалився за кілька метрів від нього. Так близько від смерті він не був ніколи.

Як швидко все почалося, так швидко все скінчилося. Поки Ксайд приходив до тями, дощ почав вщухати. Гуркіт грому вже чути було здалека, пориви вітру стали слабші. Сел дивився на скелю, що відвалилася, і розмірковував. Страх перейшов у відчуття якоїсь нереальності. Чому відкололася ця скала? Каменепад зрозуміло, за такої зливи може статися обвал. Але що б розколоти гору, дощу мало. Напевно був землетрус. Але що землетрус для такого моноліту? А якщо це був не моноліт? Одні питання… проте час вибиратися. Поттер, мабуть, вже на місці. Треба буде привести його сюди, бо він не повірить.

Дощ закінчився. Ксайд обережно пішов до місця обвалу. Страху вже не було. Ну може легка слабкість в ногах, але то таке. Підійшовши він зрозумів як важко буде пробратися крізь цей завал. Але добре те, що все обійшлося, бо могло бути й гірше. Проте, якщо забратися на шматок що відвалився, який височів метра три вгору, то, можливо, завал можна буде минути, пройшовши по ньому і злізти в його кінці.

Хвилин десять важкої роботи з перетягування каміння, з яких Сел зробив подобу схилу, і він заліз на скелю. Шматок був справді величезний. На ньому могло б розміститися футбольне поле. Та частина, на якій знаходився Сел, була цілою, а яка відламалася при падінні, розкололася ще на кілька величезних частини що лежали схилом нижче. Ксайд оглянув стіну розлому - скеля справді не була монолітною. Площина була вся в слідах від осаду. Виходить що багаторічна, а більш імовірно багатовікова робота води, плюс невеликий землетрус змусили добряче похвилюватися Ксайда Селбіта і зробили початок його відпочинку видовищним та хвилюючим.

Оглядаючи скалу Ксайд звернув увагу на одну цікаву деталь, а саме на круглий отвір. І не просто круглий, а ідеально круглий, якого в природі просто не зустрінеш. Теоретично це могла бути гра тіней, хоча вкраплення якогось чорного матеріалу виглядав вірогідніше. Селбіт пофантазував, що може це кам'яне вугілля чи навіть невідомий мінерал і він буде першовідкривачем родовища яке назвуть його ім'ям… Але це тривало в нього не довго і він повернувся в реальність. В принципі, частина плями має бути внизу. Але пляма якщо і була, то на якомусь з уламків, що лежали нижче, а туди піднятися було неможливо бо вони були величезні і неприступні.

Ставало спекотно. Сел глянув в бік місця зустрічі і побачив дим від багаття - Поттер Хаб вже на місці. Настав час йти і розповісти про те, що трапилося. Ну а потім разом обстежити цю дивну пляму якщо захотять.

Як виявилося, з каменю не можливо було злізти і найнижчим місцем було те, в якому він забрався на нього. Тому побродивши, Сел зліз там де виліз і почав пробиратися крізь завал. Раптом він побачив місце, де можна залізти на карниз, і далі по виступах можна спробувати дістатися до загадкової плями. Повагавшись Ксайд вирішив ризикнути подивитися, тому що вибравшись з завалу, він навряд чи захоче повернутися сюди знову.

І от Ксайд Селбіт обережно просувається карнизом назустріч з невідомим. Це виявилося досить важко і Сел відзначив про себе, що завтра його м'язам буде дуже боляче. Але ж він за цим і приїхав, тож звинувачувати нема кого. Свій рюкзак залишив внизу, але прив'язав до нього шнурок, який був довгим і тонким та не заважав руху. Нарешті він дістався того місця, з якого можна було чітко побачити, що пляма в скелі є не чим іншим як круглим отвором близько метра в діаметрі. На дотик стіни в середині були рівними, але щось розгледіти не було можливості. Сел втягнув рюкзак, дістав ліхтар і почав досліджувати печеру.

Печера була незвичайна. Незвичайна тим, що мала правильну прямокутну форму з рівними стінами, стелею та підлогою і являла собою величезний зал. Дві торцевих стіни мали вигляд частини сфери великого діаметру. Тому діра, що утворилася, і була ідеально круглою, так як розлом пройшовся в центральній точці півкулі. Ближче до торцевих стін стояли дві колони приблизно метрової товщини. Нижній кінець колон виходив з сильно сплюснутих еліпсоїдів. Самі еліпсоїди мали в діаметрі метрів п'ять і заввишки були метри зо два. Від кожного з них відходило по два циліндри в протилежні сторони півметрової товщини, які закінчувалися теж еліпсоїдами що формою нагадували м'яч для гри в регбі, приблизно метри два в довжину і метр завширшки. Довжина циліндрів до яких вони кріпилися, була теж приблизно п'ять метрів, і еліпсоїди обох колон сходилися в центрі зали. Цікаво було те, що якщо промінь ліхтаря потрапляв на колону або еліпсоїд, то в печері ставало світліше, хоча матеріал був абсолютно чорний.

Це те що побачив Ксайд. Першою думкою було що це військовий об'єкт. Але Сел ніколи не бачив тут військових, та й свої об'єкти вони охороняють. Значить, якщо немає охорони, то може бути щось, що автоматично нейтралізує порушників. Сел не був з боягузливих, але вважав за краще розумний ризик, а те що цей об'єкт не був цивільним він не сумнівався - хто ще крім військових захоче ховати щось в такій товщі скелі? І яка має бути таємничість, що ніхто не помітив таких грандіозних робіт? У Ксайда можуть бути великі неприємності, якщо вони дізнаються, що він знає. Тому Сел вирішив спочатку розповісти все Хабу і не забиратися всередину.

За годину Селбіт сидів біля вогнища, підкріплював свої сили і розповідав все Поттеру.

- Так, я чув що був обвал. Після того як труснуло, гуркіт обвалу було чути добре. Я ж приїхав хвилин п'ятнадцять пізніше за тебе, але пішов не стежкою, а прямо, і дощ мене захопив майже на нашому місці. Поряд є невелика печера де можна сховатися.

- А я пішов ховатися в гори. - Продовжував Ксайд. - як я злякався. Так, я там реально злякався. Бачив би ти, як в мене тряслися коліна. А руки як тремтіли?

- Знаєш, - промовив Хаб, ігноруючи зізнання Селбіта, - я жодних військових об'єктів тут не зустрічав. І навіть не чув про них.

- Може це якийсь надсекретний об'єкт?

- Та ні, я б знав.

- Ти що, всі таємні об'єкти знаєш?

- Гаразд, годі. Розмовляти будемо по дорозі. Пішли туди і глянемо. Це також відпочинок.

Вони швидко зібралися.

- І все-таки, якщо нас загребуть, - не вгавав Сел, - то при такій секретності нас живих, напевно, не випустять?

- Випустять, я ж таки військовий.

- Але я ні.

- Тебе доведеться прибрати. - серйозно сказав Пот. - Мене не чіпатимуть, в мене допуск є.

- Ні, я серйозно.

- І я серйозно.

- То, може, не йдемо? - Було не зрозуміло чи Ксайд жартує, чи дійсно злякався. - Я майже нічого не бачив.

- Сел, вистачить нити. Невже ти думаєш, що я вів би тебе на секретний об'єкт?

- Але, може, ти сам не знаєш?

- Сел, повір мені, в цьому районі немає жодного військового об'єкта від слова взагалі. Я це точно знаю.

- Добре, переконав. Слухай, а навіщо ми братимемо з собою рюкзаки, може, залишимо тут?

- Якщо є печера, там можна заночувати.

– Це не печера, це зал прямокутних розмірів. - Поправив Ксайд.

- Так вже й прямокутних?

- Так, прямокутних. Ні, ти мені не віриш? Ти думаєш, що я вигадав, так?

- Ну чому вигадав? Просто після того шоку, що ти пережив, як я зрозумів, тобі могло й здатися. Навіть прямокутні мури.

- І еліпси мені здалися так?

- А от еліпси можуть бути. Або щось дуже схоже. Природа здатна творити чудеса.

- Та кажу тобі, що це не природа зробила!

- Ну тоді Бог.

– Бог так, може бути. Ні, ти все ж таки думаєш що я брешу, адже думаєш, вірно?

Сперечаючись, вони дійшли до місця. Коли Сел показав Хабу шматки скель, що відвалилися - той не повірив. І тільки передбачливо залишена Ксайдом мотузка, яку він перекинув за виступ скелі біля отвору, дещо розвіяли його скепсис.

Поттер мав при собі гарну мотузку. Він завжди казав, що йти в гори потрібно добре екіпірованим, що і робив. Також змушував Селбіта носити з собою різні пристосування. І Сел носив. Не все, але більшу половину, те що вважав за потрібне. Або полегшений варіант як у випадку з мотузкою - в нього вона була, але тоненька, що б помістилася у рюкзаку, а не на рюкзаку. Але завдяки їй вони втягли нормальну мотузку і влізли на карниз біля отвору.

- Ну? Хіба може природа зробити такий вхід до печери?

- Всяке буває. – буркнув Пот заглядаючи в середину - Давай витягай ліхтар і показуй, що там знайшов.

- Ага, скепсису поменшало? І скеля ця, між іншим, розламалася теж в мене на очах.

- Добре, вірю.

- А тепер подивись у середину. Тадаааа….

Сел урочисто спрямував промінь ліхтаря в печеру. Те саме зробив і Хаб.

- Ну? Що скажеш? - Запитав Селбіт.

- Ти вже мені набрид своїм нуканням. Я тобі кінь, чи що? – І за хвилину додав. – Стіни справді рівні.

- Це зал прямокутних розмірів.

- Так, добе, зал прямокутних розмірів. – роздратовано буркнув товариш - Полегшало?

- Полегшало, але я ще не забув твоїх знущань.

- Сел, ми тут стоїмо на вузькому карнизі на висоті третього поверху і в низу, якщо ти ще не зауважив, купа уламків скель з гострими кутами, падіння на які гарантує перебування в лікувальному закладі з частковою або повною втратою рухомості.

- Добре. Зрозумів. Діставатиму я тебе потім.

- Показуй, що ти побачив.

- Те саме, що бачиш зараз.

- Загалом нічого і не видно. Але те, що це зробила не природа, погоджуюся.

- Я тобі говорю, це військові.

- Як на військових то дуже дивні споруди.

- Слухай, а може, це інопланетяни?

- Так, залетіли в товщу скелі прямо на своїх тарілках?

- А чому б і ні?

- А чому б тобі не замовкнути? - розлютився Хаб. - Може ми все-таки заберемося всередину?

- А якщо там пастки чи навіть автоматичний винищувач інтрусів? - Не вгавав Сел.

- Ти далі захоплюєшся фантастикою? – Пот глянув в його бік і махнув рукою. - Можеш не відповідати.

Але обережність була притаманна Поттеру. Він спочатку кинув в середину кілька камінчиків. Нічого не трапилося. Потім вони разом покидали камінці в різні боки і по стінах. Нічого не сталося. Селбіт продовжив фантазувати.

- Може цей знищувач реагує лише на живі істоти?

– Тоді ми це зараз перевіримо.

– Як?

- Кинемо тебе в середину.

- Може краще якусь тваринку?

- Ні, я таки повний ідіот. - Стукнув себе по лобі Поттер. - ну повний ідіот.

– Чому?

- Бо слухаю такого ідіота, як ти. Ще одне слово і ти полетиш в цю печеру за тим камінням. Відв'язуй рюкзак і давай сюди. Треба ж, повівся на маячню цього божевільного. Та тут вже роки нікого не було. Мовчи, а то спущу в низ. Добре мотузку в'яжи. – І вже спокійніше додав. - Ну, я лізу. Спустиш ліхтар на своїй мотузці. Тільки дивись, не розбий.

З цими словами Поттер спустився на один з «м'ячів». Ксайд опустив ліхтар, потім рюкзаки та зліз сам. Вони стояли на еліпсоїді, але нічого особливого, крім самих еліпсоїдів і колон, не було видно. Поттер зістрибнув вниз. Сел подав йому рюкзаки спершись рукою на еліпсоїд. І що ви думаєте? Ні його не вдарило струмом і він не обпікся. З ним взагалі нічого не трапилося. Просто він не відчув холоду. Було враження що він сперся на пінопласт чи пористий пластик, тобто на матеріал, який не проводить тепло. Селбіт разів поплескав долонею по поверхні.

– Слухай, це не камінь.

- Та звичайно що не камінь, - сказав Пот знімаючи рюкзаки, - з металу легше зробити таку дуру, тільки навіщо?

- Це не метал, попробуй.

Поттер торкнувся.

– Здається теплим.

- Не теплим, а поганим провідником тепла. - Поправив Сел.

- Напевно з якогось пластику? - Висловив припущення Хаб і подивився нагору. - Ти нарешті злізеш чи ні?

Друзі світили ліхтарями. Зал був великий на стільки, щоб помістилися дві еліпсоїдні конструкції, і мав довжину близько тридцяти п'яти метрів. Пот спробував зрушити один з еліпсоїдів, але нічого не вийшло. Ксайд побачив в одній зі стін вхід і покликав Поттера. Це був звичайний дверний проріз близько метра ширини і більше двох висотою. Вони обережно заглянули в середину. Там була ще одна кімната приблизно десять на десять метрів. По середині стояв круглий вівтар метрової висоти та діаметром близько двох. По периметру кімнати біля стін йшла широка кам'яна лава чи парапет близько метра заввишки і такої ж ширини. Все. Більше нічого не було, тільки це і рівні стіни, стеля та підлога. Ніякого входу ззовні не було, або він був так захований, що виявити його не вдалося.

Пот і Сел дослідили матеріал усіх споруд. Вівтар зроблений з того ж, що й еліпси, а все інше було зі звичайного каменю.

- Нічого. – підсумував Пот. – Навіть прикро якось.

- Могли б хоча напис залишити. - Погодився Сел.

– Але де вхід? Адже якось сюди все це заносили? Давай оглянемо ще раз.

За півгодини марних пошуків друзі так нічого й не знайшли. Так само марно намагалися зрушити з місця еліпсоїди – ті не ворухнулися. Вони розглядали їх у всіх доступних місцях, намагаючись знайти хоч щось, але безрезультатно. Ніяких написів, жодних кришок, кришечок, отворів чи щілин – нічого. Все монолітно, гладко та без слідів.

Перевалило за полудень. Сонце заглянуло в отвір та розсіяло темряву. Матеріал з якого були зроблені конструкції дивним чином розсіював та відбивав світло і при цьому залишався чорним. Коли сонце попало на найближчу еліпсоїдну конструкцію, світло від неї освітлило всю печеру, а сама конструкція опинилася в світловому ореолі.

- Ти колись бачив щось подібне? - спитав Поттер.

- Ні. - відповів Ксайд.

- Що ж це за пластик такий? - Поттер витяг ножа і підійшов до еліпса - спробуємо його надрізати.

Ніж ковзнув по гладкій площині і не залишив навіть подряпини. Поттер натиснув сильніше і тільки затупив кінчик ножа. І це ножа, який перерізав дріт або цвяхи як сучки на дереві. А матеріал запросто затупив його. Цей факт дуже розлютив Поттера. Він міцно вилаявся і проліз в дірку назовні. Там відколов шматок каменю значних розмірів та щосили шпурнув в низ. Камінь вдарився об поверхню і від нього відлетіло кілька дрібних уламків.

- Подивися, щось відкололося чи ні?

Сел заліз на місце удару та розчистив пилюку.

- Уламків багато, але тріщини немає.

- Як це? – не зрозумів Пот.

- Дуже просто. При ударі деформація матерії має місце у всіх випадках. Але як правило, великих руйнувань зазнає той матеріал, який має меншу міцність. В даному випадку меншою міцністю мав шматок граніту, який був кинутий тобою з такою люттю, і тому він зазнав найбільших деформацій. Щодо матеріалу з якого були зроблені ці …

- Ти що, знущаєшся? – скипів товариш - Ця дура подряпалася чи ні?

- Ні.

– Це не пластик. - Зробив висновок Хаб. – Але й не метал. Мій ніж дряпає будь-який метал. А ну ще раз вдар каменюкою.

Камінь цього разу розколовся, але подряпати матеріал так і не вдалося. Поттер заліз в середину, і вони вкотре все оглянули при майже денному світлі, але так нічого і не знайшли.

Втомлені й голодні, вони вилізли з печери. Хаб взяв рушницю і пішов щось підстрелити, а Сел пішов збирати дрова на багаття та шукати воду. Незабаром в нього весело булькав суп з концентратів засипаний макаронами і заправлений салом. На відміну від інших мисливців, а Сел ніколи себе до них не відносив, він не сподівався на удачу та щедрість природи. Тому завжди набивав свій рюкзак консервами та концентратами. Пот брав з собою випивку і висококалорійну їжу на кшталт сала і ковбаси, а також хліб.

Як Селбіт і припускав, Поттер нічого не підстрелив.

- Навіщо десь ходити, коли в тебе повний рюкзак жратви? - резюмував Хаб.

Добре поївши, взяли по банці пива і лягли відпочити. День був на заході, але до сутінків ще було далеко. Весело перекрикувались птахи, ледь чутно дзижчали комахи. Все нахабнішими ставали комарі і друзі ліниво відмахувалися.

- Що ти, як військовий, можеш про це сказати? - Запитав Ксайд.

- Що я можу сказати? – Поттер потер лоба - Та нічого не можу сказати.

- Ну, проаналізуй з воєнної сторони. - Наполягав Сел. - Наприклад, зі сторони оборони.

- Як це оборони?

-Ну не знаю. Бери та аналізуй, або фантазуй по військовому, якщо хочеш.

– Фантазувати то ти майстер. А я можу сказати, що ці споруди не мають жодного сенсу. Якщо, наприклад, це пускові установки, то який толк з них в такій товщі скелі? Яка-небудь приймально-передавальна апаратура? Можливо, але де датчики, дроти?

- Може все заховано в еліпсах та вівтарі? - Припустив Сел.

– Може, але де вихід на зовні? Як туди зайти чи вийти? І навіщо такий захист? Що це повинні бути за прилади, щоб їх так ховати? Де, нарешті, сліди перебування там когось? Чому там так сухо? Адже у будь-якій товщі скелі завжди просочується вода, а там ні? І, нарешті, що це за матеріал такий дивний, що світиться і водночас залишається чорний, який не можна навіть подряпати і ще й не проводить тепло? Слухай, а якщо його нагріти? - запитав Пот, і тут же зрозумів безглуздість запитання. – Але чим? Не тягти ж туди автоген чи зварювальний апарат? Цікаво чи він проводить електрику? Ай, одні питання без відповіді.

- Так, дивне місце. - Погодився Сел. – А якщо припустити, що це не справа рук людських?

- Ну, давай фантазуй тепер ти. – буркнув Поттер сьорбаючи пиво.

- Що тут фантазувати? В нас є факти і плюс поправка на інопланетян.

- Тоді з матеріалом зрозуміло бо вони його створили, і тому ми не знаємо про нього. – сказав Пот потягуючи пиво.

- Форма еліпсів в середині не викликає особливих питань якщо ця споруда має обертатися. - добавив Ксайд.

- Так, з цим все нормально коли припустити, що еліпси повинні обертатися. Залишається питання про місце розташування?

- Теж зрозуміло, - відповів Сел. - Що б не знайшло людство.

- А як бути із грандіозним обсягом робіт? - Запитав Пот.

- Це ж інопланетяни. - Розвів руками Ксайд. – Для них це дрібниця.

- Тоді куди поділася порода, яку вони вигребли?

Сел подивився навкруги.

- Не скажеш же ти, що вони її забрали з собою? – продовжив Пот. – Чи я не помітив кілька тисяч тон?

- Так, породи не видно. - Погодився Сел. - Тоді треба зробити поправку на час. Може цій печері тисячі років? Ось тобі відповідь – природа сама подбала про породу. Це вирішує питання чому ніхто нічого не зауважив.

- Як бути із входом?

– Його завалило за цей час.

– А де завал? В середині його немає, стіни рівні – парирував Хаб. – І як бути з тріщинами та водою?

- Так, як бути із цим? - Задумався Сел. – З тріщинами можна припустити що вони обробили камінь якоюсь хімічною сполукою. А вхід чи вихід то ми його просто не знайшли. Двері добре підігнані і відкриваються прихованим механізмом. Може відсувається вся стіна?

– Як в тебе все просто.

- Звичайно, варто лише трішки напружити уяву.

- А з реальним життям як?

- Та ось тобі реальне життя Пот, за цією діркою! - Сел показав в бік печери.

– Цією кімнатою давно не користувалися. – Поттер змінив тему

- Напевне. Ми її можемо зробити своєю резиденцією.

- А якщо раптом з'явиться справжній господар? - поцікавився Поттер.

- Може й з'явиться, але тут питання коли? Минули століття і можуть пройти ще століття. А наше життя коротке порівняно з цим часом.

– Логічно. - Поттер підвівся на ноги. – Тоді давай обживати нашу нову резиденцію?

Сонце вже було низько, коли вони знову залізли в середину. Світло ще падало на колони, і тому було досить видно. Поттер ще раз спробував відколоти шматок матеріалу, тепер уже від вівтаря, і знову зазнав фіаско. Але він вже не сердився. Він дбайливо витер сліди невдалого вандалізму, зібрав всі уламки каменю з підлоги що залишилися від першого відвідування і друзі почали подумки впорядковувати свою майбутню резиденцію. Хаб спочатку був скромним у своїх бажаннях, але за порадою Селбіта відкинув цю благочестиву цеху і їх понесло. Вони зайнялися плануванням і переплануванням. Дофантазувалися навіть до маленького Лас-Вегаса з дорогою, магазинами, ресторанами і навіть борделями. Мрії підігрівалися міцним напоєм із запасів Поттера та заїдалися солодкими запасами Селбіта. На загал, друзі не погано повеселилися і набралися. Нарешті втома і сон загнали їх у спальні мішки. Вони розташувалися на парапеті і спокійно заснули.

Розділ 2

Селбіт прокинувся від того, що його хтось тряс за плече. Він спочатку не зрозумів де він і що трапилося. Від випитого спиртного боліла голова та сушило. Ксайд подумав, що більше ніколи не буде стільки пити і насилу розплющив очі. В кімнаті було світло. Якийсь бородань тряс Поттера, а той щось бурмотів, ліниво відбивався та не хотів прокидатися. Нарешті незнайомцю вдалося його розворушити і той нарешті розплющив очі. Хміль ще не пройшов. Поттер п'яно глянув на Ксайда і спитав хто це. Ксайд подивився на незнайомця і запитав, хто він такий. Той сказав щоб вони прокидалися тому що потрібна їхня допомога, а пояснить потім. Ксайд слово в слово повторив Поттеру.

- Допоможемо, - запитав Пот п'яним голосом, - чи не допоможемо?

- Допоможемо, - п'яно відповів Сел, - а може ну його з цією допомогою?

- Я думаю, що ну його. - І Поттер завалився на парапет. Селбіт завалився слідом.

На цей раз друзі прокинулися від страшного гуркоту. Навколо було ясно, як в день. Світло виходило з вівтаря, який мав зовсім не такий вигляд як раніше. Тепер він був поділений на шість сегментів, три з них були підняті, вірніше відкинуті до середини, і світилися блідо-зеленим світлом. Але це було не те світло, що освітлювало кімнату. Те виходило з сегментів, що не були підняті, у вигляді трьох променів, і від стелі розсіювалося по кімнаті. З великої зали було чутно шиплячі звуки і пробивалися відблиски світла. В повітрі відчувався запах сірки. Друзі п’яно дивилися на відблиски - хміль їх ще не відпустив.

- Блін, ми що, в пеклі? - Здивовано запитав Сел.

- Не знаю. – здивовано відповів Пот.

- Ти бачиш те саме, що й я? – повільно запитав Ксайд.

- Напевне. А що ти бачиш? - Також повільно відповів Хаб.

- Ну… відблиски бачиш?

- Так, бачу.

- А запах сірки чуєш?

- Чую.

- Блін, ми в пеклі.

Селбіт повільно повернув голову в бік Хаба і злякано спитав:

- Слухай, ти чим мене напоїв?

- Тим що завжди. Це хороша випивка.

– На смак була непогана. – погодився Сел - Може, ми спимо?

- А ну вдар мене. - промимрив Пот.

Ксайд легенько стукнув долонею по обличчі Поттера.

- А ти сильніший можеш? – обурився той.

- Можу. – Ксайд з усієї сили дав Хабу ляпас.

– Ай! – закричав Хаб. - Ти що здурів?

- Ти ж сам хотів.

– Але не так сильно. – він потер обличчя.

- Гаразд. Що ти з'ясував? – спитав Сел.

– Що з'ясував? – не зрозумів Пот.

- Ну, коли я тебе вдарив?

- Нічого не з’ясував. Було боляче.

- Значить це не сон. - підсумував Сел.

- Не сон – погодився Пот - мабуть це пекло. В раю сіркою не пахне.

- Тоді чому тобі боляче?

- На те воно і пекло, щоб було боляче. - Філософськи підмітив Хаб.

До кімнати зайшов незнайомець. Він був закутаний в біле полотно як римлянин і мав пишну, сиву бороду.

- Дивися, янгол. - Заворожено промовив Сел.

- Тоді ми ще в чистилищі. Хоча його обличчя на ангельське не тягне.

- Але хвоста не видно. – Поттер нахилився щоб краще бачити.

- Може хвіст замотаний в… як їхній одяг називають, сутана здається? - Ксайд також нахилився подивитися.

В цей час незнайомець підвів голову і побачив що вони на ньому щось розглядають. Він глянув позаду себе.

- Там хвіст видно чи що ви хочете побачити? – здивувався той.

Ксайд різко випрямився і якимось дуже бадьорим голосом відповів:

- Ні, не видно. - І вже пошепки Хабу - Це напевно хтось з апостолів. Ти випадково не знаєш, як їх звали?

- Я знаю лише Петра – так само пошепки відповів Хаб.

– Тоді це Петро. – підсумував Сел.

Незнайомець чи апостол Петро, як назвали його друзі, знову глянув в їхній бік і хотів було щось сказати, але передумав. Махнув рукою та пішов в інший зал з якого тепер вже клубився дим.

Поттер з переляком подивився на Ксайда і спитав:

- Що він хотів сказати?

- Згубна наша справа. - похмуро відповів Ксайд. – апостол Петро не захотів з нами говорити.

- Чому згубна? - заперечив Хаб. - Навпаки, справи йдуть добре.

- Як це добре?

- А так. Адже Петро зараз куди пішов? - спитав Пот.

– Куди? - перепитав Сел.

- В пекло пішов. А нас із собою не взяв? – знову запитав Пот.

– Не взяв. - Погодився Сел.

- Значить, не такі вже й погані наші справи, хіба не так?

- Може й так. Але де гарантія, що він не повернеться?

В цей час незнайомець справді повернувся. Він підійшов до вівтаря, потицяв там рукою і попрямував до друзів. Ті, як по команді, встали на ноги і витяглися по швах. Незнайомець підійшов впритул, але тут же скривився, помахав біля обличчя рукою, і відійшов подалі, присівши на парапет.

- Ну що, прокинулися? - Запитав він.

- Так точно! - Відкарбував Хаб.

- Протверезіли?

- Ще не дуже! – знову викарбував Хаб.

- І що ви приймали? – поцікавився незнайомець.

- Не можу знати! - відповів Хаб.

- Як, невже вам байдуже, що пити? – здивувався той.

- Зовсім не байдуже!

– Тоді чому ви не знаєте?

- Знаємо. Бренді, сер!

– І скільки ви випили? – знову поцікавився незнайомець.

- Не можу сказати! - гаркнув Хаб. – було темно.

- Ну, це точно, п’єте без міри. - Погодився той. - У вас дивна манера висловлюватися. Ви тихіше можете?

- Так точно! - прокричав Поттер і незнайомець знову скривився.

- Тоді почнемо з тихіше.

- Так сер. - Вже впівголоса відповів Поттер.

- Стислість сестра таланту. – посміхнувся незнайомець. – У вас всі так розмовляють?

- Як, сер?

- Ну так, односкладово?

- Ні. В нас говорять по різному.

- А чому мовчить товариш? – він глянув на Селбіта.

- Не можу знати! – знову підвищив голос Хаб.

- Тише, тихіше. – підняв руку незнайомець. - Мене ось що цікавить. Чому ви називаєте мене "сер"?

Поттер не розуміючи дивився на незнайомця, але втрутився Сел.

- Розумієте. - Сказав він. - Таке звернення дуже зручне при полеміці двох особин, які раніше ніколи не зустрічалися. Або, якщо бути точнішими, то незнайомі один з одним. Також можливий випадок, що людина, яка підтримує бесіду, є в іншій віковій категорії. А також якщо один із співрозмовників є вище за рангом, або займає відмінний від нього чин, як це прийнято в деяких державних інститутах у сенсі організацій. Все це разом створює поняття що в нас називається…

- Досить. - Зупинив Ксайда незнайомець.

Він був явно приголомшений тирадою Селбіта і подивився на Поттера щоб той відповів.

- Це висловлює повагу, сер.

- Добре, що ваш друг мовчить. - посміхнувся незнайомець – Дивна з вас пара. Чи, може, ви всі такі? - І тут же показав на Поттера. - Я звертаюся до нього.

- Не зрозумів питання, сер. - відповів Пот.

- А ви, юначе? Тільки, по можливості, лаконічніше. – він звернувся вже до Села.

- Дозвольте запитати. Під "ви всі", ви маєте на увазі всіх людей? – уточнив Сел.

- Абсолютно вірно. - підтвердив той.

- Хіба ви не знаєте? – здивувався хлопець.

- А чому я маю знати? - здивувався незнайомець.

- А хто ж, крім вас, це повинен знати, сер? – поцікавився Сел.

Але раптом у великій залі дуже гримнуло і стало тихо. Незнайомець підскочив і помчав туди.

- Куди це він хилить? – спитав Поттер.

- Думаю намагається розібратися в людській сутності.

- Та перестань, це ж апостол Петро, він все знає. - махнув рукою Пот.

- Чому ти так думаєш?

- Тому що він працює в чистилищі. А там працює тільки той, хто обізнаний в людських душах. - відповів Поттер.

- Погоджуюся. А він ще той хитрун. - задумався Сел. - Треба бути обережними.

– Головне дати зрозуміти, що ми все знаємо.

– Чому?

- Що б він не мав можливості для маневру. – загадково відповів Пот.

– Якого маневру? - Не розумів Сел.

- Він не зможе нас дурити. – пояснив Пот. – якщо буде думати що ми знаємо.

- Може й так. - Погодився Сел не дуже розуміючи про що той говорить.

В залі відновився шум і цього разу до шипіння додавалося дзижчання. В кімнату іноді залітали цілі снопи іскор. Поттер нахилився і шепнув:

– Це він нас лякає.

Зайшов незнайомець трясучись головою та струшуючи з себе пилюку. Він знову підійшов до вівтаря та зробив кілька дотиків. На сегментах що були підняті появилося мерехтіння, але неможливо було розібрати що це таке. Ксайд хотів було підійти глянути, проте Поттер його зупинив:

- Не треба. – зашепотів він. - Залишайся байдужим. Не забувай, ми все знаємо.

- А чому ви стоїте? - Незнайомець присів на колишнє місце. – чи це теж вираз поваги?

- Так точно, сер! - гаркнув Хаб.

- Але може ви все-таки сядете? Якось дуже незручно з тою вашою повагою… чи мені встати?

- Ні, ми сядемо. - відповів Сел.

- От і добре. В мене до вас безліч запитань.

– Ми вас розуміємо. - Кивнув Сел.

- Так, сер. - добавив Пот.

– І раді з вами співпрацювати. - продовжив Сел. - Відповімо на всі питання, що вас цікавлять.

– А у вас немає запитань? – поцікавився незнайомець.

- Ні, сер! – випалив Поттер.

– Чому? – здивувався той.

- Ми все знаємо, сер. – продовжував гаркати Поттер.

- Дійсно? – посміхнувся він і кивнув головою - Навіть те, що в тому залі?

- Так, сер. – серйозно відповів Пот.

- І звідки у вас такі знання? – поцікавився незнайомець.

- З книжок, сер.

- З яких книжок? – здивувався той.

- Я би сказав з книги. - поправив Ксайд.

- Але товстої. - Додав Хаб.

- Якої товстої книги? – стривожився незнайомець. - Де вона?

- Її можна купити в книжкових магазинах. - відповів Сел. - іноді її роздають безкоштовно.

– Як безкоштовно? - Здивування незнайомця зростало. - Її що, можна просто взяти і почитати?

- Звісно. - посміхнувся Сел. - Це ж найпопулярніша книга всіх часів і народів. Немає в світі людини, яка б не чула про неї.

- Так точно, сер. Книга побила всі рекорди з перевидання. – добавив Пот.

- І що там написано? – допитувався незнайомець.

- Все написано. - спокійно вів Селбіт. - Як починалось. Хто починав, як все відбувалося. Описані всі, хто до цього мав відношення. Хто і яку, якщо так можна сказати, посаду обіймав.

- А хто написав книгу? – дивувався далі незнайомець.

- Ну, авторів в неї багато. Хоча я думаю що це, мабуть, псевдоніми. - відповів Ксайд.

- І що, там написано про мій світ?

- Дуже мало. - відповів Сел. – не зовсім зрозуміло, але так, згадки є.

- Виходить ви знаєте. – незнайомець підхопився зі свого місця. – І як давно ви про нас знаєте?

- Відколи ви все це заварили.

- Що, з самого початку? - Здавалося, незнайомець від подиву лопне.

- Ну так. - спокійно продовжував Селбіт. Чим більше хвилювався незнайомець, тим спокійнішим і впевненішим ставав Ксайд. — Хіба ви цього не знали? Тоді чим ви всі займаєтесь? Заварили кашу і навіть не поцікавилися, що відбувається? Я думав у вас більше порядку.

- Так, сер. – підтвердив Пот. - Знаєте, скільки вірить у вас людей?

- Навіщо? – далі дивувався той.

- Щоб жити з вами в спокої і бути щасливим.

- Вони що, хочуть перебратися до нас?

- Так, сер. – Пот повернувся до коротких відповідей.

- Що, всі? - Здивування незнайомця напевно досягло апогея, бо якщо очі ще трішки розширяться, то повипадають.

- Так, сер. – відчеканив Пот.

- А як вони це збираються зробити?

– Є спеціальні люди. – пояснив Хаб - Вони знають, як це робиться.

- Розумієте, в чому тут справа… - почав Сел, проте незнайомець його перервав.

- Вибачте, я розмовляю з вашим товаришем. Продовжуйте.

- Так, сер, - гаркнув Пот.

- Звідки?

- Не зрозумів.

- Звідки вони знають, як це робиться? – роздратовано повторив не-знайомець.

- З книжок, сер.

– І скільки їх?

- Не зрозумів питання, сер. – по військовому запитав Пот.

- Тих людей, що хочуть до нас. – дратувався незнайомець.

- Понад п'ять мільярдів, сер.

– Скільки, скільки? – перепитав той. - Та ви що! Та куди стільки? А ми тоді як?

Незнайомець оторопіло дивився на хлопців і раптом дуже швидко, наскільки дозволяв одяг, побіг до вівтаря. Кілька разів торкнувся панелі, поклав долоню на площину і завмер. Минуло хвилин десять поки він підійшов до друзів.

- Доведеться вам відправитися зі мною. Ви готові?

- Так, сер. – на цей раз тихо промовив Пот.

- Але назад ви не повернетеся.

- Можна спитати? – сказав Сел.

- Запитання до мене? Я думав, ви все знаєте? - З’єхидничав незнайомець.

– Чому немає шляху назад? - проігнорував сарказм Сел.

- На загал то є, але труднощі дуже великі.

- Зрозуміло, міг би й сам здогадатися. – зітхнув хлопець.

– Вам що, відомий механізм процесу? – знову здивувався незнайомець.

– Мені ні. Це практикують невеликі групи людей. - відповів Сел.

- Тоді більше жодних питань. – незнайомець рішуче піднявся на ноги. - Все обговоримо пізніше. Пішли зі мною. Я й так тут дуже довго затримався. Так, і ще одне. Може ви все і знаєте, але краще слідуйте моїм інструкціям.

Апостол підійшов до вівтаря. Друзі пішли за ним. Ксайд придивився, що там. Виявилось щось схоже на пульт. Відкидні сегменти являли собою дисплеї, а під ними була площина на кшталт клавіатури. Правда клавіш обмаль і розміщені вони були як попало. Напевно це не клавіатура, а перемикачі. З правого боку ледь світилася прямокутна площадка. Екрани рясніли різними значками у вигляді рядків і колонок. Незнайомець торкнувся кількох значків і поклав руку на площадку. Постоявши трохи, він промовив:

- Там d залі побачите два тіла. Вийміть їх та перенесіть сюди.

– А що це за тіла? - здивувався Поттер.

- Запитання потім – роздратовано промовив незнайомець - і швидше рухайтеся, я запустив відлік.

- Пішли Пот.

Ксайд смикнув його за рукав і вони зайшли до великої зали. Поттер бурчав:

- Не подобається мені все це.

- Що не подобається?

- Тіла не подобаються. Він що, їх вбив?

- Зараз будемо знати.

В залі теж було світло. Поряд дзижчала якась машина що збирала пилюку. Вона була розмірами з письмовий стіл і спереду мала щось подібне як в порохотяга. Еліпсоїди були розгорнуті і тепер розміщувалися впоперек. Дірки не було, тільки гладка стіна. Навпроти кімнати з вівтарем була ще одна кімната. Стіни, що раніше закривала її, не було і виднілися три саркофаги прямокутної форми. Один був порожній, а в двох лежали чоловіки. Один був лисий з пишною чорною бородою, інший рудий, з ріденькою борідкою такого ж кольору. Одягнені були в балахони як і незнайомець. Саркофаги розміщувалися на кам'яних парапетах, а їх скляні кришки були відкинуті. Самих парапетів було шість, з’єднаних у формі зірки.

– Не схожі на вбитих. – сказав Ксайд.

– Не схожі. – погодився Пот. – я щось не можу зрозуміти де ми знаходимося?

- В печері, яку я знайшов. – здивовано пояснив Сел.

- Отож і воно. – буркнув Пот - Тоді що це за незнайомець? Тільки не кажи, що апостол Петро.

- Ти хочеш сказати, що ми не в чистилищі? – Сел зрозумів до чого веде Поттер.

- Так. І ми не померли.

- Тоді хто він і хто вони? – тепер вже здивувався Сел.

– Це треба з'ясувати. – товариш почав гарячкувати - Слухай, як ми поводилися? А я взагалі йолоп. Та він же нас запросто міг вбити. Ще й набралися до нестями… Який же я йолоп, а ще військовий. Де моя пильність, як я міг?

- Досить себе корити - Селбіт обірвав голосіння Поттера. – Що з тілами робитимемо?

Пот подивився на саркофаги.

- Не знаю. Як на мене, то незнайомець якийсь дивний, як ти гадаєш?

- Не дивніший за нас. - буркнув Сел.

– Чому?

- Згадай що ми йому мололи і якими знаючими прикидалися.

– Але це врятувало нам життя.

- Ти так думаєш?

- Гей! Давайте рухайтеся! – незнайомець побачив що вони нічого не роблять - вам жити набридло? Відлік вже пішов?

- Ні, вбити він нас не хоче - промовив Пот і штурхнув Села. - Несемо, несемо.

- Ти що, думаєш я понесу? - обурився Сел.

- Давай неси. Вони не мертві. - Поттер стягував одного з парапету. - Бери за ноги.

- Швидше! Відлік закінчується! – волав незнайомець.

Коли друзі повернулися з кімнати то побачили що незнайомець стягнув друге тіло на підлогу.

- Забирайте його, забирайте швидше! - волав він натискаючи на панелі кнопки. – Блін, ви не тільки себе, ви й мене занапастите.

Піддавшись паніці, друзі швидко занесли друге тіло в кімнату навпроти. В ній вже було темно і вівтар мав колишній кам'яний вигляд. Машина біля нього ще прибирала. Їхніх речей вже не було.

- Швидше! – продовжував волати незнайомець, що порався біля саркофагів. – йдіть швидше сюди.

Сел і Пот кулею вискочили назад. Незнайомець сказав їм лягти в ложа.

- Коли закриється кришка торкнетеся рукою помаранчевого символу, а потім зеленої спіралі. Далі хапайтеся за кулю, що біля лівого стегна, і не відпускайте.

В цей час еліпсоїди почали рух. Вони спочатку повільно, але з наростаючим темпом почали обертатися. Коли незнайомець вкладався сам, то ті вже оберталися так швидко, що від поривів повітря зривало одяг. Нарешті він закрив свій саркофаг. Темп обертання наростав. Це відчувалося по вібрації та гудінню. Проте невдовзі гул і вібрація почали спадати, хоча обертання не припинялося. Еліпсоїди вже оберталися так швидко, що стали невидимі і піднялися над підлогою. Це тривало досить довго. Ксайда почало хилити до сну. Гудіння та вібрація припинилися, еліпсоїди висіли по середині колон і утворювали прозоре розмите коло. Стало затишно та тепло. Від кулі плили хвилі спокою. Останнє що він побачив, так це саркофаг Поттера, що повільно поплив в бік еліпсоїдів і розчинився в мареві. Далі очі заплющились і Сел провалився в небуття.

Розділ 3

Ксайд Селбіт розплющив очі і побачив що він далі саркофазі. Перше що спало на думку, це те, що нічого не вийшло. Проте оглянувшись зауважив, що місце інше. Він лежав в такому ж саркофазі і на таких же парапетах, розміщених у формі зірки, але зал був другий, значно більший. Якщо рахувати перетин парапетів однією зіркою, то він бачив таких зірок три. Вони знаходилися в одному ряду, і біля кожної з них розміщувалася споруда у вигляді півкулі величезних розмірів. Як потім дізнався Сел, то був трансмітерний зал. Гігантські півкулі являли собою закриті еліпсоїди, що оберталися у вакуумі. Тут вони оберталися постійно і були поміщені в герметичні оболонки. До трансмітерів з обох боків примикали транспортери, які мали три стрічки подачі і відповідно три приймально-передаючі кабіни. Стрічки перехрещувалися і утворювали шестикутну зірку, що могла обертатися і подавати потрібну кабіну в трансмітер. Загалом було три трансмітери та шість транспортерів. Напроти кожного транспортера знаходилося по пульту управління, які мали звичайний вигляд зі стаціонарними моніторами розміщеними в ряд.

До Ксайда підійшов моложавий незнайомець високого зросту, лисуватий і з академічною борідкою. Він посміхнувся і запитав, як той почувається. Сел відповів що добре. Навколо було досить багато людей, що здійснювали свої буденні справи. Долинали розмови незрозумілою мовою, але незнайомець з ним говорив його рідною. Він попросив слідувати за ним. Сел встав з транспортера і зауважив що одягнений в інший одяг. На вигляд здалося ніби він погладшав. На ньому був м'який комбінезон металевого кольору який щільно облягав тіло і тому дуже добре проглядався невеликий живіт, якого в нього ніколи не було. Сел поплескав себе по животу і з жахом зауважив, що в нього потовстіли і руки – замість тонких пальців піаніста були товсті і волохаті пальці. Розглядаючи свої зміни, він разом із професором, як про себе назвав його Сел, увійшли в одні з дверей. За дверима був коридор ще з більшою кількістю дверей. Нарешті вони зайшли мабуть, в лабораторію, бо приміщення було заставлене шафами та приладами. Посередині стояла кушетка, на яку професор попросив його лягти. Підійшло кілька людей, і начепили на Ксайда купу датчиків. Професор попросив його лежати спокійно і розслаблено. І тут Сел зауважив одну дивність - професор розмовляв з ним не розкриваючи рота.

Селбіт лежав на кушетці, обліплений проводами, і міркував про його теперішнє буття. Куди він потрапив, що це за лабораторія, що це за люди, чому він так змінився фізично і взагалі, наскільки це все загрожує його життю? Підійшов професор і Сел спитав:

- Що трапилося з моїм товаришем?

- Вибачте, ви щось сказали? – професор глянув в його бік.

– Я на рахунок мого друга.

- А, цього другого? З ним все гаразд. А ось наш співробітник не встиг відключитися до трансмісії і тепер доводиться відновлювати його пам'ять. Але з вами та вашим другом все добре.

- А де він?

– В сусідній лабораторії. Його перевіряють як і вас.

- Ви якось дивно розмовляєте. Що це, черевомовлення?

- Ні. – посміхнувся той - просто я свої думки посилаю вам прямо в мозок.

- Навіщо? - Здивувався Сел.

- Тому що не володію вашою мовою. А так зчитую ваші візуальні образи і зіставляю зі своїми. До речі, вам щоб спілкуватися зі мною не потрібно говорити, достатньо подумати.

- А з вашим співробітником… з ним буде все гаразд?

Сел інтуїтивно зрозумів, що через них постраждав незнайомець з печери.

- Звичайно. В нас схожі випадки бувають, і лікування в більшості проходить успішно.

- А якщо не буде успішне?

- Тоді шановний професор Боррет передчасно закінчить свою опальну кар'єру. Але не будемо про сумне. З ним буде все гаразд. Запевняю. З вами теж все гаразд. Піднімайтеся, нам треба багато про що поговорити, а часу мало.

Ксайду чомусь не сподобалося зауваження про обмаль часу. Цей професор, з його задоволеним виглядом та легкою зверхністю якось відштовхував, хоча було враження що він це робив навмисне. Вони вийшли і попрямували по коридору. Спереду і позаду них йшли великі типи в сірих костюмах та сторонили всіх, хто проходив повз. Сел запитав що це за хлопці і професор відповів, що вони з товаришем є дуже важливими гостями, а це охорона. Але як зауважив Ксайд, охоронці дивилася більше за ним, ніж по сторонах. Це теж не сподобалося Селбіту. Він запитав про зустріч із Поттером. Професор запевнив, що вона відбудеться згодом. Вони опустилися на ліфті вниз і пройшли в кімнату в якій за столом сиділо п'ять чоловік плюс два в сірому стояли біля дверей. Його залишили стояти неподалік столу. Тут Сел зрозумів, що він не важлива персона, а в’язень і вони від нього щось хочуть дізнатися. Якщо отримають, то його доля може бути плачевною. Що ж йому робити і що їм казати? Тут потрібний Поттер. Він в цих справах більш компетентний. І взагалі, потрібно взнати де він і що з ним. Сел вирішив нічого не говорити, а наполягати на зустрічі з Поттером.

Поки Ксайд гарячково думав як йому поступити, ті що зібралися в кімнаті щось пошепки перемовлялися. Нарешті професор підійшов до Селбіта.

- Нам хотілося б знати все, що ви знаєте про наш світ.

"Про який світ він говорить?" - подумав Сел.

- Я питаю про наш світ, в який ви збираєтеся переселятися. – подумав професор у відповідь.

Сел здивовано подивився на незнайомця і згадав, що той може читати думки.

- Я не буду відповідати. – подумки промовив Сел.

І уявив велику дулю. Професор здивовано дивився на Селбіта. Видно в його мозку знайшлася потрібна асоціація, тому що він здивовано подивився на Ксайда. Той сумлінно вимальовував вибраний ним образ в тривимірному зображенні. Професор мовчки відійшов до групи присутніх. Ксайд вирішив нічого не думати і діяти за обставинами. Знову підійшов професор і промовив:

- Нас дуже дивує ваше небажання співпрацювати з нами. Ми тільки просимо розповісти вас те, що ми, напевно, вже знаємо.

- Тоді навіщо мені розповідати?

- Щоб дізнатися, що ви знаєте.

- А я не хочу, щоб ви це знали. - І Сел знову зобразив дулю.

Це знову не сподобалося професору. Він скривився і відійшов до групи. Група цього разу розхвилювалася, почулася суперечка, крики, які дуже скоро вщухли. Хтось вибіг з кімнати. Через пару хвилин повернувся з якоюсь інформацією. Після цього професор підійшов до Селбіта.

- Нам щойно повідомили, що ваш колега, а наш шановний гість, люб'язно погодився співпрацювати і в даний момент відповідає на питання, що нас цікавлять. Так як ви теж наш шановний гість, то ми були б дуже раді, якби ви також почали співпрацю з нами.

- Ого як ти ввічливо заговорив. - подумав Сел. - А ось цього тобі не хочеться?

І знову уявив дулю. Професор скривився, але не відійшов. Він спитав:

- Послухайте, я зараз говорю неофіційно, що трапилося? Чому така зміна? Адже ніхто нічого поганого вам не вчинив.

– Все ще попереду.

- З чого ви це взяли?

- Чому мене взяли під варту та влаштували допит? – прямо запитав Ксайд.

- Це не так. Ви неправильно зрозуміли. - промовив незнайомець. – Це хибна думка.

- Хибна? - розсердився Сел. – А чотири бугаї за дверима мені примарилися? Подивіться на натовп народу навпроти, що зло дивиться на мене? Це так у вас розмовляють з почесним гостем, який стоїть посередині кімнати і якому не запропонували навіть стілець? Я вже не кажу, щоб хтось з вас назвався. Навіть ви не сказали свого імені.

Професор, здавалося, був стурбований. Він кілька секунд переварював промову Селбіта.

- Ви абсолютно праві. Дозвольте представитися – Рут Фосорк. Старший науковий співробітник лабораторії трансмітерних досліджень. А це мої колеги з наукових та державних інститутів. Я зараз розпоряджуся на рахунок стільця. І звичайно, прошу вибачення.

Він відійшов до столу. Почулися обурення і крики, але знову не довго. Фосорк їх швидко заспокоїв і довго з ними говорив. Знову почулися вигуки і якийсь чоловік покинув кімнату. Ксайд зрозумів, що Фосорк просив про надання належної поваги, і не всі згоджувалися. А це означає, що загроза, що нависла над ним, більш реальна, ніж він собі уявляв. Проте два стільці таки принесли. Він запропонував один Ксайду, а на інший сів сам. Після цього професор представив всіх присутніх і назвав посади. Він ще раз вибачився за незручності та просив про це забути. Сел зрозумів що той бреше, але вирішив підіграти. Він з задоволенням відкинувся на спинку стільця і сказав, що якщо це справді була безглузда помилка, то він вибачає. Також він сказав, що відповість на всі питання, що панів цікавлять. Фосорк все переповів решті, а Сел ствердно помахав головою, ніби розумів їхню мову. Ті, що сиділи навпроти, косилися на Ксайда, задаючись питанням розуміє він чи ні, але нічого не казали. Сел продовжив:

- Так, я ще раз підтверджую, що готовий з вами співпрацювати. Але зараз хотів би відпочити. – І додав. - Особливо сходити в туалет.

Рут переповів. За столом пошепталися і відповіли, що можна зробити перерву.

- Я також хотів би попити води і, якщо це не буде сильно нахабно, трохи перекусити.

Сел зауважив на деяких обличчях тінь невдоволення, але вони погодилися. Ксайд виразив задоволення і, прикинувшись дурником, промовив.

- Тепер я абсолютно впевнений, що у вас до мене щирі та дружні наміри. Такі самі наміри і в мене до вас. Тому завтра я готовий розповісти вам все, що ви хочете знати. Я думаю шановний професор Фосорк не відмовиться мене супроводжувати?

Коли Фосорк переповів сказане, то в деяких обличчя стали кам'яні. Помітивши це Сел ще раз, не чекаючи відповіді, висловив готовність співробітництва і почав дякувати їм за те, що вони погодилися з його проханнями. При цьому він зображав на обличчі якомога більше радості і навіть щастя. Це, напевно, переконало присутніх. Вже наприкінці їхньої розмови Сел сказав:

- І ще, якщо можна, я не хотів би цього ескорту для почесних гостей. Я розумію, що у вас так заведено, але в мене з цим виникають дуже погані асоціації. Наперед вам вдячний.

Зробивши легкий уклін головою, Ксайд піднявся і неквапом попрямував до дверей. Пройшовши кілька кроків, він повернувся до Фосорка:

- Професор, я на вас чекаю.

Той вів жваву розмову. Напевне він переконував всіх в тому, що буде краще, якщо вони погодяться. Ксайд терпляче чекав. Нарешті Фосорк підійшов, і вони попрямували до виходу. Дорогою ніякі хлопці їх не супроводжували, але були присутні на всіх перехрестях. Ксайд подумки розмовляв з Фосорком.

– Скажіть професор, чому я погладшав? В мене таке відчуття, що це не я.

- Я поясню, але давайте спочатку познайомимося, бо в цій метушні ви так і не сказали ім'я.

Вони підійшли до ліфта. Фосорк приклав долоню до чорного прямокутника. Як зауважив Сел, тут не було кнопок, а лише невеликі прямокутники різних, більше темних кольорів. Всі клали на них руки. Сел підійшов ближче і торкнувся панелі. Нічого особливого, простий прямокутник з пластику.

- То як вас звати? – нагадав професор.

- Ой, вибачте, тут все так незвично. Моє ім'я Ксайд, прізвище Селбіт - Ксайд Селбіт. Друзі звуть скорочено Сел. Оскільки ми теж тепер друзі, то можете звати мене Сел. - Ксайд продовжував грати дурня.

- Добре, Сел. - Якось з натиском вимовив це слово професор. - Зараз ми піднімемося до мене де ви відпочините.

- Може, спочатку зайдемо до мого друга?

- Наразі ми домовилися лише про відпочинок.

- А хіба я не можу відпочити з другом? – Сел грав святу наївнісь.

- Ні не можете. – відрубав той.

- Добре. - швидко погодився Сел. - Тоді через годинку. Так чому я погладшав?

Під'їхав ліфт. Вони зайшли в середину.

- Справа в тому, що з вашим складом розуму буде важко зрозуміти всю суть справи. – промовив той.

- Нічого, ви пояснюйте. Якщо не зрозумію, це моя проблема. А вам стане легше від того, що мені пояснили. Тільки простими словами, якщо можна.

Сел зрозумів що Рут купився на його гру в повного дурня

- Добре. – погодився той - якщо простіше, то це не ваше тіло.

– Як не моє? - вже щиро здивувався Ксайд.

- А так, не ваше.

– А де моє?

- Залишилось у вашому світі.

- В моєму? Тобто я зі свого світу пішов? Я що, мертвий?

- Ні.

– Тоді чому тіло не моє?

- Бо тіло перенести не можна. – пояснив Рут і добавив - Це не зовсім вірно, але не будемо вдаватися в деталі

– Перенести не можна? - Сел нічого не міг зрозуміти. - Куди не можна?

- Сюди, в цей світ. – роздратувався Рут.

- Вибачте професор, я розумію ваше роздратування, але не всі такі розумні, як ви, тому давайте все по порядку.

Ліфт зупинився і вони вийшли. Сел навіть не зауважив на якому поверсі. Двоє в сірому швидко сховалися за поворотом. Рут промовив:

- Пройдемо до мене, тут вже недалеко.

Він швидкими кроками пішов вперед. Сел за ним. Зі всього сказаного вище наш герой зрозумів, що знаходиться на якійсь планеті і чомусь займає інше тіло. Але хіба таке можливо? Проте думати про таке не можна. Якщо це розіграш, це вписується в роль дурника, яку він грав. Вони підійшли до дверей. Рут приклав руку до панелі на стіні і вони зайшли. Це була кімната у вигляді овалу, як яйце розрізане навпіл, ну може більш загострене вгорі. Зроблена з матеріалу схожого на білий мармур і виглядала ніби витесаною в цілісному шматку та до блиску відполірована. Вони пройшли в інші двері і опинилися в дуже великій залі кулястої форми. Це купол, верхня частина якого була прозора. Край де мармур переходив у скло був прикрашений золотою окантовкою з барельєфами людей, звірів і сценами з життя. Прозора частина купола також виглядала цілісним кусом без швів і стиків. Зал був зі смаком обставлений. Меблі зручні. Всюди золоті і срібні речі. Ксайд не міг зрозуміти чи це підробки чи справжній дорогоцінний метал. Коротше кажучи, це була оселя багатої людини. Сел сів в м'яке крісло і роздивлявся. В такому палаці йому бувати не доводилося. Поки Фосорка не було, Сел міг вільно думати. Невже справді він на іншій планеті чи в іншому світі, як говорив професор Фосорк? Ця незрозуміла мова, спілкування за допомогою думок, ліфти без кнопок, трансмітери, його тіло. До речі, про тіло - потрібно знайти дзеркало і глянути що він собою являє. Повернувся Фосорк та запропонував пройти до ванної кімнати. Це була досить велика, але порівняно з вітальнею крихітна, кімната. В ній помістилися ванна, унітаз, два умивальники і ще залишалося багато місця. На велику радість Селбіта всі речі мали звичний вигляд, хоча кранів для запуску води не було. А ще в кімнаті не було дзеркала.

- Професоре, навчіть, як цим користуватися.

- Ах, вибачте, будь ласка. Я забув, що ви з іншого світу. Все дуже просто. Кладете долоню на цю панель і подумки замовляєте, що потрібно. Наприклад, можете замовити теплу воду у ванну. Замовлення потрібно робити якомога інформативніше, тому що якщо ви замовите просто воду, то потече холодна вода в умивальнику. Якщо теплу, то вона потече теж у умивальнику, але відповідно тепла. Якщо ви при цьому замовите ще й температуру, вона буде відповідної температури, а так температура буде відповідати тілу. Якщо хочете набрати ванну то так і замовляйте. Все просто бо всім управляє електроніка. У вас теж є схожі машини, але вони ще не досконалі бо зроблені на металевій основі. У нас вже давно використовується біологічна основа. А це дуже великі можливості для використання. Ще більші можливості дає психічна основа. Та гаразд про це. Приймайте ванну. І не соромтеся в бажаннях. У нас все можливо. Про всяк випадок залишу двері прочиненими. Я буду на кухні. До речі не має значення, біля якої панелі робити замовлення.

Рут вийшов. Сел поклав руку на панель і подумав про чисту, теплу воду у ванні. І диво - ванна почала наповняться. Вода набиралася з отворів на днищі ванни. Сел підійшов до умивальника та засунув руку під кран. Потекла вода. Сел забрав руку, вода перестала текти. Він приклав долоню до панелі і подумав про дзеркало. Частина стіни навпроти нього зроблена, як думав Сел, з темно-зеленого граніту, перетворилася на дзеркало. Це було дивовижно. З дзеркала дивився чоловік років десять старший за нього, дещо лисуватий та з легкою над вагою. Був вище середнього зросту, досить кремезної статури і мав одяг, як у Селбіта. Вони здивовано дивилися один на одного. Сел подумав що неправильно зробив запит і йому замість дзеркала видали чиєсь зображення. Він знову поклав руку на панель і зауважив, що те саме зробив чоловік. Сел опустив руку. Той теж. Сел відступив на крок і чоловік теж відступив. Нарешті Ксайд зрозумів що це таки його зображення. Боже мій, думав Сел, що вони з ним зробили? Адже в нього було молоде, підтягнуте, м'язисте тіло з гарним, пропорційним обличчям і густим волоссям. Зараз він товстий здоровань з грубими рисами обличчя. Це дуже розлютило Селбіта. Він вискочив з ванни і закричав:

- Фосорк! Фосорк! Де ж ти, чорт тебе забери? – він побачив як з кімнати виглянув професор і поспішив до нього. - Ти що зробив зі мною? Де моє тіло? Що мовчиш як осел? Відповідай бо я зараз за себе не ручаюся!

Фосорк злякано дивився на Ксайда і не міг зрозуміти в чому річ. Той перед ним тряс кулаками і на всю горлянку крив його лайкою. Видно що зорові образи професора не знаходили відповідного еквівалента тому, що видавав в даний момент Сел, і він здивовано мовчав. Нарешті Сел видихся та замовчав

- Я нічого не зміг зрозуміти з вашого монологу, - дещо ошелешено промовив він - але зрозумів, що ви чимось засмучені. Це правда?

- Засмучений? - Сел знову обурився - Та я розлючений до мозку кісток свого поганого тіла. Ви що на мене начепили? Що це таке?

І він почав щипати себе за щоки, за руки, за живіт, демонструючи всім своїм виглядом крайнє невдоволення. Наче він прийшов до кравця і лає його за погане пошиття одягу. Фосорк зрозумів в чім справа.

- То це ви на рахунок свого теперішнього тіла? – він глянув з докором - Дорогий мій. Добре що ви його маєте, а то могли б вас помістити в біоконтейнер і провели б ви там багато років. Але скоріш за все вас би стерли.

- Як стерли?– здивувався Сел. - Вбили?

- Цей стан відповідає вашому визначенню, тільки сам процес проходить гуманно.

– Який процес?

- Стирання звичайно. Повністю безболісний процес.

- Професоре, я багато чого не розумію. Давайте поговоримо і з'ясуємо деякі питання. І зробимо це вже.

– А ванна?

- До біса ванна.

- Добре. Йдемо до вогнища, поговоримо і заодно приготуємо їсти.

Він торкнувся панелі і частина стіни повернулася навколо осі. Там виявилося відкрите вогнище зроблене з грубого каменю – справжня частина кам’яної печери. Правда там теж були м'які крісла та сучасний стіл, але то таке. Рут приніс великий шматок м'яса і, насадивши на рожен, поставив смажитися. Вони посідали в крісла.

- Так про що говоритимемо? - Запитав Фосорк.

- Про все це. - розвів руками Сел. - Де я знаходжусь?

- Хіба ви не знаєте де? – здивувався той – ви ж збиралися прямувати до нас великим натовпом?

- А ви завжди знаєте куди прямуєте? – в свою чергу запитав Селбіт.

- Ви маєте рацію. – професор задумався. - Ми інколи теж не знаємо куди прямуємо. І це дуже дорого нам обходитися. Але про що ми? А, згадав. Ви хотіли знати де ви знаходитеся. Ну що ж, скажу. Ви на планеті Хелл.

- А де вона знаходиться, біля якої зірки?

- Наша зоря називається Астр.

- Як далеко вона від нашого Сонця?

- Поняття «далеко» тут недоречне, тому що в нашому світі вашої зірки немає, як і у вашому нашої. Справа в тому, що ви перебуваєте в іншому всесвіті. І нічого спільного між нашими світами нема. Є тільки деякі точки дотику. Це схоже на мильні бульбашки, і якщо ви знаходитесь в одній, то ми в іншій. При тім одна може бути в іншій та займати один і той самий простір, але простір одної не доступний для простору іншої. Єдине що доступне для виміру це гравітація. Вона додається і є спільною масою для двох всесвітів. Цивілізація може народитися, довго існувати, загинути, але так і не дізнатися про іншу бульбашку світу що існує поряд.

- Але ж ви дізналися, і навіть знайшли спосіб побувати там.

-Так, змогли. Але це справа випадку. І нам, можна сказати, дуже пощастило, що ми про це дізналися.

- І що це був за випадок?

- Народження вашого всесвіту.

– Як народження? – здивувався Сел - Адже це дуже тривалий час. У вас що, час іде не так?

- Ні, так само. Час існує всюди, його тільки вимірюють різними проміжками. Але він відносний. Ми багато знаємо про час, навіть можемо його обдурити. Правда не можемо повернути назад. Ми давня цивілізація. Дуже давня. На той час, коли відбулося народження вашого всесвіту, ми були вже розвиненими і знали способи пересування на будь-які відстані. Ми підкорили простір.

- Як ви зауважили народження всесвіту?

- Досить легко. Взагалі його важко було не зауважити.

- Що, було видно візуально? - Усміхнувся Сел.

- Не у візуальному сенсі. Просто змінилася константа простору, яка використовується для розрахунку руху. І змінилася в меншу сторону.

- Ви, мабуть, тоді втратили зв'язок з деякими світами?

– Ой – підскочив професор. - м'ясо підгорає. Допоможіть мені.

Він схопив Ксайда за руку і потяг у глибину печери. Там подумки сказав лиш одну фразу "задавайте тільки дурні питання", та виштовхнув його назад.

- Дякую, за допомогу. Ви не обпіклися? - Як ні в чому не бувало, промовив Фосорк.

- Та хіба трішки, це дрібниця - У тон йому відповів Сел, хоча до м'яса вони навіть не доторкнулися.

- Це я так недбало насадив м'ясо, але ви його врятували. То про що ми говорили?

- Про коня Санти. У нас теж є така служба, яка розвозить в день Різдва, це такі свята, подарунки. В них є свої клієнти. І коли щось ламається, всі дуже злі. Бачите в нас багато схожих проблем, лише трохи по-різному їх називаємо.

Ксайд намагався виправити становище і Фосорк був приємно вражений його винахідливістю. Він посміхнувся і легко потиснув руку Селбіта. Ця підтримка підбадьорила Ксайда. Професор продовжував тим самим тоном.

- Ось як ви це зрозуміли. Що ж, віддалена схожість звичайно, є. Ми дійсно, як і ваша фірма в якої поламався кінь, також втратили зв'язок. Але на відміну від вас, наша поломка обійшлася втратою багатьох життів, тому що ми не відразу зрозуміли, що справа в константі. Діло в тому, що сама константа залишилася колишньою, вона добре працювала і далі, обчислення проводилися правильно. Але ніяк не вдавалося налагодити зв'язок із зниклими колоніями. Якщо створювалася нова - все було добре. А в старі потрапити не вдавалося. І тільки через багато років, шляхом пошуку зниклих колоній ми знайшли одну з них. Обчислення показали, що константа для цих світів стала іншою. З цього випливало, що простір змінився, змінив свою щільність. Він став менш щільним, якщо це визначення можна застосувати. Тепер при розрахунку ми потрапляли в іншу точку, далі, ніж вона знаходилася при розрахунку до зміни. Звичайно, це було помітно лише в межах всесвіту. Для відстані в межах галактик цього не можна зауважити. Але на той час ми вже освоювали значні простори. Знадобилося кілька тисячоліть, поки ми почали розуміти суть минулих змін і багато мільйонів років поки з'явилися перші експерименти з перекидання атомів і найпростіших молекул в інші світи. За цей час народилися ще два всесвіти. Ці народження дозволили зрозуміти принципи побудови трансмітера, хоча наш всесвіт став ще, якщо можна так висловитися, рідкіший. Як бачите, наша цивілізація дуже і ще раз дуже давня. Ми навіть не пам'ятаємо, наскільки вона давня. Ми тільки знаємо напевно, що були першою розвинутою цивілізацією в нашому всесвіті.

– А що були й інші цивілізації?

- Так, були. Дуже багато. Але мало хто зміг вижити. Причини були різні, хоча переважали важкі умови виживання, коли природні катаклізми наступали раніше, ніж цивілізація могла себе від них захистити.

– А ті, хто вижив?

- Вони об'єдналися та спільно ведуть свою діяльність. Думаю їжа вже готова. Йду принесу гарнір з овочів та щось випити. Ви тим часом зніміть м'ясо і покладіть в тарілку.

Професор вийшов, а Сел поклав приготовлене м'ясо на золоту тарілку. Він подумав як дивно все виходить. Почалося з того що був злий за його теперішнє тіло, а зараз вже забув про це. Він був агресивно налаштований проти професора, а зараз мило проводить з ним час. Навіть вступив з ним в якусь, поки що не зрозумілу, змову. Як взнати чого добивається Фосорк, якщо вони не можуть спокійно про це говорити? Хоча чому не можуть - в декоративній печері біля вогнища можна, інакше професор не наважився б попереджати як Селбіту себе вести. Хоче це може бути спритна гра, яка ведеться з метою добування інформації. Тоді треба лишнє не базікати. В будь-якому випадку Сел про щось дізнається. Потрібно буде поговорити з Фосорком так що б ті, хто за ними спостерігає чи підслуховує, якщо, звичайно, хтось це робить, нічого не запідозрили. Повернувся Фосорк з підносом овочів, яких Сел ніколи не бачив.

– Як наше м'ясо?

- Мені здається, дещо сире. - Сел йому підморгнув.

- Дайте спробую. - Здавалося, він не зауважив підморгування. - Справді жорсткувате. Що пропонуєте?

- Пропоную вчинити як первісні люди. - відповів Сел. – розділити на менші куски і досмажити на шампурах. У вас є шампури?

- Не має, але можна замовити. До речі, зробіть це самі. Панель замовлень там.

Сел підійшов і уявив дві тонкі палиці півметрової довжини із загостреними кінцями з одного боку. Через кілька секунд збоку панелі загорілася лампочка і відкрився люк, а в середині дві замовлені палиці з якогось синюватого матеріалу, що дуже нагадував деревину.

- Професоре, я сподіваюся це не отруйний матеріал?

- Ну що ви, це деревина, якої повно в наших лісах. Єдине не добре це відтінок кольору. В природі ця порода дерева синього не має. Але всі решту властивостей відповідають дійсності. Давайте сміливіше, наколюйте і смажитимемо. Ви знаєте, я ще таким чином м'ясо не готував.

– Чому? У вас таке гарне вогнище.

- Тому що ніколи не спадало на думку. Є рожен, насадив шматок, увімкнув датчик контролю готовності та пішов займатися чимось іншим. Я вам чесно зізнаюся, що вперше за багато років сиджу ось так біля вогнища і розмовляю. І знаєте, це біса добре. – він щиро засмівся - бачите, я вже набрався від вас міцних виразів.

- Пішли тоді до вогню. - Сел попрямував за осередок вогнища. За ним подався і Фосорк. - До речі, про вогонь. Чому вугілля не згорає? Минуло достатньо часу, а воно все ще горить?

- Це штучне вугілля, можна сказати декоративне. Воно тримає ту температуру, яку задали. Можна задати різну інтенсивність вогню.

- Дуже зручно. - відповів Сел, і подумки спитав. - Професоре, тут можна поспілкуватися?

- Так. – відповів він. – Але пропоную іноді виходити за межі екрану.

- То про що ви хотіли поговорити?

- Вам потрібно цієї ночі втекти.

- А мій друг?

- Разом з ним. А також із професором Борретом. - Він вийшов з-за вогнища. – годі про вогонь, давайте розкажу про овочі. Я впевнений, ви такого не бачили.

Чоловіки засміялися, тому що Сел дійсно ніде не міг це бачити раніше. Фосорк взяв з підноса щось продовгуватої форми, яскравого зеленого кольору.

- Почнемо з цього овочу. Називається «столбу» і використовується для підкислювання при обсмажуванні. З нього потрібно видавити сік. Для зручності розріжте його навпіл. – далі він продовжив попередню розмову - Щоб дізнатися хто де знаходяться потрібно підійти до будь-якої панелі замовлень і запитати місце розташування професора Боррета та співробітника інституту охорони Дублота, чиє тіло займає ваш друг.

- Як виглядає Дублот?

- Моложавий атлет, високого зросту, лисий і з борідкою.

- А Боррет?

- Худорлявий, середнього віку, має густу шевелюру.

- А я чиє тіло займаю?

- Час вийти. - Він пішов до столу. - Давайте спробуємо ще один овоч, його додають для гостроти.

Фосорк взяв з підноса щось жовте, схоже на дрібну сіточку з нерівними краями що була скручена в маленький рулон.

- Називається овоч "рікс". Ним обгортають м'ясо. Чим більше шарів дасте, тим гостріше буде. Я, наприклад, можу витримати три шари, але вам би рекомендував один, тому що пече добряче.

Він приєднався до Селбіта та продовжив перервану розмову.

- Ви знаходитесь в тілі Сорка Друва. Це керівник Інституту Охорони. Дуже впливова людина. Він знаходиться зараз у вашому світі, але не на вашій планеті, а десь в іншій частині всесвіту. Його прибуття заплановано на післязавтра. Тому завтра ввечері вас з товаришем помістять в біоконтейнер навіть якщо ви нічого не розповісте. Проте до цього часу ви все розповісте і навіть не зауважите.

Фосорк знову вийшов до столу з тацею.

- Хочу запропонувати ще одну гарну приправу. І крутіть, крутіть м'ясо. Рікс має звичай стікати у вогонь, бачите капає? Дуже добре. Ви спасли становище. Так ось, на рахунок нової приправи. Це дуже норовлива приправа і являє собою пилок рослини під назвою «дзар». Це рослина з великими квітами, які продукують дуже багато пилка. Але годяться тільки ті рослин, які були спалені і відродилися – він зняв з шампурів м’ясо і наколов інше - підсмажимо ще по куску і приправимо пилком. Обіцяю, вам сподобається.

– Професоре, у вас такі знання з кулінарії. Звідки вони?

- Це моє, можна сказати, хобі. Можливо, колись я розповім про своє захоплення. Поки давайте все добре приправимо.

Вони продовжили перервану розмову.

- А як я отримаю відповідь на запит, і чому так легко можна добути у вашому світі секретну інформацію? Чи це не секрет?

- Секрет, і ще який! Але ви забули в чиєму тілі знаходитесь. Господар цього тіла має доступ до будь-якої інформації, а саме тіло має приховані можливості. Які, вам розповість професор Боррет. До речі скажете йому, що я вибачаюсь, і що я завжди був на його боці, і залишуся до кінця. Тепер до суті. Пропоную такий план. Коли підете у ванну то замовите звеселяючий газ. Він ніякої шкоди не приносить, але в мене на нього алергія і при великій концентрації я втрачаю свідомість. Не бійтеся, зі мною буде все гаразд, ну може трохи поболить голова як прийду до тями. У ванній ви повинні бути близько двадцяти хвилин. За цей час я вже точно відключуся. Годинник увімкніть за допомогою панелі. Також замовте пристойний костюм чорного кольору вільного покрою. Це одяг правдивого Друва. Про те, що він трансмітувався, знає кілька людей, тому всі будуть думати що це він. І поводьтеся більш нахабно – це його стиль. Тепер ще одне: ви розумітимете будь-кого хто буде від вас на відстані до двох метрів. Також на такій відстані розумітимуть вас. Це одна з особливостей вашого тіла.

- Тому до мене приставили охоронців щоб ті розганяли перехожих? - Запитав Сел.

- Абсолютно вірно. Але продовжимо. Коли доберетеся до Боррета, то скажіть йому щоб він з вами втікав в точку перетину простору. Він знає де це. Скажіть що там є його лабораторія, і все для того, щоб перечекати, поки вас шукатимуть. Ключовим словом для запуску системи координат є його юнацьке прізвисько, яке я йому дав на змаганнях з майндингу. Решту вам розповість Боррет.

- А чи не буде підозріло, що я, з іншого всесвіту, замовляю розважальний газ?

- Ні. Ви зробите запит про випивку і вам запропонують перелік найменувань де буде цей газ. Він в нас офіційно дозволений.

- А як я дізнаюся про перелік?

- Повідомлення з'явиться у вашій голові. І ще, коли замовите розважальний газ, то конкретизувати не потрібно. За замовчуванням він з'явиться у всьому будинку.

Вони попрямували до столу, продовжуючи розмову про приправи:

- В нас є така велика кількість прянощів, що я не знаю і малої долі найменувань, хоча свого часу серйозно займався цією темою. Дегустуємо м'ясо. Почнемо з першого шматка. До нього добре випити напівсолодкого вина. - Він налив в келих червоного вина. - Будь ласка.

Сел зробив ковток і був приємно здивований його смаком та ароматом. Попробував м'ясо. Воно було чудове, а якщо врахувати, що він неабияк зголоднів, то було божественне. І зовсім не гостре. Можна було давати три шари ріксу. Другий шматок з приправою з пилку був так само чудовий. Коли наситилися, Фосорк сказав:

- До речі сказати, що дзар це рослина, пилок якого може бути отрутою якщо на ньому побували комахи певного виду. Тому я вам і казав що годяться рослини, що тільки відродилися після вогню. Вони не приваблюють цих комах. Але якщо поруч є рослина, яка не постраждала від пожежі, то вважайте, що отруїлися на кілька днів. Але вистачить балакати, настав час відпочити. Я приготую кімнату поруч зі своєю, це двері за кріслом, а ви можете прийняти ванну. Чи вже передумали?

- Ні, не передумав. - відповів Сел. - Хоча це і не моє тіло, але потрібно утримувати його в чистоті.

- Абсолютно вірно. – погодився Фосорк. - І можу вас запевнити, що завтра надвечір ви його позбудетеся. І ніяких питань, відпочивати, адже ви завтра маєте відповісти на всі питання, що нас цікавлять.

- Добре. Може завтра буде важкий день, але я не розчарую вас і співпраця буде повною.

Ксайд попрямував у ванну кімнату, де замовив воду, миючі засоби, м'яку білизну. Також замовив костюм вільного крою, спочатку білого кольору, але швидко скасував замовлення і замовив чорний. Таку ж сорочку та взуття. Далі замовив пляшку віскі. Він його не любив, але й так в них його не було. І дійсно в нього в голові з'явилося повідомлення, що це продукт невідомий або замовлення зроблене не коректне, потрібно хоча б вказати категорію. Сел подумав про міцні напої і йому був запропонований список, з яких він вибрав відомий нам газ, додавши щоб він з'явився скрізь, крім ванної. Висвітлив навпроти себе годинник і заліз у воду.

Помився на славу, не шкодуючи мила та шампуню. Відкрив шафу замовлення і на полиці побачив все, що замовляв. Одягнувшись, Сел рівно через двадцять хвилин вийшов у хол. Настрій був чудовий, і наш герой гукнув професора. Знайшов його в кімнаті непритомним, але замість того, щоб стривожитися, дико розсміявся. Селбіта прямо прорвало. Він присів біля професора і заходився від сміху. Проте думка про небезпеку його тверезила. Сел вийшов в коридор. По дорозі бурмотів, що потрібно викликати допомогу, що щось трапилося з професором, але до кого звернутися не знає. Попробує знайти і попросити допомогу в сусідів…

Це він говорив на випадок якщо за ним стежать. Сел попрямував до ліфта, не думаючи, що його можуть схопити. В ліфті зробив замовлення щоб його відвезли на поверх де перебуває професор Боррет.

Коли Сел вийшов з ліфту, натрапив на двох в сірому. Вони здивовано витяглися по швах. Добре що розважальний газ вже відпустив і Ксайд взяв себе в руки. Він почав імпровізувати.

- Ви двоє. – звернувся він до них. – де знаходиться Боррет?

- Містер Боррет перебуває в кімнаті наприкінці коридору. – відповів один.

- А де мій охоронець? - глянув на нього Сел.

– Ваш особистий охоронець, містер Дублот, відпочиває поверхом нижче. – випалив той.

– Молодець. – похвалив його Сел, і звернувся до другого охоронця тоном, що не терпить заперечень. - Ти приведеш сюди Боррета і чекатимеш з ним біля ліфта. Якщо він не має костюма, то замов. Виконувати вже. Ти викликай ліфт. Подивимося, як мій охоронець.

Ксайд з задоволенням зауважив, що мати таку владу справа захоплююча. Йому захотілося щось наказати ще й подивитися, як це буде виконуватись, але часу було мало. Ліфт зупинився де їх зустріли ще двоє охоронців. Сел знову почав командувати:

- Я прямую до Дублота. Ти вперед і щоб нікого не було на шляху. – сказав він одному - Ти тримай ліфт до мого повернення.

Попетлявши коридорами, Сел з охоронцем зупинилися біля замкнених дверей.

- Чому закрито? - Витріщився він на охоронця, якого посилав в перед розчищати дорогу – відкривай.

- В мене немає відповідного допуску для цього – випалив той.

Сел приклав долоню до панелі і просто подумав «відкрити». Двері відчинилися. Він зайшов в середину. На ліжку сидів лисий громило з китайською борідкою. Одітий був в комбінезоні з залу пересилки.

- Приготувати одяг темного кольору для Дублота. – наказав Сел охороні – і принести сюди.

Коли охоронець зачинив двері, Сел промовив:

- Поттер, це ти?

- Ти звідки знаєш моє ім'я? - Його голос загримів як гуркіт грому.

- Тихше. - подумки промовив Сел. – мовчи і тільки слухай. Якщо виникнуть питання то задай подумки, я почую. Решту поясню потім. Перше чи ти бачив себе в дзеркалі? Похитай головою. Значить ще не бачив. Але ти знаєш що твоє тіло змінилося? Не можеш не знати. Так от, моє тіло теж змінилося. Тобто я є Сел, і так тепер виглядаю. Можеш запитати про щось, що знаємо тільки ми і я відповім, але краще повір на слово. Ми в небезпеці, а часу обмаль. Завтра нас зітруть чи знищать. Так що слухай мене і не дивуйся нічому, що б ти не побачив. В цьому світі ти мій охоронець і тому веди себе відповідно. Ми йдемо забрати Боррета. Решту потім.

Сел виглянув за двері і забрав в охоронця одяг. Поттер без слів одягнувся і вони пішли до ліфту. Разом з другими охоронцями піднялися на поверх, де знаходився Боррет. Наказавши охороні мовчати про те що він забрав Боррета та Дублота, Сел їх залишив виконувати свої обов’язки. З рештою сів в ліфт.

- Професоре, нам потрібно поговорити, але так що б ніхто не чув, вибір місця пропоную вам.

Боррет збентежено подивився на друзів і приклав руку до панелі. Так в тиші вони піднялися на верхній поверх. Він вивів їх на відкритий оглядовий майданчик будинку.

- Про що ви хочете поговорити, містере Друв?

- Нас тут не почують? - спитав Сел.

- Кому ж це знати як не вам, містер керівник Інституту Охорони. – посміхнувся Боррет.

– Я не керівник Інституту Охорони. - промовив Сел. - А той хлопець, що ви привезли. А це не мій охоронець, а інший хлопець, який був там. Я є той, який дуже багато говорив, а він той який дуже коротко.

- Навіть так? – Боррет посміхнувся - І я повинен повірити, що ви перебуваєте в тілі одного з найвпливовіших людей нашого світу? Не сподівався що ви вважаєте мене таким дурнем.

- Але це так, професоре. Над нами нависла велика небезпека, тому потрібно швидше втікати. Невже ви думаєте, що справжній Сорк Друв грав би з вами в ці жарти? Я не знаю, чим ви не догодили йому, але я знаю, що нам час змотуватися.

- Може ви і є ті хлопці з того світу, байдуже. Діло в тім, що в цьому світі немає куди тікати. Нас всюди знайдуть. – відповів Боррет.

- Є таке місце – промовив Сел - це точка перетину простору.

Боррет здивовано подивився на Селбіта.

- Це також вірна загибель. Там немає галактик на мільярди світлових років. Це ймовірне місце, де має народитися новий всесвіт. Не знаю звідки у вас ці знання, якщо ви не містер Друв, але це буде епіцентром подій. Думаю що при народженні всесвіту краще бути дуже далеко.

– Скажіть. - запитав Сел. - А коли має народитися всесвіт? З якою точністю ви це вирахували?

- В нас дуже висока точність, молодий чоловіче, якщо ви той молодий чоловік, і становить близько п’ятдесяти тисяч років.

- А наша загибель відбудеться за кілька годин, професоре. Ви відчуваєте різницю?

Боррет подумав і відповів:

- Тут ви маєте рацію. Шанс певний є. Але там порожнеча, немає навіть матерії, не те, що умов для життя. Куди відправлятися?

- Там є астероїд в якому лабораторія і всі умови для життя.

- Так? - здивовано підняв брови Боррет, - І звідки у вас така інформація? Хоча не має значення. Питання як ми туди потрапимо, ви маєте координати?

- Ні.

- То як ми запрограмуємо систему пересилки?

- Ключовим словом для запуску системи є юнацьке прізвисько, що ви отримали на змаганнях з якогось майндингу.

Боррет від подиву відкрив рота.

- Ви хочете сказати ... - почав він, але Сел перервав його.

- Так, я це й хотів сказати. Але з'ясуємо все згодом. Ведіть нас куди потрібно.

- Потрібна велика кількість енергії. Це ж не в сусідню галактику летіти. Нам дадуть дозвіл на таку операцію?

- Думаю, керівник Інституту Охорони може забезпечити дозвіл, хіба не так? - посміхнувся Селбіт.

– Тоді пішли. Часу дійсно обмаль.

Боррет рішуче попрямував до ліфта і вони спустилися в просторий зал де було безліч людей. На вулиці сіли в припаркований автомобіль без водія. Професор зробив замовлення і автомобіль рушив. Всі мовчали. Швидкість з якою вони їхали, була величезна. Поїздка була не довгою і вони попрямували в будівлю, що виблискувала склом та металом як діамант. Такої архітектури і помпезності Ксайд не бачив. В середині теж було дуже красиво та вишукано. Друзі зупинилися у великій залі і професор подумки промовив:

- Це і є зал пересилання. Бачите стіну навпроти, біля неї з'являються і зникають люди? Це підйомники які доставляють в камеру пересилання. Нам потрібно лише вказати координати або ввести словесний ключ, якщо координати було введено раніше. Після цього вмикається система пересилання, і ви у потрібному місці.

- Так просто? - Здивувався Селбіт.

- Це на вигляд так просто, а насправді якщо ви не маєте допуску до системи, то вас перекине в підвали інституту охорони. В кращому випадку туди звідки ми щойно втекли.

- А як отримати допуск?

- Он в тих великих дверях. – кивнув головою професор.

– Пішли.

- Але якщо я в списку неблагонадійних… - почав Боррет.

- Залагодити цей бік справи думаю зможу – перервав його Сел - Я хотів би дізнатися ось що, коли ми поїдемо або полетимо…

- Відбудеться пересилання. - Поправив Боррет.

- Так, після цього нас не знайдуть? Не залишаться запис чи що там, куди ми вирушили?

- Так, залишаться.

- А як зробити, щоб не залишилися?

- Ніяк. – відповів професор. – дані автоматично заносяться до архіву.

- І що, нічого не можна зробити?

- Мені не відомо про це.

- Добре. А де архів?

- Теж не знаю.

- Професоре, ви нічого не знаєте, щоб нам зараз було корисно. – буркнув Сел

- Я ніколи не думав, що потраплю в таку ситуацію, що буду втікати як злочинець. - обурився той.

— Вибачте, містер Боррет. Будемо імпровізувати. Перше допуск.

Він рішуче попрямував до кімнати допусків. Всередині за невеликим високим столиком сидів молодик на такому ж високому стільці. Він приємно посміхнувся і попросив покласти руку на стіл. Те саме зробив і він. Після чого оторопіло втупився на Селбіта.

- Я хочу оформити допуск для себе та своїх супроводжуючих. – промовив Сел.

- Звичайно, містере Друв. – розгублено промовив службовець - Але ви це можете зробити самі.

- Звісно можу, але навіщо тоді ви? – суворо подивився на нього Сел.

Службовець швидко все оформив. Боррета і Дублота він не питав нічого, лише попросив торкнутися панелі.

– Де у вас архів? – спитав Селбіт.

– Поверхом нижче.

- Поклич кого не будь, нехай супроводжує. І попередь, що я йду з перевіркою.

Хлопець поклав руку на стіл та завмер. Селбіта здивувала його поведінка, але він промовчав, відійшов на три метри і запитав професора:

- Як довго оформляється допуск?

– Він вже оформлений.

- Коли ми можемо вирушити?

– Можна йти зараз.

- Добре, але спершу в архів. Поттер, ти можеш зробити бомбу? Відповідай мовчки.

– З чого? – спитав Поттер.

- Хороше питання. Професоре, на вашій панелі замовлень можна замовити все, що завгодно?

- Так, крім зброї та вибухівки. – посміхнувся той.

- Поттер, з домашніх хімічних засобів можна щось приготувати?

- Можна. Я вмію це робити.

- Добре, кажи що потрібно, але врахуй, воно має вибухнути приблизно через хвилин двадцять.

- Немає проблем. – посміхнувся Поттер. – таку точність не гарантую, але в інтервал від 15 до 30 хвилин часу можна вкластися.

– Поттер - Ксайд пильно подивився на нього - Це не жарти, від цього залежить наше життя.

- Я не жартую. – вже без посмішки відповів Хаб. – Я справді вмію це робити, аби були потрібні складові.

В цей час прийшов низенький товстун і представився начальником зміни пункту пересилання.

– Архів готовий до інспекції.

- Добре - відповів Сел. - Але я спочатку хотів би приготуватися до пересилки. Відведіть мене де можна зробити замовлення.

– Так пане Друв. Прошу за мною.

Він відвів їх у невелику кімнату, і після того як Сел красномовно на нього подивився, вийшов, сказавши що чекає за дверима. Селбіт з допомогою Боррета почав замовляти засоби, які би мали містити потрібні Хабу компоненти. Дуже скоро кімната була завалена різноманітними хімічними засобами, більшість з яких були не потрібні або взагалі це було невідомо чим. Проте їм вдалося все ж таки зібрати потрібні складові і Поттер склав бомбу, яка виявилася відносно не великою.

- Вибуху не буде, проте пожар гарантую – підсумував Хаб.

- Нам це теж підходить. – погодився Сел.

Бомбу помістили у велику сумку, яку ніс Хаб. Туди склали і всі не потрібні засоби. За дверима чекав начальник зміни щоб відвести до архіву. Ним виявилася кімната без персоналу. Містила кілька прозорих ящиків, які більш ніж на половину були заповнені сірою масою і залиті жовтуватою рідиною. Це дуже здивувало Селбіта, оскільки він сподівався побачити величезний зал з безліччю обслуговуючого персоналу та ще більшою кількістю шаф набитих електронікою.

- Де у вас зберігаються дані реєстрації прибуття та відбуття?

- Ось тут. - начальник вказав на два ящики.

- А що тут зберігається? - запитав Сел.

- Це резервні та запасні.

- Дуже добре. У вас все в порядку — промовив Сел до начальника зміни розвертаючи його спиною до потрібних ящиків - Я збираюся в одне дуже віддалене місце, і не хотів би в разі чого, бути загубленим в просторі. Ви розумієте про що я?

Той кивнув головою, хоч по обличчі було видно, що не розуміє. В цей час Пот виклав згорток і чимось його полив. Професор Боррет осуджуючи дивився, але запитань не ставив. Ксайд взяв за лікоть свого співрозмовника і вони всі вийшли за двері. Він продовжував:

- Це дуже важлива місія, і вона має пройти успішно. Ви за це відповідаєте. І нехай до цієї кімнати ніхто навіть не підходить, доки я не повернуся. А тепер проведіть нас в зал пересилки.

Коли Сел відпустив начальника зміни, то спитав Боррета:

- Професоре, що тепер далі?

- Втікаємо звідси поки нас не арештували як терористів. – буркнув той.

- Давайте, дійте, ми ж не знаємо.

- Потрібно ввести ключове слово і зарезервувати камеру пересилання в якій ми й поїдемо невідомо куди.

- А як користуватись камерою?

- Стаєте на витяг який опустить вас в камеру. Там побачите два кола, вони будуть підсвічені. В одне встаєте ви, в інше кладете речі і одяг.

- Який одяг?

- Свій одяг. Ви маєте повністю роздягнутися. Це все.

- А як я дізнаюся, що прибув?

– Ви це відчуєте. І швидше забирайтеся з кола, коли опинитеся на місці. Дайте місце іншим.

Боррет підійшов до панелі і приклав долоню. Сел переказав Поттеру як діяти.

- Пора. Кабіна готова для трьох відправлень. – промовив Боррет - Ви перший, пане Друв.

Сел зітхнув і став на витяг. Той плавно опустився і він побачив два кола. Швидко роздягнувшись, кинув одяг в один, а сам зайшов в інший. Зі стелі заструменіло світло, незабаром воно стало щільним як завіса і раптово пропало. Світла не було якусь одну мить і появилося знову.

Розділ 4

Зі щільної завіси світло пішло на спад і вимкнулося. Сел побачив що він в іншому місці. Згадавши що казав Боррет, Селбіт швидко забрався з кабіни. Це було невелике приміщення в якому знаходилася платформа пересилання з двома колами. Ксайд закінчував одягатися, як в кабіні засвітилося. Світло вщухло і на платформі появився роздягнений Поттер. Він виявився ще тим здоровилом. Сел з захопленням дивився на гору м'язів. Лише лиса голова і гидка ріденька борідка надавали його фігурі якогось зловісного відтінку. Пот зійшов з платформи і зауважив що Сел на нього дивиться.

- Щось трапилося? – його голос гримів наче грім.

- Ні, нічого. - відповів Сел. – Ти себе бачив в дзеркалі?

- Ні, а що?

- Надто вже великим ти виглядаєш.

- На себе подивися, товстун нещасний.

- Та я в хорошому розумінні, Пот. Ти чого?

– А я в поганому. - гаркнув він і почав одягатися.

- Що, я дійсно так погано виглядаю? - поцікавився Селбіт.

- Раніше виглядав краще. – буркнув той.

- Та й ти не красень. - Образився Сел.

Засвітилося в кабіні і через кілька секунд звідти вийшов професор Боррет. Повністю одягнений він з собою мав ще їх велику сумку. Селбіт і Поттер здивовано дивилися на нього. Боррет зрозумів чого.

- Вибачте за цей невеликий тест, але я повинен був переконатися, що ви ті, за кого себе видаєте.

- Ви маєте на увазі роздягання? - Запитав Сел.

- Саме це. В нас переміщаються одягненими.

- А, дрібниці. – посміхнувся Сел - хіба справжній Друв не роздягнеться, щоб ввести вас в оману?

- Не впевнений. Людині в його становищі важко на таке зважитися – посміхнувся Боррет - особливо якщо на тебе дивиться кілька сотень людей, і, мабуть, покажуть по телебаченню.

- Як кілька сотень людей? - не зрозумів Сел. - До чого тут телебачення?

- Справа в тому, що в залі знаходяться монітори, які безпосередньо пов'язані з кабінами пересилання і які транслюють все що там відбувається.

- Навіщо?

- Що б зустрічаючі могли бачити хто прибув.

- І що, вони мене бачили голим? - здивувався Ксайд.

- Не вас, а керівника Інституту Охорони Друва, а також співробітника інституту охорони містера Дублота. – засміявся Боррет.

– Поттер - Звернувся до друга Селбіт пригадавши, що той думки не читає. - Ти коли роздягався ніде себе не шкрябав?

- А тобі навіщо? - буркнув він.

- Це дуже важлива деталь і від цього залежить твоя поведінка в найближчі кілька хвилин. - Сел старався не сміятися.

Посміхався і Боррет, бо розумів, до чого веде Селбіт. Поттер наразі був чогось злий, і ще не зрозумів, що над ним намагаються пожартувати.

- Яка поведінка? - не розумів він. – ти про що?

- Ну, як тобі пояснити. – Сел старався бути серйозним - Наприклад я перед пересилкою почухав собі ніс та попу. Тому тепер вибухну нестримним сміхом, як і шановний професор, який теж чухав собі ніс. А що чухав ти?

- Ну, потилицю і яй...

Поттер не договорив тому що Сел вибухнув сміхом і показував Боррету місце, яке чухав Хаб. Той теж зайшовся від сміху.

Поттер зрозумів, що його розіграли чи намагаються це зробити. Він схопив Ксайда за груди та підняв його над підлогою. Так утримуючи в підвішеному стані промовив:

- То яка буде моя поведінка в найближчі кілька хвилин? Давай вгадаю. Я буду злий, і, швидше за все на тебе, правда?

- Правильно - Селбіт намагався стримати сміх - Але не на мене, а на професора.

Він продовжувався заходитись сміхом навіть в підвішеному стані. Пот його відпустив. Коли Сел заспокоївся, то пояснив Поттеру причину сміху. Пот повеселішав і перепитав чи правда те, що Селбіт сказав про своє чухання? Коли той підтвердив, Поттер також засміявся. Тепер настав час дивуватися професору та Ксайду. Посміявшись Поттер пояснив.

- Справа в тому, що ти не дослухав мене, а речення була таке «потилицю і я… й не пам'ятаю що б ще щось чухав». Так що це, шановний, тебе покажуть на пів галактики де ти себе чухав.

Друзі ще посміялися і коли веселощі минули Боррет сказав:

- Ну що, дорогі мої колеги по вигнанню, час подивитися куди ми потрапили. Добре вже те, що тут є повітря та гравітація.

- А що могло б і не бути? - злякався Сел.

- Звичайно. Це ж чиста авантюра ось так кидатися невідомо куди. Лабораторія могла бути розгерметизована.

– Жах. Ви перші, пане Боррет.

Вони попрямували до єдиних дверей, що виходили в невеликий коридор, в якому знаходилося ще троє дверей. Професор зайшов в перші. Вони побачили великий зал в якому одна половина була заставлена ящиками та столами. В іншій частині знаходився трансмітер. Професор Боррет був ошелешений. Він повільно ходив між столами, торкався руками речей і, здавалося, зараз розридається. Проте стримався. Нарешті він промовив:

- Нам треба поговорити.

- Щось не так. - стривожився Сел.

– Не так. Дуже багато чого не так. Дізнайтеся що в інших приміщеннях, чи немає персоналу, а я тим часом поспілкуюся з комп'ютером. Зустрічаємось тут, в лабораторії.

- Добре, але дозвольте спитати – нам щось загрожує?

- Думаю ні. Крім нас тут, скоріш за все, немає нікого. Але будьте обережні.

Боррет попрямував в глибину лабораторії. Ксайд і Поттер пішли дивитися решту приміщень. За наступними дверями був туалет. Треті двері виходили на сходи що вели вгору. Вгорі були житлові кімнати, кухня, спортзал, медпункт, ще одне велике приміщення з ящиками, різні комори. І нікого живого. Коли все оглянули і всілися в одній з кімнат перепочити, Пот промовив:

- Чи не настав час ввести мене в курс справи? Я зовсім нічого не розумію, особливо чому я, не я, і навіщо ми втікали? Давай розказуй.

- Добре. Я не далеко від тебе втік в обізнаності стану речей. Хоча на рахунок твого, як і мого тіла, скажу. Але спочатку питання - після того як ти прокинувся в саркофазі, ти з кимось спілкувався?

- Ні. Я не знаю мови. Мене відвели в кімнату з якої ти мене і забрав.

– Зрозуміло. Тоді не думай що я божевільний, бо це не моя уява, а тільки те, що мені сказали. Так ось, перше – ми не на своїй планеті. Ми не на Марсі чи Місяці. Ми - в іншому всесвіті. Але потрапити сюди може лише наша свідомість. Без тіла.

- Ми померли? – злякався Пот.

- Ні, не померли. Просто наші тіла залишилися там, на Землі.

- Тіло завжди залишається на землі. Лише душа безсмертна.

- Що за нісенітницю ти верзеш? – обурився Сел - Ми живі. Так, про що я говорив? Бачиш, вже забув. Не збивай мене з думки, я не дуже багато знаю і ще менше розумію. А згадав. Інший всесвіт. Так от, щоб потрапити сюди тіло треба залишити. Але відповідно в цьому всесвіті теж потрібно тіло, щоб можна було жити. Тому ми в інших тілах.

- Капець як складно. – буркнув Пот. - А чому ми втікаємо?

- Втікаємо тому, що сьогодні мають тіла забрати, а нас умертвити.

- Навіщо?

- Тому, що це тіла людей, які мають завтра приїхати з відрядження.

- Важко второпати що тут коїться? Що за дурний обмін тілами? Навіщо їхати у відрядження без тіла? - Поттер намагався щось зрозуміти, але в нього не виходило.

- Що тут не зрозумілого? – Безтолковість Поттера діяла Селу на нерви. - ті двоє, чиї тіла в нас, вирушили до нашого всесвіту. А до нас можна попасти без тіла. Тому в них залишилися їх тіла в які помістили нас.

- Слухай, ти не сердься, але я заплутався хто в нас, а хто в них. Проте менше з тим. Чому нам не дадуть інші тіла? Чому хочуть умертвити?

- Не знаю. Думаю тут щось твориться, і ми стали причиною, яка прискорила процес кризи.

- А де ми зараз? Адже якщо це такі важливі персони, то нас шукатимуть.

- Сподіваюся, бомба спрацювала? - промовив Сел.

- Я теж. - відповів Пот. – Що ми підірвали?

- Сховище даних, де записується хто і куди відправляється.

- Думаєш про це місце ніхто не знає?

- Пішли спитаємо професора. Він, напевно, вже розібрався з комп'ютером.

Вони піднялися і попрямували вниз до лабораторії.

- А хто цей професор, чому він втікає з нами? - Запитав Пот.

- Це той, який притягнув нас сюди. Але тут він чомусь в опалі, тому й ховається разом з нами. До речі, ти не втомився?

- Ні. - відповів Поттер. – Я добре виспався. Зі мною не спілкувалися, але нагодували. Може дали щось із снодійного, бо я заснув. Перекусити б не відмовився.

- Я подрімав би годинку, бо заснути мені не вдалося. Слухай, яку з кімнат ти хочеш зайняти?

- Ту, що ближче до їдальні. – впевнено відповів Поттер. – думаю для мого тіла потрібно багато їжі.

- Якщо вона тут є, та їжа. – зітхнув Сел.

Друзі повернулися до лабораторії. Професор, здавалося, дрімав. Він сидів за столом з закритими очами і не рухався. Ксайд торкнув його за плече. Той розплющив очі, сказав що вже завершує і знову відключився. За хвилину він відкинувся на спинку стільця і посміхнувся.

- Гарні новини, професоре? - запитав Сел.

- Чудові.

- За нами не женуться?

– Куди, сюди? Та ви збожеволіли.

– Чому? - не зрозумів Ксайд.

- Та тому, що навколо нічого немає.

– Де нічого немає?

– Тут немає. Тільки ми й порожнеча в прямому значенні цього слова. Ми перебуваємо в точці перетину простору.

- Я вже чув про цю точку від вашого колеги, який спланував втечу. – сказав Сел.

- В мене є пропозиція. – піднявся професор. - Давайте відзначимо нашу свободу. В їдальні чекає шикарний обід зі справжньою випивкою з кращого вина, що тут є.

- Звідки вам відомо, що в їдальні щось є? – поцікавився Сел.

- Бо я знаю все що тут коїться. - Професор показав руками навкруги і урочисто вигукнув - дорогі мої, це моя лабораторія. Це світ, який я створив і який тепер знову належить мені. Нумо святкувати.

Вони прийшли до їдальні і там справді був накритий стіл на трьох. Боррет пояснив, що тут все автоматизовано і в їхньому світі домашнім господарством займаються спеціальні машини. Вони справді дуже смачно поїли. За обідом всі здружилися і тепер називали один одного скорочено Сел, Пот та Трес.

Розділ 5

Біля столової знаходилася бібліотека, хоча це була більше кімната відпочинку. Але чомусь так її називав Трес. Може тому що там можна було послухати та почитати. Друзі влаштувалися в зручних кріслах. Пот та Трес один одного не розуміли, і Селбіту приходилося дублювати сказане. Проте розмова проходила жваво. Вони коротко ввели Поттера в курс подій. В кінці Боррет промовив:

– Давайте поговоримо про нашу безпеку. Ми знаходимося в повному віддаленні від всіх об'єктів які зустрічаються в просторі. Долетіти на будь-якому типі космічних кораблів сюди не можливо. Так що інтервенція з зовні, нам, думаю, не загрожує, хоча це можливо. Найімовірніший шлях нападу – через камеру пересилки. Як можна вберегтися від цього?

- Ну, це можна вирішити легко. - сказав Пот. – давайте просто відключимо.

- Цього зробити не вийде. - Сказав Трес. - Можна відключити її на пересилання, а на прийом вона працюватиме завжди.

- А чому так? – здивувався Поттер.

- Вся справа в процесі пересилки. Детальніше я вам поясню потім, а зараз приймемо це як факт. Що ще можна зробити?

- Можна поламати. – запропонував Пот.

- Це теж не потрібно робити. Нам коли не будь звідси треба буде вибратися. – відповів Боррет.

- А як можуть нас знайти, якщо немає координат? Чи ви думаєте що бомба не спрацювала? - Запитав Селбіт.

- Вона не могла не спрацювати, тому що я полив пакети кислотою, яка вступає в реакцію з будь-яким з двох компонентів і спалахує. А якщо змішалися всі три, то там був такий феєрверк...

- Але ж вона могла не спрацювати? - спитав знову Сел.

- Ні. – однозначно відповів Хаб.

— Але її могли знешкодити? – сказав Тресан.

- Могли. – погодився Поттер. - Якщо щось запідозрили. Але цей дурень, я впевнений, нічого не бачив.

- Я в цьому не сумніваюсь. - Сказав Трес. – І мені здається, що все спрацювало, бо до цього часу в нас вже були б гості. Але потрібно передбачити всі варіанти. Від цього залежить наше майбутнє. Тому обіграємо ситуацію, що їм відомі наші координати. Що далі?

- А не можна зробити так, що б все, що прислали до нас, відразу відсилалося назад? - Запитав Ксайд.

- Хороша думка! - вигукнув професор. - Для цього потрібно запрограмувати камеру на автоматичну пересилку в інше місце.

– Тоді пішли. - піднявся Пот. - Скільки залишилося до прибуття господарів наших тіл?

Вони попрямували до камери прибуття.

- Приблизно годин двадцять п'ять, тридцять.

- Ваша і наша години сильно відрізняється?

– Ні, майже рівні.

Біля входу в коридор, що вів до камери, Пот всіх зупинив.

– Треба бути обережними. Я піду першим. Є якась зброя?

- Ні. - відповів Трес. – я заблокував двері і якби хтось був, далі камери він не піде.

- Добре, пішли.

Поттер обережно виглянув, тихо пробрався до дверей камери та прислухався. Жодного шуму. Підійшли Ксайд та Тресан. Трес прошепотів:

- З лабораторії можна подивитися хто є в кімнаті пересилки та розблокувати двері.

Все було спокійно. Відвідувачів не виявили. Тресан зайнявся програмуванням камери на автоматичне пересилання, тому що в теперішньому варіанті ця функція відсутня. Поттер і Ксайд вирішили чергувати біля пульта, щоб в разі чого зробити пересилку вручну. Пот чергував першим. Ксайд пішов відсипатися. Через шість годин заступив Сел. Нарешті Тресан сказав що програма готова і можна рнозслабитися. Але Хаб запропонував ще добу вести чергування. Всі погодилися. Так як робити нічого, то на місці чергування перебували всі. Хаб відкрутив від стола ніжки щоб мати хоч якусь зброю.

- Тресан, чому не можна відключити камеру пересилки? – спитав Сел.

- Як я казав, справа в самому процесі пересилання, а точніше в матерії простору. В вашому світі є слово вакуум, яке, якщо я не помиляюся, означає порожнечу і яке підходить для нашого розуміння простору. Так от ця порожнеча не є порожнечею. Дійсно, там немає нічого, але одночасно там є всі елементи які існують в природі. Вони знаходяться в іншому стані, інертному по відношенню до нашої матерії і не взаємодіють з нею. На цьому факті і базуються наші знання простору. Звісно, це зараз все просто, а для нашої цивілізації ці знання діставалися по крупинкам. Знання нагромаджувалися дуже довго, і пов'язано це було не з тим, що ми не хотіли чи були ліниві, а з енергетичними витратами. Вони були дуже великі. Це тепер, завдяки тому ж простору, ми маємо безмежні ресурси енергії. Ви навіть уявити не можете наскільки безмежні, але це так. А в ті часи для секундного експерименту потрібно було десятиліттями нагромаджувати енергію. І не завжди експеримент був вдалим. Але повернімося до камери пересилки. Пересилання об'єкта можна проілюструвати таким прикладом. Візьмемо трубу і заповнимо кульками які по діаметру рівні з діаметром отвору. Коли труба повністю заповнена, то при заштовхуванні кульки з одного боку, з іншої сторони кулька буде випадати. І це відбувається одночасно. Цей приклад дає уявлення про пересилання. Ми втискаємо об'єкт в простір з одного боку, і його точна копія вискакує з іншого. Процес відбувається майже миттєво а відстань залежить від кількості енергії. Це в загальних рисах. Насправді все значно складніше, і існує маса нюансів при розрахунках. Але в результаті ми маємо ідеальний засіб пересування на будь-які відстані. Тому не можна відключити камеру на прийом, тому що вона є лише орієнтиром, куди спрямований інший кінець так би мовити «просторової труби». Поламати також не вийде бо ефект маяка закладено в матеріалі камери, який є перехідним шлюзом і фільтром між різними станами матерії. Але навіть якби ми все-таки прибрали камеру, при відомих координатах сюди можна потрапити з точністю в пів світлового року. А це відстань яку цілком можна подолати на наших космічних кораблях.

- Дуже цікаво. – сказав Ксайд. - А звідки ви знаєте про наше слово "вакуум"?

- Тому що я відвідував вашу планету вже кілька разів і читав вашу літературу, особливо ту, що пише про досягнення науки.

- Ви що, читаєте по-нашому? – здивувався Поттер.

- Зараз ні, але в тілі, що я був у вас, то читав. Я також і писав, і говорив.

– А чому тут не можете?

- Тому що там спеціальне тіло, вирощене з біологічного матеріалу аборигенів із добавлянням особливих генів, завдяки яким мозок автоматично транслює вашу мову в наші зорові образи, і навпаки, але вже через голосові зв'язки.

– Це як у мене зараз? - Запитав Сел.

- Так, лише у вас не добавлений голосовий варіант.

– І що, часто бували? – спитав Пот.

- Чотири рази, включаючи останній. До речі, про яку книгу ви говорили де написано, як можна перебратися в наш світ?

- Про Біблію. – посміхнувся Сел.

- Про Біблію? – здивувався професор і стукнув себе по чолі. - Боже, який я ідіот, як же я раніше не здогадався. Тепер було б все інакше. А чому ви зразу не сказали?

- Ви не давали мені говорити. - Відповів Селбіт.

- Бо ти не був лаконічним. В мене не було часу слухати твої довгі розмови. Але чому ви так поводилися?

- Як так?

- Ну, казали, що знаєте мене, знаєте чим я займаюся та що в залі знаходиться… і взагалі так мене дурили? Хіба це звичайна ваша поведінка з незнайомою людиною? Наскільки я знаю, ваше людство поводиться інакше.

- Абсолютно вірно. - Погодився Ксайд. - і ми поводилися б інакше якби не ваш вигляд.

- А що мій вигляд? – не зрозумів Боррет.

- Ви виглядали як апостол Петро. – сказав Поттер.

- Ви маєте на увазі біблійного святого? - уточнив Боррет.

- Так, того самого святого. І побачивши його, тобто вас, ми подумали, що померли.

- То це тому ви так пильно мене розглядали коли я перший раз появився?

- Саме тому. А коли ви згадали про хвіст, ми були впевнені що вже на тому світі. - Посміхнувся Сел.

- Тим більше, що з великої зали несло сіркою та сипало іскрами як з пекла. - додав Пот.

- То ви мали на увазі пекло, коли говорили що знаєте що там знаходиться, хоча поняття не мали що це трансмітер?

– Не мали. - Погодився Сел.

- Ні, я ідіот... - Знову почав професор, а потім задумався і вже спокійно продовжив. - Але, якщо дивитися з іншого боку, то зараз я напевно перебував би в біоконтейнері. Мої роботи привласнив би собі Фосорк, а ідіот Друв будував би нові божевільні плани окупації вашого всесвіту. А так я притягнув вас, і цим змінив перебіг подій. Тепер треба протриматися всього тиждень і тоді замість теперішнього керівника інституту охорони виберуть нового. Є надія що це буде зовсім інша людина, бо таким божевільним є тільки Друв. Божевільнішим є генерал Ракс, права рука Друва, але він тупий і керувати не може, хоча хороший виконавець. Але навіть май він талант керівника, за нашими законами військовим заборонено займати цивільні посади.

- А якби ви нас сюди не притягли, то ми були б зараз дома і не ховалися в найдальшому куточку вашого всесвіту. – буркнув Поттер.

- Якби ви піднялися коли я вас будив і просив допомоги, то ви також були б вдома. - огризнувся Боррет. - Але ви набралися як свині і вам було на все плювати.

– Можна було ще раз розбудити. – ображено пробубнів Пот.

– В мене не було часу.

– Там що, горіло? - вигукнув Селбіт, і тут же додав. – Хоча так, горіло. Іскри та дим летіли як з плавильного цеху.

- Не в цьому справа. - відповів Тресан. – смерділо сіркою тому що машина, яка стежить за порядком та чистотою, заробляла дірку, тобто заливала розплавленим гранітом завал, який довелося для цього зробити. Іскри летіли тому, що машина шліфувала та робила потрібну кривизну стіни. До речі, я вам хотів доручити зробити обвал породи, коли просив допомогу. Вам потрібно було встановити заряд на глибах що відкололися. Вибух керований і дозволяє нагромадити скелі щоб закрити отвір. Ви би залишилися ззовні, а мені не потрібно було б дертися по скалах. Та ви були ще ті свині. Але поспішав я зовсім з іншої причини. Вся справа в переході між нашими всесвітами. Є два варіанти переходу. Швидкий і повільний. Коли я залишаю тіло при швидкому переході і перебуваю у вашому всесвіті, то час для нього, тобто для мого тіла, прискорюється катастрофічно, і співвідношення становить приблизно один до сімсот двадцяти, це означає, що якщо я у вас один день, вірніше добу, то тут для мене минуло б два роки. Ви бачили Фосорка, він виглядає молодшим за мене, а ми з ним ровесники. І це завдяки тим, загалом дванадцяти дням швидких переходів, що я провів проводячи ремонтні роботи у вашому всесвіті. Хоча після повернення тіло починає молодіти, але цей процес значно повільніший ніж старіння.

- Мене цікавить питання. - промовив Поттер. – чому ваше тіло старіє, а ті що знаходяться поряд не старіють, адже вони і тіло знаходяться в одному всесвіті? Роки, що пройшли для вашого тіла, пройшли і для решту, чи не так?

- Не так. - відповів Тресан. - Для інших проходить той же час, що і для мене у вашому всесвіті, тобто та сама доба, але для тіла час прискорюється, старіє тільки воно. До речі на рахунок Фосорка. Як я зрозумів, це він організував втечу?

- Так він. І ще він просив передати вам, що приносить свої вибачення…

- Вибачення! – схопився Боррет. – А знаєте скільки шкоди він завдав науці підтримуючи недоумка Друва? А скільки геніальних розумів потрапили до біоконтейнера чи були взагалі стерті? І він ще вибачається?

- І що він завжди був на вашому боці і залишиться до кінця. - Закінчив Селбіт.

- На моєму боці? – обурився Боррет. - А хто зарізав мій проект вивчення впливу трансмітерних переходів на організм людини? Хто забрав цю саму лабораторію, де ми зараз, і яку я сам особисто оснастив для потреб Інституту Охорони? І слава Всевишньому, що ця лабораторія з невідомої причини пропала. І ви кажете, що він на моїй стороні? Якщо це так, тоді чому я в бігах, адже він найближчий негласний радник керівника інституту охорони? Колись ми були друзями. Чому ми тепер вороги, якщо він на моєму боці?

- Але ви не в біоконтейнері, хіба не так? - промовив Поттер. – І як я зрозумів, ви досі мали змогу проводити дослідження?

- Ну і що з цього? Рут з лабораторії пішов, а він був дуже хорошим організатором, він мав, як мені здається, дар передбачення. В нашій роботі я був чистим мозком, а він всім іншим. Мене нічого не хвилювало, тільки наука та експерименти. І не перекинься він до цього божевільного, зараз, можливо, ми б вирішили проблему старіння при переході...

- А ви тут можете продовжувати роботу? - Запитав Ксайд.

- Так, це найкраще місце для цього. - Погодився Тресан.

- Може завдяки тому, що він перейшов до Друва, ви зараз знаходитесь в цьому місці? - промовив Пот. – Як виявилося, тільки він знав де лабораторія. Також він організував нашу втечу. Та ще й яким чином! Адже, якби Ксайд мав інше тіло, то ми б не втекли, вірно? Як мені здається, тільки людина з даром передбачення могла провернути все так, щоб ми зараз були тут. Професоре, подивіться з цього боку.

Тресан Боррет замислився. Нарешті сказав:

- Може, ви і маєте рацію. Повернемося до справи про зникнення лабораторії. Вона зникла в той момент, коли я знаходився у вашому всесвіті, а моє тіло старіло в кабіні транспортера. В результаті цього, як потім з'ясувалося, нещасного випадку, було погашено чотирнадцять зірок - стільки енергії знадобилося для пересилки. Як з'ясувала урядова комісія, це був нещасний збіг обставин і нічого більше.

- Я не зовсім розумію. - перервав Поттер. - Ви сказали "погашено чотирнадцять зірок", як можна погасити зірку?

- Як? Дуже просто – забрати енергію.

- Тепер вибачте мені, професоре. - промовив Ксайд. – Як це забрати енергію зірок? Може я чого не розумію, чи може у вас зірки інші, але у нас, в нашому всесвіті, зірки складаються з плазми та настільки гарячі, що підступити до них неможливо. Та й що робити з гарячою плазмою?

- З плазмою, юначе, можна робити дуже багато хороших справ, навіть обігрівати приміщення, але не в цьому справа. Ви випустили з уваги ту обставину, що ми маємо ідеальний засіб для переміщень всього, що забажаєте, в тому числі й енергії будь-якого виду. Для відбору енергії потрібен лише спеціальний фільтр. Це все. Решту робить сама природа. Ми відкриваємо канал в середині зірки, а зробити це на даний момент не важко, і маємо готову енергію в чистому вигляді.

- Тобто ви ніби закидаєте шланг та помпуєте до себе? – спитав Селбіт.

- Так, енергія сама тече. Важче канал закрити ніж відкрити. Але повернемося до зникнення. В районі станції де сталося зникнення, знаходилося дуже багато матеріалу з якого роблять кабіни пересилки. Взагалі то там завжди його було багато, тому що ця ділянка використовувалася як склад. Природно, що біля такого великого складу є велика сортувальна станція, яка розподіляє і відправляє матеріали в потрібні місця. Того фатального дня невеликий метеор потрапляє в шлюзову камеру в той момент, коли двері шлюзу були відкриті. Зазвичай всі метеори відстежуються і автоматично знищуються захисною системою. Коли до станції підходить якийсь корабель, система відключає захист для того щоб той зайшов в середину. Крім цього є ще броня, яку не так легко пробити. Але тоді метеор прилетів саме в той момент, коли система відстеження була відключена, а броньовані двері шлюзу відкриті. Метеор пронизує кілька приміщень, робить численні замикання та пожежі, і пошкоджує центральний комп'ютер. В результаті цього енергетичний канал, який живив станцію, перемикається на склад, біля якого знаходилася лабораторія. Матеріал для пересилання спрацював як гігантська камера та відправив її у невідомий напрямок. Але переслати таку громаду не так просто. Потрібно дуже багато енергії. Якимось чином, не з'ясованим досі, до вже відкритого каналу почали підключатися інші канали, які відкривав комп’ютер, і це тривало до тих пір, поки не назбиралося достатньо енергії для перекидання лабораторії. Знадобилося чотирнадцять зірок. Що тоді відбувалося, який хаос створився, ви не зможете собі уявити. Адже в нас все працює на енергії, що ми беремо із зірок. Зазвичай це одинарні зіркові системи. Я бачу на ваших обличчях здивування, але дивуватися немає чого, адже нашій цивілізації стільки років, що цього ніхто не пам'ятає. Не забувайте, що ми вже цього не пам'ятали, коли народився ваш всесвіт. Тому наш розвиток такий високий, що користуватися енергією зірок для нас звична справа. І коли вони згасли, то, природно, все зупинилося. Нічого не працювало і залишилися перелякані, а ще більше здивовані люди, які були дуже цивілізовані для дикого життя. Щоправда, швидко було налагоджено перекидання енергії з нових зірок, але на повне відновлення знадобилося кілька років, тому що не всі зорі годяться.

- А чого не всі зорі годяться? – здивувався Пот.

- Для постійного відбору енергії підходять одинарні зорі з температурою поверхні не більше 6000 градусів, та масою не більше двох мас нашого сонця. Якщо маса велика то при колапсі виникає чорна діра. Це дуже небезпечна сусідка для інших зір та планет. Якщо температура висока то важко зробити стабільний енергетичний фільтр. Ну і якщо зірка входить у двійну чи більшу систему, то вона має прецесію і енергетичний канал може вийти за межі поверхні чи зануритися глибше до ядра де існують дуже високі температури. Як бачите тут є своя специфіка. Ну і раз ми торкнулися цієї теми то хочу дати пояснення на рахунок гасіння зірки. Справа в тому що відбираючи енергію, ми змінюємо гравітаційний баланс. І якщо відібрати певний відсоток енергії, досить не великий, в короткий проміжок часу, то зірка втрачає рівновагу. Гравітація переважає внутрішній тиск і колапсує в білого карлика. Таким чином гасяться зорі.

- Я думав що ви зорю висмоктуєте як стиглий помідор – засміявся Поттер.

- Як бачите, все простіше. – засміявся Боррет. – Зорі згасали тому що ми вивели їх з рівноваги за короткий проміжок часу.

- Як ви думаєте, до цього може бути причетний Фосорк? - Запитав Пот.

- Людський фактор може пояснити той колосальний перекид енергії, що тоді стався. – посерйознішав Тресан - В мене довгий час був, та він напевне і є, якийсь доброзичливець. Він завжди попереджав мене про перевірку з Інституту Охорони. Ці перевірки почалися, як керівником став Друв. Спочатку це були перевірки умов праці та освоєння виділених ресурсів. Потім почалися перевірки на «потрібність» самих досліджень. Звичайно це була «потрібність» з точки зору Інституту Охорони, або ІО, як ми його називали скорочено. В результаті одні дослідження закривалися, інші відкривалися, а деякі нав'язувалися. Хто був не згоден, того позбавляли можливості працювати. Хто противився цьому, того прибирали в біоконтейнер. Саме в цей час і з'явився мій доброзичливець. Він проявляв себе в тому, що коли мала бути перевірка, мені приходило зображення знаку оклику. Це рятувало мої дослідження та й мене самого від неприємностей. Діло в тому, що деякі вчені вели подвійні дослідження - легальні, нав'язані ІО, і не легальні, тобто свої власні. За останні багато хто і був поміщений в біоконтейнер.

- Вони що, були небезпечні чи витрачали державні кошти? - Запитав Пот.

- Ні, це були безпечні для держави дослідження, багато з яких принесли б незаперечну користь. А на рахунок коштів, так у нас такого поняття не існує, тому що енергія безкоштовна і її в достатній кількості, а досягнення цивілізації дають можливість задовольнити будь-які потреби.

- Виходить, що це було планове підпорядкування всіх ІО. - Зробив висновок Сел.

- Так воно й було. І цілком можливо, що це Фосорк мене попереджав. Хвилинку, в комп'ютері є папка з символом оклика. Може це для мене повідомлення? Вибачте, але доведеться перервати нашу розмову. Я скоро повернусь.

Він пішов до лабораторії. Друзі вирішили, що перерва їм не завадить, бо від такої кількості інформації плуталося в голові. Поттер залишився чергувати, а Ксайд пішов по їжу. Перекушувати вони любили, а хто не любить? Але в них був додатковий стимул робити це частіше бо їжа була нова і смачна.

Настав час передбачуваного повернення Друва і Дублота з іншого всесвіту. Поттер запропонував відзначити цю подію трапезою з пляшкою вина. З лабораторії вийшов спантеличений Тресан. Він з ентузіазмом підтримав ідею відмічання. Друзі заблокували двері кабіни пересилки, Сел напустив велику дозу розважального газу, про всяк випадок, і вони пішли в їдальню. Що прочитав Трес в повідомленні, він не говорив, а його ніхто і не поспішав питати. Незабаром був накритий пишний стіл і Поттер сказав тост:

- За біоконтейнер, в якому знаходиться Друв!

Всі встали і випили до дна у повній тиші та з дуже серйозним виглядом. Потім подивилися на комічність ситуації і вибухнули реготом. Були сказані й інші тости, тематика яких була задана першим, і стосувалися вони всього того, що могло відключити живлення контейнера. Звичайно, вони не могли собі позволити напилися, бо серйозність подій не дозволяла цього, але їхній гумор було поправлено не погано. Гуляння довгим не було. Закінчивши трапезу разом пішли на чергування. Тоді нарешті Сел запитав, що з посланням, і Боррет запропонував що б він прочитав сам. Нижче текст повідомлення:

Дорогий Тресан.

Якщо ти читаєш ці рядки, значить справа прийняла найгірший варіант, який можна було припустити. Ти зараз перебуваєш в іншому всесвіті і, природно, вважаєш мене своїм ворогом. Але це не так. Я повинен був залишити роботу і перейти на службу в ІО заради нашого порятунку. Тільки там можна було якось вплинути на перебіг подій. Я вибачаюсь за все те, що було зроблено і сказано, але сподіваюся на розуміння. Приведу кілька аргументів на своє виправдання.

Спочатку про твою лабораторію. Підтверджую, це була моя ідея забрати її в тебе, і ось чому – потрібно було безпечне місце, де ти б мав можливість сховатися в разі небезпеки. Я не міг вічно тебе покривати, особливо коли ти робив все ніби навмисно, щоб собі нашкодити. Коли ти захотів зробити лабораторію, це було дуже доречно. Ти, може, зауважив як легко отримав дозвіл, хоча ініціатива йшла не від ІО? Не буду лукавити, але тобі дозволили зробити лабораторію тільки тому, що я запропонував її забрати як ти завершиш будівництво. Знаю, тобі було боляче, але я не міг поступити інакше щоб виконати задумане та не викликати підозру. І якщо ти читаєш це послання, то я можу пишатися, що мені все-таки вдалося здійснити план, підготовку якого я почав щойно вступив на службу в ІО. Який, я не розкриватиму, тому що все може статися, а він повинен спрацювати незалежно від мого бажання і місця розташування.

Ще один аргумент, який, сподіваюся, пом'якшить твій гнів. Це робота над народженням нового всесвіту, яку з тобою почали. Ми тільки вирахували точку де це станеться, та час коли це станеться з точністю у п'ятдесят тисяч років. Так ось, я продовжив ці роботи з професором Поксо. Думаю ти знаєш що він зник і його так і не знайшли? Він в біоконтейнері. Вибач, але якби я продовжив цю роботу з тобою, то в біоконтейнері зараз був би ти, адже ці дослідження заборонені. З Поксо я працював як інкогніто, і він не видав мене бо не знав хто я. Все що ми з'ясували, знаходиться на окремому носії, який захований в харчовому контейнері під номером 46. Я б просив тебе ознайомитися з цим носієм, тому що час народження нового всесвіту значно ближче, і в нас приблизно до трьохсот років в запасі. Там багато інформації, так що попрацюй над цим.

Тресан, я мушу закінчити. Більше можливості написати в мене не буде. Прошу в тебе одне – врятуй ту цивілізацію з іншого всесвіту. Я прорахував, та й передчуття мені теж шепоче, що з тією лінією, яку веде Друв, нічого не вийде. Вона хибна. Ми занапастимо їх і себе. Тому постарайся врятувати їх. В них, як на мене, і наш порятунок.

Я не говорю прощай, а тільки до побачення. Ще раз вибач за все, але так треба було. І ще – я не каюся, я пишаюся, що хоч якось міг боротися за нашу цивілізацію.

З повагою, твій друг Рут.

- Що можеш сказати? - Запитав Боррет.

- Це велика людина. Розумна та мужня. - відповів Сел.

- Ти справді так вважаєш?

- Так. Але мене більше ось що цікавить - яке відношення має наша цивілізація до всього цього, і чому нам щось загрожує? Адже ми навіть не знаємо про ваше існування?

- Щоб це зрозуміти, давайте я вас введу в курс подій які сталися за останній, невеликий проміжок часу, ну наприклад мільярд років.

- А не забагато?

- При нашому спокійному житті щось трапляється раз на тисячу років, тож це не так багато.

- Тоді розказуй, часу достатньо.

За десять годин, що вони провели разом на чергуванні, професор багато чого розповів.

Розділ 6

Деякі події, які були розказані професором і які запам'ятав Ксайд.

Як вже знали наші друзі, цивілізації Боррета було стільки років, що цього ніхто не пам'ятав. Не пам'ятали навіть планети з якої вони пішли. Та й кого може цікавити, що відбувалося мільярди мільярдів років тому назад. Їх історія містила факти від сили кількох мільярдів років. Далі факти зникали в небутті. Так ось, багато цих мільярдів років тому, розвиток їхньої цивілізації досяг такої потужності та благополуччя, що відпала потреба у війнах та агресії. Вони мали все що бажали завдяки розвитку науки. За допомогою медицини, а в нас би сказали генної інженерії, вони могли так коригувати гени, що відпала потреба у виправних установах. Загалом, настав повний рай: хочеш багатства – будь ласка, замов за допомогою панелі замовлення золото або діаманти і вони тут же будуть синтезовані. Теоретично кожен міг жити в королівських палатах, обставлених на його розсуд. Помінялися і суспільні цінності - на перший план вийшли талант, розум, чесноти.

Але разом з часом прийшла нова проблема – цивілізація почала вироджуватись. Менше стало народжуватися дітей. Багато з них були з фізичними чи розумовими вадами. Медицина з успіхом з цим справлялася, і після відповідних коригування всі ставали нормальними, але сам факт виродження залишався. Проблема виродження була не тільки в людях, проблема була у всесвіті в якому вони жили. Він старів. Вивчення цієї проблеми показало що чим старший всесвіт, тим більше енергії він втрачає. Але ця енергія не зникає безслідно, вона збирається в просторі. Відбувається насичення та перенасичення енергією. Тому в один момент, в певній точці відбувається вибух. Так народжується новий всесвіт. Ті елементи, які перебували в стані спокою, отримують енергію і стають матерією нового всесвіту. Відповідно батьківський простір стає менш щільним, і може знову приймати енергію, яка втрачається матерією що знаходиться у всесвіті. Матерія переходить в пасивний стан спокою. Таким чином батьківський всесвіт розчиняється в нових всесвітах, аж поки не втратить всю енергію і не перетвориться на сам простір. Такий кругообіг всесвітів. Всі всесвіти складаються з матерії та простору. Простір це матерія в стані спокою. І вони можуть мінятися місцями. Скільки один всесвіт може народити всесвітів невідомо, але чим більше він їх буде виробляти, тим швидше буде старіти, більше енергії буде йти в простір. Їхній всесвіт зробив три, і назріває народження четвертого. Хто знає, що станеться після народження, чи не перетвориться він на простір разом зі всіма цивілізаціями?

Тому останні кілька мільйонів років велися інтенсивні дослідження проблеми з метою порятунку цивілізації. Єдиним виходом було перебратися до молодшого всесвіту. І єдиним такий всесвітом був той в якому жили Поттер і Ксайд. Але була проблема з тілами, тому що їх не можна переміщати. Вірніше можна, але при цьому витрачалося дуже багато енергії, і при такій кількості населення яке було на даний момент, енергії всього всесвіту вистачило б тільки на третину населення.

Коли проблема була озвучена почалося масове будівництво трансмітерів. Це призвело до ще більшого споживання енергії. Тому довелося накласти обмеження на приватні трансмітери та створити Інститут Охорони Енергії, який би стежив за цим. Згодом Інститут Охорони Енергії перетворився на Інститут Охорони, якому були надані особливі повноваження. А згодом він перетворився на монстра, що намагається підкорити собі все і вся.

До цього була тільки вселенська рада, яка складалася з представників тих світів, які вважали, що їм це необхідно. Вона скликалася приблизно раз на пів тисячоліття, або тоді, коли щось відбувалося, та й то були присутні тільки ті, яких ця подія стосувалася безпосередньо. Реально всім займалися державні інститути, які координували розподіл енергії та її споживання, а також підтримували в робочому стані заводи по синтезу матерії, де і вироблялося все необхідне для населення.

Ще існувала армія, яка мала і обов'язки поліції. Основним реальним її заняттям був пошук молодих талантів та залучення їх до наукової чи адміністративної діяльності. Решта населення проводила час у відпочинку та самовдосконаленні, тобто байдикувала. Хоча народжуваність впала, але розвиток медицини зміг продовжити життя до дев'ятисот років. Тому чисельність, хоч і повільно, але зростала. Робилися спроби клонування, але для людей цей спосіб не підходив, бо виходили розумово неповноцінні з готовим букетом хвороб. І скільки над цією проблемою не билися, вирішити так і не змогли.

На початку ІО був непомітною службою, яка шукала великі витоки енергії і несанкціоновані трансмітери. Але оскільки ніхто добровільно трансмітери не віддавав, прийшлося ввести таємне прослуховування і перегляд приватної інформації. Звичайно, робилося це на розсуд ІО. З часом в інституті почали з'являтися люди, яким подобалася влада над іншими. В результаті ІО перетворився на збіговисько кар’єристів, які тільки тим і займалися, що один одному капостили. Природно, що на верх піднімалися тільки найхитріші і найпідступніші. З'явилися біоконтейнери. З'явилися нові закони та нові повноваження для ІО, які складалися самим ІО. Він підпорядкував армію. Створив спеціальні підрозділи, які займалися усуненням незадоволених. Почалося заохочення доносів. Загалом, все те гниле, що зріло всередині ІО, було впроваджено в суспільство. Але пік всього поганого прийшов тоді, коли на чолі інституту став Сорк Друв. Він був обраний завдяки його обіцянкам всіх перенести до іншого всесвіту. Ці обіцянки були підкріплені реальним планом, який був побудований на шовінізмі та націоналізмі. Відповідно до нього, переселенню підлягала лише одна нація. До цього питання переселення стосувалося всіх, хто мав бажання. Але й для однієї нації енергії все ж таки не вистачало. Тому Друв запропонував частину переселення зробити без тіл, але при тому гарантував, що в іншому всесвіті переселенці отримають відмінне тіло, що буде без будь-яких вад. Незабаром бажаючих змінити тіло стало більше, ніж тих, хто цього не хотів. Проблему з тілами він обіцяв вирішити за рахунок аборигенів іншого всесвіту.

Прийшовши до влади Сорк не забув своїх обіцянок, і став енергійно втілювати їх у життя. Тим більше, що така добра справа як порятунок нації дала йому в руки майже необмежену владу. Щоправда, проти такого плану виступали дуже багато вчених. Вони реально дивилися на речі і бачили, що це чиста авантюра, яка приведе до загибелі їхнього всесвіту.

Справа в тому, що таку кількість енергії не можна зосереджувати в такому малому проміжку часу, за який відбудеться переселення, тому що на даний час простір їх всесвіту перенасичений енергією. Приплив нової енергії призведе до прискорення народження нового всесвіту. І якщо після цього всесвіт не перейде в простір, то вона втратить так багато енергії, що її не вистачити для подальшого переселення.

Звичайно, ці аргументи не пішли в маси. Вони були засекречені, а роботи припинені. Хто проводив такі дослідження, тут же потрапляв у біоконтейнер. Натомість на повний хід були запущені дослідження з проблеми використання тіл аборигенів. У всесвіті в який збиралися переселятися, велися пошуки планет для життя, і особливо пошуки рас, тіла яких можна було б використати. Всього було знайдено 219 планет. На знайдених планетах створювалися бази спостереження та вивчення.

Зі знайдених населених планет, найбільш швидко розвивалася планета під номером 67 – з неї походили Ксайд і Поттер. Кілька разів співробітники ІО в прямому сенсі цього слова знищували найрозвиненіші цивілізації, мотивуючи це збереженням здорових тіл, які можуть бути тільки в первозданному, дикому вигляді. І було досить один раз знищити саму розвинену расу, щоб планета на тисячоліття поринула в небуття. Але це не спрацьовувало із планетою № 67. Вона відновлювала свій розвиток за двісті, триста років. Було знищено кілька різних осередків розвитку. Але планета все одно просувалась до прогресу. Соціологи ІО прорахували, що цій планеті досить всього кілька мільйонів років щоб досягти того рівня розвитку, який досягло їхнє суспільство за все своє існування, а це мільярди мільярдів років. Такі темпи злякали керівництво ІО, тому на планету №67 були послані постійні представники, які завжди займали становище, що має певну владу. Цьому чинила опір певна частина інтелігенції, яка була проти такого насильства над цивілізаціями. Були навіть добровольці, які таємно вирушили на планету, і вчили найвідсталіші народи. Нарешті зовсім недавно, під тиском громадськості були відкликані представники ІО з планети, які гальмували розвиток. І звичайно, що цивілізація цієї планети почала дуже швидко розвиватися.

Крім того, з'явилися проблеми з тими націями, які не потрапили до числа привілейованих. Коротше, створення інституту охорони стало комом снігу, який покотився з гори і створив величезну лавину, що мчала в прірву, захоплюючи все на своєму шляху за собою. І прірва ця вже виднілася на обрії досить чітко.

Розділ 7

За розмовою не зауважили як час чергування закінчився. В теперішньому сховку їх ніхто не відвідав. Або переслідувачі не знали де знаходяться втікачі, або їх зовсім не шукали, тому що теперішній керівник ІО порядком всім набрид. При такій кількості ворогів яку він мав, могло так статися, що розслідування цієї справи навмисне затягнули, а то взагалі направили в хибному напрямку. Так чи інакше, це було на руку нашим друзям. Вони заблокували двері камери пересилки та встановили автоматичне переправлення в порожнечу.

Після запобіжних заходів друзі відзначили свою свободу та розійшлися спати. Наступного дня всі зібралися в їдальні за сніданком щоб вирішити, як їм бути далі. Першим взяв слово Боррет.

- Друзі, давайте з'ясуємо напрямок нашої діяльності на найближче майбутнє. Які будуть пропозиції?

– Я пропоную посилити оборону. – сказав Пот.

- Військовий, що тут зробиш? - посміхнувся Сел. - Завжди хоче озброїтися за будь-яких обставин.

- Так, хочу. - серйозно відповів Поттер. – Тому що від цього залежить наше майбутнє. Наскільки я зрозумів, в них є діюча армія, яка має досвід ведення бойових дій, і їм нічого не вартує захопити таку беззбройну лабораторію як ця. Ті запобіжні заходи, які ми зробили, можуть спрацювати один раз, ну від сили двічі. Тому, на мій погляд, насамперед треба озброюватися.

- Пропозиція Поттера має певний сенс. – сказав професор. – І цією проблемою не варто нехтувати. Тому Поттер цим і займеться. А що хочеш робити ти, Селбіт?

- Як мені здається, я швидше за все допомагатиму або вам, або Поттеру. – посміхнувся Сел.

- Швидше за все так – посміхнувся Боррет – я хочу щоб ти знайшов харчовий контейнер № 46 та витягнув звідти носій інформації. Він виглядає як прозора, циліндричної форми банка з вмістом, залитим жовтуватою рідиною.

- Прямо мізки в соусі. - засміявся Пот.

- Десь так. Принесеш мені її в лабораторію. А я тим часом пошукаю де б взяти енергії, бо цієї надовго не вистачить.

- А хіба в нас немає автономного живлення? - спитав Сел.

– На ньому ми зараз і працюємо. Але якщо в нас виростуть потреби, то потужності буде недостатньо. І це не автономне живлення, а резервне, або простий акумулятор, який призначений для роботи в черговому режимі. В цьому випадку його вистачає на кілька тисяч років. Але якщо його використовувати так як зараз, то вистачить на півтора, два роки.

- Чому така різниця в роках? - здивувався Селбіт.

- Багато енергії витрачається на підтримку нормальних умов життя. Це тепло, світло, автоматизація побуту, але найбільше енергії бере гравітація. Проте гаразд з цим. До справи. Харчові контейнери в підвалі - в кінці коридору сходи вниз. Як викликати ліфт, знаєш. Я в лабораторію.

Він вийшов з їдальні. Поттер мовчки жував їжу. Ксайд запитав:

- Ти чого так задумався?

- Справа в тому, що для створення оборони мені без професора не обійтися. Перше потрібно взнати наскільки велика станція.

- Так піди і спитай.

- Він чимось зайнятий.

- Тоді допоможеш мені. У підвалі ми ще не були.

- Ходімо. Робити все одно нічого.

Вони підійшли до ліфта. Ксайд поклав руку на панель і двері відчинилися.

- Як ти це робиш? - Запитав Пот.

– Кладу руку і подумки викликаю ліфт. Можеш спробувати й ти.

- Я пробував замовляти каву, але нічого не вийшло. Думаєш з ліфтом вийти?

- Обов’язково потрібно поговорити про це з Тресаном, адже кнопок тут немає. Добре що туалет все робить автоматично, а то б довелося мені водити тебе як дитину.

Вийшовши з ліфту вони опинилися в темному коридорі. Проте світло ввімкнулося автоматично. На станції з економією справа була поставлена добре. Світло вмикалося, як тільки хто входив, і вимикалося, як тільки останній покидав кімнату. За допомогою панелі можна було створити свою конфігурацію освітлення. Взагалі повна автоматизація всіляких дрібниць була дуже зручною. До неї так швидко звикали, що потім навіть не зауважували, і користувалися автоматично.

В кінці коридору двері автоматично від'їхали вбік. За нею виявився великий простір з довжелезними стелажами десь метрів на п'ятдесят. Рядів було кілька десятків. Кожний стелаж мав чотири полки. На них містилися ящики та контейнери. Пот присвиснув.

- І як ти думаєш знайти потрібний контейнер?

- Не знаю. Може за номерами. Подивися контейнер сусіднього стелажа. Який номер?

– Пише 1253. Зауваж, цифри як в нас.

- В мене 1001. Йдемо в мій бік.

- Це що виходить, цифри в нас навчилися, а мову не змогли вивчити? – обурився Пот.

- Скоріше це вони нас навчили цифрам.

- Тоді чому не навчили мови?

- Може колись якесь плем'я і навчили, але ми не знаємо.

- Можливо. Сел, тут контейнер 4529. Мені здається, що вони не за номерами розташовані. До речі, ти зауважив що ходити зовсім легко. Певне тут сила тяжіння зменшена.

– А навіщо тут повна, це ж склад? А от як знайти контейнер 46, це проблема.

- Піди спитай в панелі. – запропонував Поттер

– Треба ще знайти де ця панель?

Панель знайшли на протилежній стороні. Там було кілька платформ, щось на кшталт приймальних вікон. До стелі була причеплена направляюча рейка, по якій їздив підйомник. Направляюча тягнулася вздовж рядів і підйомник міг потрапити до будь-якого стелажа. Сел приклав руку та замовив 46 контейнер. Тут же ожив підйомник і зник між рядів. Через кілька хвилин повернувся з контейнером, але чомусь поклав його на платформу, яка виявилася під стелею. Поттер змерзлим голосом, а на складі було досить холодно, запитав:

- А можна нижче?

- Не знаю. –здвигнув плечами Сел.

Ксайд знову приклав руку і попросив щоб контейнер поклали на підлогу, що було негайно зроблено. Ящик був з металу, об'ємом близько півтора кубічних метра. Вони уважно його оглянули і знайшли отвір з монету. Більше нічого. Поттер оглянув стіну і знайшов невеликі дверцята. В середині був шнур з циліндром на кінці розміром для отвору. Пот його вставив і бічна стінка відкрилася. В середині виявилося безліч скляних банок. Це буди напевне м'ясні консерви. Уважно придивившись, вони зауважили одну мутну. Інші були прозорі. Друзі зрозуміли що це, напевно, і є носій інформації, тому що одна сторона була металева і добре відполірована. Інші банки мали звичайні металічні кришки. Забравши носій, Селбіт дав команду покласти контейнер на місце. У відповідь з'явилося повідомлення витягнути сполучний шнур. Як тільки вони це зробили підйомник підхопив контейнер і зник за стелажами. Добряче замерзлі друзі швидко вискочили зі складу в теплі приміщення. Захопивши гарячу каву, пішли до лабораторії. Професора вони застали в позі медитації, або спілкування з комп'ютером. З одної сторони було дуже зручно отримувати потрібну інформацію прямо в мозок, та й подумки відповідати. З іншої сторони той хто спостерігав з боку відчував себе зайвим - стоїш і дивишся на людину, яка поклала руки на стіл, заплющила очі і не звертає на тебе ніякої уваги. Сел обережно кашлянув. Тресан розплющив очі, кивнув головою, прибрав руку і розслабився. Поттер простяг чашку кави і той із задоволенням її прийняв. Селбіт поклав на стіл носій.

- Таки знайшли його в цій купі? - посміхнувся професор.

- Так. - посміхнувся Ксайд.

- При такій автоматизації як тут, це не проблема. – сказав Пот. – Ви б пошукали щось на наших армійських складах. Ось це праця. Там іноді тижнями шукаєш поки знайдеш. А це дрібниця.

- Молодці. Мені такі помічники подобаються. Сел, вклади цей носій в те коло що на кінці столу. Це зчитувач. Трішки почекаєм хай прогріється.

Ксайд вклав його металевим кінцем у кружок і той захопив його як магнітом. На мить завмер і плавно опустився в глиб. Друзі зачаровано дивилися на цей процес.

- Що ви так дивитесь? – здивувався Боррет.

- Це так мило - промовив Сел і пояснив - всі ці штучки, як от поглинання носія, а ще автоматичне відчинення дверей, включення світла, ну і інше, ми бачили у фантастичних фільмах. А тут це відбувається насправді. Це круто.

- Ай, дурниці. Привикнете. в нас інші проблеми. Я не можу знайти джерела енергії. Ми так далеко від найближчих зірок, що у нас не вистачить енергії для підключення каналу. Комп'ютер зараз прораховує її кількість для найближчої відомої зірки але я і так знаю що енергії мало. Прийдеться пошукати нову зірку. Цей район всесвіту на наявність зірок не вивчався. Тому доведеться трохи часу витратити на пошуки. Це в сенсі комп'ютерного часу. Може тьмяний коричневий карлик є, чи зірка що екранується пилюкою. Варіанти є. Я налаштував пошук по всіх діапазонах. А ми будемо відпочивати, бо комп'ютер один, і щоб не забирати потужності, краще не заважати.

– Скільки часу може зайняти пошук? - спитав Пот.

- Може день, може місяць. Я наставив район пошуку по максимальній потужності нашого живлення, яку ми можемо собі дозволити.

- Це виходить, що ми зараз не можемо використати камеру пересилання, тим більше трансмітер? - запитав Сел.

- Так, ми в повній ізоляції. А про трансмітер взагалі можете забути. Це прірва енергії.

- Виходить, що до нас можна дістатись, але від нас не можна? – сказав Поттер. - Ми ще в гіршому становищі, ніж були раніше.

- Це чому? - Запитав Сел.

- Тому що якби ми сховалися в будь-який ліс чи гори, де можна було б перечекати, то пізніше могли б спробувати дістатися до якого-небудь трансмітера. А тут немає жодних шансів повернутися в наш всесвіт.

– Шансів ми не мали там. – відповів професор. - Тому що знайти людину в будь-якій точці планети в нас простіше простого, бо відомі її біодані. Тут же, якщо залишити лише життєво важливі системи і відключити решту, можна жити кілька десятків років.

– А якщо знайдемо енергію? - спитав знову Ксайд.

- Тоді ми вільні люди, з великими можливостями для наукової діяльності, і з обмеженими для суспільної.

- І є шанс для повернення в наш всесвіт? - Запитав Поттер.

- Навіть у ваш всесвіт. Адже в нас власний трансмітер. Якщо час народження нового всесвіту дуже близько, то нам доведеться рятуватися тільки туди. - відповів Тресан.

- А чому потрібно чекати на народження всесвіту? Я хочу додому без цього. Тут, звичайно цікаво, але рідний дім все ж краще. - промовив Сел.

- Це хороша думка. – погодився Пот. - Там і для вас, Трес, знайдеться місце. А з вашими знаннями вам взагалі ціни не буде.

- Ну, мої знання там не знадобляться. – заперечив професор. - Це все одно, що вам потрапити в печерне століття. Без розвиненої цивілізації знання ніщо.

- На життя заробити можна, ми все ж таки не печерні люди. – сказав Ксайд.

- Не в цьому справа. Якби ми спробували проникнути у ваш всесвіт, то це те саме, що здатися добровільно в руки наших переслідувачів. Всі трансмітери в вашому всесвіті запрограмовані на автоматичне повернення, якщо ця трансмісія не санкціонована. Це зроблено тому, що є ще багато приватних трансмітерів. Тому щоб зберегти контроль над трансмісіями, всі хто самовільно це зробить, автоматично потрапляє в підвали ІО.

- Це дуже і ще раз дуже сумно. - Тихо сказав Селбіт. – а перепрограмувати можна?

- Напевне можливо, але потрібно знати як. Я не знаю.

- Тоді запускайте комп'ютер та йдемо дивитися станцію. – сказав Поттер і подивившись на понурого Ксайда додав - не переймайся, додому ми потрапимо. Трес знайде спосіб як це зробити.

І вони попрямували оглядати астероїд. Довго піднімалися на поверхню. Їхали в циліндричній капсулі на шість персон. Швидкість була шалена, тому що їх сильно втискало в крісла. Виявилося що це мала планета. Вона не була круглою, але все ж таки на поверхні мала гори, кратери, невеликі сухі моря. Не дивно, що спалили купу зірок, поки її переслали в таку далечінь. Коли друзі ступили на поверхню, їх зустріла повна темрява. На небі не було жодної зірки. Такої темряви – густої, тягучої друзі ще не бачили. Боррет увімкнув освітлення щоб побачити місячну поверхню – запорошену, скелясту, без рівних поверхонь.

Рухатися було дуже легко. Щоб не відлетіти з поверхні вони прив’язалися довгими мотузками. Тресан попередив, що б не робили різких рухів, тому що тут приблизно сорокова частина від нормального тяжіння, і легко відлетіти. Він розповів про те що є на поверхні. Які прилади і де вони розташовані, скільки шлюзів ведуть нагору, де є ангар з літальним апаратом і який приблизно рельєф місцевості. Роздивившись наскільки це було можливо, друзі вернулися в приміщення.

Сама лабораторія знаходилася в глибині планети, а якщо бути точнішими то вісімдесят кілометрів під її поверхнею. Загалом в діаметрі астероїд у найвужчій частині був двісті двадцять кілометрів. Саме розміщення лабораторії було продиктоване природою - там була печера, достатньо велика для розміщення необхідних машин, які створили всі приміщення. Це було добре і для захисту від метеорів, і на випадок, якщо потрібно розширити площу. Порівняно з планетою лабораторія була крихітною її часткою. Як пояснив професор, вибір саме цієї планети був випадковим. Планета або великий астероїд, знаходився на перетині транспортних трас. На цій основі зробили склад, і на поверхні складали різні матеріали. Це було дуже зручно, тому що планета не давала дрейфувати матеріалам по космосу. А в середині астероїд мав великі пустоти, де побудували лабораторію.

Лабораторія мала житлові та господарські приміщення. Крім вже відомих приміщень, а також харчового складу, ще був господарський склад, де зберігалися різні запасні частини та матеріали. Крім всього цього, ще був і невеликий завод синтезу матерії. До нього примикала печера, яка використовувалася як звалище для відходів. Ці відходи служили сировиною, тому що завод для синтезу матерії повинен був мати якусь вихідну матерію. Для цих цілей годилося все, і таким чином в їхньому світі була вирішена проблема утилізації відходів. Якщо не вистачало відходів, могли використовуватися оточуючі скелі. Щоправда, завод не працював – не було енергії.

Це все про планету та лабораторію. Також в чотирьох точках були вбудовані потужні ракетні двигуни, які могли зрушити астероїд в просторі на випадок зіткнення з великим космічним тілом. Дрібні тіла були не страшні. Жодної додаткової системи захисту не було.

Майже чотири дні вони витратили щоб оглянути станцію. Довго копалися на господарському складі, де Пот намагався знайти щось, з чого можна зробити зброю. Тресан і Ксайд старанно йому в цьому допомагали. Трес, тому що він пояснював призначення речі, а Сел, тому що було цікаво. Вони облазили всі закутки та печери. Великий подив викликав завод синтезу матерії. Він мав автоматичний навантажувач, який загружав стрічку транспортера. Стрічка все це скидала у великий бункер. Більше нічого не було. Боррет сказав, що основні механізми заховані всередині скелі і добре радіаційно ізольовані, тому що при синтезі виділяється радіація. Але захист надійний, і навіть в цьому приміщенні знаходиться дуже безпечно. Він також коротко пояснив механізм синтезу: речовину розкладають на складові частини як електрони, протони тощо, а потім синтезують потрібний матеріал як це робиться в центрі зірок. За допомогою магнітних полів надають потрібну форму. Готовий виріб пересилають через простір. На виході ставлять спеціальний фільтр, який відбиває енергію в простір, і тим самим охолоджує синтезовану речовину, що має форму необхідної деталі. Для синтезу потрібні дуже високі температури, і без пересилання все б перетворилося на плазму. А завдяки пересиланню вся температура йде в простір. Найважливішим у синтезі це сформувати магнітне поле, яке надає речовині потрібну форму. Але з цим впоралися, і тепер можна формувати досить складні деталі.

Подивившись на все це Поттер сказав, що по земних мірках більш укріпленої фортеці не знайти. Але для цього всесвіту, з їхньою технологією, це всього лише яєчна шкаралупа, яку легко зруйнувати. Для захисту потрібна стратегія і енергія. Тож друзі пішли шукати енергію, а вірніше глянути результати пошуку. Результати виявилися не втішними, тому що на даний момент був виявлений астероїд приблизно вдвічі більший, ніж їх власний. Настрій у всіх став паскудним. Сел попросив вивести на екран зображення астероїда. Друзі побачили на тлі темного червоного світла зовсім чорну плямку. І все.

- Чому так темно? – запитав Поттер.

- Бо немає світла. – відповів професор.

- А чому тоді ми все ж таки бачимо?

– Тому що це в інфрачервоному світлі.

- А де він береться? – не відставав Пот.

- Із всесвіту. Колись це було нормальне світло, але залітаючи так далеко воно стає інфрачервоним. Це такий ефект. До речі, у вашому всесвіті його теж вже відкрили, і назвали на честь вченого що його відкрив, але імені не пам’ятаю. – відповів професор.

– Професор. – сказав Селбіт. - Вибачте за дилетантську пропозицію, але якщо в нас під носом повно енергії, чому її не взяти?

- Не зрозумів?

- Ви казали, що ми в точці, де має народитися новий всесвіт, так? Простір насичений енергією? Чому ж не взяти її звідти?

- Справді. - здивовано подивився на нього Боррет. – Чому не взяти? Я ніколи про це не думав. Але як?

- А як ви берете енергію із зірок?

- Відкриваємо канал прямо в зірці.

- Тоді відкрийте канал в просторі.

- Але я не знаю як задати координати.

– Відкрийте канал без координат.

- Хм… Можна спробувати - промовив Боррет сідаючи за комп’ютер - Я відкрию мінімальний канал і підключу його на секунду до нашого джерела енергії. Зараз взнаємо чи можна брати енергію і, в разі успіху, трішки підзарядимо батарею.

Боррет почав медитувати і раптово світло стало яскравішим. Тресан весь напружився і світло погасло, але за мить включилося та повернулося до колишньої яскравості. Трес ще трохи попрацював, а потім відкинувся на спинку крісла і тяжко зітхнув.

- Пішли міняти запобіжні блоки. - Сказав він.

- Щось вийшло? - Запитав Сел.

- Ще й як вийшло! – вигукнув він. - Ми мало не спалили енергетичний блок. Тільки завдяки запобіжникам вдалося відключитися від каналу. Такої потужності не давали навіть наднові.

Компанія пішла в секцію де розміщався енергетичний блок.

- Як тобі вдалося здогадатися – спитав Боррет в Селбіта - Ти ж не мав жодних даних?

- А які дані ще потрібні? Простір повний енергії, цього достатньо.

- Як ви можете будувати припущення та догадки, не маючи повних вихідних даних?

- Не розумію про що йдеться? - відповів Ксайд.

- У нас висновки робляться на основі даних та розрахунків. Тому проходить багато часу, перш ніж на світ з'являється якесь рішення.

– А, ви про це. – посміхнувся Сел. – У нас навпаки. Якщо хтось має якесь припущення, то він тут же виносить його на загал, а вже інші доводять помилково воно чи ні.

- Як це? - Тепер не зрозумів Трес.

– Наприклад сьогодні я сказав – там є енергія. І що ви зробили? Перевірили чи це так. Якби я помилився, то від цього гіршого нікому б не стало, правда?

- Правда. Знаєш, я починаю розуміти, чому ви так швидко розвиваєтеся - у вас зовсім інший спосіб мислення.

- Може і так. Де ті запобіжники?

Розділ 8

Після того як підключилися до енергії, життя на станції покращилося. Всі були при ділі. Професор займався вивченням простору, Поттер будував плани оборони і втілював їх у життя, а Ксайд був асистентом у професора і помічником у Поттера. Сто відсоткова зайнятість.

Минуло чотири місяці. За цей час професор Боррет з допомогою Селбіта знайшов спосіб порятунку світу. Може голосно сказано, але це дійсно так. Сел запропонував використати енергію простору для перекидання людей в інший всесвіт. Професор зробив розрахунки, які підтвердили, що енергії вистачить. До того ж, це знизить рівень насиченості простору енергією, що унеможливить народження нового всесвіту. А це в свою чергу відтермінує загибель їхнього всесвіту на невизначений час.

Поттер в своїй області також виявився генієм. Він розробив нову концепцію оборони та втілив її в життя. По-перше, прибрав камеру пересилки з житлової частини станції, і помістив її, ви не повірите, над приймальною камерою заводу синтезу матерії, який тепер працював на повну потужність. Камера була розміщена прямо в бункері куди завантажували матерію для переробки. Праця була важка, але в Поттера праця завжди важка в прямому розумінні цього слова. Довелося відключити гравітацію. Також Пот створив спеціальний механізм з важелів щоб перетягнути найважчі частини камери пересилки. Якщо бути правдивим, то це була одна частина - платформа. Важко було, але все зробили і тепер якщо хто-небудь або що-небудь з'являлося в камері, воно відразу потрапляло на переробку в камеру синтезу матерії. Тепер навіть ядерні бомби не були страшні - завод і так працював з ядерним синтезом.

Та це ще не все. Він оточив астероїд сферою повної енергії, яку вони брали з простору. Він розробив та вивів на орбіту енергетичні камери. Кожна камера розсіювала в простір півсферу енергії, що була спрямована від станції. Камер було стільки, що вони повністю покрили астероїд. Тепер, якщо в поле зору станції спостереження потрапляв якийсь об'єкт, то тут же в тій частині включалися камери і перетворювали все на плазму. Цей захист був настільки щільним, що навіть не пропускав випромінювання. Цей ефект був з'ясований під час випробування захисного екрана коли одночасно включили всі камери. При включенні з моніторів зникло все інфрачервоне випромінювання, і не тільки воно - світ став повністю чорний у всіх спектрах випромінювання. Коли екран вимкнули – все повернулося. Провели ще один експеримент. Для цього використали енергетичну гармату, яку також зробив Пот. Її вивели на орбіту за допомогою літального апарату і обстріляли захист. Спочатку мінімальною енергією, а потім максимальною потужністю – повне поглинання.

Професор зробив Поттеру імплантат, такий як у Селбіта, щоб він міг вільно спілкуватися. Такий імплантат робив тільки Боррет, тому що був професором в галузі медицини і багато років займався проблемами поліпшення людського організму за допомогою технічних засобів. Теперішнє його заняття було другою професією, але в їхньому світі видатні люди мали кілька ступенів в різних галузях науки, і таке поєднання наук давало не погані результати. Тим більше що час життя дозволяв.

Друзі пройшли курс вивчення мови та письма, що далося їм напрочуд легко. Як пояснив Боррет, це пов'язано з тим, що їхні тіла, по бажанню Друва, пройшли генне коригування, в результаті якого мозок став більш сприйнятливим до запам'ятовування інформації. Також були покращені їхні тіла – підсилені кістки, дещо змінена структура тканини шкіри та підвищений тонус м'язів. Тому їм були потрібні фізичні навантаження і багато їжі.

Тресан пояснив, що їхні тіла є результат генної селекції, яку він проводив багато років, і яка велася з метою запобігання старінню нації. Але ІО засекретив праці, а потім зовсім припинив.

Через кілька років Боррету знову запропонували зайнятися цією проблематикою, але вже на практиці. Для експерименту використовувалися клони, які були результатом схрещування генів людини та кам'яної тварини.

Трохи про тварину. Особливість тварини в тім, що її організм побудований на основі кремнію. Тварини були виявлені на планеті, температурний діапазон якої коливався в межах від плавлення свинцю, до замерзання кисню. Пересувалися вони за допомогою кочення та реактивної тяги. Тварини ніколи не вивчалася, бо вони жили там, де не могли жити інші форми життя. Та й зловити реактивний снаряд не так просто. Це по суті були шматки каменю, еліпсоїдної форми. На рівній площині вони могли котитися, переміщаючи центр ваги. Якщо зустрічалася перешкода, то в тілі було кілька отворів, розташованих по колу малої осі, і в кінцях великої. Ці отвори використовувалися як реактивні сопла і тварини могли скакати на великі відстані. Харчувалися хімічними елементами. Як розмножувалися та як довго жили невідомо.

Боррету для вивчення було надано шматок тварини і повний звіт про неї, тобто все що було відомо. Тресану вдалося виділити фрагменти генів тварини, які можна було схрестити з білковим геном. Так був виведений клон в якого кістки були кремнієві, і які були в двісті раз міцніші за звичайні. Також було змінено структуру тканини організму. Вона відрізнялася від звичайної тим, що не відторгала сторонні тіла і могла зрощуватися з ними. Це дало широке поле діяльності для поліпшення тіла. Такий організм майже не хворів бо віруси поглиналися як сторонній хімічний елемент. Правда, якщо не було підживлення організму, тобто не було їжі, він мав здатність зменшувати об’єм тіла. Але це не було схуднення. Тіло пропорційно зменшувалося у всіх вимірах, навіть кістки, і ставало менше як по висоті так і по обєму. Це давало організму більше часу на виживання. Після повернення нормального харчування організм швидко повертався до колишніх, і навіть більших розмірів. Чим інтенсивніше і якісніше було харчування, тим швидше відбувався процес відновлення. Тоді досліди проводилися на штучно створеній частині м’язової та кісткової тканини. Після успіху все прикрили і на деякий час забули.

Тему підняли знову, коли заступником ІО став Сорк Друв. Він з'явився до Боррета і надав підписаний керівником ІО документ, в якому значилося розпочати експеримент по повноцінному клонуванні гібрида. Донором білкової тканини виступав Друв. Коли клонування пройшло успішно і тіло було готове, Сорк запросив Тресана до себе додому відсвяткувати цю подію. На той час Боррет вже працював в парі з Фосорком, який до цього працював в інституті гібридних харчових білків. Фосорк був не поганим вченим, а ще кращим адміністратором. Працюючи над проектом Тресан і Рут досить близько зійшлися з Сорком Друвом. Тому Трес не здивувався, що його разом з Рутом запросили. На вечірці Боррет вперше зауважив, що Друв має психічні відхилення. Сорк, будучи на підпитку, ніс жахливу нісенітницю щодо інших націй, особливо не гуманоїдних. І що цікаво, його підтримувало багато шанованих людей, в тому числі і Фосорк. На тій же вечірці, наче жартома, Сорк запитав Боррета, чи міг би він оживити клоноване тіло. Тресан, що нічого не підозрював, сказав, що для цього потрібно лише пересадити мозок. Такі операції він проводив, правда не завжди успішно, тому що часто тіло відторгало чужі тканини мозку. Але теоретично клоноване тіло має великий шанс на успіх.

Через пару днів Друв приїхав до Боррета на рахунок теми пересадки мозку. Він не приховував, що хоче це тіло, і тому готовий ризикнути. Також він не приховував, що мітить в крісло керівника ІО. Боррет не погодився, бо це ризиковано. Взагалі їхній експеримент був протиправним, тому що експерименти над людьми не дозволялися, а клони прирівнювалися до людей вже давно. Багато сімей мали клонованих дітей. Тепер йому пропонували оживити монстра, ще й використати в корисливих цілях. Цього він, звичайно, Друву не сказав, а відмову мотивував тим, що не має права ризикувати життям високопоставленого чиновника. Тим більше, що якщо експеримент не пройде вдало, то він тут же потрапить в біоконтейнер, а це було правдою. Сорк просив зробити таку послугу і запевняв, що йому нічого не грозить. Тресан відповів, що зробить лише з дозволу керівника ІО, і де буде написано, що вся відповідальність з нього знята. Друв зрозумів, що нічого не вийде і більше не повертався до цього питання.

Через кілька місяців з керівником ІО трапився нещасний випадок, з летальним результатом. Сорк Друв на півроку стає виконуючим обов'язки керівника ІО - приблизно стільки потрібно для підготовки виборів. Як тільки вщухли пристрасті по трагічній загибелі керівника, Сорк з'явився з дозволом на експеримент підписаний керівником, тобто ним самим. Він прямо заявив, що трагічний випадок лежить на совісті Боррета, і що на нього чекає та ж доля, якщо він відмовиться. Також він показав ще два накази, один був про його арешт, поміщення в біоконтейнер і повне стирання, якщо пересадка, а не експеримент, не вдасться. Другий наказ обіцяв йому різні почесті та блага в разі вдалого завершення. Пересадку треба було розпочинати негайно. До нього було приставлено охорону, нібито з метою захисту від замаху. Коли він запитав Фосорка, як йому вчинити, той порадив зробити все що він хоче, бо це страшна людина що здатна на все. Боррет не мав вибору…

Все пройшло успішно і за два місяці оновлений Сорк Друв приступив до роботи. Незабаром його обрали керівником. Цьому передувало кілька загадкових випадків, що відбулися з найбільш серйозними конкурентами, як і з ним самим. Але він завдяки «щасливому» випадку вийшов цілим і неушкодженим. Все списали на якихось терористів і справу закрили.

Через півроку Боррет знову отримав завдання на клонування. Так само було підписано три накази. В результаті було отримано охоронця Дублота. Ось така історія з тілами Селбіта і Поттера.

Одного разу під час відпочинку, коли професор спав, Сел в бібліотеці читав, а Пот знаходився в спортзалі, прозвучав сигнал тривоги. Голос по внутрішньому оповіщенню повідомляв, що наближається сторонній об'єкт. Всі побігли на командний пункт який влаштували в приміщенні де раніше була камера пересилання. Поттер встановив великі екрани, щоб мати можливість оглядати весь астероїд. Об'єкт знаходився відносно далеко від зони дії захисного екрану. Його можна було бачити на моніторі. Був продовгуватим і складався з двох частин - світлої та темної. Це все що можна було бачити в інфрачервоному освітленні. Рухався повільно. Наблизити зображення не вдавалося, хоча радар показував, що він не на великій відстані від астероїда. Пот розрахував час при якому об’єкт досягне зони дії захисного поля і вийшло близько тижня. Якщо він так близько, то чому не можна зробити збільшення? Все вказувало на те, що це дуже маленький об'єкт. Коли дали завдання на центральний комп'ютер впізнати об'єкт, той видав єдиний предмет – викрутку. Напевне її залишили на корпусі літального апарату і вона під час випробувань захисного поля вилетіла у відкритий космос. Це сталося при розгоні апарату, коли він повертався назад, тому що напрямок був на планету. Знадобилося два місяці, поки викрутка долетіла до зони дії радара. Друзі привітали один одного з бойовим хрещенням оборонної системи. Впевненість в безпеці значно виросла.

Через тиждень всі троє були свідками видовища, коли викрутка перетворилася на плазму. Це сталося миттєво. Якби не запис та уповільнений перегляд, то нічого б і не побачили. А так при по кадровому перегляді вони насолоджувалися гарним видовищем: спочатку це був сніп білої плазми, потім він почав розширюватися у вигляді круглої площини, переходячи від білого до все більш червоного, поки площина не розчинилася в темряві. Це було перша пригода за весь час їхнього перебування на станції.

Ставало нудно, особливо Поттеру. Сел допомагав професору і робив непогані успіхи в галузі аналізу даних, тому йому було не до нудьги. Одного чудового ранку під час кави Поттер заявив, що знайшов собі справу - хоче відвідати відкритий ними астероїд. Боррет здивувався і сказав, що той може прогулятися поверхнею їхнього астероїда і буде той самий результат.

- Ви не розумієте. - не вгавав Хаб. – Я хочу зробити висадку на планету з метою розвідки, щодо організації там запасного стратегічного пункту оборони.

- Навіщо тобі це? - Здивувався Сел.

- Тому що мені нема чим зайнятися. – буркнув Пот - Ви щось обчислюєте, рятуєте світ і вам не нудно, а що мені робити?

- Приєднуйся до нас.

- Це мені це не цікаво.

- Ти б тільки воював. - скривився Ксайд. – так як до нас вже ніхто не пробереться, то ти тепер хочеш те саме зробити і на тій планеті?.

- Не забувай. – спокійно промовив Хаб. – Мої м'язи мають більш підвищений тонус в порівнянні з твоїми. Тому, якщо ти не перестанеш кривлятися, я спробую перевірити рівень міцності твоїх м'язів, а це досить болісна процедура.

- Я вже прямо взяв і злякався – посміхнувся Ксайд – в мене тонус м’язів на рівні твого.

- Сел, перестань. Поттеру нудно і він має право на заняття. – втрутився Тресан. - Але це ризиковане заняття і потрібно спершу все прорахувати.

- Це зовсім інша розмова – посміхнувся Пот - Давайте рахувати.

Вони пішли на командний пункт. Тепер здебільшого працювали там, бо у великій залі лабораторії було незатишно. Тут вони встановили столи, принесли кілька м'яких крісел і диван та поставили кавовий апарат. Стіни обвішали екранами, які транслювали зображення вигляду з вікна. Ксайд написав програму яка імітувала схід сонця, день, вечір, захід, ніч із зірками та Місяцем. І хоча планета Боррета місяця не мала, він йому дуже сподобався. Такі екрани були встановлені у всіх кімнатах якими користувалися. Згодом Сел допрацював програму, і тепер дні були не тільки сонячними, а й дощовими. В планах було зробити зміну пори року, а також звукове оформлення шуму за вікном. Отак як могли, вони влаштовували свій побут. І це не погано в них виходило. Не вистачало зв'язку з великим світом. Але в їхньому положенні вибирати не приходилося.

Друзі зосередилися на дослідженні малої планети чи великого астероїда, направивши всі технічні засоби що в них були на його вивчення. Побачити вони нічого не побачили - занадто темно і далеко. Змогли взнати відстань. Виявилося, що планета була на відстані 401 006 000 862 км. Діаметр мала в районі 300 – 500 кілометрів. Атмосфери точно не було, бо всі гази замерзли – холод космічний. З яких мінералів складається не відомо. Це всі дані.

- Так. – сказав Сел. - Далекувато. І як ти збираєшся туди потрапити?

- Запитай в професора. – буркнув Хаб. Було видно, що він засмучений.

- Такі відстані цілком досяжні. - посміхнувся Тресан. - Так що не засмучуйся. Туди потрапити можна двома способами: за допомогою камери пересилання, або літального апарату. При першому способі швидше, але небезпечніше, бо невідомо куди потрапиш, і головне як вибратися назад. Другий спосіб таких проблем не має, але забирає багато часу. Що робимо?

- Так, задачка ще та. - зітхнув Пот. – А скільки часу потрібно для перельоту?

- Це залежить від швидкості апарату. В нашого максимальна становить пів швидкості світла. З такою швидкістю летіти потрібно трохи більше місяця. Але треба врахувати ще час розгону та гальмування. А це ще десь місяць.

- Чому так багато? - обурився Пот.

- Справа в людському організмі. До швидкості світла при максимальному прискоренні розганяють приблизно два місяці. В нас половина швидкості, тож місяць. Те саме і з гальмуванням. Тепер врахуйте, що при розгоні і гальмуванні ви рухаєтеся з меншою швидкістю. Насправді для такої відстані, тільки ви вийдете на максимальну швидкість, відразу потрібно починати гальмування.

- Два місяці туди, плюс два в зворотний бік. – Поттер почухав потилицю - Багато. Повернімося до переміщення камерою пересилання. Як це робиться?

- В нашому випадку можна переслати тебе прямо на планету, точніше біля неї приблизно в межах сто метрів. Така відстань потрібна щоб ти не матеріалізувався в самій породі планети. Так само можна переслати необхідне спорядження. Тільки проблема як повернутись?

- Чи можна туди переслати ще й камеру пересилки? - Встряв у розмову Сел.

– Так завжди і роблять. – відповів Боррет. - Але в нас маленька камера. Ми не зможемо переслати великі предмети.

- Будемо пересилати частинами. – сказав Поттер.

- Коли ви переміщали нашу камеру то бачили, що вона складається з трьох частин: важкої платформи, бо там напилено спеціальний матеріал для пересилання, генератора променів та полів що розкладають на атоми, та енергетичної установки. Це всі частини на які можна розібрати камеру та зібрати в умовах космосу та слабкої гравітації.

- А можна камеру надіслати в ракеті? - Запитав Селбіт.

- Звичайно. – відповів Боррет.

- Ось і вирішення проблеми. – сказав Поттер. – Висилаємо ракету і хай добирається сама. А де ми візьмемо ще одну камеру?

- В нас на складі є запасні частини крім платформи.

- А платформу зробимо самі?

- Звичайно,ву нас же завод синтезу матерії. За добу він зможе справитися.

– Тоді за кілька днів відправляєм космічний корабель на планету. – сказав Пот.

- Добре, я зроблю необхідні розрахунки маси ракети, що дозволяла б у найкоротший термін набрати максимальну швидкість, і вирахую час польоту до планети. Ви тим часом перевірте, чи все сміття викинуто в печеру де знаходиться завод, тому що нам буде потрібно багато сировини.

Космічний корабель вони відправили не через пару днів, а через тиждень. Виникли проблеми з завантаженням платформи камери пересилки. Справа в тому, що це найменша, але найважча частина камери, тому що використовується дуже щільна речовина. Вона покриває платформу товщиною в кілька мікрон, але все рівно маса платформи кілька тон. Професор говорив, що матеріал на рівні щільності нейтронної зірки, а сірникову коробку з такого матеріалу не змогли б підняти навіть найпотужніші підйомні крани, які існують на планеті Селбіта.

Тому довелося робити спеціальні пристрої, які б допомагали перетягувати масивну платформу до корабля. А як ви пам’ятаєте, шлях на поверхню не близький.

Нарешті все було завантажено і корабель відправили в дорогу. Тоді ж друзі дали кораблю назву – «Елегант». Воно було красиво написане за допомогою трафарету з обох боків корпусу – великими літерами місцевою мовою, і меншими рідною мовою друзів. Корабель був дуже красивий і мав елегантні, витончені контури. А так як не було часу на вибір варіантів, то зійшлися на назві Елегант.

Команда мовчки спостерігала як їх Елегант повільно, на малій тязі піднявся над поверхнею і зник в темряві зірочкою вогню що з відстанню швидко тьмяніла. Це була єдина зірочка в чорному небі. Стало якось сумно, ніби їх покинув хтось рідний. Коли вони добралися до командного пункту то вже прийшли перші дані з ракети. Все було в нормі. Час польоту становив тридцять чотири доби.

- Маємо місяць часу. Може є в кого які пропозиції щоб даремно не байдикувати? - Запитав Пот.

- Було б не погано дізнатися, що діється в світі. - Сказав Трес.

- Незабаром буде пів року, як ми в інформаційній ізоляції. – добавив Сел.

- Я раніше думав над цим, але були більш нагальні питання. Зараз є час. – продовжив Боррет. - Напевно вирушу в якийсь світ та привезу інформацію.

- А як бути з тим, що на станції пересилки може автоматично переправити до Інституту Охорони? – спитав Пот.

- Погоджуюся, професоре, це ризикована справа. - підтримав Сел Поттера. – Кому, кому, але вам не варто туди вирушати. Ми без вас пропадемо.

- Чому пропадете – здивувався Боррет - ви тут все знаєте?

- Тут так. Але в великому світі ми безпорадні.

- Але у вас значно більше шансів потрапити до ІО. – посміхнувся Боррет. – Ваших попередників протягом кількох років показували на всіх телевізійних каналах. Вам навіть у віддалені світи не можна потикатися.

- А як що до зміни зовнішності? – сказав Хаб. - Я сподіваюся, пластична операція для вас дрібниці, Трес?

– Немає нічого складного. - Відповів він. - Цим займаються автомати.

- А ви також можете?

- Так.

- Тоді хочу щоб ви змінили мені зовнішність. – промовив Поттер.

- Ти що, серйозно? - Здивувався Ксайд.

- Цілком. По перше хочу бути красивішим, а по друге комусь треба їхати за інформацією.

- Змінити зовнішність недостатньо. – сказав Боррет. - Потрібно змінити біодані, а це майже не можливо. Ось в чому проблема.

- Навіть якщо людина має особливе тіло? - Запитав Поттер.

- Ти маєш на увазі ваші тіла?

- Так. Вони в нас як у суперменів, хіба не так? – усміхнувся Хаб.

- Погоджуюся. З цього може щось вийти. – розмірковував професор. - Адже що таке біодані? Це сукупність полів що оточують людину, або які генерує її організм. Вони разом формують цифровий відпечаток, або унікальну криву графіка, яка не змінюється поки людина живе. Така крива в кожного індивідуальна. Що б знайти кого не будь, достатньо дані подати в розшук і він тут же буде виявлений, тому що сканування відбувається скрізь. Ти заходиш до себе в квартиру, і двері автоматично відчиняються, тому що панель при вході зісканувала біодані і дала команду дверям відчинитися.

- Тобто за тобою весь час слідкують? – здивувався Сел.

- Ну, в прямому значенні ніхто ні за ким не слідкує, але прослідити шлях твоїх переміщень і де ти знаходишся можна.

- А як змінити біодані?

- Біодані генеруються з набору хімічних елементів та їх реакцій в організмі людини. Якщо б можна було трішки змінити склад чогось то і зміниться крива даних. Простій людині цього не зробиш бо це молекулярний рівень, але з вашим організмом можна попробувати.

- Тоді, професоре, за справу! Ми готові. – вигукнув Поттер.

- Е, почекай, не спіши. - заперечив Сел. - Може ти й готовий, але я ні. Я не хочу жодних магнітів. Мені і так добре.

- Ти що, боїшся? – здивувався Пот - Так це дрібниця для професора, правда?

- На рахунок дрібниці то ти загнув. – заперечив Боррет – це досить складна процедура, хоча і можлива. Але людина не погоджується і має на це право. Та й ти занадто швидко прийняв рішення. Може спершу подумаєш?

- Що думати? Мені набридло тут сидіти. А так можна буде кудись поїхати, розвіятися. З іншої сторони наші тіла красивими не назвеш. В мене лише морда урода, а в тебе, Сел взагалі все жахливе. Подивися на себе: груба потвора.

- Це порівняно з тобою я малий, а так то хороший ріст маю. – образився Сел - І зовнішність не така вже й страшна. В порівнянні з тобою навіть красень.

- Так, в мене зовнішність жахлива. – погодився Пот – і я хочу зробити щось гарніше. Я прийняв рішення робити операцію. Не будемо гаяти часу. Операція певне не багато часу займе, а от щоб загоїлися шви часу треба буде значно більше?

- Так, шви довго заживають. Приблизно дві доби. – сказав Боррет.

- Дві доби? – здивувався Поттер.- А операція тоді скільки триватиме?

- В середньому близько двох, трьох годин.

- Ось бачиш, Сел, всього дві години і я красень. Наважуйся, давай. Мені набридла твоя товста фізіономія.

- А це не боляче, Трес? - поцікавився Селбіт.

– Ні, в нас вже давно все роблять без болю. Та й зовнішність змінювати це в порядку речей, колись навіть мода була така, років п'ятсот тому.

- Добре, я подивлюся, що вийде з тебе, Пот, а тоді подумаю. – посміхнувся Сел.

Пластичну операцію зробили і Поттер, і Селбіт, і навіть Боррет. Це було просто. В медпункті є медичний робот, який може робити нескладні операції. (На Землі, звичайно, такі операції робить досвідчений хірург, але тут це не складно). Для початку потрібно повідомити роботу що ти хочеш правити. Потім сідаєш в крісло і робот сканує потрібну ділянку тіла, в їхньому випадку обличчя. Після цього підбирає варіанти які можна отримати при операції. Вибираєш що тобі подобається. Тебе просять пройти в кімнату поруч. Там ти приймаєш ванну, переодягаєшся в якийсь балахон, лягаєш на кушетку і засинаєш. Напевне ванна містить якийсь снодійний інгредієнт, тому що відключаєшся дуже швидко. Прокидаєшся на тій же кушетці з думкою, що пластичної операції не було. Але проходиш у ванну і з жахом виявляєш, що ти інша людина, саме така, на яке було замовлення. Видно тільки червоні сліди і легкий біль при міміці, які через два-три дні проходять.

Такі почуття були у Ксайда. Найбільше змін робив Поттер, який зробив більшими ніс, очі й рот, бо вони в порівнянні з тілом і головою були дуже маленькі. Операція тривала найдовше - близько чотирьох годин. Але він помітно покращав. Та що там покращав - став красенем. Це штовхнуло Селбіта на операцію. Після операції Ксайд став красивішим, і то на багато, тому що прибрав товсті щоки, подвійне підборіддя, зробив тонший ніс, трошки збільшив розріз очей, коротше красень. І якби не трішки повненьке тіло, то він би був гарніший за Поттера. Але над тілом треба було працювати в тренажерному залі. Сел над цим працював і досяг непоганих успіхів – скинув живіт, став більш підтягнутий. Але наразі по красі рельєфу м’язів Поттер був попереду. Побачивши як хлопці погарнішали, Боррет теж вирішив стати молодшим.

Але це дрібниці в порівнянні з операцією, що була потрібна для зміни біоданих. Тресан запропонував вдосконалити тіло корисними імплантами, зростивши їх з нервовою системою. Поттер вирішив зробити себе сильнішим та зміцнити м'язи. Він і так мав велику силу, але в порівнянні з міцністю кісток, це було мало. Тому вони з Борретом розробили спеціальний механізм, який кріпився в спині та підключався до нервових закінчень для управління.

Принцип дії запозичили в розсувних дверях станції, де використовувалися дві пластини спеціальних металів - одна кріпилася до підлоги або стіни, інша - до дверей. Коли на одну з пластин подавали заряд, друга від'їжджала в бік. Чим сильніший заряд, тим більше відхилення. Виявилося, і це найголовніше, що метали були повністю сумісні з організмом Поттера. Для живлення створили мініатюрну енергетичну камеру. Це була складна задача, тому що, по-перше, потрібні малі розміри, по-друге, потрібна повна ізоляція енергії, а по-третє, потрібний маленький комп’ютер, який би автоматично підключав енергетичну камеру до найближчого джерела енергії, будь то зірка чи місцева розподільна станція. І все це потрібно зв’язати з мозком Поттера.

На розробку пішло два тижні, і це при тому, що був задіяний центральний комп'ютер станції, який все промоделював і провів розрахунки. І добре, що ці розрахунки виявилися позитивними. Бо при негативних результатах нічого б не робили. Ще була складна операція. Складність полягала і в кріпленні пластин до хребта так, щоб вони не впливали на гнучкість, і в розміщенні енергетичної установки, щоб вона не впливала на органи, але найскладнішим було вживляння спеціальних волокон в м'язи і їхнє кріплення до кістки.

Загалом операція тривала п'ятдесят дві години, або десять днів, по п'ять годин на день. Асистентом був Ксайд, який на першій операції знепритомнів. Але виходу не мав, тому прийшлося освоїти цей вид праці.

Після завершення циклу операцій Боррет сказав, що Пот божевільніший ніж Друв, але найбільш божевільним є він сам, тому що вплутався в авантюру, яка може коштувати Поттеру життя. Той у цей час був у відновлювальній камері, яка сприяла регенерації організму.

Минуло два тижні, а Хаб все ще був непритомний. Це дуже непокоїло Селбіта і Боррета, хоча всі показання апаратури були чудові, та й на вигляд він був здоровим. Але те, що не приходив до тями, було не нормально. Тресан знову і знову згадував всі деталі операції і жодних похибок не знаходив. Він провів повне обстеження організму і тести показали, що камера регенерації вже не потрібна. Пот був і далі непритомний. Порадившись з Ксайдом, вони вирішили виймати Поттера з камери і спробувати привести до тями.

Поттера помістили в лазареті. Тресан пішов в бібліотеку шукати схожі випадки, а Селбіт пішов поспілкуватися з комп'ютером. По розрахунках відправлений корабель вже мав знаходитися на орбіті планети, яку вони умовно назвали «Таємничою». Дійсно, Елегант кружляв навколо Таємничої і вже почали приходити перші повідомлення.

Сел дорогою назад зазирнув в кімнату де лежав Хаб. Яке його було здивування, коли він побачив Поттера, що сидів на ліжку. Виглядав здоровим та відпочивши. Ксайд покликав Боррета.

- Мене вже прооперували? - Запитав Пот.

- Так, цю частину роботи ми зробили. - відповів Сел.

– А ще яку треба зробити?

- Перевірити твої мізки.

- Я що, виглядаю на божевільного? –злякався Пот.

- Ні, я пожартував. – посміхнувся Сел.

- Дурні в тебе жарти. Щось пішло не так?

- Ти довго не приходив до тями.

- Як довго?

– Дванадцять днів.

- !!!

- І не дивись на мене так, я не жартую.

- А я то думаю, що за дурниці мені так довго снилася. Скільки часу пройшло від початку операції?

В цей час зайшов Боррет.

- Про який сон ви говорили?

- То мені дурниці снилися. - відповів Хаб. – не звертайте уваги.

- Ти бачив сни? - здивувався Трес.

- Так. Це що, погано?

- Ні, добре. Просто чудово! Мені треба дещо перевірити.

Він вийшов.

- То скільки часу минуло?

- Здається, двадцять три дні. - відповів Сел.

- Ти жартуєш?

- Ні, цілком серйозно. Більше трьох тижнів.

- Чому так довго?

- А що ти хотів? Це не зуб вирвати. Ми ще толком не знаємо чи все пройшло вдало. Ти як себе почуваєш?

Поттер порухав руками, ногами, плечами.

- Щось мене все болить.

Увійшов Боррет.

- Болить, кажеш? Це добре. А як самопочуття?

- Легка слабкість у всьому тілі.

- Встати на ноги можеш?

- Можу… мабуть. - Пот обережно пройшовся.

- Ну як? - звернувся Ксайд до Боррета. - З ним все гаразд?

- Можу вас, колега, привітати з нашим великим успіхом. Це перемога. Таку складну операцію звичайне тіло не витримає, особливо ту кількість сторонніх матеріалів, яку ми імплантували.

- Тож Пот тепер супер людина? - посміхнувся Ксайд.

- Ну, щодо цього я не знаю. – зітхнув Трес - Цілком можливо, що прилади не працюють.

– Як це не працюють? - обурився Хаб. - Мене що, нашпигували залізом для ваги?

- Ні звичайно, але треба все перевірити. – заспокоїв Трес.

– Тоді перевіряйте. – Пот рушив до дверей. – куди йти?

- Хвилинку, ти щойно отямився. Потрібно кілька днів на повне відновлення функцій організму. Тож чекай.

- Трес, ви знаєте чому він так довго не приходив до тями? - Запитав Селбіт.

- Так, знаю. – відповів Боррет - Він спав. До речі, з твоєї вини, Сел. Треба було зняти прапорець з пункту «снодійне».

- Який прапорець? Яке снодійне? – не розумів Пот.

- При поміщенні в камеру регенерації, на комп'ютері висвічується таблиця з переліком препаратів які будуть вводитися для підтримки організму. В окремому рядку знаходиться пункт «снодійне» і навпроти якого стоїть відмітка, тобто галочка. Якщо вона є то снодійне вводиться постійно, якщо ні то лише у певні години для забезпечення сну. Я тобі, Сел, казав прапорець прибрати, тому що потрібно було знати коли Поттер оговтається. А так він мав здоровий двотижневий сон. Згідно показників медичних приладів ти повинен був встати з ліжка півтора тижні тому.

- Подумаєш. – розвів руками Сел. - спав трохи довше. Нічого не сталося.

- Як це трохи довше? - обурився Хаб. - Півтора тижні, це мало?

– Не дуже багато, були випадки, що люди спали роками. - Виправдовувався Ксайд. - А ти якихось півтора тижні. Трес, скажи, що йому це пішло на користь.

- О так, Поттер, ти відпочив на тиждень в перед. Це точно. - Підтвердив Боррет.

- Бачиш, а ти обурювався. - посміхнувся Сел. – просто я не зрозумів значення «прапорець». Треба було казати «галочка».

- Та за цей час можна було багато чого зробити. - не вгавав Хаб.

- Нічого, тепер наздоженеш. – по діловому промовив Сел - Можеш не спати ночами. Ти пам'ятаєш, що ми послали корабель? Перші кадри з орбіти прийдуть днів за чотири. Повідомлення вже почали надходити.

- Він що, вже долетів? - Поттер красномовно глянув на Ксайда. - А, ну так, часу пройшло достатньо. Може я вирушу на планету?

- Ні. Потрібно зробити повне обстеження організму. – заперечив професор. - Тільки після цього можна приймати рішення. Це займе ще тижнів зо два.

- Пот, можеш знову спати. – Сел поплескав Поттера по плечі.

– Він не засне. – промовив професор.

- Звісно, він тільки що проснувся. - Погодився Ксайд.

- Він і вночі не засне.

- Це чому? - Здивувався Хаб.

- Тому що твій з Ксайдом організми мають здатність до накопичення. Ви вже знаєте, якщо багато їжі то стаєте більшим. Те саме зі сном. Якщо багато спати, він накопичується. Тож зараз ти кілька днів не зможеш заснути.

- Ну, друже, дякую. – Поттер повернувся до Селбіта. - Услужив ти мені. Дуже, ну дуже вдячний.

- Пот, вибач, я не навмисне. - виправдовувався Сел.

- А я зроблю щось навмисне. - Чи то жартома, чи серйозно промовив Пот. - І помста моя не за горами.

- Не тільки Селбіт винен, - заступився Боррет, - тут і моя вина теж є. Я мав би все перевірити. Тож винні ми обоє.

Зранку всі зібралися в їдальні. Як і говорив професор, Поттер вночі не зміг заснути. Він почувався добре, хіба ще трохи боліли руки і спина. Але це наслідок адаптації сторонніх тіл в його організмі. Поки адаптація не завершиться, можливості Поттера випробовувати не можна.

За сніданком Ксайд виявив бажання вирушити в зовнішній світ за інформацією. Своє рішення він аргументував тим, що Поттер ще не може, Боррету взагалі не можна, а він цілком придатний для цього. Друзі спочатку заперечили, але аргументи Селбіта взяли гору. Вирішили, що Селбіт вирушить у який не будь віддалений світ на периферії і привезе інформацію з новинами останнього року. Газет в них, як таких, не було. Всі новини були в мережі і все що потрібно було це підключитися до чогось загальнодоступного та зчитати на носій інформації. Тресан довго вибирав світ куди можна було б відправитися, і нарешті вибрав не гуманоїдний куточок всесвіту. Вибір ще був підкріплений тим, що в цьому світі не потрібен допуск на переміщення. У багатьох не гуманоїдних світах, та й деяких людських, допуск не практикувався.

Він показав як виглядають представники цієї раси: висотою людського зросту, без волосся. Мають голову, дві руки, дві ноги, два ока, рот. Голова схожа на гладке, циліндричної форми поліно, на якому розташовані рот і вище два ока, що дивилися в різні сторони. Шиї не мали, але розміщення очей давало огляд більш ніж двісті градусів, а гнучка талія збільшувала його до більш ніж чотирьохсот. Руки та ноги такі як у людини. Також одягалися як люди. Єдиною відмінністю були головні убори, які мали вигляд крислатого капелюха, з якої звисала сіточка. В них шкіра голови була дуже чутлива і заміняла ніс та вуха, а так як на планеті було безліч комах, які їх діставали, то потрібний був захист. Планета називалася Япіті.

Розвиток їх був високий. Вони мали торгові контакти з людством і не претендували на переселення до іншого всесвіту. Самі по собі вони були не агресивні, дуже повільні і терпимо ставилися до представників інших рас. Боррет вирішив, що навряд чи можуть бути якісь неприємності для них на цій планеті. Ксайду підібрали одяг та начепили капелюх з сіточкою і він вийшов схожим на бджоляра. Це виглядало досить смішно.

Ксайд ступив на хитку конструкцію, яку довелося зробити в приймальному бункері заводу синтезу матерії для того, щоб дістатися камери пересилки. Завод вимкнули до закінчення місії. Вирішили, що якщо протягом чотирьох годин він не повернеться, за ним вирушає Пот. Звірили годинники і Сел ввів координати. Також він запам'ятав координати для повернення назад. Засвітилося світло і Сел пропав.

Розділ 9

Ксайд перемістився на планету. Підйомник повільно підняв його в зал повний різнокольорових капелюхів. Деякі капелюхи були закриті вуалями і сіточками. Багато було без головних уборів. Найперше, що відчув Сел, це не зрозумілий страх від того що ніколи не бачив нічого подібного. Він був шокований видом істот. Здавалося, при такому вигляді вони повинні бути потворні. Але ні, в них була дивна краса. Вони мали тонкі талії, гнучкі руки, їхні рухи були повільні та граціозні. Як і в людей одні були красивіші, інші менш красиві, але зразу кидалося в очі те, що це розумні істоти.

Ксайд швидко себе опанував і так само не поспішаючи пішов шукати інформацію. При виході з будівлі побачив кіоск де можна було записати на свій носій літературу чи відео. Сел дав носій і попросив записати йому міжнародні новини за десять місяців. Носій взяли і сказали прийти за пів години. Селбіт мав час щоб роздивитися. Він пройшовся по холу, заглянув в кафе. Пройшов в зал очікування де були зустрічаючі та подивився на тих, що прибувають і відбувають. Все як на станції пересилки, яку він бачив коли тікав.

Сел знайшов панель замовлень і попросив останні новини. В голові відразу виникли різні картинки і текст з місцевих новин. Далі Сел попросив міжнародні новини. З'явився текст про зустрічі глав планет, новини спорту, культури. З'явилося повідомлення, що людська раса здобула чергову перемогу в битві з не гуманоїдною расою. Декілька разів згадувався генерал Ракс, який бував то в одному, то в іншому місці. Згадувалися прізвища, не відомі Селбіту. Також було повідомлення про те, що надалі не відомо місце перебування трьох небезпечних злочинців всесвітнього значення, які обманним шляхом захопили тіло керівника ІО Друва і співробітника ІО Дублота. Далі йшло повідомлення, що якщо будь-яка раса або її представник нададуть відомості по цій справі, то ця раса, нехай навіть вона буде не гуманоїдна, стане повноправним членом союзу рас, які мають право першими покинути всесвіт при загальній імміграції. Крім того обіцяли багато благ і привілеїв. Селбіт запросив новини тижневої давності і знову було повідомлення про втікачів та обіцянку благ.

Це не подобалося Ксайду. Він вернувся до кіоска, забрав носій інформації і пішов до зали пересилки. По дорозі зауважив, що з'явилося більше охоронців. Одіті були в мундири і без вуалей на капелюхах. В руках тримали довгі жердини. Стояли по двоє або по троє і спостерігали за тими, хто проходив. Деяких просили зняти капелюхи.

Селбіт зрозумів, що втрапив в халепу. Йому стало погано. Ноги затремтіли, спина вкрилася холодним потом, а лоб став гарячим. Серце шалено калатало. Його шукали. Він зупинився біля великого табло і почав себе заспокоювати. Зробив кілька глибоких видихів, змусив серце битися повільніше. Ніяких агресивних дій охоронці не робили, тільки вдивлялися в перехожих, іноді просили зняти капелюх. Йому потрібно було пройти з холу до зали кабін пересилок. Але біля проходу стояли охоронці. І хоча двері були широкі, непомітно прошмигнути не вдасться.

Трохи заспокоївшись, Сел вирішив діяти за обстановкою. Глянув на годинник, скільки він тут знаходиться – близько півтори години. Далі вирішив по спостерігати за охоронцями і кого перевіряють, благо народу було багато. Вони зупиняли тих, хто жваво рухався чи хто робив швидкі рухи. І не звертали уваги на повільних. Ксайд дуже повільно попрямував в бік проходу. Якнайбільше витягнув голову і опустив плечі, зафіксувавши при цьому всі рухи головою – адже япетяни не мали шиї. Йти вирішив якомога ближче до охоронця, щоб в разі чого можна було вихопити жердину. Подумки почав голосити, що він бідний і старий, якого доля змушує так далеко їхати, що з його хворим тілом це робити не легко. І що ви думаєте - спрацювало. Завдяки тому, що його мозок міг транслювати зорові образи, виходило, ніби він говорить їхньою мовою. Природно, що ніхто і подумати не міг, що іноземець може так без акценту говорити. Сел пройшов без перешкод.

В залі пересилок знову халепа, бо біля кожного витягу знаходилося по охоронцю. Всіх просили знімати капелюхи. Селбіт зупинився біля стіни, щоб трохи заспокоїтися. Як тут бути? Нічого не вдієш, треба імпровізувати. Ксайд вибрав найменшого охоронця і попрямував до нього. Повільно, дуже повільно підходив, «голосячи» на свій старий вік. Підійшовши до охоронця, і не чекаючи поки той скаже зняти капелюх, попросив допомоги. Приблизно це виглядало так:

- Я вітаю ваш вік, високоповажний. – сказав охоронець.

- Дитя моє. - відповів Сел. - Допоможи немічному, тяжкохворому старцеві набрати адресу куди я мушу вирушити. Мої руки не хочуть більше служити, а ноги слухатися. Я був би дуже вдячний за це.

- Я з радістю готовий це зробити. Називайте координати.

Ксайд почав називати цифри, а охоронець вводити. Сам він цього зробити не міг, бо руки б його видали, і було дуже доречно що це зробив охоронець. Перша половина була зроблена. Як бути далі? Тим часом охоронець попросив його зняти капелюха. Сел вдав що не почув, продовжуючи причитати, але охоронець знову попросив зняти його капелюх, загороджуючи шлях на підйомник. Сел промовив що йому, молодому, не сподобатися вигляд його голови, тому нехай він просить зробити це когось молодшого. Але той наполягав, мотивуючи тим, що в нього така робота і він не винен. Ксайд почав тягнути руку до голови і ніби ненароком заточився та впав на охоронця, штовхнувши його на підйомник. Витяг зреагував на вагу і почав опускатися. Охоронець швидко вискочив, але підйомник продовжував опускатися в низ. Залишалося зістрибнути і ступити в кабіну пересилання. Ксайд почав вибачатися і продовжувати нарікати на своє хворе тіло. На цей концерт почали звертати увагу інші охоронці. Сел знову почав підносити свої, вже тремтячі руки, до голови щоб зняти капелюх, оступається і падає в низ. Він скотився з підйомника, який зреагував на вагу і почав підніматися. Вдарився Сел добряче. Навіть померкло в очах, адже висота близько трьох метрів. Охоронець зойкнув і щось закричав. Селбіт повільно зі стогонами піднявся, зображуючи старця, проте нерви не витримали - схопився і в два стрибки опинився на платформі камери пересилання. Світло навколо нього почало струменіти, ставати більш щільним. Ксайд вже почав відчувати полегшення, як раптом все зникло, а він залишився стояти там де стояв - переміщення не відбулося.

В це важко було повірити, та й не хотілося вірити, але він далі був в небезпеці. І це була реальна небезпека яка може коштувати йому життя. Що робити? Як бути? Він ніколи раніше не потрапляв в такі ситуації. Страх змінила розгубленість. За нею з'явилася апатія, сонливість, ніби організм намагався таким чином відійти від дійсності. Але щось треба було робити. Сел озирнувся навколо - кімната площею приблизно дванадцять квадратних метрів, в одній половині піднятий вгору витяг, в іншій платформа камери пересилання. Ні дверей, ні вікна, нічого. Він опинився в пастці. Навіщо поспішив, чому не продовжував вдавати старця? Адже охоронець на верху міг нічого й не запідозрити. А він так себе безглуздо видав. То все нерви. З такими нервами йому треба сидіти вдома, а не вештатися по чужих світах. Так ні, захотів бути хоробрим, захотів довести, що нічого не боїться. Ось тобі результат. Незабаром увірветься дюжина охоронців і все. Як безглуздо так ні за що пропасти. Адже він нічого поганого не зробив. Яка іронія долі. І навіть могили не буде, бо тіло заберуть, а його життя погасять як свічку. Хвилину, якщо тіло заберуть, значить його не вбиватимуть. Його спробують взяти живим. А це дає додатковий час. Для чого? Що можна зробити? Може спробувати їм все пояснити? Але кому? Солдату? Так йому байдуже, він на роботі. Начальнику чи представникам уряду? Але в них зовсім інші цілі, вони хочуть врятуватися з цього вмираючого всесвіту. І вони, навіть знаючи що він не винен, все одно його видадуть. Особливо його. Адже він в тілі керівника ІО.

З роздумів Селбіта вивів охоронець, який з'явився ні звідки і блискавичним рухом жердини вдарив його під коліна. Селбіт як підкошений впав на підлогу. Охоронець ще раз вдарив по ногах. Від болю Ксайд знепритомнів. Правда швидко прийшов до тями, бо все ще лежав на тому місці, де впав. Біля нього розмовляли двоє.

- Йди скажи, що я його знешкодив. – сказав той, що напав – Я покараулю. І нехай прийдуть з ношами. В нього можуть бути зламані ноги.

Охоронець зник в проході, який незрозуміло звідки взявся. Сел прийшов до тями остаточно. Обережно поворухнув пальцями ніг і відчув, що рухаються. Значить ноги в порядку. Біль ще була достатньо сильною і вона розлютила його. З якого дива цей поліноголовий дозволяє собі з нього знущатися? Він що, його тато? Ні, це так не можна залишити. Ксайд блискавично схопився на ноги і з усієї сили заїхав рукою йому в око - охоронець стояв боком, і його око було навпроти. Той не встиг навіть зойкнути, як був збитий з ніг. А Сел, не даючи йому схаменутися, ще раз ногою, заїхав по його лисій голові. Переконавшись, що охоронець відключився, Ксайд взяв ціпок і зазирнув в двері. Нікого не було видно. Великий зал був заповнений шафами з апаратурою. Сел обережно вийшов і пішов в бік дверей, які виднілися в просвіті між шафами. Дійшовши до дверей, він знову обережно виглянув і побачив в кінці коридора охоронця зщо чекав ліфт, того самого, що пішов за ношами. Як добре, що вони такі повільні. Потрібно якось увімкнути камеру пересилки. Він роздивився палицю що тримав в руках - це була свого роду зброя. На рукоятці мала кнопку і перемикач. Натиснувши на кнопку Сел побачив електричний розряд, який струменів по палці. Він обережно пішов між шафами. За кілька поворотів Селбіт почув голоси і біля стіни побачив ще двох охоронців. Вони теж щось зауважили, бо замовкли і розвернулись в його бік. Сел завмер за шафою. Ті повільно рушили в його сторону. Коли один з них показався в проході, Ксайд з усієї сили вдарив його по голові і вискочив на зустріч іншому. Перший охоронець звалився як мертвий, але другий торцем жердині заїхав Селбіту в груди. Ксайда відкинуло на шафу і від болю померкло в очах. Та він не дозволив собі знепритомніти і вчасно відскочив в бік. Ще один удар жердиною пройшов в шафу. Селбіт з усієї сили вдарив охоронця по ногах, і той звалився на підлогу. Сел розмахнувся щоб вдарити, але в останній момент зупинився, затримавши палицю біля самої голови. Охоронець від страху став попелястим.

- Один звук, - сказав, а вірніше подумав Ксайд, - і я зроблю з тобою те саме, що й з ним. Зрозумів?

Він показав на закривавленого япітянина, що лежав без свідомості. Охоронець широко розплющеними очами дивився в різні боки, але Селбіт не хотів з'ясовувати, куди той дивиться.

- Знаєш як увімкнути камери пересилки? Говори, тільки тихо.

- Так. – прошепотів він.

- Пішли включиш.

Ксайд підняв охоронця і майже потяг його за собою, бо той ледве йшов. Під уважним наглядом Селбіта та електричної палиці той відкрив дверцята щитка енергетичної установки і клацнув перемикачами. Переконавшись, що шафи загули, Ксайд заїхав охоронцю в голову, вклавши всю силу. Той звалився на підлогу, а Сел що духу побіг в свою кабіну. Та на повороті він ніс в ніс зіткнувся з ще одним охоронцем, який одразу вдарив Ксайда. Сел відбив палицею удар, і вдарив охоронця в районі шиї якби вона в них була. Охоронець впав, але Ксайда збив з ніг інший охоронець, якого він і не бачив. Сел впав навколішки. Охоронець вдарив по спині. Від болю потемніло в очах. Це придало сили та підняло Ксайда на ноги. Його охопила така злість, що він, незважаючи на ще один удар, розніс охоронцю голову. Селбіт помчав до кабіни пересилки. Цього разу йому вже не заважали. Він забіг в камеру і стрибнув на платформу. Заструменіло світло, стало густим і на мить Сел відключився.

Селбіт опинився в знайомій камері пересилки рідної станції. Сили його покинули і він впав Поттеру на руки. Той його заніс в житлову частину, поклав на ліжко і покликав Боррета.

- Що трапилося? – перелякався професор - Сел, що з тобою?

Ксайд тільки стогнав. Тресан відсторонив Поттера і зайнявся пацієнтом. Подивився в око, помацав пульс, полапав чоло. Збігав в медпункт, приніс якийсь прилад та поводив над Селбітом. Знову помацав пульс.

- Що з ним? – також злякано спитав Поттер.

- Все ніби гаразд. Пульс прискорений, видимих пошкоджень немає, але він в шоці. Дуже дивно. Що ж його так перелякало? Я йому дам заспокійливе, хай спить. Подивися в кишенях, чи є носій інформації.

Поки Пот шукав в кишенях, Трес зробив ін'єкцію і вони пішли перевірити вміст носія. Виявилося, що після зухвалого викрадення тіла керівника Інституту Охорони, керівником став генерал Ракс. І хоча закони забороняють військовим займати відповідальні цивільні пости, був зроблений виняток. Генерал всіх налякав інвазією злої та небезпечної раси з іншого всесвіту. Два представники цієї раси разом з відомим вченим, який зрадив їхній всесвіт, зробили безпрецедентне викрадення першої особи наймогутнішого народу. Тому з метою захисту їхньої раси від можливої агресії, пост дали генералу. Він пообіцяв захистити та знищити планету де живе агресивна нація. Ракс пообіцяв якнайшвидше знайти викрадачів і повернути викрадені тіла власникам.

Фосорка, з вини якого сталося викрадення, звинуватили в халатному ставленні до своїх обов'язків. Його позбавили звань і заслуг, звільнили з посади в ІО, та заслали в якийсь віддалений світ відбувати покарання. Яким чином було зроблено викрадення і за яких обставин не писали.

Також було безліч повідомлень про повстання негуманоїдних рас що були не задоволені політикою ІО. На відміну від попереднього керівника, який намагався залагодити такі питання економічними санкціями, теперішній застосовував санкції військові. Він мотивував своє рішення тим, що йому ніколи возитися з нижчими расами, які і так помруть разом із всесвітом. І якщо вони не хочуть чекати свого природного кінця, то він їм в цьому допоможе. Тому всього за півроку свого правління він вже мав чотири осередки військових дій в різних частинах всесвіту. Крім того, назрівало ще кілька схожих конфліктів. Давалася взнаки його некомпетентність в справах управління ІО, який на даний час вже перебрав майже всі функції з управління гуманоїдними світами. Ну, може і не у всьому всесвіті, але в центральній, найбільш розвиненій її частині точно.

Проте в останні місяці політика правління Ракса трохи змінилася. Все частіше згадувалося про пошуки нових альтернативних джерел енергії, які дадуть можливість врятуватися всім. Також посилилися пошуки зниклих викрадачів. Повідомлення, яке читав Ксайд на планеті Япіті, стало зустрічатися дедалі частіше. За припущенням Боррета, напевно, якимось чином знайшли можливість витягнути Друва з біоконтейнера, бо був дуже схожий почерк ведення політичної гри.

Все це означало, що над ними знову нависла смертельна загроза. Стан Ксайда підтверджував це. Поттер і Тресан перевірили стан захисного поля станції, та відновили автоматичне пересилання щоб ніхто не міг до них пробратися. Тим часом Ксайд прокинувся і вже міг нормально розмовляти. Він все розповів про те, що трапилося. Трес був вражений, а Пот налаштований скептично.

- Кажеш поклав п'ятьох? - З вданою серйозністю перепитав він.

- Так, п’ятьох. - Сел не зауважив сарказму. - здається, я двох вбив. Боже мій, я тепер вбивця. Мої руки заплямовані кров'ю. Оо! Мене зараз знудить. Ні, не розпитуйте мене про це, мені погано.

Він прошкутильгав в туалет.

- Як грає, га? – Хаб глянув на Боррета. – Талант. Талантище. Які слова, яка міміка, натуральний біль. А хода? Ви бачили, яка хода? Так пройтись не зможе навіть справжній актор. Знаєте, Трес, я навіть трохи заздрю, що так не вмію. Тихо, він повертається. Дамо йому можливість дограти. Таланти треба заохочувати.

Сел ледве вийшов з туалету. В дверях зупинився і простягнув руку:

- Допоможи мені, друже. – звернувся він до Поттера поглядом повним страждань. - Як я шкодував, що тебе не було, Пот. Ти зміг би з цим впоратися краще. Ти б не допустив кровопролиття. А мої нерви не витримали. Це диво, що я врятувався. Обережно на руку, вона дуже болить. Док, у вас немає нічого болезаспокійливого? Мені дуже погано. Мучить не тільки фізичний біль, а й на душі гидко. Поттер скажи, ти вбивав когось?

- Якщо чесно, то ні. Але, може, ти теж нікого не вбив? Може, тобі здалося?

- Ні, не здалося. Я бачив на власні очі кров, яка… Ні, мені знову погано. Я не можу про це говорити. Професор, дайте що не будь від болю. Рани дуже болять.

- В тебе що, навіть рани є? – усміхнувся Хаб.

- Не знаю. Напевне. Сильно болить. - знову не зауважив сарказму Сел.

- Може глянемо. А раптом це небезпечно? – насміхався Пот.

– Добре. Допоможи зняти сорочку.

Поттер підморгнув Боррету, який розгублено спостерігав за діалогом і не міг зрозуміти розіграш це чи ні. Він навмисне дуже обережно почав знімати з Ксайда одяг. Яке ж було його здивування, коли на тілі Селбіта виявилися темно-сині смуги синців.

- Так це що, правда? - здивувався Хаб.

- Що правда? - Не зрозумів Сел.

- Вся твоя розповідь про напад.

- Ні, я сам себе понівечив, щоб тебе дурити. - Огризнувся Ксайд.

Боррет теж був здивований побаченим. Він подивився на синці і сказав:

- Знаєте, ми в дуже великій небезпеці, якщо навіть такий мирний і повільний народ як япетяни на нас полюють. Пот, веди Ксайда в медпункт, я оброблю рани. Там же обговоримо, що робитимемо далі.

В медпункті Боррет помазав побої, наклав пов'язки, зробив ін'єкцію, і Селбіту полегшало.

- Пот, наш захист надійний? – спитав професор.

- Так. А що?

- Нічого, я просто питаю.

- Ти боїшся, що можуть бути гості? - Запитав Хаб.

- Не знаю.

- Вони, напевно, знають наші координати. – сказав Сел.

- Може бути. - відповів Трес.

- Точно знають, адже все реєструється. – буркнув Пот.

- Сел, - спитав Боррет, - енергію вимкнули після того, як були введені координати, так?

- Так.

- І її не було близько десяти хвилин?

- Мабуть, більше. - відповів Ксайд.

- Тоді все залежить від того охоронця, який вводив координати, вірніше від його пам'яті. Адже механізм реєстрації який? Вводяться координати, вони потрапляють в комп'ютер який обчислює напрямок переміщення і кількість енергії, яке потрібно для цього. Дані про енергію пересилаються в обслуговуючу станцію, а напрямок орієнтує канал пересилання. Якщо відбувається пересилання, координати переписуються в банк даних, очищаючи пам'ять комп'ютера для нових даних. Коли було вимкнено енергію, пам'ять автоматично очистилася. До речі, звідки ти знав, що налаштування системи збережуться?

– Я й не знав. - відповів Сел. - Я тільки хотів якнайшвидше забратися звідти.

- А чи не могли ці координати записатися в банк даних до того, як вимкнули енергію? - Запитав Хаб.

- Ні, це завжди робиться після, за фактом самої пересилки.

- А за кількістю енергії та напряму не можна вирахувати координати? - Запитав Селбіт.

- Можна, але після того як відбулося пересилання, напрямок автоматично повертається в так зване нульове положення, від якого вираховуються всі координати. А кількість енергії без напряму нічого не означає, тому що помилка навіть в одну мільйонну частку відсотка призводить до похибки в десятки, а то й сотні світлових років – залежно від відстані. Але якщо наші координати запам'ятав охоронець, то гості до нас з'являться напевно.

- І як швидко можна їх чекати? - Запитав Поттер.

- Найближчим часом. Повідомити, що в них побував Ксайд, тобто Друв, можна було одразу як тільки його засікли, хоча думаю що вони зробили це після його втечі. Пот, як ти думаєш, скільки потрібно часу, щоб відреагувати на сигнал тривоги?

- У нас в підрозділі щоб зібрати загін солдат йшло приблизно пів години, якщо полк не знаходився в бойовій готовності. І хвилин десять при бойовій готовності. - відповів Хаб.

- Як я зрозумів, - втрутився в розмову Сел, - тут вже би мали бути гості, вірно?

- Так. – погодився Трес.

- Отже, нас поки що не вирахували. - підбив підсумок Поттер. - Але як засікли Ксайда?

- За його біоданими. Він потрапив під сканер і цього достатньо. – відповів професор.

- Що робити далі? - спитав Сел.

- Полікуємо твої рани – відповів Боррет. – протестуємо можливості нашого супермена, він вже достатньо зміцнів. А над нашими подальшими кроками я ще подумаю. Ви також можете над цим поміркувати. Сел, йди відпочивати. А ти, Пот, перевір наш захист. Я в лабораторію.

Пройшов тиждень. Селбіт за цей час повністю зміцнів. Та й слідів від побоїв майже не залишилося. Тільки завдяки будові його тіла, особливо міцним кісткам, він зміг витримати удари і не мати переломів. Палка, яку захопив із собою Сел, не тільки била током, вона ще в момент удару виробляла додатковий імпульс, який посилював удар в кілька разів. Його можна було регулювати за допомогою перемикача. На палиці, яку захопив Селбіт, перемикач був встановлений в максимальне положення. Не дивно, що на ньому були такі страшні синці. Напевне охоронці мали наказ затримати Ксайда незважаючи на ушкодження, аби був живий.

Тестування можливостей Поттера були вдалими, хоча мали одну проблему. Запуск енергетичної установки пройшов нормально. Вбудований мікрокомп'ютер чітко визначив де знаходиться найближче джерело енергії та без проблеми підключився. Після підключення сила Поттера стала просто гігантською. Він легко піднімав всі важкі предмети що були на станції. Зігнув шматок залізничної рейки. Одягнувши спеціальні рукавиці, які мали пластини з напиленими на них шаром матеріалу, що використовувався в платформах камери пересилання, і який мав не тільки жахливу вагу, але й величезну міцність, Поттер зміг пробити монолітну залізобетонну плиту товщиною дванадцять сантиметрів. Можливо, Пот міг би пробити і більшу товщину, але не вистачало ваги його тіла. Ця частина тесту пройшла успішно.

Проблема була в іншому - не можна було вимкнути енергетичну установку щоб повернутися до нормального стану. Тільки повністю відключивши енергетичну установку станції, вдалося відключити Хаба від енергії. Добре, що не підключився до енергії простору.

Бути постійно підключеним до джерела енергії для Поттера було безпечно, але для навколишніх предметів це мало катастрофічні наслідки. Доводилося бути дуже обережним, щоб щось не поламати, а це не завжди виходило.

Програмними методами «поломку» Поттера усунути не вдалося, тому довелося робити хірургічне втручання. Виявилося, що одне з волокон перетиснуло нерв який був з'єднаний з вузлом відключення енергії – імпульс не доходив. Через тиждень, коли Поттер знову був готовий до тесту, підключення та відключення пройшло без проблем.

Прийшли зображення планети Таємничої які виявилися дуже цікавими. На зображеннях виднілися нерівності, які мали підозріло правильні форми будівель. Що це за споруди сказати важко, бо зйомки велися у тьмяному інфрачервоному світлі. Але що це не природні утворення, не викликало жодного сумніву. На Елегант була надіслана команда наблизиться якомога ближче і освітлити поверхню. На відповідь знову доведеться чекати місяць. Поттер висловив готовність туди вирушити і дізнатися, що це насправді. Проте і Боррет і Селбіт запротестували, тому що єдиним, хто міг реально протистояти в разі нападу, був Хаб. Вони настояли почекати і переглянути результати зйомок та сканування для виявлення можливої небезпеки. Хто його знає, що ховає в собі цей астероїд? Поттерові довелося змиритися.

Ксайд також зважився на імплантацію приладів, які були в Поттера. Боррет подумавши, погодився.

- Якщо організм Поттера все це витримав, то чому не зробити те саме і з Ксайдом? - Аргументував свою згоду він. – Ще одна мега людина не зашкодить. Натомість посилить оборону.

Те, що їх рано чи пізно знайдуть, ніхто не сумнівався. Тому приготування приладів для імплантації почали відразу, як тільки вирішили. На це знадобилося всього кілька днів, благо креслення та досвід вже були. Операція тривала майже той самий час, що й попередня. Селбіту імплантували ще два додаткові пристрої, які були розроблені професором вже давно. Один дозволяв бачити як в інфрачервоному, так і в рентгенівському випромінюванні, а інший дозволяв встановлювати зв'язок з комп'ютером і подібними приладми на відстані. Пристрої Боррет розробив безцільно, просто як вдосконалення своєї майстерності.

Приймальні елементи були вбудовані в кінчики пальців і долоні рук Ксайда. Вказівний палець і мізинець бачили в інфрачервоному діапазоні. В двох середніх був зв'язок з комп'ютером. В долоні були датчики, що вловлювали рентгенівське випромінювання. Вони були настільки чутливі, що випромінювання, яке було у вигляді фону, цілком вистачало для перегляду.

Хоча організм Селбіта мав чудові можливості до самовідновлення, особливо якщо це підкріплювалося посиленим харчуванням, до того моменту, коли можна було проводити випробування, пройшло більше місяця. Випробування пройшли успішно, все працювало чудово, і тепер Ксайду не потрібно було йти до комп'ютера, щоб з ним поспілкуватися - він це робив з будь-якого місця на станції.

Поттер тим часом зробив для себе і для Селбіта пристосування, що давало можливість захистити тіло від механічного впливу. Це був спеціальний матеріал, який Пот зіткав з дуже тонкого дроту, який в свою чергу був покритий дуже тонким шаром вже відомого нам матеріалу жахливої щільності. Матеріал називався «меол». Для цього Поттер зробив ткацький верстат, що міг працювати з такою «ниткою». З матеріалу пошили одяг. Все дуже багато важило, і без мега сили, він би з цим не впорався. В результаті вийшли штани та сорочка з капюшоном чорного кольору. Матеріал вийшов чудовий. В сутінках був ідеально чорний, а при освітленні світився. І що більше світла було, то більше йшло від нього випромінювання, хоча сам матеріал залишався чорним. Коли Поттер одягнувся для демонстрації, а Ксайд освітив прожектором то ефект вийшов приголомшливий - Пот виділявся чорним силуетом, а навколо нього, як німб, струменіло світло. Це було чарівне видовище. Ну прямо пришестя Христа (не вважайте це за блюзнірство).

Поттер був в захопленні від технологій цього світу, а особливо від заводу синтезу матерії. Вони давали такі можливості втілення задумів, що дух захоплювало. Тим часом Боррет був в захопленні від тих ідей та рішень, які Пот втілював у життя. Він казав, що такого польоту фантазії, такого вміння пристосовувати своїм цілям все, що лежить під рукою, як у Поттера та Ксайда, йому ще бачити не доводилося. Друзі сміялися та казали що на Землі майже всі такі, а багато навіть перевершують їх. Вони є середніми громадянами, які нічим особливим не виділяються серед інших.

- Ви знаєте, - сказав Боррет, - ваша цивілізація далеко не піде. І якщо їй трохи допомогти, то вона може вирішити дуже багато проблем, які навіть ми ще не вирішили.

- А що, хіба у вас не такі люди? - Здивувався Поттер.

– Ні, не такі. Вони дуже інертні, а ще більше ліниві. Лише деякі можуть щось придумати чи винайти. Їх доводиться шукати по всіх світах. З роками таких людей стає дедалі менше. Мені здається, наша нація втомилася жити. Вона стала старою бабцею, яка ще намагається гримуватися під молоду, але це все важче робити. Потрібні нові, молоді гени, які могли б оновити та омолодити нашу націю. І все це є у вас. Я зробив підрахунки, і прийшов до висновку, що якщо перекинути частину наших людей у ваш всесвіт, це б запобігло народженню нового всесвіту. Таким чином ми вирішили би проблему загибелі нашого всесвіту на невизначений термін. Це також вирішує проблему конфліктів, що виникли на цьому ґрунті.

- Залишається тільки донести до людей. – сказав Ксайд.

- Так - погодився Боррет, - це саме те, що треба зробити. Але як?

- Потрібен хтось з зовні, який міг би все організувати. – промовив Поттер.

- Або комусь з нас треба знову туди вирушити. - посміхнувся Сел.

- І тобі знову наб'ють морду. –посміхнувся Пот.

– Тепер не наб'ють. - Відповів Селбіт.

- Не в цьому справа. - промовив Боррет. – Потрібна людина, якій можуть повірити. Той хто має авторитет та популярність.

- Ви хочете сказати, що потрібно вирушити вам? - поцікавився Ксайд.

- Так мені.

- Але це ваша загибель. – сказав Пот.

– Я готовий на це. – відповів професор.

- Вас заберуть зразу після прибуття. Як ви розповісте про своє відкриття? – Знову поцікавився Сел.

– Все розповім на суді.

– А ви впевнені, що він відбудеться? - спитав Поттер.

- Що ви хочете цим сказати? - Не зрозумів Трес.

- Те, що вас навіть не слухатимуть. - Пояснив Хаб. - Відразу відправлять у біоконтейнер. Може зітруть.

- Ні, цього не станеться. В нас вільне суспільство, де права особистості шануються понад усе. Для цього потрібно особливе розпорядження суду.

– Воно й буде. Тільки не на вашу користь. - похмуро відповів Хаб.

- Чому ви такі впевнені? Звідки це у вас? - Здивувався Боррет.

– Ви мене в цьому переконали. Хто зараз при владі? Як ви говорили, божевільний військовий, або просто маніяк, який розв'язав кілька осередків війни. Скільки він при владі? Зовсім небагато. Далі. Якщо ви висунете ідею порятунку всесвіту, що станеться тоді?

- Пот, ти би не міг без цих дурних питань? – перервав його Ксайд.

- Добре. - буркнув Поттер і продовжив. - Так от, якщо ваша ідея порятунку вірна, а вона вірна, я в цьому не сумніваюся, то всі осередки військових дій перестануть існувати. Якщо їх не буде, то за вашими законами генерал не зможе обіймати ту посаду, яку він обіймає, і найвірогідніше припинить існування сам Інститут Охорони. Природно, що ні Ракс, ні ті, хто його оточує чи має свої інтереси, не допустять цього. Вони вас ізолюють від суспільства, тому що ви для них небезпечні.

- Невже заради своїх корисливих, нікчемних цілей вони здатні пожертвувати всесвітом? Я в це не вірю. – чинив опір Трес.

- Гаразд, постараюсь вас в цьому переконати. Скажіть, чому були заборонені роботи з вивчення народження нового всесвіту?

- Не знаю.

- Ще одне питання - дуже важко було зробити відкриття з порятунку всесвіту, яке зробили ви?

- Та ні, це й не відкриття жодне. Це підрахунок енергії на підставі каналу, що ми відкрили. Такий підрахунок може зробити будь-який студент.

- Чудово. Скажіть, чи можна зробити такий підрахунок у вас в центрі без під’єднання до каналу?

- Треба подумати. Так добувати енергію як це зробили ми, ще не робив ніхто. Для цього треба бути тут. Але якщо підсумувати ті втрати енергії які є у всесвіті, і припустити, що вона збирається в одній точці, яку ми вирахували з Фосорком, то можна приблизно оцінити її кількість. Так, такий підрахунок можливий.

- Ось бачите професор, ІО напевно знає про таку можливість порятунку, яку ви вирахували. Тому засекретив всі роботи, заборонив подальші дослідження і прибрав всіх причетних до цього.

- Але це злочин проти всього суспільства. - Боррет був здивований і навіть наляканий. - Як вам це спало на думку?

- В нас на Землі це неодноразово відбувалося. - Встряв в розмову Селбіт. – Тільки масштаби менші, а суть та сама – боротьба за владу будь-якими методами. В результаті страждають безневинні люди.

- Якщо це правда... - почав Боррет, але його голос зірвався. – Боже мій, які мерзенні чудовиська, які негідники. Навіщо? Що їм дасть влада, якщо всі загинуть? Адже за ситуації, що виникла зараз, загибель неминуча. Час іде. Для відведення енергії що вже є в просторі мало сотні трансмітерів, потрібні мільйони. А їх треба будувати кількасот років. Можна й не встигнути.

- Тому вам ніяк не можна вирушати. – підсумував Хаб.

- Що ж робити?

- А як щодо Фосорка? - поцікавився Сел.

– Не погана ідея. – сказав Пот.

- До чого тут Фосорк? – не зрозумів Боррет.

- Він один з тих хто може нам допомогти. - Відповів Селбіт.

- І як Фосорк нам допоможе, адже він у вигнанні? – посміхнувся Боррет.

- Якщо наші припущення вірні і Друв якимось чином повернувся до діяльності, а він знову починає керувати за допомогою генерала Ракса, то я думаю що Фосорк зможе, якщо не повернути собі колишнє становище, то хоча б повернутися з вигнання. - відповів Пот.

- Можливо. Думаю в цьому є надія на успіх. Якщо, звичайно, Фосорк погодиться допомогти нам. - сказав професор. - Давайте поміркуємо як діяти далі. Поттер, ви в цій справі найбільше розумієте.

– Над цим треба подумати. Спочатку потрібно знайти Фосорка. Що там було в новинах про нього?

- Наскільки я пам'ятаю, - сказав Сел, - то він був засланий в якийсь віддалений світ. Здається, була назва чи номер.

- Подивися точніше. Ти що, втратив можливість спілкування з комп'ютером?

- Зараз подивлюся. - Ксайд розчепірив пальці лівої руки для кращого прийому і на хвилину завмер. – знайшов номер. 7691-10.

- Перше число - це галактика, - сказав Боррет, - а друге номер об'єкта в ній. Подивися все про об'єкт.

- Хвилинку. - Селбіт всівся зручніше. – роблю пошук, треба знайти потрібну бібліотеку. Є. Це галактика з координатами… я не перераховуватиму всі цифри. Починаю пошук об'єкта за номером 10. Це кульове скупчення. - Він розплющив очі. – Як нам знайти В такій масі зірок потрібну планету?

- Давай інформацію про скупчення. – сказав Пот.

- Воно має близько сорока тисяч зірок. Середній діаметр двісті світлових років.

- Не велике скупчення. - Вставив Тресан.

- Далі йдуть довідкові дані що до зірок скупчення. Мені що, всю цю масу інформації читати? Так на це піде кілька днів.

- Та ні. Запрограмуй на пошук центральний комп'ютер. – сказав Боррет. – Нехай шукає заселені планети, бази та навколоземні станції. Я думаю, що їх не має бути багато.

- Надійшла інформація з Елеганта. - Продовжував Сел. - Ого, тут такі цікаві знімки. Нічого собі. Планета колись була заселена.

- Пішли на командний пункт. - Поттер підвівся і подивився на Ксайда, - ми в голові телевізора не носимо.

З трансляції, що надіслав корабель, було видно, що астероїд був колись заселеним. На поверхні при світлі прожекторів Елеганта виднілися споруди, площадки та шлюзи. Проте під поверхнею нічого не вдалося розглянути, хоча сканували в різних діапазонах випромінювання. І все ж без сумніву це було творіння розумних істот. Боррет нічого не знав про таку станцію. Також не було жодних даних в комп'ютері, в якому була копія всього, що було в Інституті Охорони. В той день друзі багато часу провели за переглядом інформації що прийшла з планети під навою «Таємнича».

Наступного дня Сел і Пот знайшли Боррета біля вікна в кімнаті відпочинку. За вікном вирувала гроза, били блискавки і були чутно гуркіт грому. Як Ксайд і обіцяв, він доробив програму емуляції погоди, забезпечивши її звуковими ефектами. Тепер їхня база майже повністю була схожа на заміський пансіон, розміщений у передгір'ї. Шум, що долинав з вікон, створював реалістичну картину перебування на Землі. Шкода що не можна було відчинити вікно.

Боррету це дуже подобалося. Він казав, що ніщо так не знімає втому як вигляд з вікна. Особливо любив дощ, коли вітер гнав в небі хмари та пригинав до землі дерева. Він сідав в м'яке крісло біля найбільшого вікна в кімнаті відпочинку і мовчки дивився на далекий пейзаж.

- Як добре. - Сказав він коли друзі посідали в крісла поряд. - Раніше мені ніколи було дивитися у вікно. І виявляється, я багато втратив. Дика природа. Вона прекрасна тому, що вона натуральна. Вона така як є. Все, що довкола нас, в постійному русі. Така сутність матерії - постійно змінюватися, переходити з одного виду в інший. Що таке життя? Це один із видів існування матерії. Для чого воно? Тому що це властивість матерії. Ось вам відповідь на найдавніше питання. І знаєте, що мене наштовхнуло на цю думку? Планета, яку ми відкрили. Мені здається, вона створена істотами, які старіші за нашу цивілізацію вдвічі, а якщо бути точнішим, то на час життя нашого всесвіту. Звичайно, це тільки моя думка, але дозвольте пофантазувати і припустити, що це артефакт, який залишився від попереднього всесвіту. Того, що породив наш теперішній. В цьому випадку можна сподіватися на цікаві відкриття та нові знання. Така ідея мені спала на думку з кількох причин. По-перше, в нас немає жодних відомостей про цей об'єкт. Друге, це знаходження об'єкта саме в тому місці, де має народитися новий всесвіт і яке ми називаємо точкою перетину простору. І ще один, можливо найважливіший факт, який і наштовхнув мене на цю думку - об'єкт не має швидкості руху, він дрейфує біля точки перетину простору. Це я сьогодні вночі перевірив. Якщо припустити, що планета прилетіла сюди випадково, то вона повинна мати певну швидкість руху. Але вона не має швидкості. Виходить що її тут помістили спеціально. А навіщо, крім вивчення точки перетину, надсилати сюди кого-небудь чи що-небудь, адже сюди не доходить навіть світло зірок? Далі. Якщо наша цивілізація цього не робила, це зробив хтось, чий розвиток стоїть на дуже високому рівні. Думаю навіть на рівні нашого. А про таку цивілізацію ми б знали. Звідси я роблю висновок, що це цивілізація, яка жила у всесвіті що був до нас і загинула. Все повертається на круги свої. Всесвіт народжується, живе, гине, і лише матерія вічна, тільки переходить з одного виду в інший. А якщо життя це властивість матерії, значить і воно вічне. Навіть якщо ми загинемо, життя все одно існуватиме. Воно відродиться. Тільки одне прикро – знання та досвід не є властивістю матерії, це властивість життя. І якщо воно гине, то новому життю потрібно починати спочатку і всі знання здобувати заново. Я думаю нашій цивілізації не варто робити такої фатальної помилки. Не можна допустити, щоб все загинуло разом з нами. Потрібно донести всі накопичені знання до наступного всесвіту, до наступного життя, яке продовжить естафету знань і досягне ще більших результатів, ніж зараз маємо ми. Потрібно врятувати нашу цивілізацію заради подальшого розвитку. Тоді життя, як властивість матерії, набере сенсу. Як врятувати ми знаємо. Засоби для порятунку також є. Залишилося лише подолати перешкоди створені людиною. Ви готові на це?

Така філософська тирада ошелешила друзів. А дуже серйозне запитання наприкінці, чогось викликали в Поттера та Ксайда почуття провини та відповідальності за порятунок всесвіту. І вони з повною серйозністю і готовністю відповіли що готові.

- Тоді, друзі мої, приступимо до справи. – по діловому продовжив професор - Які будуть міркування для спасіння світу?

- Ну, на рахунок всього світу я не буду казати, - сказав Пот, - а ось на рахунок порятунку нашого життя, яке тепер ще більш цінне, в мене деякі міркування є. Так як в нас появилося ще одне місце де, сподіваюся, можна сховатися, пропоную організувати там другий командний пункт і все для життя на випадок нашого відступу.

- Або нашої втечі. - добавив Ксайд.

– І це також. Укріплені тили завжди добре мати. Тому пропоную організувати експедицію з метою огляду місця майбутньої дислокації на предмет пошуку потрібного місця.

- Як ти по казенному вмієш говорити - здивувався Сел. - А як бути з пошуком Фосорка?

- Думаю нічого не трапиться, якщо ми на місяць, два відкладемо пошуки. - відповів Поттер. – Якщо ІО нас вирахує, то він піде на будь-які заходи, щоб нас знешкодити. Особливо, якщо дізнається, що ми можемо врятувати світ без його участі. Вони вже, напевно, зробили масу розрахунків щоб вирахувати місце нашого перебування. І якщо якомусь розумнику прийде на думку пов’язати з нами ще й зниклу лабораторію, то можна говорити, що нас знайшли. Я вірно міркую, професоре?

- Так. Ви маєте рацію. Якщо порівняти ті кількості енергій, що були витрачені на переміщення лабораторії і переміщення Ксайда, відносно їх маси та місця, звідки проводилося переміщення, то можна вичислити, що відстані, куди були переслані Ксайд і лабораторія, збігаються. Тому, маючи дві точки в просторі звідки було здійснено переміщення, площа пошуку скорочується зі сфери до кола, яке лежить в одній площині. А це в багато разів збільшує їхні шанси, щоб нас знайти.

- Добре, а які шанси на те, що нас не знайдуть на Таємничій? - Запитав Сел.

- Дуже великі, бо їм знову треба буде шукати нас по всьому всесвіту. – відповів професор.

- Але ж ми будемо поруч, і вони нас можуть так само знайти, як і ми знайшли цю планету. - Не здавався Ксайд.

- Так, можуть. Але для цього їм потрібно знати, що планета існує. Хто може припустити, що тут ще щось є? Це все одно, що шукати чорну кішку...

- Так, так, я знаю цю приказку – буркнув Сел.

- Ну от. А якщо ми екрануємо енергетичне випромінювання, то d нас дуже великі шанси пережити напад. - Закінчив Боррет.

- Гаразд, ви мене переконали. - Нарешті погодився Селбіт. - Коли вирушаємо?

- Вирушаю я один. – сказав Поттер. - Підготую камеру пересилки, а тоді зможете приєднатися і ви.

- Добре, так і зробимо, - погодився Тресан, - йду перевірю скафандр. Ти коли думаєш вирушати?

- Та хоч зараз. Але перше підкріплюсь, бо на борту Елеганта асортимент бідніший.

- Відправимо Поттера і ти, Сел, займешся пошуком Фосорка. – сказав Трес - Проаналізуєш вибрану комп'ютером інформацію.

Поттер був готовий вирушати на Таємничу. Вони ще раз уточнили траєкторію обльоту Елеганта навколо планети і місце, де мав опинитися Пот. Не дивлячись на всю простоту цієї справи, певна небезпека все ж таки була. Тому настрій у всіх був серйозний та зосереджений. Хаб намагався жартувати, але це виходило натягнуто. Інші натягнуто посміхалися на ці не доречні жарти. Тресан прилаштував до скафандра реактивну установку, тому що Поттеру доведеться ловити корабель в прямому значенні слова. Про всяк випадок Боррет дав запасний комплект кисню. План дій Поттера наступний: після прибуття наздоганяє Елеганта і садить його на астероїд. Знаходить місце для встановлення камери пересилання та збирає її. Після зборки камери повертається на станцію. Якщо його не буде чотири дні, а такий запас кисню в його скафандрі без врахування запасного, до нього вирушить Ксайд.

Нарешті приготування було закінчено. Поттер ступив на майданчик камери пересилання та за кілька секунд зник.

Друзів огорнув сум. Щойно вони відправили Поттера у невідомість. Це була ризикована справа, яка могла коштувати йому життя. Але хіба саме життя не є постійною небезпекою? Хто знає, що чекає на людину наступної миті? Якщо добре подумати, то ризик є навіть тоді коли сидиш вдома і дивишся телевізор - раптом в будинок вріжеться метеорит, що заблукав у космосі чи його зруйнує потужний землетрус? Та мало що може статися… Життя є життям і воно триває. Треба працювати і досягати поставлені цілі.

Розділ 10

Після відправки Поттера Ксайд зайнявся розбором інформації про яку говорив Боррет. Зі всього кульового скупчення комп'ютер вибрав вісімнадцять місць можливого перебування Фосорка. Переглянувши дані про місця, Сел вибрав шість: дві бази і чотири планети. Коли прийшов Боррет і Селбіт розповів йому про вибір, той погодився, хоча порадив не скидати з рахунку й інші місця, бо всяке може бути. Вони разом почали детальний перегляд вибраних місць. Три планети виявилися населені людьми, одна карликами, які були кровожерливими дикунами на дуже низькому рівні розвитку. Біля планети на орбіті розташовувалась одна з вибраних баз. На ті планети де жили люди потрапити було легко. На космічні бази потрапити було проблематично, тому що потрібно мати спеціальний дозвіл. І найважче було потрапити на планету Карликів. Тресан припустив, що найвірогідніше Фосорк знаходиться на одній з баз. Найбільш ймовірно на тій, що біля планети Карликів. Він пояснив це тим, що Рут має три наукові ступені – соціології, медицини та фізики. На базі проводять видобуток сироватки, що дозволяє продовжити життя людини в кілька разів. Сировиною для сироватки служить болотяний хробак, який водиться на планеті. Карлики вживають його в їжу і тим самим продовжують собі життя більше ніж в два рази. Люди ж роблять сироватку, виділяючи спеціальний гормон в чистому вигляді, і тому можуть продовжити життя до десяти разів. Сам же хробак може жити до трьох тисяч років. Правда, його чисельність ніколи не перевищує критичної для даної планети, тому що в ньому закладений механізм саморегулювання народжуваності в залежності від його чисельності.

Сама планета разів в п'ять більша за Землю з втричі більшим тяжінням. На ній є мілкі моря та не високі гори, проте в основному покрита озерами та болотами. Вся флора і фауна пристосована жити в умовах підвищеного тяжіння. Дерева низькорослі, з товстими стовбурами та гілками. Такі ж і тварини – невисокі, мускулисті. Місцеві жителі - карлики, по суті своєї дикуни, тому що підвищена гравітація не давала можливості повноцінно розвиватися. Вони були до метра висоти, дуже кремезні, з короткими, товстими ногами, такими ж руками, бочкоподібним тулубом. Голова мала краплеподібний вигляд. Два вузько посаджені очі, ніс з дуже широкими ніздрями і великий рот повний гострих зубів. Мабуть, пращурами їх були рептилії, тому що шкіру мали зеленкувату з жовтизною. У верхніх частинах голови і тулуба була луска, чи може шкіра схожа на луску. Загалом, так вони виглядали на малюнку.

Працювати на такій планеті було дуже важко. По-перше, через велике тяжіння, а по-друге, через самих карликів, які вживали в їжу все, що було живе і не було схоже на них. Тому необережна людина могла запросто потрапити на стіл як страва.

На планеті була станція пересилання, що знаходилася всередині обмінного пункту, де приймали від аборигенів болотяні хробаки, а навзамін давали різні речі та продукти харчування. В пункті позмінно чергувало кілька людей. Люди жили в комплексі з нормальним, земним тяжіння. Тут же були приміщення де первинно переробляли сировину.

Крім цього поселення, на іншій стороні планети була ще одна велика база, де проводилися дослідження болотяних хробаків. Справа в тому, що хробак міг жити і розмножуватися тільки на цій планеті. В інших умовах він або гинув, або з нього не можна було виділити потрібний гормон бо той його не виробляв. Спочатку це не мало значення, тому що сироватки виробленої на базі вистачало всім, так як її не потрібно у великих кількостях - достатньо однієї ін'єкції новонародженій дитині і вона могла прожити до восьмисот років. Але коли виникла загроза загибелі всесвіту, почали вивчення хробака з метою його розведення в іншому всесвіті. Тому побудували дослідницьку базу. А розмістили на протилежному боці планети тому, що там не було інтенсивного вилову хробаків. На ній мешкало кілька десятків фахівців. Зміна спеціалістів відбувалася кожні два роки. Ходили плітки, що на базі працюють ті, що чимось не догодили ІО. Боррет навіть чув, що з бази зробили спеціальну тюремну зону де крім вчених, тримали різного роду в’язнів. Але це лише вигадки, які завжди виникають біля подібних закритих закладів. За законом в них немає виправних закладів. Всі відхилення від норми виправляються шляхом корекції мозку. Але це трапляється дуже рідко, тому що при народженні проводиться повний психічний аналіз дитини. Відхилення від норми зразу виправляються.

Наступного дня, ближче до обіду, ввімкнувся сигнал тривоги в камері пересилання. Тресан і Селбіт через відеокамери вели спостереження. Перед відправкою Поттера вони домовилися, що коли він складе камеру пересилки, зробить пробне пересилання щоб привернути увагу. Потім через п'ятнадцять хвилин знову щось перешле з тією ж ціллю, а потім три рази в інтервалі одна хвилина. Тоді вони знатимуть, що це точно він. Рівно через п'ятнадцять хвилин в приймальну камеру заводу синтезу пролетів якийсь предмет, а потім ще три предмети з потрібним інтервалом.

Друзі радісно кинулися готувати площадку для прийому. Десь за годину з'явився Пот. Дуже збуджений та весь в пилюці.

– Це не планета! - Вигукнув він як тільки зняв з себе шолом. - Це величезна база зроблена розумними істотами. Мені навіть здається, що вона діє. Принаймні герметичні приміщення є. Не знаю що в середині, в приміщення пройти не вдалося. Я зміг потрапити тільки до шлюзових камер. Також бачив величезний, відкритий ангар для космічних кораблів. Самих літальних апаратів не було. Мені здається, що база виготовлена з меолу чи схожого матеріалу.

– Як пройшло переміщення? - Запитав Ксайд.

- Дуже добре. Я опинився не далеко від траєкторії корабля. Тільки швидкість польоту не такі як ми думали.

- Вони трохи відрізняються, бо невідома щільність планети - сказав професор - Але це в дуже невеликих межах.

– Нічого собі невеликих. – обурився Пот. – Наш Елегант літав значно швидше швидкості яку вдалося вичавити з реактивного скафандра.

- Нічого собі! - Вигукнув Сел.

- Не то слово. Це повний капець. - Поттер зняв скафандр. – Дивне відчуття зненацька опинитися в космосі. Тут я був з вами, і раз – повна темрява та втрата орієнтації. Нічого навкруги. Чесно зізнаюся – страшно. Звісно, ця слабкість одразу пройшла. Але давайте підкріпимося, я вже добу як нічого не їв.

В їдальні Пот продовжив:

- Уявіть, я вишу в порожнечі і борюся з переляком, як раптом бачу наш корабель. Добре, що він мав включені прожектори, тому що інфрачервоне бачення до одного місця. Я ледве розрізняв планету. А такий крихітний корабель точно б не зауважив.

- Все сходиться, - промовив Тресан який думав про своє, - якщо ти кажеш, що планета зроблена з меолу, то розрахунки наші були неправильними, бо маса інша. Тепер зрозуміло чому нічого не було видно при скануванні поверхні. Меол не пропускає випромінювання. Але вибач. Продовжуй.

- Так ось, бачу наш корабель який промчав дуже швидко. Я подумав, що це мені здалося. Я ввімкнув реактивну установку та піднявся на орбіту Елеганта. Але корабель пролітав як літак. Я розігнався скільки міг, та все ж таки Елегант проскакував мене зі швидкістю автомобіля.

– І як ти його зупинив? - Запитав Ксайд.

- Ніяк. Кинувся йому під колеса. А що було робити? Я кілька годин спостерігав за кораблем, і розумів, що він не зупинитися. Спершу хотів схопитися за нього рукою. Але подумав, що це може порвати скафандр. Зрештою я кинувся на нього в лобову. Добре, що в мене міцні кістки. Відбувся тільки забоєм грудної клітки і напевно легким струсом голови, тому що вона сильно боліла коли прийшов до тями. На кораблі залишилася вм'ятина.

- Ти жартуєш? - Здивувався Сел. – хіба наші кістки здатні витримати такий удар, щоб прогнути обшивку корабля?

- Так, це можливо. – відповів замість Хаба професор. – ваші кістки дуже міцні.

- Абсолютно вірно, кістки витримали удар. – погодився Пот. – Після цього потрапити в корабель вже не складало труднощів. Я ще кілька разів облетів астероїд, опустившись якнайнижче і вибрав рівний майданчик де й посадив корабель. Коли зійшов на планету то виявилося, що поверхня покрита товстим шаром пилу і мене ним покрило повністю, навіть шолом.

- Потрібно було активувати антистатичний захист – промовив Боррет.

- Я його потім активував, але деякий час це було жахливо. Не встигну протерти скло шолома, як пилюка тут же налипає знову. Щось розгледіти було не можливо. Спасало інфрачервоне бачення, але воно не давало деталей. Я зрозумів що з такою видимістю не зможу не те що зібрати камеру пересилки, але й підшукати місце для неї. Тоді мені спало на думку що повинен бути якийсь захист. Я зайшов в меню опцій скафандра і знайшов антистатичний захист. Після цього пилюка більше не налипала. Чому не можна цю антистатику включати автоматично? Але зараз не про це. Під порохом виявився не камінь, а метал, який відбивав світло як меол. Недалеко був ангар. Коли я увійшов до нього то побачив, що він такий великий, що міг би помістити аеродром зі злітними смугами. Я, до речі, там залишив нашого Елеганта. Деякий час тинявся ангаром, пробував відчинити двері, але марно. Проте було не на часі проводити дослідження, тому я взявся за спорудження камери пересилки. Її я розмістив недалеко нашого корабля в невеликому приміщенні. Думаю це може бути шлюз. До речі тяжіння на базі достатнє щоб більш-менш вільно пересуватися і не відлітати в космос

- Кажеш, що потрапити всередину не зміг? - Запитав Ксайд.

- Не зміг. Але я не дуже старався. Не хотів ризикувати. Хтозна, що там за дверима? Я тільки виконав те, що було поставлено в завданні.

- І правильно вчинив. – сказав Боррет. – Тепер можна буде взяти з собою прилади та спробувати вивчити базу ретельніше. Ти, Пот, відпочивай, а ми з Селбітом вирушимо на Таємничу.

- Але я не втомився і можу вирушати з вами. – обурився Пот.

- Можеш. Але комусь треба нести вахту тут. - відповів Трес. – залишити станцію без нагляду не можна. Візьмемо ультразвуковий сканер. Ним можна просвітити меол, якщо це він. Ми довго не будемо. Кілька годин. Максимум дванадцять. Схема повернення така ж - перше пересилання для привернення уваги, а потім через п'ятнадцять хвилин три пересилки з хвилинним інтервалом.

- Добре. – сказав Хаб. – тільки візьміть щось із собою, що б ви змогли переслати, тому що там один голий метал та пилюка. І пропоную скоротити інтервал до тридцяти секунд. Дуже довго чекати цілу хвилину.

Одразу пішли робити приготування до відправки на базу. За пів години все було готове і Поттер пішов їх провести. Цього разу настрій був хороший.

Друзі опинилися в шлюзовій камері, де Поттер розмістив камеру пересилки. Це було велике заглиблення у вигляді склепіння із заокругленими краями без передньої стінки. Коли вони вийшли, то побачили величезний, критий ангар. Світло, яке давав їхній корабель, десь на пів кілометра освітлювало прилеглу територію та прилеглу стіну. Але ні стелі, ні іншої стіни не було видно. Вгору, через рівні, приблизно десятиметрової ширини, проміжки виходили пластини металу. Це, скоріш за все, були ребра жорсткості, які підтримували стелю. Між деякими з них, а ребра виступали метрів на п'ять, може шість, було влаштовано закруглений навіс, а в дальній стінці були двері. В одному з таких навісів Поттер розмістив камеру пересилання.

Пройти всередину їм також не вдалося. Двері були прямокутної форми, трохи закруглені на кутах. Дуже гладкі, можна сказати відполіровані, біля країв. Жодної засувки, ручки чи чогось подібного, не було. Просто прямокутник трохи більше метра завширшки і більше двох у висоту.

Друзі кораблем облетіли весь ангар щоб визначити розміри. Він був близько семи кілометрів завдовжки, близько кілометра завширшки і приблизно стільки ж у найвищій своїй точці. Все було зроблено з металу, але жодних з'єднань, жодних швів не було – один моноліт. Підлога переходила в стіну, стіна в ребро. Такої технології, сказав професор, на даний момент для матеріалу схожого на меол в їхньої цивілізації немає. Є машини для роботи з простими, природними матеріалами. Такий ангар легко можна зробити зі сталі. Зробити вже цілу базу, як ця, практично дуже важко, та все ж можливо. Але не з меолу. Меол дуже важкий матеріал. Його обробити неможливо, можна тільки синтезувати готові деталі. Якщо ж ця станція справді зроблена монолітом, то цивілізація, що її зробила, перевершує їх розвиток.

Сканування ультразвуком дало лише те, що за стіною є порожнечі. Наскільки вони простягаються вглиб невідомо. Встановить зв'язок з комп'ютером бази не вдалося. Проте не відомо чи взагалі щось таке існує. Так практично ні з чим вони й повернулися.

Пройшов місяць. За цей час було досліджено всю поверхню бази. Складена докладна карта розташування об'єктів які виступали над нею. Їх було не дуже багато. Можливо, все було заховано всередині. На протилежному боці був виявлений ще один маленький ангар. В ньому могло поміститися кілька невеликих кораблів розмірами з Елегант. Ангар був розташований не на поверхні, а в глибині бази і мав круглий вхід діаметром понад сто метрів, що закривався сегментами. Селбіт нарахував їх 32. Ангар був відкритий, а по краях виступали трикутні кінчики сегментів. Це було єдине місце, яке виявилося не замкнене. Можливо були й інші ангари. Але їх не видно бо вони були закриті та покриті шаром пилу. Взагалі пил покривав все і, можливо, приховував багато цікавого. Поки що друзі нічого не знайшли. Це починало набридати. Особливо дратувало те що не могли потрапити всередину. Поттер пробував різати лазером, плазмою, пробував енергетичну гармату - все без результату. Навіть виготовив меолове свердло - жодного сліду на металі.

- Так далі не можна. - Сказав Ксайд коли вони зібралися в їдальні після чергової безрезультатної експедиції на Таємничу.

- Я теж втомився. – погодився Боррет.

- А я ні. – вперто промовив Поттер. – я знайду цей проклятий вхід, навіть якщо мені для цього доведеться проповзти на животі через всю цю чортову базу.

- Проповзти ти можеш, а чи зможеш відкрити? – посміхнувся Сел.

- Думаю тут потрібний інший підхід. Питання який? Є якісь ідеї, пропозиції? - промовив Трес.

- Ні. В мене немає. - похмуро відповів Пот.

- В мене теж немає. А в тебе, Сел? – звернувся до нього Боррет.

- У мене є одна пропозиція. - Сказав він.- Правда, вона не по суті.

- Кажи. Це краще ніж нічого. - буркнув Поттер.

- Так, не соромся. Ми слухаємо – погодився професор.

- Я ось про що. Ми зовсім забули про нашого старого знайомого Рута Фосорка. Давайте його знайдемо. Заодно відвідаємо цивілізацію, добудемо нову інформацію. Думаю ми вже підготовлені щоб вийти в світ. Особливо я.

– А чому тільки ти один готовий? – обурився Хаб. – Те саме можна сказати і про мене.

- В мене багатший досвід спілкування. - посміхнувся Ксайд. – і я можу читати новини на відстані. Мені навіть носій не потрібен – він вбудований в моєму організмі. Так що друг, вибач. Ти вже зазнав слави першовідкривача планети під назвою Таємнича. Потрібно і мені трохи прославитися. Хоча б як листоноша. Професоре, що скажете?

- Я з тобою згоден. Потрібен невеликий відпочинок та зміна заняття. Давайте шукати Фосорка. Це багато часу не займе.

- Гаразд. – сказав Хаб. - Шукайте Фосорка. А я продовжу роботу над проблемою входу в Таємничу.

Боррет вирішив, що краще спершу побувати на тих трьох планетах, в які можна потрапити вільно і переконається, що там дійсно немає Фосорка. Завдання Ксайда було наступне: він прибуває на планету та переглядає всю інформацію яку зможе отримати. Шукає все по Фосорку. Далеко від станції пересилки не відлучається. Якщо нічого не знайде, вирушає на наступну планету. Якщо щось знаходить то повертається назад. Маршрут слідування приблизно визначили, хоча можна було імпровізувати залежно від обставин. Під час подорожі повинен старатися мати зв'язок з «місцевим» комп'ютером, бажано поліції, щоб тримати все під контролем. Весь час поки Селбіта не буде їх станція буде не захищена, тому Сел повинен повернутися якнайшвидше. З такими інструкціями Ксайд ступив на платформу камери пересилання.

Першим місцем його прибуття була віддалена, але заселена людьми планета. Маршрут не включав негуманоїдні планети. Як тільки прибув, одразу вирушив в туалет та підключився до комп’ютерної мережі станції щоб перевірити чи немає сигналу тривоги. Все було чисто. Він трохи порився в інформаційній базі новин, знайшов повідомлення про їхній розшук, фотографії, біодані. Ніякої секретної інформації не торкався, тільки те, що є загальнодоступним. Впевнившись що все спокійно, Сел вирушив до наступного пункту маршруту. Ввести координати тепер він міг на відстані, що і зробив, тим самим обійшовши процедуру отримання допуску.

Ось і друга планета. Тут Сел повторив те саме що і на попередній. Нічого підозрілого не було. Трохи побродивши станцією пересилання він відправився ще на одну, «ліву» планету. А вже з неї вирушив до першої з планет, що була їм потрібна.

І ось Ксайд на першій, цікавій для нього планеті. Була зима і було дуже холодно. Тому перше що він зробив то пішов в кафе та замовив гарячу чашку кави. Робот, що обслуговував, порадив ще до кави тістечко. Ксайд погодився і замовив величезний бутерброд. Всівшись зручніше, прийнявся за їх мережу. Спочатку поліція. Все в нормі. Жодних сигналів тривоги. Далі запросив всю інформацію на ім'я Фосорк. Було кілька пересилок з такими прізвищами, проте виявилося, що це не ті люди. Це однофамільці. Поївши, Сел вирішив що ця планета не вартує уваги. Добряче змерзлий він вирушив на наступну планету.

Ця планета була теплішою, але все ж таки не достатньо щоб запаритися. Селбіт знову пройшов в туалет і почав сканувати мережу. Поліція жодних сигналів тривоги не піднімала. Це дуже добре. Перевірив реєстр тих, що прибувають і відбувають. Був один Фосорк, але він покинув планету того ж дня коли й прибув. Більше жодних відомостей.

Раптом в коридорі почулися крики. Сел перейшов на поліцію. Надійшов сигнал, що на станції знаходиться розшукуване лице. Всім поліцейським наказано зброю не застосовувати, але діяти жорстко. У Ксайда завмерло серце і почалася паніка. Невже його вирахували? Що робити далі? Потрібно якнайшвидше втікати. Він вискочив із кабінки. Ноги знову стали ватні. Проте Сел заставив себе зупинитися та подумати. Що він робить? Панікує. А це приведе його прямо в руки поліції. Ні, треба заспокоїтись. Декілька глибоких видихів. Ще кілька. Тепер, не поспішаючи, потрібно підійти до умивальника і помити обличчя холодною водою. Вже краще, це трохи заспокоїло. Думаємо далі. Перше, що поліція може йому зробити? Насправді то нічого. Якщо не застрелити, то втримати його їм буде нелегко. Наразі активувати мега силу не має потреби. Джерело енергії доступно – Сел перевірив. Що там в поліції? Жодних нових відомостей не надходило.

Відкрилися двері і зайшло двоє поліцейських. Селбіт обімлів, але далі неквапливо мив обличчя. Проте поліція ним не зацікавилася. Поліцейські справили потребу, одягли шоломи і вийшли. Сел полегшено зітхнув. Виходить, що шукають не його. А може, це тільки розвідка і зараз заскочить їх з десяток та загребуть? Але Селбіт зразу відкинув цю дурну думку. Ретельно висушивши руки він, вже заспокоєний, вийшов з туалету.

Нічого особливого не відбувалося. Навколо проходили люди. Поліцейських майже не було. Сел підійшов до великого табло де були висвітлені координати різних планет, напевне самих поширених маршрутів, і став уважно їх вивчати. Тим часом налаштував свій внутрішній комп'ютер на пошук частоти, за якою поліція спілкується. Через кілька секунд перехопив сигнал, який посилався в шоломи поліцейських. Виявилося, що на лікування привезли кілька божевільних, і одиніз них втік. Хворий мав склероз і сам повернутися не міг. Тому створили навколо станції загороджувальний кордон, але всередині потрібно було діяти обережно щоб не створювати незручностей пасажирам. Подавалася фотографія втікача та його біодані. При затриманні рекомендувалося обійтися з ним досить жорстко в виховних цілях.

Ксайд заспокоївся. Він перейшов на канал новин і не переглядаючи їх переписав все, що було за півроку. Потім попрямував до зали, де знаходилися кабіни пересилання. До вікон допуску були черги. Кабіни працювали без зупинки. Природно, що жодної вільної. Влізти без черги не здійнявши шуму було неможливо. Стати в чергу і отримати допуск теж, тому що його біоданих не було в базі - вони змінилися після застосування імплантів. Що ж робити? А, власне кажучи, що йому заважає стати повноправним громадянином цього високо цивілізованого суспільства? Сел пішов у кафе, замовив чашку чаю з десертом і вмостився за одинокий столик. Підключившись до бази даних місцевого комп'ютера вирішив глянути чи є якийсь реєстр чи картотека. Проте нічого схожого, не знайшов. Що робити? Селбіт вирішив простежити як отримують допуск. Для цього підключився до порту обміну даними процесора комп’ютера та почав відстежувати. Ось прийшли біодані пасажира і їх порівняли з якимись іншими даними. Збігів немає. На операторський пульт йде сигнал, що все чисто і той активує відповідну кабіну пересилки. Дуже все просто - немає збігів, людина отримує допуск. А що буде, якщо співпадають біодані? Ксайд вирішив трохи проекспериментувати. Він знайшов архівний список біоданих власники яких були вже відправлені. Вибравши навмання однин запис, помістив його у список порівняння і в чергу на отримання допуску. Як тільки програма виявила збіг, на пульт управління пішов вже інший сигнал, напевне тривоги, а на програматор кабіни пересилки пішли нові координати. Окрім цього було надіслано сигнал до поліції. Сел підключився до поліцейського комп'ютера. Там вже була інформація про того, кого розшукували. Проте жодних видимих дій не відбувалося. Напевно той, кого розшукують, отримає допуск, пройде до камери, набере свої координати, але натомість вирушить за адресом, який вже встановлено. Необізнаний в цьому навіть не зауважить, що його вирахували, доки не опиниться в руках поліції. Спритно придумано. Але йому бояться нічого, можна отримати офіційний допуск і вирушати на останню цікаву для нього планету.

Ксайд видалив внесені дані невинної людини та пішов до зали пересилання. Навколо поліції дещо прибавилося. Напевне вони зрозуміли що неіснуюча людина передумала відправлятися і вирішили взяти її особисто. Що ж, удачі вам в пошуках... Селбіт про себе посміявся та став в чергу. Коли він вже був біля вікна, появилося відчуття страху. Але було пізно щось змінювати. Навколо повно поліції і ті могли щось запідозрити. Проте Сел без проблем отримав допуск. Координати ввів вручну на пульті програмування і ступив на підйомник. Опустившись до кабіни з полегшенням ступив на платформу.

Ксайд опинився на третій, останній планеті, яка його цікавила. Подивився на годинник. Ще не минуло й половини того часу, який був відведений для подорожі. Але він вирішив не розслаблятися і не відступати від наміченого плану. Як тільки перевірить планету, одразу вирушить назад. Сел спершу перевірив поліцію. Не зауваживши нічого підозрілого, взявся до пошуку слідів Фосорка. Все це він проробляв у кафе за порцією невідомого м'яса з невідомими овочами. Було смачно. Слідів він не знайшов, але виявив електронну картотеку з даними великої кількості людей. Все було посортовано за світами, галактиками, скупченнями, зорями та планетами. В картотеці були біодані, прізвище, місце народження та адреса останнього проживання. Іноді траплялися фотографії. Ксайд зрозумів що це сервер з даними для синхронізації між світами. Це був вдалий момент стати повноправним громадянином. Якщо він тут живе, настав час прийняти громадянство. Спершу Сел знайшов віддалену, забуту Богом планету. Чим дальше від центра цивілізації, тим краще. Далі заніс ім'я, прізвище, рік народження, додавши собі вісімдесят років для солідності. Звичайно біодані. Те саме зробив і для Поттера. Нехай знає що вони тепер не бомжі, а корінні жителі цього всесвіту. Також порився в мережі і знайшов деяку інформацію про планету, на якій він нібито 105 років тому народився. Планета називалася Дгоні. Так її називали місцеві аборигени. Правда щойно цивілізація їх знайшла, частина населення одразу ж покинула планету. Але не всі. Дехто залишився і продовжував там жити, займаючись сільським господарством. От в сім'ї фермера, виявляється, і народився Сел. Як і Поттер.

Закінчивши з цією справою Ксайд в гарному настрої, пішов до зали пересилки. По дорозі почув як жінки ділилися враженнями від оглядового майданчика, що знаходився на даху станції. Сел вирішив також туди піти. Адже за ті кілька годин, що подорожує, він бачив лише кафе та туалети. Це не повага до самого себе. Час ще є, тому невелика прогулянка щоб оглянути місцевість йому не завадить. Він пройшов до ліфта і той виніс його на самий верх величезної вежі, яка до того ж знаходилася на високій горі.

Його погляду відкрився чудовий вид на море чи океан, що на горизонті зливався з небом. Боже, як гарно. Його очі, що давно нудьгували по таких пейзажах, прямо-таки насолоджувалися побаченим – синє море, жовтий пляж, безліч бронзових від засмаги тіл. Білі вітрильники ліниво розсікали хвилі. Гудок величезного лайнера! О, який мелодійний звук! Скільки ностальгічних спогадів це навіває. Сльози виступили на очах від побаченого. А яка прекрасна зелень, що оточувала піски пляжу. Тут не було чути шуму дерев, але Ксайду здавалося, що він чує як співають птахи, дзижчать комахи, шумить листя. Вітер, теплий вітер, дув прямо в обличчя. Які приємні були його дотики. Селбіт вдихнув повні груди повітря. Воно було свіже і трохи віддавало морем. Це диво. Знову комок підкотився до горла, а на очі набігла сльоза. Як багато прекрасного він не зауважував. І тільки після того, як його цього позбавили, він зрозумів, наскільки красивий світ. Немає значення, що він в іншому всесвіті, а на небі не його сонце. Світ прекрасний скрізь.

Сел провів на оглядовій площадці більше години. Йому кортіло спуститися в низ, прибігти на пляж і кинутися в море. Але не можна. На нього чекають. Тому з тугою на серці Ксайд спустився і рушив до зали пересилок. Перевірив поліцію – все чисто. Він нітрохи не здивувався коли побачив довгі черги до вікон на отримання допуску до кабіни. Ще б пак, не відвідати такий рай просто гріх. Вони з Поттером і Тресаном обов'язково повинні відвідати цю планету. Селбіт став в чергу та з заздрістю дивився на засмагу оточуючих.

Отримавши допуск, він попрямував до кабіни, програмуючи її на ходу. Яке ж було його здивування коли зауважив, що там вже внесені координати. Сел почав набирати на програматорі координати вручну. Ніяких змін. Його тіло стало дерев'яним. Невже його вистежили? Але як? Поліція не отримувала жодних інструкцій. Може зламався програматор? Може комусь повідомити про це? Ні, це не можна робити бо звичайна людина цього не може знати. Він озирнувся – жодного поліцейського, все спокійно. Мабуть, поломка. Трохи заспокоєний цією думкою, Ксайд вернувся в зал. До нього підійшов високий чоловік і, посміхаючись, спитав:

- Що, передумали вирушати?

- Так, передумав. – заклопотано відповів Ксайд.

- Чи можна запитати чому? - Далі посміхався він.

- Так можна.

- Тоді чому?

- Хочу поплавати в морі.

– А чому ви не ходили купатися? - Незнайомець продовжував усміхатися.

– Звідки ви знаєте, що я не ходив? – тип починав набридати.

– Ви самі казали.

- Що я казав?

- Що не ходили купатися?

– Я такого не говорив. – Ксайд насторожився. Це явно не був простий відпочиваючий.

- А що ви казали? - Посмішка на обличчі незнайомця ще була, але він вже не посміхався.

Ксайд здивовано вирячився на незнайомця. Той повільно зняв посмішку з обличчя і також вирячився на нього.

- Будемо грати у витрішки? – спитав Сел.

- В що грати? - не зрозумів той.

- Мені це набридло. – Селбіта почало дратувати - Ти розумієш слово «набридло»?

Незнайомець ствердно кивнув головою.

- Молодець. Іноді буваєш тямущий. Пропоную щоб ти зараз розвернувся, і не поспішаючи, відійшов на добрий десяток кроків. Є ще один варіант – розвертаюся я і відходжу на добрий десяток кроків. Можливий третій варіант – ми обоє розвертаємось і відходимо на добрих два десятка кроків. Мені здається останній варіант найкращий? Ти його теж вибираєш?

- Ні, не вибираю. - Чоловік міцно схопив Селбіта за лікоть. - Я пропоную четвертий варіант - ми вдвох йдемо в певну кімнату і продовжимо нашу розмову. Пішли.

Ксайд смикнув рукою, але вирватися не зміг. Мега силу він не активував.

- Хвилинку, - Сел не знав як діяти - можна питання?

- Так. Тільки одне. Інші потім. Я не хочу, щоб навколишні пасажири щось запідозрили.

- А ви мене відпустіть - Селбіт знову перейшов на ввічливий тон - і вони не запідозрять.

- Питання задано. Відповідь ні. – серйозно сказав незнайомець. - І без фокусів. Я цього не люблю.

Він потягнув Ксайда до службового проходу, зайшли в ліфт та спустилися на кілька поверхів в низ. В довгому коридорі зайшли у перші відчинені двері. кімната мала два стільці і між ними стіл. Незнайомець вказав Селу сісти на один, а сам зайняв інший. З ящика столу він витяг маленький мікрофон з навушником і вставив собі у вухо.

- То чому ви нікуди не вирушили коли підійшла ваша черга? - Запитав він.

- Що це все означає? - У відповідь запитав Сел. - Хто ви такий і чому привели мене сюди. Хіба я зробив щось протизаконне?

– Ні, не зробили. Але ви повинні відповідати на мої запитання.

- На це дурне запитання я вже відповів. Але ви не відповіли на моє запитання.

Ксайда це починало злити. Він дорогою знову просканував поліцію і нічого не виявив. Залишалося все з'ясувати в цього типа. Той покусав собі губу і промовив.

- Я є співробітником Інституту Охорони і виконую поставлене мені завдання. Ось посвідчення. - Він витяг якийсь значок.

– Так виконуйте. – промовив Сел - Навіщо тягати мене з собою? Я не є співробітником вашого інституту.

- Прошу відповісти на моє запитання. Чому ви передумали вирушати?

- Тому що вирішив скупатися в морі.

- Чому ви не купалися у морі?

- Звідки вам відомо, що я не купався?

– Відомо. Ви прибули сюди о 11.25 за місцевим часом. Пройшли в кафе та з'їли м'ясо з овочами. На це ви витратили сорок хвилин. Потім поїхали на оглядову вежу, де провели годину з чвертю. Після цього вирушили до кабін пересилання, але в останній момент передумали. Все вірно?

- Так. - погодився Сел. – А хіба в цьому є якийсь кримінал?

- Ні.

- Тоді на якій підставі мене затримали і тут допитують?

- На підставі того, що ваша особа не встановлена. Поки не з'ясуємо хто ви, вас не відпустять.

- Тоді з'ясовуйте, а не задавайте безглузді запитання. - Ксайда це вже розлютило. - Що мені потрібно зробити?

- Нічого. Ваших біоданих ніде не зареєстровано. Хто ви такий, невідомо.

- Ну і що. - Сел відкинувся на спинку крісла. – Я все життя так пересуваюсь і ніколи мене за це не затримували.

– А тепер затримують. В нас є на це розпорядження. Ми будемо тут поки сюди не прибуде спеціальний представник з центру. То чому ви ніде не значитеся?

- Чому не значусь? – обурився Сел - В мене є моя рідна планета. Це Дгоні, моя батьківщина. Перевірте.

- Перевіряли. Жодних даних. Ми за вами стежимо з планети Б-11. І ви поводилися дивно – відвідували або кафе, або туалет.

Сел відзначив, що ця планета була останньою «лівою» планетою, і після неї почалися потрібні йому планети. Значить, стежили вони за ним не з самого початку. Це вже добре. Але що робити далі? Потрібно, щоб вони ще раз перевірили.

- Як це немає даних? – Сел продовжував обурюватися - Це помилка. Я наполягаю на перевірці знову. Почніть з моєї планети.

- Добре. – погодився чоловік. – Якщо ви наполягаєте, я ще раз про сканую ваші біодані.

Він підійшов до стіни, відкрив дверцята, висунув диск на шарнірі та щось набрав на пульті.

– Я виставив чутливість на максимум. – сказав той сідаючи в крісло - Зараз буде результат.

Сел налаштувався на його хвилю та перехопив повідомлення, яке підтверджувало що він справді є уродженець планети Дгоні. Проте він міг і не перехоплювати хвилю, тому що обличчя незнайомця витяглося, і він підвівся застібаючи гудзики піджака. Сел в’їдливо підмітив:

- Що, переконались?

- Так, вибачте, будь ласка, містере Селбіт. Сталося маленьке непорозуміння. Більше таке не повториться. Прошу продовжити ваш відпочинок. В морі чудова вода, ви будете дуже задоволені від купання.

- Ну ні. Вистачить відпочинку. Я краще заберуся звідси, поки знову не сталося непорозуміння.

- Як вам завгодно, містере Селбіт. Я вас проведу.

- Дякую, я сам доберуся.

- Мені буде дуже приємно, якщо ви дозволите провести вас до ліфту.

- Гаразд, ведіть. - Погодився Сел.

Вони вийшли в коридор і неквапом пішли до ліфта, хоча Ксайду хотілося бігти. Дорогою незнайомець запитав:

- Можна одне питання, тільки без образи. Чому на всіх планетах, на яких ви побували, ви заходили лише в кафе чи туалет?

- Як вам краще відповісти. - Сел був дещо спантеличений питанням. - скажу відверто, не брехатиму. Я все життя жив під каблуком своїх батьків. Знаєте як це буває у глибинці, де цивілізація ще не зовсім дійшла? Нікуди і ніде мій батько мене не пускав. Бачив тільки поле, отари тварин тощо. Але якийсь час тому він покинув цей грішний світ, і я вирішив подивитися, як живуть на інших планетах. Раніше я бував з батьками лише у своїх родичів. Навіть не знаю як називається ця планета, бо батько вважав мене недоумком і ніколи не говорив, куди ми їдемо. Знаєте, як прикро коли тебе мають за ідіота? Дуже прикро. Ось я вирішив довести всім, а особливо собі, що теж можу бути самостійним. Проте загубився і заблукав. Тому я й перестрибував з планети на планету, на жодній не зупиняючись. Тільки, будь ласка, не говоріть нікому, бо мене засміють мої односельці. Обіцяєте? - Сел залишився задоволений своєю винахідливістю.

- Обіцяю. Буду німий як могила. – Незнайомець був здивований бачити перед собою таке село в теперішній час. – А ви знаєте, як потрапити додому? Може, я допоможу?

- Ні дякую. Я вже розібрався як набирати числа на кабіні. А якщо потрібна буде довідка, то запитаю в того хлопця, що сидить в залізному ящику.

Так Ксайд назвав автоматичну довідкову, що говорила чоловічим чи жіночим голосом. Це розсмішило незнайомця. Сел тим часом обережно спитав, далі граючи роль відсталого сільського хлопця.

- Скажіть, той, хто сказав вам перевіряти тих, які передумують відправлятися, є вашим батьком?

Це дуже розсмішило співробітника ІО.

– Ні, це мій начальник. Я в нього працюю, і що він скаже, те виконую.

- А навіщо він так сказав?

- Не знаю. Напевно, шукають когось.

- Навіщо шукають? Це погана людина?

- Не маю поняття. Може й погана. - Незнайомець сумно зітхнув. – признаюся чесно, мені вже набридло вештатися станціями пересилки та шукати тих, які давно зникли і ніде не з'являються. Це без сенсу. Я впевнений, що їх немає в живих. Адже стільки людей їх шукають, що дивуєшся. Колись я байдикував на своїй планеті зі своїми друзями і раз на пів року висилав звіт про те, що все добре. Але кілька місяців тому мене забрали на пошуки втікачів, що давно зникли.

- І багато впіймали втікачів?

- Ні одного. Кілька разів затримував підозрілих, але потім з'ясовувалося, що це чесні громадяни якоїсь планети. От і все.

– А чому раніше ви їх не шукали?

- Тому що раніше начальник був не такий, як зараз. Раніше він грав у війну, а зараз грає у хованки.

- Я теж люблю грати у хованки, хоча вже й виріс. - Ксайд продовжував грати роль дурника. - Може поїхати до вашого начальника і пограти? Як ви думаєте?

- Я не радив би цього робити. – Незнайомець посміхнувся. – Краще їдь хлопче додому та працюй на своїй фермі чи що там у тебе. А в цей світ не сунься, бо можна й пропасти.

- Добре, я так і зроблю.

Селбіт сів у ліфт і поїхав вгору. Потрібно якнайшвидше відправлятися додому.

Він відвідав ще кілька планет, ретельно перевіряючи, чи немає стеження. Нічого підозрілого не було. Про всяк випадок на станції, з якої Сел летів на свою базу, трохи попрацював з центральним комп'ютером та зробив невелике відключення енергії, щоб не було запису про переміщення. І лише після цього вирушив додому.

Розділ 11

Після того, як Селбіт розповів, що з ним трапилося, а також після перегляду новин стало зрозуміло що пошуки відновилися. Напевно, деяку роль зіграв випадок на планеті Япіті, але головне було те, що Друв повернувся. Тепер це було видно дуже ясно. Ні, керівником як і раніше був Ракс. Але його вчинки, політичні погляди, ставлення до справи повністю змінилися. В діях явно проглядався містер Сорк Друв, який, як ми пам’ятаємо, втратив своє тіло. І це було погано для друзів. Випадок з Селбітом показував, що їх шукали по всіх світах. Було задіяно багато людей. Шукали не тільки по біоданих, а й по реєстрації. Друв мабуть припускав, що маючи такі тіла як Ксайд та Поттер, Боррет може змінити біодані.

І ось друзі знову на нараді. На порядку денному те саме запитання – як бути далі? Говорив Поттер.

- Я, звичайно, не зможу відповісти, як бути далі, але висловлю свої міркування про те, як можуть вчинити ті, яким залежить на нашому спокої. Звичайно, спершу найгірший варіант. Так ось, отримавши доповідь про твоє, Сел, помилкове затримання, вони можуть перевірити чи справді ти проживаєш на тій, як там її, ну не важливо, планеті. Звичайно що там про тебе не чули. Звідси вони матимуть твої біодані. Далі по них вони простежать твій маршрут прямування, доки не натраплять на останній пункт звідки ти відправлявся, і в якому ти так завбачливо очистив пам'ять. Думаю, що вони не будуть сумніватися, що натрапили на наш слід. Почнеться гігантська робота з обчислення нашого місцезнаходження. Професоре, чи є шанси на успіх?

- Якщо вони мають ті дві відстані, про які ми говорили раніше, то тепер отримають ще одну відстань і третю точку. Це означає, що вони нас знайшли. Маючи три точки в просторі та відстані що сходяться в одному місці, легко знайти наші координати.

- Коли вони можуть це вирахувати? - Запитав Сел.

- Не більше місяця. Їм потрібно знайти кількість енергії, яка була використана для пересилання Селбіта. Це досить кропітка робота, бо потрібно відновити всі маршрути пересилок в цей проміжок часу і перевірити адресатів. Але за місяць можна впоратися. Особливо якщо на це кинути велику кількість людей.

- Чому їм так треба нас впіймати? Адже ми не злочинці, в кінці кінців, і їм це відомо. А вони нас шукають по всьому всесвіту не шкодуючи сил і людей? - спитав Сел.

- Як на мене - відповів Пот, - є принаймні дві причини, щоб нас знайти. Перша це те, що нам відомо як врятувати їхній світ, а друга це тіла, які ми маємо. Правильно професор?

- На рахунок порятунку світу я не впевнений, а ось друга причина саме те чого вони хочуть. Їм, вірніше Друву, потрібні ваші тіла. - Сказав Трес.

- А що, він не може зробити інше тіло? - здивувався Ксайд.

- Ні, не може. – відповів Боррет. - Це дуже складна і тривала робота. Нею займався лише я, і мені не відомо що би хтось інший це намагався зробити. Я не залишив жодних записів. А якщо починати з нуля, то на це знадобиться багато десятиліть.

- Тоді ми потрібні їм живі. - Зробив висновок Селбіт.

- Не живі, а цілі. – похмуро промовив Пот. - А це істотно змінює суть справи. Добре, аналізуємо ситуацію далі. Що можна сказати про наше становище? Тільки те, що у нас є місяць. Далі прийдуть гості та нас викурять звідси.

– Не так легко це буде зробити. – сказав Ксайд.

- Так, нелегко. – погодився Пот. - Але можливо. І слабким пунктом є наша камера пересилки

– Тоді треба її прибрати. – сказав Сел.

- Думаю краще забратися самим. – сказав на це Хаб.

- Нам нікуди забиратися. - промовив Тресан.

- Чому, а наша Таємнича? – спитав Поттер.

- Якби ми могли її відкрити, тоді нам не страшна армія всього всесвіту. Це фортеця всіх фортець. – зітхнув Боррет.

- З доступом в середину у нас проблема. – зітхнув і Хаб. - Але це краще ніж нічого. І можна перечекати в разі чого. Адже там у нас Елегант.

- Погоджуюся. – сказав Сел.

- Я теж. - Сказав Трес.

- Тоді на період до початку інвазії на нашій станції вводиться військовий стан. Командування переходить до рук військових. Від цього моменту вводиться підвищена бойова готовність. - Поттер підвівся на ноги.

- В разі непокори військовий трибунал. - посміхнувся Сел.

– Зараз не час жартувати. - серйозно сказав Пот. – Слухайте мій наказ: всі сили і засоби, що в нас є, кинути для перекидання провізії та матеріалів на планету Таємничу. Є питання?

Запитань не було. Всі і так розуміли серйозність становища та доцільність цієї роботи. Тільки не розуміли одного – Поттер серйозно говорив про перехід влади чи жартував? Але для з'ясування не було часу.

Всі пішли на склад провізії та прийнялися відбирати необхідні продукти. Боррет за допомогою крана шукав і складав все біля входу, а Хаб та Селбіт, увімкнувши мега силу, перетягували контейнери до камери пересилання. Коли всі проходи були завалені, Поттера перекинули на Таємничу і почали пересилання.

За тиждень важкої роботи було перекинуто три четверті всієї провізії. Наступний тиждень пішов на перекидання всіх запасних частин, а також більшої частини обладнання, яке було в лабораторії і могло поміститися в камеру пересилання. За потреби на Таємничій можна було вже створити хорошу лабораторію і досить непогані умови для життя. Потрібне тільки герметичне приміщення. Погано було те, що не можна взяти завод синтезу матерії. Але що вдієш, треба було чимось жертвувати. А жертвували вони ще й своєю затишною станцією. Хоча була надія, що їх висновки помилкові, і ці запобіжні заходи марні.

Третій тиждень пішов на облік того, що вони взяли, і що ще потрібно. Поттер за допомогою Тресана та Ксайда зробив пульт дистанційного керування, який міг пересилати інформацію зі станції на Таємничу та назад, і за допомогою якого можна було керувати комп'ютером. Цей пульт мав малу камеру пересилки і передавав інформацію прямо на їхній космічний корабель. Сел написав програму, яка керувала автоматичним помостом. За сигналом поміст висувався і засовувався. Була підключена і відеокамера для візуального спостереження за процесом. Тепер не потрібно було людину для того, щоб поставити або прибрати поміст біля камери заводу синтезу матерії. Це робив комп'ютер.

Зробивши всі приготування, після третього тижня друзі переселилися на Таємничу. На цьому наполіг Поттер. Жили на кораблі. Зв'язок з їхньою станцією був відмінний. Поки що жодних візитів не було. Весь вільний час вони проводили в пошуках входу до станції.

Минуло ще два тижні. Нічого нового не сталося. Ніяких відвідувачів, як і безрезультатні пошуки входу. Це починало дратувати. Станція була неприступною. Але вона має якось відкриватися. Хаб припускав, що треба шукати у відкритому ангарі. Його багато разів було обстежено. Під пилюкою було виявлено посадочні майданчики у вигляді кілець – рівна площина була розмічена тоненькою лінією . Вони мали близько десяти метрів в діаметрі та були розташовані по периметру ангара. Їх було п'ять. Середина не мала ніякого окресленого кола. Селбіт з Поттером прибрали весь пил в ангарі. Кілька днів пішло на це. Пилюка стояла стовпом коли вони підмітали віниками. Незабаром чистота була наведена, але це нічого не дало. Жодних слідів, жодних написів, знаків або чогось схожого не було виявлено.

До кінця підходив третій тиждень їхнього перебування на цій неприступній базі чужинців. Всім порядком набридло тіснитися в космічному кораблі, але Поттер не дозволяв переселятися на станцію. Сам він невпинно шукав вхід до бази. Після тижня поневірянь по всій поверхні планети він посадив корабель в ангарі. Боррет не брав участі в пошуках, а працював над розрахунками. Він хотів потрапити в середину бази за допомогою камери пересилання. Зробити це було складно, тому що матеріал, з якого була зроблена база, не пропускав нічого. Він працював як фільтр, і все залишалося на поверхні бази, якщо пересилання проводилося всередину. Було послано безліч різних предметів, але всі вони знайшлися на поверхні. От Тресан і намагався знайти вирішення цієї проблеми, проводячи багато часу за розрахунками.

Ксайд інколи допомагав Поттеру, а інколи байдикував як в даний час. Пот тинявся навколо корабля з ультразвуковим сканером проводячи обстеження посадкових майданчиків. Сел сидів біля ілюмінатора та робив зауваження. На це Хаб відповідав міцними виразами. Коли Ксайду набридло дратувати Поттера, він кинув оком на посадкові майданчики і подумав, що вони завжди свій корабель садять в середині ангару, і ніколи не ставили на площадці в колі. Він сказав про це Поттеру. Той роздратовано буркнув, що йому все рівно де стоїть Елегант. Селбіт перемістив космічний корабель на майданчик розмістивши його опори в середині кола та вийшов назовні. І тут Ксайд зробив приголомшливе відкриття – майданчик під вагою корабля трохи подався вниз. Зазвичай майданчики були в один рівень з основним покриттям, і тільки тоненька лінія показувала, що матеріал не монолітний. Але майданчик на якому стояв Елегант трошки просів. Просідання було певне менше ніж міліметр, але воно було. Поттер примчав до корабля. Це було перше щось, що зрушило з місця. Вони ретельно перевірили коло по периметру, але нічого не знайшли. Селбіт попросив Боррета перемістити корабель на інший майданчик. Той самий результат. Перший повернувся у вихідний стан, а другий просів. Те саме повторилося і з іншими площадками. Вони рухалися.

- Цікаво, а що трапиться, якщо навантажити всі майданчики разом? - Запитав Сел.

- Хороше запитання. - відповів Пот. – давайте спробуємо.

І вони прийнялися переміщати контейнери з великого ангару в малий. Боррет нічого не казав, але по ньому було видно, що він думає про це як про марнування часу. Проте часу вони мали багато. Після чотирьох днів інтенсивної праці всі чотири платформи були заповнені. Платформи навантажувалися доти поки вони не просідали під вагою. Залишилася одна вільна площадка, на яку мав сісти корабель. Всім було цікаво, і навіть трохи лячно що знову нічого не вийде. Але потрібно було продовжувати задумане. Поттер дав Тресану команду поставити корабель на платформу.

І ось корабель сів на площадку. Селбіт та Поттер уважно спостерігають. Нічого не відбувається. Сел був дуже розчарований. В нього навіть сльози накотилися на очі і охопила дика лють. Такі самі почуття охопили й Поттера. Було чути як той лається та копає ящик. Ксайд в розпачі підняв голову вгору і звернувся до Всевишнього, за що він так з них знущається? І раптом він зауважує, що сегменти, які повинні закривати ангар вже висунулися на третину і повільно рухаються далі, закриваючи ангар.

- Пот, подивися вгору. - Закричав Селбіт. - Та подивись, чорт би тебе забрав, вгору. Сегменти рухаються. Вони закривають вхід.

Хаб подивився вгору і сказав Боррету підняти корабель. Щойно корабель піднявся над майданчиком, сегменти почали повертатися назад, відкриваючи отвір. Боррет знову посадив і сегменти поволі поповзли до центру. Поттер сказав прибрати корабель з площадки та наразі не закривати ангар. Всі зібралися в капітанській рубці на нараду.

- І так друзі – урочисто почав Пот, - ми нарешті знайшли, що на цій базі щось рухається. Але виникли питання. Що станеться, якщо ангар закриється? Чи він відкриється знову? А коли ми все-таки ангар закриємо, чи відкриється вхід в середину? Які будуть міркування, панове?

- Відповіді на запитання будуть колись закриється ангар. – посміхнувся Боррет. - Але прийняти таке рішення не так просто бо не хочеться помістити себе в приміщення з якого немає виходу. Мені важко відповісти.

- А що ти думаєш, Сел? - Запитав Поттер.

- Давайте проекспериментуємо знову. Закривати повністю ангар не будемо, але почекаємо довше, хоч би до половини сегмента.

- І що нам це дасть? - запитав Трес.

- Не знаю, - відповів Сел, - але в мене було таке відчуття, що вся площина ангара рухалася. Перше вниз, а потім вгору.

- Я нічого не зауважив. – сказав Хаб.

- Звичайно, ти так копав ящик, що навіть мене не чув, не те що легкого, ледь помітного руху. – відповів Ксайд.

- Легкого, ледь помітного. – передражнив його Пот. - Пішли провіримо той рух… розумник.

Друзі одягнули скафандри та вийшли. Боррет посадив корабель на майданчик. Сегменти почали висуватися до гори, а синхронно з ними вся площа ангару почала опускатися. Коли сегменти дійшли до половини Пот хотів підняти корабель, але Сел попросив ще трохи почекати. І дійсно, в стіні з'явилися щілини, які збільшувалася в міру опускання платформи. Ксайд дозволив підняти корабель і все повернулося на свої місця.

Радість була настільки сильною, що Ксайду на очі набігли сльози, а до горла підступила грудка. Поттер знову копав ящик, на цей раз вже з радості. Він схопив Селбіта і почав кружляти в танці. Вони вбігли в корабель і почали обнімати Треса. То була перемога. Після такого довгого, виснажливого марафону пошуків, смак досягнення мети був неймовірно приємний. Сльози бриніли на очах у всіх, і мужики не соромилися цього. Коли ейфорія пройшла і друзі трохи заспокоїлися, Поттер взяв слово.

- І так, друзі мої, завдяки, я не побоюсь цього слова, генію нашого шановного Ксайда Селбіта…

- Та годі тобі, Пот. – засоромився Ксайд.

- Ні, не годі. Я повторюю, генію нашого друга, ми нарешті знайшли вхід в цю неприступну фортецю.

- Твоя заслуга в цьому не менша ніж моя, Поттер. – сказав Сел - Якби ти так наполегливо не проводив дослідження, я б не побачив що платформи рухаються.

- Але ти здогадався посадити корабель на площадку.

- А ти здогадався прибрати всю пилюку з них.

- Досить, досить себе хвалити. – перервав їхню полеміку Трес. – Тут є заслуга нас всіх, навіть моя, хоч я і не брав в цьому участі. Якщо бути точним, це є результат важкої та кропіткої роботи, яку ми всі провели. І твоя, Поттер, частка найбільша. Тож ближче до суті. Ти хотів щось сказати про план подальших дій. Продовжуй.

- Добре, повернемось до суті. - Продовжив Пот. – Я пропоную наступні дії. Коли загальна платформа опуститься достатньо, ми заглянемо всередину. Якщо буде можливо, я лізу в середину, і ви піднімете платформу. Через пів години мене випускаєте.

– А чому ти? - заартачився Сел.

- Без обговорення. – обірвав його Хаб.

- Може, разом? - Не здавався Ксайд.

- Ні. Невідомо що там. Може якась небезпека?

- Хороший план. – погодився професор. – Хоча навряд чи там щось є, та нехтувати небезпекою не можна. Але давайте зупинимося на десяти хвилинах твого перебування.

На цьому й погодились. Пот і Сел озброїлися ліхтарями, а Боррет посадив корабель на майданчик щоб платформа почала опускатися. Коли утворилася щілина, що можна було зазирнути, друзі всунули голови і посвітили ліхтарями. Це було приміщення висотою близько трьох метрів. В глибині виднілося кілька дверей і деякі були відчинені. Поки вони намагалися зазирнути що там в дверях, голос Боррета нагадав, що скоро закриються сегменти. Поттер зістрибнув, а Сел кинув сходи щоб він міг вилізти. Поки вони метушилися, Сел зауважив, що сегменти повністю закрилися. Він нічого не сказав іншим і з деяким страхом почав стежити, чи вони відкриються, коли Трес підняв корабель. Слава Богу, сегменти пішли назад, відкриваючи чорний отвір неба. Ксайд про це повідомив друзям і Боррет вернув корабель на місце, дозволяючи ангару закритися.

Платформа опустилася до рівня підлоги. Біля одних із дверей Ксайд побачив Поттера. Вони разом зайшли в наступне приміщення. Але назвати це приміщенням не можна. Це була порожнеча крізь яку проходили колони з металу в повздовжньому та поперечному напрямках. Поміж ними зустрічалися майданчики. Деякі порожні, на інших щось було. Майданчиків було багато і вони на загал утворювали щось на зразок рівнів. Ксайд і Поттер перебували на верхній площадці що примикала до дверей розмірами приблизно п'ять на шість метрів. Вище було монолітне склепіння поверхні бази. Від нього вниз йшли металеві колони та смуги різної ширини. Смуги проходили крізь майданчики і тягнулися далеко вниз. Площадки були організовані групами чи скупченнями. Площадки скупчення, на якому знаходилися друзі, одна від одної перебували на відстані не більше метра, півтора, і їх було близько десяти. Потім через відстань приблизно чотирьох, п'яти метрів було друге скупчення. Далі не було видно, бо ліхтарі не могли освітлити. Внизу на відстані приблизно десяти метрів був другий рівень майданчиків, який йшов паралельно першому, ще нижче наступний. Були й порожнечі, більші та менші. Жодних стін, жодних сходів, нічого. Двері які знаходилися в інших кінцях ангару також виходили на подібні площадки. І жодного закритого приміщення.

Це була тільки та маленька частина, що друзі могли побачити у світлі ліхтарів, але як можна було здогадатися, решта бази була ідентичною. Таке відкриття принесло їм розчарування. База, в якій вони сподівалися знайти невідомий і потужний розум, технології та знання, виявилася залізною шкаралупою, що пронизана ребрами жорсткості для міцності в горизонтальному та вертикальному напрямках.

Змучені фізично і морально Селбіт та Хаб повернулися на корабель. Вони відчували образу. Дурне почуття гумору в цивілізації, яка залишила цю базу. Стільки праці, стільки надій, і все марно. Друзі мовчки увійшли в корабель, мовчки зняли комбінезони та пройшли до кают-компанії. Сел мовчки зробив каву і вони посідали в крісла. Боррет здивовано спостерігав за їхньою поведінкою. Зрештою не витримав.

- Ви ще довго мовчатимете, чи може хтось скаже бодай якесь слово? Що там трапилося, нема виходу, чи що?

- Та ні, є, - похмуро промовив Пот, - та ще який. Прямо на інший кінець бази.

- Це точно, - також похмуро підтвердив Сел, - на самий кінець. І ніяких замків.

- Як і дверей, стін, стелі, сходів. - Продовжив Поттер.

- Що це ви несете? – не зрозумів Боррет. – таке враження що ви з глузду з'їхали?

- Та ні, ми при повному розумі. - Тихо сказав Ксайд. - Тільки втомилися. Професоре, зробіть нам поїсти.

- Так, багато їжі. Ми дуже зголодніли. - Так само тихо добавив Хаб.

- Добре. Але потім ви мені все розкажете?

- А що тут розповідати, ідіть і подивіться самі. – сказав Поттер. - Там нічого небезпечного. Тільки не впадіть в середину. Але спочатку обід, ви обіцяли.

Професор зробив обід і все намагався дізнатися, що вони бачили. Але ті сказали, щоб він дивився сам, а потім виклав міркування.

Боррет пішов, проте був не довго. Не встигли друзі відпочити після ситної їжі, як той повернувся. На відміну від них, настрій мав пречудовий.

- Я бачу радість і задоволення на обличчі нашого вельмишановного професора. - З сарказмом почав Сел. - Напевно, це радість від спілкування з чужорідним розумом. Або ні. Ви зустріли чарівну незнайомку, яка дала вам номер телефону і адресу. На якій із платформ у вас зустріч? Дайте вгадати - це четверта від верху платформа з таким романтичним виступом з лівого боку. Там вас, впевнений, ніхто не побачить.

- Годі блазнювати, Сел. – Поттер обірвав його монолог. - Що можете сказати, професоре?

- Дуже багато чого. – він зручно всівся та по діловому закинув ногу на ногу - По-перше, це підтверджує мою теорію про те, що база побудована цивілізацією, яка існувала до нашої, і яка жила у всесвіті, що був, можна сказати батьком для теперішнього.

- І дідом для всесвіту в якому народилися ми з Поттером. - добавив Сел.

- Так, вірно. - кивнув Тресан. – дідусем для вашого. Ще ця база підтверджує теорію про те, що матерія старого всесвіту, після народження нового, втрачає енергію і переходить у стан спокою підпростору.

- Там що, так прямо й написано? - посміхнувся Ксайд.

- Так, можна сказати що прямо написано. – посміхнувся у відповідь Боррет.

- І де, як не секрет. - Далі посміхався Ксайд.

- Скрізь. Треба було лише уважно дивитися.

- А серйозно, Трес? – вже без посмішки сказав Селбіт.

- Я серйозно. Ви бачили порожнечі всередині? Так ось, вони колись були заповнені матерією з якої складалися стіни, драбини, підлоги, механізми і т. п. Але зараз нічого немає. Вся матерія того всесвіту просто перестала існувати. Вона розпалася на елементарні частки і перейшла у стан спокою. Матерія зникла.

- З чого ви це взяли? - Запитав Хаб.

- Ви бачили всередині пилюку?

- Ні, але я не придивлявся. – відповів він.

- І не придивляйтеся. Ви її не побачите, бо її нема. Як немає ніякої елементарної частинки у всьому об’ємі бази.

- Добре, а як бути з тим матеріалом з якого побудована база? - Запитав Сел.

– Ви маєте на увазі каркас? – перепитав Боррет. – Він є штучно створеним матеріалом. Це підтвердження ще однієї моєї догадки, що такі матеріали як меол можуть пережити народження всесвіту. Вони є артефактом. Справа в тому що колись було знайдено шматок матеріалу, який був схожий на меол, але мав трохи іншу структуру. Це був досить великий шматок. Його знайшли на якійсь планеті. Це була сантиметрової товщини пластина, півметра шириною і шість метрів довжини. Наша цивілізація таких великих шматків не виробляла, найбільше що тоді робили так це напилення, яке роблять і до цього часу. Було багато суперечок з приводу походження матеріалу, і певна кількість вчених зійшлася на тому, що це природне утворення, яке могло виникнути при якомусь катаклізмі глобального масштабу. Інші вчені припускали що це штучно створений матеріал, і що його могла створити цивілізація, яка жила до нашої. До цієї теорії схилявся і я. Але інших таких артефактів не знаходили, тому залишилися дві теорії, одна про штучне, а інша про природне походження. Тепер я переконаний, що теорія штучного походження вірна. Взагалі це не має значення для розвитку цивілізації, але моє его задоволене.

- Це, звичайно, цікаво, але я так і не зрозумів про цей матеріал. Чому він не зник? - Запитав Хаб.

- Тому що матеріал вічний. Принаймні час його розпаду обчислюється життям декількох всесвітів. І про це знали ті, хто будував базу. – відповів професор.

- Виходить нам дістався старий мотлох? – промовив Сел. - Навіщо його було так запечатувати?

– На це запитання нам потрібно буде знайти відповідь. - відповів Боррет. - Мені здається, на базі знаходиться щось, яке, можливо, дуже цінне. Іншого пояснення такої герметичності не бачу.

- А я бачу. – сказав Поттер.

- Прошу вашу теорію, містере Хаб. - Як на вченій раді звернувся до нього Боррет.

- Може вони відправилися до додому, зустріти кінець світу в родинному колі? – посміхнувся Сел – тому і закрили.

- Навіщо, щоб не залізли злодії? – засміявся професор.

- Думаю що так влаштована сама база. – сказав Поттер - Адже вона перебуває в космосі.

- Можливо – промовив Боррет - Так можна пояснити, чому вона закрита. Але погодьтеся, моя версія більш обнадійлива?

- Це правда, - посміхнувся Поттер, - тоді беремо її за основу і починаємо пошуки.

- Ви як хочете, а я відпочивати. – піднявся з крісла Ксайд.

- Це вірно, відпочинок не завадить. – сказав Хаб також підводячись. - Та й вам би слід відновити сили для майбутніх відкриттів, професоре.

- Так, трішки можна подрімати.

Всі пішли відпочивати. Боррет в свою каюту де жив сам, а Пот і Сел в каюту, яку займали разом. Не треба думати, що не було вільних кают. Корабель був розрахований на команду з двадцяти чоловік, і якщо брати земними мірками, то це був величезний космічний корабель, який на Землі не побудують ще багато років. Але тут це був звичайний човник для пересування на невеликі відстані. Його використовували переважно для дослідницьких цілей. На борту було дванадцять кают. Тож місця вистачало.

Але друзям не вистачало спілкування. Особливо це відчувалося тут, на борту Елеганта. На станції можна було ще посидіти біля вікна, подивитися на гарний краєвид, послухати звуки які долинали з-за вікна. Сел обіцяв доробити програму, яка б імітувала вуличний рух з людьми та автомобілями. Це було добрим заспокоєнням нервів. На кораблі не було імітації. Тому друзі поселилися разом, щоб іноді побалакати, згадати минуле, посумувати за Землею. Або просто подіяти один одному на нерви. Вони вже звикли до свого іншого вигляду. Добре що спогади залишилися старими, з іншого життя. Боррет також часто брав участь в розмовах. Пот та Сел розповідали про себе, про свій світ, але більше розповідав Тресан. Це було природно, тому що вони тут жили і прагнули більше пізнати цей всесвіт. Як швидко людина звикає до всього незвичайного. Ще рік тому ніхто з цих двох землян не міг і подумати про подорож до космосу, а зараз запросто можуть подорожувати до будь-якої точки всесвіту і не вважають це дивом. Вони швидко навчилися користуватися благами цивілізації і навіть не задумуються, чому так відбувається. І дійсно, навіщо задумуватися, якщо це все є і це все для тебе? А з іншого боку вони почувалися дещо нещасними. Чому? Та тому, що зі всіх людей, які живуть в цьому всесвіті, тільки їм доводиться жити в повній ізоляції, де навіть матерії немає. А весь всесвіт на них полює. Напевно, у всій історії всесвіту не було злочинця, за яким би так полювали?

Друзі багато дізналися про цей світ. В основному він був схожий на їхній, земний. Людська поведінка запрограмована природою. Боррет казав, що люди в такому вигляді як зараз, були завжди. І в подальшому завжди будуть. Якщо умови життя схожі і планети, на яких це життя зародилося, приблизно однакові, то і люди, які в процесі еволюції виникнуть, будуть однакові. Незалежно від того, де планета знаходиться. Так само і з негуманоїдними расами. Все залежить від умов існування. Чому так відбувається? Тому що це форма існування матерії. Чому водень однаковий у всіх світах? Чому залізо іржавіє на всіх планетах, де є кисень? Чому кристал алмазу має однакову структуру у всіх світах? І знову відповідь одна - це численні форми існування матерії. Закони фізики однакові для всіх всесвітів.

Розділ 12

Після сну прийнялися досліджувати базу. Чесно кажучи, це була не легка праця знайти щось в такому великому об’ємі і Ксайд, та й Поттер також, він тільки не показував це, не сподівався на швидкий успіх. А шукати було де. База мала середній діаметр 360 км. Середній, тому що не була ідеально круглою. На ній були і надбудови, три з яких виступали майже на чотири кілометри, і була велика рівна площадка, десь сорока - п'ятдесяти квадратних кілометрів, і були ідеально круглі, величезного діаметру ями, які під шаром пилу дуже нагадували кратери.

Але досліджувати було потрібно. Був розроблений план, за яким діяли. Спочатку вирішили провести експедицію до центру. Між скупченнями майданчиків були колодязі. Поттер висловив припущення, що тут колись проходили вентиляційні шахти, ліфти та комунікації. Якщо це так, то вони повинні пронизувати базу наскрізь, принаймні до центру. Щоб краще орієнтуватися провели освітлення з корабля. Декілька потужних прожекторів і відбите від металу світло створили майже денне освітлення на кілька кілометрів. Один із прожекторів був поміщений над шахтою, найбільшою з тих, які вони оглянули. Провели тренування з реактивними установками. Хоча гравітація була невелика, але її вплив при управлінні відчувався.

І ось приготування позаду. Залишилося вирішити, хто залишиться біля корабля, а хтось полетить до центру. Природно, що Боррет був поза конкуренцією. Тому Сел і Пот тягли жереб. Пощастило Хабу. Ксайд залишався і мав діяти за планом. А за планом йшло дослідження всіх надбудов та западин, що зустрічалися на базі. Він мав досліджувати найближчі, але при цьому повинен старатися бути в зоні радіоконтакту. Після настанов Селу, Хаб і Боррет стрибнули в шахту. Падіння було повільним тому Поттер увімкнув свою реактивну установку. Швидкість збільшилася і через кілька хвилин вже виднілася тільки світлова крапка. За ним полетів професор. Зіткнення з перешкодою мандрівники не боялися, бо скафандри мали радари, які в разі чого автоматично змінювали курс чи зупиняли рух.

Ксайд лишився один. До повернення дослідників було годин шість плюс, мінус годину. Потрібно було вирішувати що робити, куди податись. Сел вивів карту поверхні, щоб глянути де розташовані об'єкти які можуть його зацікавити. Їх було кілька. Він вибрав найбільший з тих що був поряд. Він мав вигляд правильного квадрата і височів над поверхнею бази метра на три та розміщувався на відстані приблизно два кілометри. Були об'єкти і ближче, але невеликі. Це в основному були споруди у формі кола або квадрата, розмірами до двох метрів і висотою не більше метра. Той об'єкт який вибрав Сел був досить великою спорудою і мав розміри сорок на сорок метрів.

По дорозі Ксайд оглянув люк що вів на поверхню. Люк був на завісах і мав простий, примітивний важіль, що притискав кришку до країв. Селбіт смикнув за важіль, але зрушити не зміг. Він повідомив друзям про своє відкриття. Ті в свою чергу повідомили, що в них все нормально, політ спокійний і жодних змін в пейзажі не відбувається.

Сел рухався по площадках, перестрибуючи з однієї на іншу та перелітаючи між скупченнями. Одного разу не розрахував і проскочив платформу. Неабияк переляканий приземлився на платформі нижнього рівня. Але нічого страшного не сталося, і за допомогою ракетного двигуна він повернувся на попередній рівень.

Нарешті він добрався і переводить дух біля зачинених дверей. Сел перевірив маршрут на комп'ютері скафандра. Все вірно. Слідкуюча за його переміщенням система показувала, що він на місці. Жодних відхилень від наміченого маршруту немає. Ксайд увімкнув ліхтар і почав огляд дверей. Зачинені. І раптом він зрозумів, що вони замкнені з середини, тобто з іншої від нього сторони. І вони були розташовані метрів вісім нижче поверхні. Це дуже зацікавило Селбіта. Це була перша закрита споруда. Виходить що, можливо, база і не є вже такою порожньою шкаралупою. Він пішов по периметру. Завернувши за ріг Сел виявив ще одні замкнені двері. Він облетів всю споруду і кожна сторона мала зачинені двері.

Це було знущання над ними. Навіщо закривати приміщення в середині пустої і закритої ззовні бази, де навіть немає матерії? Все що Сел думав про це свинство він повідомив Хабу і Боррету. Ті у відповідь повідомили, що знайшли велику платформу, яка заставлена паралелепіпедами, такими самими які іноді зустрічалися на майданчиках. І якщо деякі площадки мали один, рідше два паралелепіпеди, то тут вони виявили цілу платформу металевих контейнерів. По комп'ютеру було видно, що дослідники подолали вже більше половини шляху.

Селбіт вирішив більш детально дослідити приміщення. Він облетів його зі всіх сторін і дуже уважно оглянув всі стики дверей. І раптом виявив що одні з дверей прочинені. Зовсім трішки, пару міліметрів, але прочинені. Сел спробував відкрити, проте ті навіть не зрушилися. І раптом його осяяло. Боже мій, який він дурень, адже двері зроблені з матеріалу, який схожий на меол, а це означає, що їх вага величезна. Не дивно, що він не може зрушити. Можливо що і двері з зовні також відчинені, але вони не могли відкрити через їхню вагу. Свої міркування він повідомив друзям. Поттер відповів, що він на верху намагався відкрити з допомогою мега сили, але нічого не вийшло.

Ксайд включив мега силу і двері відкрилися. Він зайшов в середину і опинився в невеликій кімнаті, зовсім маленькій, яка мала ще двері навпроти. Швидше за все це шлюзова камера. Сел прочинив важкі двері та посвітив в середину. Ліхтарик висвітлив великий простір, зі стінами, підлогою та стелею. Біля кожної з чотирьох стін було по такому ж шлюзу, як той, через який увійшов Ксайд. По середині цієї великої зали розміщувалася якась споруда.

Сел підійшов ближче. Це був правильний конус заввишки понад два метри, може два з половиною. В основі він був, напевно, метрів п'ять. Навколо нього було два кільця. Внутрішнє кільце складалося з шести сегментів, які мали вигляд тумби вистою метр і шириною півметра. Між ними були приблизно метрові проходи. Зовнішнє кільце складалося з трьох сегментів, але тумби були більші за розмірами. Вони мали висоту, напевно, півтора метри і ширину біля метра. Вся конструкція розміщувалася на підвищенні, яке було вище рівня підлоги на дві сходинки. Біля одного зі шлюзів стояв вже знайомий паралелепіпед. Це все, що було в залі.

Селбіт вийшов назовні і зв'язався з рештою команди. Ті вже були в самому центрі, де знаходилася величезна куля. На гігантській конструкції замикалися всі ребра жорсткості. Поттер сказав, що база схожа на величезний персик, в середині якого кісточка. Також вони повідомили, що повертаються, бо нічого цікавого немає. Боррет сказав, що його оптимізм дуже зменшився, і їм, напевно, треба буде витратити роки, щоб дослідити базу. По їх розмові відчувалося, що вони втратили надію знайти щось путнє. Ксайд сказав, що чекає і приготує смачний обід. Ті подякували і відповіли, що будуть через годину, а може й менше, бо дорогу знають, а тому можуть летіти на максимальній швидкості.

Селбіт також відчував втому. Ці великі порожнечі, відкриті простори давали зрозуміти яка ти маленька, майже нікчемна істота. Здавалося, ніби вся база тисне на тебе своєю вагою. Завжди було присутнє почуття страху, щоб не звалитися в прірву. А ще темрява, яка постійно оточувала з усіх боків. Все це здорово втомлювало. Сел вирушив на корабель готувати приємну зустріч стомленим друзям. Про своє відкриття він їм так і не повідомив, вирішив зробити сюрприз, який може виявитися ще однією купою міцного матеріалу.

- Що будемо робити далі? – запитав Поттер після обіду, коли вони відпочивали.

- Не знаю що й сказати. - відповів Тресан. – З одного боку, ми зробили відкриття всесвітнього масштабу. Але з іншого виявилося, що це марне відкриття, яке не можна використовувати.

- Навіщо вони зробили базу такою величезною? – несподівано запитав Пот. – Тут можна розмістити населення цілої планети.

- Може, так воно і було. – зітхнув Сел. - Може вони думали, що врятуються.

- На цю тему можна гадати скільки завгодно. - промовив Трес. – Але питання, що робити далі, залишається відкритим. Давайте сформулюємо це питання інакше: чи вартує продовжувати дослідження бази?

- Вам що, набридло дослідження? – здивувався Ксайд.

- Мені ні. Але я хочу дізнатися ваше ставлення до цієї справи. – відповів Боррет.

- А що, в нас є вибір? - посміхнувся Сел. - Чи, може, ви, професоре, знайшли нам нове заняття?

- Можливо, і знайшов.

- Цікаво яке?

- Спочатку відповідь чи ви хочете продовжувати дослідження бази?

- Я хочу. - відповів Ксайд.

- Я теж. - відповів Хаб. – в крайньому разі маємо місце, де ми в безпеці. Тепер потрібно його обжити.

- Добре. - Боррет підвівся з крісла і відійшов на кілька кроків. – Базу можна досліджувати роками. Нас дуже мало, нам потрібно більше людей. Прошу не перебивати. Я, коли ви відпочивали, порився в базі даних нашого бортового комп'ютера і виявив один цікавий файл. Там список людей, які були відправлені до біоконтейнера. Але насправді всі ці люди знаходяться на планеті Карликів. Так, вони на тій самій дослідній базі, яка розташована в болотах планети. Чутки виявилися правдою. Там знаходиться багато людей. Величезна кількість з них має вчений ступінь. Деяких навіть знаю. Вони і є саме ті люди, які з радістю нам допоможуть. Правда є дві маленькі проблеми – привезти їх сюди та десь розмістити. Так от, я пропоную спершу вирішити другу проблему, а потім ви вдвох їх привезете. Є питання?

Це було несподіванкою. Завжди обережний і трохи боягузливий, ні, не за себе, за інших, він зараз заявив про таку, можна сказати дуже небезпечну справу, яку вони мають провернути. Побачивши що друзі розгублені, Боррет посміхнувся і продовжив.

- По ваших здивованих обличчях бачу, що ви хочете запитати чи у своєму я розумі? Запевняю, з головою в мене все в порядку. А до пропозиції, що я озвучив, мене привели мої улюблені філософські роздуми. В даному випадку я думав про смерть. І не потрібно робити такі великі очі. Стисло окреслю хід думок. Перший незаперечний факт, а вірніше твердження: ми помремо. Так, це правда, і тут нічого не вдієш. В нашому випадку є кілька шляхів для здійснення цього факту. Перше, це померти тут, досліджуючи базу і забути про зовнішній світ. Для нас це найбезпечніше. Від цього ніхто не виграє, бо дуже малий шанс що базу знайдуть знову. Тобто вона буде тут доти, доки не розсиплеться навіть цей міцний матеріал. Тому ця смерть нам не підходить. Далі. Можна померти від того, що на нас нападуть бо ми найбільш розшукувані люди всесвіту. Звичайно, ми будемо чинити опір. Але врешті-решт нападники знайдуть спосіб, як нас умертвити. Це лише справа часу. Від цього виграє Інститут Охорони, бо, крім нашої смерті, він отримає й базу. Не знаю, що він з нею робитиме, але мені б цього дуже не хотілося. Тому така смерть нам не підходить ще більше, ніж перша.

- Цікавий у вас хід думок, професоре. – Поттер пошкрябав потилицю.

– Продовжуємо огляд смертей. Є ще варіант померти при спробі чинити опір ІО і принести йому максимум шкоди. Від цього виграє громадськість, тому що вона дізнається про існування бази, і про спосіб порятунку всіх, хто живе в цьому всесвіті. І якщо перший факт можна спочатку і не відкривати, то другий слід обов'язково донести до громадськості. І я вирішив що ця смерть і є саме та, яка нам підходить.

- Професоре, а ми обов'язково маємо померти? - Запитав Ксайд.

- Це ти про що? – не зрозумів Боррет.

- Ну, я в сенсі того, що якщо раптом, зовсім випадково, ми все ж таки в цій боротьбі виживемо, нам що, потрібно буде обов’язково накласти на себе руки?

Повисла мовчанка. Всі оторопіло дивилися на Селбіта. І раптом, спочатку Боррет, а потім Поттер та Сел вибухнули сміхом. Вони сміялися так, що сльози виступили на очах. Це був сміх людей, які втомилися від життя, яке вони вели зараз. Це був сміх людей, які знайшли вихід з глухого кута. Давно їм не було так весело. Трохи охолонув Боррет сказав:

- Ну і жартівник же ти, Сел. Так серйозно поставити запитання. Це треба вміти. В тебе справді є щось артистичне.

- Та й ви не обділені талантом, Тресан. – сказав Ксайд. – Підійти до вирішення проблеми з такої точки зору. Це теж треба ще вміти.

– Для цього треба бути філософом. – добавив Поттер. - Але повернімося до ваших планів, професоре. Як я зрозумів, це ще не все?

- Так, не все. Коли ми прилетіли до центру бази я побачив те, що підтвердило мої припущення - база була керована, і могла рухатися в просторі. Я поєднав всі карти поверхні, які ми склали останнім часом, в одне ціле і отримав цікаву картинку. Селбіт виведи зображення на екран. Це файл під назвою «База».

На екрані з'явилося зображення планети. Воно було об'ємне і з сіткою координат. Вийшла справді цікава картинка. Планета мала дещо поздовжню форму. Якщо провести координату крізь її велику вісь, то виходило, що на вершині знаходився відкритий ангар де вони зараз знаходяться. З іншого боку осі, або в хвості, знаходилася величезна кругла впадина, навколо якої розміщувалися три випуклості, що разом утворювали рівносторонній трикутник. На верху знаходився величезний ангар, відкритий вхід якого направлений в сторону хвоста. В низу, з іншої сторони від ангару, розташовувалася величезна площадка. Ближче до носової частини бази, в місці де закінчувалася величезна площадка, було три малі, в порівняні з величезною, круглі ями, навколо яких було по три опуклості що теж утворювали рівносторонній трикутник. Це були найбільші деталі які мали симетричне розміщення. З не симетрично розміщених великих деталей був тільки чотирикутник, розташований трохи вище носової частини.

- Що скажете на це? - поцікавився Боррет.

- Схоже на літальний апарат. – відповів Поттер. - Це хвіст, це ніс, це днище. Я не здивуюся, якщо з нього можуть висовуватися лапи.

- Так, дуже схоже. - Погодився Селбіт. – цікаво на якому паливі ця махина працює?

- І скільки вона його їсть? - добавив Пот.

– Це з'ясуємо потім. - відповів Тресан. – зараз мене цікавить ось цей квадрат. Чи не здається вам, що він схожий на рубку управління?

- Здається. – погодився Хаб.

- Сел, ти намагався потрапити туди. Я так розумію, без результату?

- Чого це без результату? – здивувався той - Я туди попав.

- В середину? – не повірив Хаб.

- Так, в середину.

- І нічого не сказав? – здивувався Пот.

- Я хотів, але Трес виступив з такою теорією, а потім з такою пропозицією, що мені вилетіло з голови. Та якщо чесно, там нічого особливого немає. Є якийсь великий конус та два ряди сегментів навколо. Це все.

– І це нічого немає? – Поттер аж підскочив в кріслі. – Ось тобі вдячність. Ми даремно покрили більше трьохсот кілометрів, а він просто пішов прогулятися і знайшов рубку керування. І ще стверджує, що там нічого немає.

- З чого ти взяв, що це рубка керування? - здивувався Сел.

- А ти хіба не чув нашої розмови під час польоту? – також здивувався Пот.

- Ні. -

- Де тебе носило? – обурився Хаб - Але не важливо. Я запитав професора, що він сподівається знайти в центрі, чи бува не рубку управління. Він відповів, що вона, на його думку, по перше повинна бути герметична. Якщо логічно подумати, то база могла використовуватися частково, і заповнювати весь простір повітрям не доцільно. Тому рубка управління має бути ізольована.

- Це тільки припущення, - втрутився Боррет.

- А по друге, рубка повинна бути на поверхні, і не далеко від посадкових майданчиків. – закінчив Поттер.

- Годі розмов. – Трес підвівся з крісла - давайте подивимося що там таке. Так чи інакше, але приміщення можна використати як житло, бо в нашому старому залишатися небезпечно. До речі, Сел, повідомлень з нашої станції немає?

- Ні, все по-старому.

- Тоді пішли вдягатися.

Друзі захопили з собою потужну освітлювальну установку і тепер розглядали все при хорошому освітленні.

- Не здається вам, що для рубки це приміщення велике? - Сказав Хаб.

- Так, величенька - погодився Трес. - але й база велика.

Після візуального огляду, який нічого не дав, вирішили все обміряти. Для цього Боррет захопив із собою дуже зручну лазерну рулетку. Точність до мікронів. Із замірів слідувало що конус мав п'ять метрів в діаметрі. Внутрішнє кільце від нього було також на відстані на п'ять метрів. В діаметрі мало п'ятнадцять метрів плюс півметра завтовшки. Зовнішнє кільце сегментів від внутрішнього знаходилося на відстані два метри і мало діаметр двадцять метрів плюс метр товщини. Три проходи мали ширину півтора метри і височіли над рівнем підлоги на дві сходинки по п'ятнадцять сантиметрів кожна. Зал, де все це розміщувалося, мав розміри сорок три метри на сорок два. Його висота була 12 метрів. Загалом було зроблено ще безліч різних вимірів, які за задумом Тресана повинні були допомогти у вирішенні загадки. Якої загадки він поки що не знав.

Після годин ретельних вимірів і прискіпливих оглядів, де всяка дрібниця, чи то горбок чи маленька ямочка, реєструвалася з відповідними замірами і прив'язками, вони повернулися на корабель. Боррет відразу пішов до комп'ютера ввести дані, а Сел зголосився йому допомагати. Поттер пішов спати.

Наступного дня вони на моніторі крутили складене зображення у всіх проекціях, але без результату. Як завжди, база не поспішала видавати свої секрети.

- Які будуть міркування? - спитав Боррет, коли вдосталь надивився на малюнок.

- Жодних. - відповів Ксайд.

- І в мене немає. - відповів Хаб.

- Але ж хоч якісь асоціації у вас виникли? – не вгавав Тресан.

- Так, виникли. – сказав Пот. - Повна безвихідь.

– Слухайте, давайте міркувати логічно. - Замислено сказав Селбіт. – Уявимо себе на місці тієї цивілізації. Яким чином ви би залишили послання, знаючи наперед, що будь-яка матерія, крім цього матеріалу, назвемо його для зручності також меол, не витримає випробування часом?

- Я написав би меолом. - відповів Поттер.

- А як прочитати? Та й багато не напишеш, це не олівець. Ти працював із цим матеріалом і знаєш що це таке. – сказав Сел.

- Я думаю, що така розвинена цивілізація знайшла б спосіб як написати. – парирував на це Хаб. - Тим більше що вони змогли побудувати таку базу.

- Можливо маєш рацію. А як ви на це дивитеся, професоре? - Звернувся до нього Ксайд.

- Сел, а ну виведи ще раз зображення на екран. Ні, не в об’ємі. Дай проекцію зверху. Так добре. Тепер збільш зображення щоб було видно деталі і повільно переміщай від краю до краю. Тепер дивіться, чи немає тут чогось, наприклад значка, малюнка… ну ви зрозуміли.

Спочатку ніякого порядку або системи в розміщенні знайдених нерівностей вони не помітили. Але Ксайд модифікував малюнок. Він зменшив зображення щоб було видно весь зал, і збільшив всі нерівності які були. І тут виразно проявилася спіраль, яка сходилася на одному із внутрішніх сегментів.

- Як ти до цього додумався? - Здивувався Пот.

- Ніяк. - відповів Сел. – бугорків не було видно, я їх збільшив. От і все.

- Сел, ти молодець. – Боррет хлопнув його по плечі - Побігли дивитись, що там знаходиться.

Це були дві невеликі, міліметрів п'ять, кульки, які ніби приклеєні до матеріалу. Матеріал навколо кульок, як і вони самі, був на тон світліший. Більше нічого. Вони знову ретельно оглянули всі поверхні, але нічого не знайшли.

Минуло кілька днів. Було проведено пару експедицій в найближчі райони, але нічого нового не знайшли. Тільки зачинені люки. Один люк Поттер відчинив і вони вийшли на поверхню. Нічого складного в цьому не було. Не хитрий важіль, який притискав кришку до кромки отвору. Для доброї герметизації місце де стикалися два матеріали були дуже добре притерті.

З корабля вирішили переселитися на базу, а після цього відправляться на планету Карликів за полоненими. Переселення почали з того, що перевезли всі контейнери з великого ангару в малий. Це була важка праця, проте Поттер весь свій час відпочинку проводив в дослідженні бази. Енергії йому не займати.

Одного разу, коли Селбіт і Боррет спали сном втомлених орачів, Пот з вереском влетів в корабель і в авральному порядку їх розбудив. Ті дуже перелякалися і подумали, що на них напали. Хаб їх заспокоїв і сказав, що знайшов щось дуже цікаве. Вони поспішили в рубку управління. Всередині Пот залишив їх біля входу, а сам пройшов до внутрішнього кільця та щось зробив. І раптом вершина конуса заблищала. Це було слабке золотисте мерехтіння. Всі, як заворожені, дивилися на вершину. Нарешті Ксайд запитав:

- Що ти зробив?

- Під'єднав акумулятор до кульок.

– Як просто. - промовив Сел. - приєднали акумулятор і тепер в нас є ілюмінація. Романтика. Купа заліза з ілюмінацією. Це все, що змогла придумати цивілізація, яка жила багато років тому до нас? Мило з їхнього боку, навіть красиво, але безглуздо.

- Може в цьому мерехтінні є якийсь прихований сенс? - Запитав Хаб.

- Який сенс? – Сел ображено накинувся на Поттера – воно просто мерехтить.

- Друзі мої. - Боррет був в гарному настрої. – Не треба засмучуватися. Це мерехтіння доводить, що база не мертва. Вона зберігає в собі багато таємниць, які нам належить відкрити.

- Я б так не радів. - скептично буркнув Ксайд. - Це може все, на що здатна ця купа заліза.

– Ну, по-перше, це не залізо. – спокійно продовжив професор - А по-друге, ви не уявляєте як важко зробити цей матеріал провідником електрики. Поттер, підключи, будь ласка, до бази кабель від освітлювальної установки.

- Може не треба. Раптом перегорить?

- Що перегорить? Цей матеріал? Та швидше розплавиться наш корабель, ніж провід міліметрової товщини цього матеріалу. У нас колись проводили експерименти над цим матеріалом, коли намагалися зробити його провідником електрики. Навіть були зроблені дослідні зразки. Але через те, що це була дуже трудомістка робота і не було галузі де можна було б цей матеріал використати, далі лабораторних розробок пішли.

Тим часом Поттер підключив кабель від освітлювального пристрою. Цього разу зникла верхівка конуса, а на його місці з'явилося дві кулі. Одна маленька, зеленого кольору, а інша велика, червоного, яка миготіла. Між ними була жовта стрілка що вказувала в сторону великої кулі. Стрілка також блимала.

- Що скажете, док? - Запитав Пот.

- Не знаю. Знову загадка.

- Може замало енергії. - Припустив Сел.

- Можливо. Поттер підключи кабель від другого світильника.

- Добре. Сел посвіти будь ласка, а то я зараз вирубую світло.

Як добавили живлення, зелена куля стала більшою, а червона зменшилася.

- Що скажете, док? - знову запитав Поттер.

– Скажу що ми на вірному шляху. Потрібно більше енергії. Мені здається, що нарешті база нам підкорилася. Потрібно вичислити кількість енергії. А ну заміряйте діаметри шарів.

Друзі поміряли і Ксайд вирахував у скільки разів об'єм великої кулі перевершує малий і на стільки разів вирішили збільшити подачу енергії. Для цього довелося задіяти корабельний перетворювач енергії на всю потужність. Але це було не все. Вони не мали кабелю такої довжини. Добре, що поблизу був люк. Через нього кабель вивели на поверхню, потім підігнали корабель і таким чином вирішили проблему з додатковим живленням. Після кількох годин роботи все було готово. Всі всілися на сегменті внутрішнього кільця і Поттер включив живлення.

Проходили хвилини, а ніяких дій не відбувалося. В друзів виникло відчуття образи за дурні жарти, можна навіть сказати знущання, які заклала колишня цивілізація в цю базу. Вони марно провозитися майже чотири години збираючи весь що в них був кабель, а тепер треба буде стільки ж витратити часу, щоб кабель приєднати на місце?

Раптом вершина конуса почала зникати. Дедалі більше конус розчинявся і нарешті зник зовсім. Це було неймовірно, але конус зник і можна було бачити сегменти за ним. І знову нічого. Друзі терпляче чекали і нарешті простір перед ними почав тьмяніти. Він ставав все темнішим і темнішим. В середині з'явилася світла крапка. Чим темнішим ставав простір, тим світлішою ставала крапка. Нарешті, коли темрява стала майже чорною, крапка спалахнула. Друзям перехопило дух від того як реалістично прокотилася хвиля світла крізь них. На місці крапки з'явилася вогняна куля, що збільшувалася. Вона росла і тьмяніла, а навколишня чорнота світліла. Нарешті чорнота розсмокталася зовсім, а куля заповнила весь об'єм та стала прозорою. В її об’ємі проглядалися безліч маленьких спіралей, кульок, веретен, які розбігалися зі збільшенням кулі. І знову простір почав тьмяніти. Яскраві об'єкти всередині ставали все червонішими, їх ставало дедалі менше. В центрі з'явилася крапка, яка ставала все яскравішою. Цикл повторився. Але цього разу біля центру з'явилася зелена цятка. Вона єдина не змінювала колір, і все ближче підходила до яскравої крапки, поки вони не злилася. І в цей момент стався спалах. І знову та сама картина, безліч маленьких спіралей, кульок, веретен, які розбігалися, тільки на цей раз в центрі залишалася зелена крапка. Коли зображення досить потьмяніло, а крапка стала яскравою, картинка раптом зупинилася. Все завмерло.

Минуло кілька хвилин. Жодних змін. Поттер промовив:

- Що не кажіть, але я нічого подібного ніколи в житті не бачив. Гарно зроблено. І реалістично. А вибух? Дух перехопило коли хвиля проскочила крізь мене. Ну що скажете, мислителі?

– Дивіться, продовження. - перервав його Сел.

І дійсно, зображення зникло, а зелена крапка перетворилася на схематичне зображення бази, таке, якою вона виглядала зараз - зі всіма горизонтальними майданчиками, що йшли по колу і вертикальними смугами, що сходилися на центральному масивному сердечнику. Знову зображення збільшилося і друзі побачили рубку, в якій вони зараз були, а на місці конуса йшла трансляція того що вони бачили, тільки в прискореному варіанті. Проте коли появилася рубка, в ній з'явилося схематичне зображення людини, маленький чоловічок, який підійшов до одного з сегментів внутрішнього кільця. І знову відбулася зміна картинки – тепер ми бачимо те що бачить чоловічок. Він підходить до сегменту і натискає рукою. Утворився квадрат який подався вниз і в бік, відкриваючи ряд кнопок. Чоловічок натискає центральну. Після цього фільм переривається і починає прокручуватися знову з місця коли людина підходить до сегмента. І так по колу.

Першим не витримав Поттер.

- Ви довго дивитиметеся цей мультик?

- Ми намагаємося зрозуміти його сенс. - Відповів Селбіт.

- А що тут розуміти, - здивувався Хаб, - треба зробити те, що там показують.

- Думаєш так просто? - Запитав Сел.

- Звісно. Де той сегмент?

- Там, - показав Боррет, - здається, це він.

Всі підійшли ближче та побачили квадрат що трохи виступав над поверхнею. Ксайд натиснув на нього і той подався вниз та ковзнув в бік під поверхню. Відкрилася панель з кнопками. З правого боку було шістнадцять: чотири на чотири. Посередині хрест: одна центральна та по кнопці з чотирьох сторін. З лівого боку було дванадцять кнопок: три на чотири. Селбіт натиснув на центральну, як показувалося у фільмі.

Фільм продовжився. Тепер людина стояла за пультом. Над пірамідою світилася зелена цятка бази. Він натиснув праву кнопку центрального хреста. З'явилося зображення хрестика. Він почав натискати решту кнопок хреста і тим самим рухати курсором.

- Ну, це ми могли і самі здогадатися, не такі вже і невігласи в комп’ютерах - пробурмотів Сел, але ніхто ніяк не відреагував.

Чоловічок продовжував. Показавши як рухати курсором, він зупинив його біля бази і натиснув центральну кнопку - утворилася синя крапка. Чоловічок натиснув на першу кнопку правого ряду. З'явилося зображення бази як кулі з позначенням голови і хвоста. Це зображення подвоїлося і змістилося вбік на діаметр. Знову з'явився чоловічок, який помістив синю крапку на утворене нове зображення і натиснув чотири рази на першу кнопку правого ряду кнопок. До зображення додалися ще чотири діаметри бази. Разом стало п’ять. Чоловічок помісив курсор на останнє зображення і натиснув нижню кнопку лівого ряду що стояла трішки окремо від решти. Це видалило зображення бази. Він ще кілька разів натиснув видаляючи всі створені дублі.

Загалом була продемонстрована навчальна програма, яка показувала як вимірювати відстань, де одиницею довжини був діаметр бази, від голови до хвоста. Закінчувалась вона тим, що потрібно було вказати відстань до найближчого джерела матерії, після чого починалося будівництво. Було незрозуміло, навіщо будувати базу, якщо вона вже побудована, але демонстрація повторювалася знову й знову, вимагаючи введення відстані. Довелося вникати в розрахунки.

Система обчислення була шістнадцятковою, тому що коли відстань дійшла до шістнадцяти, то з'являвся значок у вигляді вертикального овалу, і тоді чоловічок натискав на другу кнопку правого ряду – з'являвся такий самий значок. Коли стало двісті п’ятдесят шість шістнадцяток, з'являвся інший значок - горизонтальний овал, або число, що означає квадрат шістнадцяти. Далі йшов третій ступінь, четвертий і так до п'ятнадцяти. Лівий ряд кнопок означав збільшення отриманого числа в два, шістнадцять, тридцять два, шістдесят чотири, і так до 16384 разів.

На загал, для не обізнаної людини система числення була складна і страшенно заплутана. Наприклад, світловий рік за цією системою можна було записати так: натискали п'яту клавішу правого ряду плюс першу лівого і ще раз першу лівого, потім центральну, яка служила клавішею введення. Далі знову натискали п'яту правого ряду плюс першу ліву, введення, знову вже четверту праву і дев'яту ліву. Введення. Четверту правого плюс п'яту лівого. І так ще близько восьми операцій, поки не буде досягнуто точності менше діаметра бази.

Поттер висловив з цього приводу все, що думав, але професор заявив, що це єдиний спосіб ведення розрахунків, який вони могли запропонувати, що б ми зрозуміли. Звичайно, можна було прийняти за міру довжини будь-яку константу яка зустрічається в природі, наприклад довжину хвилі якогось випромінювання, або діаметр атома, адже ці величини і тоді були тими самими величинами. Але проблема в тому, як нам повідомити яку саме константу вони використали, тим більше, що величини дуже малі?

- З цим зрозуміло, - погодився Поттер, - але на якого дідька будувати базу, якщо вона вже побудована? І хто її будуватиме?

- Давайте введемо що небудь, може, буде продовження? - Запропонував Сел.

- Стривайте, я не думаю, що це щось дасть, бо, напевно, програма має якусь мету. – сказав Боррет.

- Тоді яку? - Запитав Пот.

- Не знаю. – відповів Боррет.

- Тоді, Сел, натискай на клавіші. – рішуче промовив Хаб. - Мені набридли наукові підходи. Працюватимемо методом тику.

- Авжеж. - посміхнувся Ксайд. – Цей метод ще ніколи не підводив.

– Що за метод? - Здивувався Боррет. - Ви ніколи не згадували про нього?

- Бо не було нагоди. – сказав Селбіт натискаючи кнопки. - Вчіться, професоре, працюють професіонали. До речі, цей метод дуже добре зарекомендував себе при роботі з комп'ютером, особливо якщо програма не відома.

Після кількох натискань, він тричі під ряд натиснув клавішу введення, як це було в програмі, і відійшов від пульта.

- І що ж ви ввели, яку відстань? - поцікавився Тресан.

- Не знаю.

– Як не знаєте?

– Так, не знаю. Просто натиснув і все.

– А ваш метод? Ви що, ним не скористалися?

– Це і є наш метод.

- Не зрозумів?

- А що тут розуміти? - Встряв Поттер. - Суть методу полягає в тому, що натискаєш навмання.

- Оригінально. – Боррет хотів потерти себе за підборіддя, але рука натрапила на шолом скафандра. – що показує конус?

Конус нічого не показував.

- Відсутність результату теж результат. – з’єхидничав Тресан.

- Потрібно почекати. – буркнув Сел. - Може він ще не вирахував.

- Не вирахував що? – зло запитав Боррет.

- Ну те, що я ввів.

- А що ви ввели?

- Не знаю.

- А ви знаєте, що нам, в кращому випадку можливо, доведеться ще раз кілька годин дивитися весь цей мультик з самого початку. А в гіршому ми можемо взагалі нічого не побачити.

- Це чому? - Запитав Пот.

- Тому що ті, хто писав програму, розраховували на високо розвинутих людей, а ви своєю легковажністю показали, що інтелектом не наділені.

- Подумаєш… а може ми помилилися під час введення? – заперечив Поттер. – Вони самі вигадали таку заплутану систему розрахунків.

- Справді, у всіх програмах повинна враховуватися можливість помилки. – сказав Ксайд.

- Так, повинна, але це корабель зовсім чужої цивілізації. Хто знає, що в них на думці?

Але з'явилася червона мигаюча куля і через кілька секунд почався повтор навчальної програми.

- Ну що я казав? - зрадів Сел. - Нічого не сталося. Все працює нормально. Вони розумні хлопці і думають так само як ми.

- За винятком того, що потрібно знову дивитися довгий повтор, замість продовжувати наші дослідження. - Боррет був злий.

- Я вибачаюсь за цю безневинну витівку. – винувато промовив Сел. – Але у вас і так не має готового розрахунку. І ми не знаємо, з якою метою це потрібно.

– Це ви не знаєте. І витівка не є безневинна. Прошу надалі таких витівок не допускати. Особливо в справі, від якої залежить наша доля.

- Слухаюсь і підкоряюся. – посміхнувся Сел. - Які будуть подальші розпорядження?

- Дивитись цей ідіотський фільм і нічого не чіпати. – буркнув Боррет.

- Ще одне питання. Ви справді знаєте для чого ці розрахунки? - Запитав Селбіт.

- Так, можливо і знаю, але не скажу. Може потім, коли перестану сердитися. Тільки поводьтеся розсудливо. Я пішов на корабель.

- Я також. – сказав Поттер. – А ти дивися.

- Чому я мушу дивитися? – обурився Сел - Між іншим, твоя вина в цьому не менша за мою. Я би сказав, може навіть і більша. Та чого може, вона однозначно більша, адже це ти мені запропонував цей метод. Та ні, чого запропонував? Ти мене змусив.

- Ага, натискав на кнопки твоєю рукою. - сказав Хаб слідуючи за Борретом.

- Професоре, ви чули, він сам зізнався. – Сел також пішов слідом за ними - І це мій найкращий друг, можна сказати єдиний в цілому всесвіті, а так погано зі мною обійшовся. Тобі не соромно?

Так жартуючи вони прийшли на корабель, де приготували чудовий обід, а може вечерю, бо за часом не стежили. Після обіду професор пішов робити обчислення, а друзі вирішили почати підготовку кампанії зі звільнення в'язнів з планети Карликів. В одному з харчових контейнерів знайшли чарівну колекцію чаю різних сортів. Всі вони відрізнялися як смаковими якостями, так і кольором. Сел вирішив спробувати все.

- Давай, Пот, викладай свої міркування. Відчуваю, що вони в тебе вже готові. - сказав Ксайд, зручно вмостившись в крісло і попиваючи чай.

- Так, готові.

- Як добре, що інколи щось роблять за тебе. Прошу, рядовий Хаб, доповідайте. Вільно. Можете сісти.

- Тобі все жарти, а це справа дуже серйозна. Ризик також дуже великий. Смертельний. В прямому значенні цього слова. - серйозно відповів Поттер.

- Я знаю. - Вже серйозно сказав Сел. – Зізнаюся чесно, що мені навіть страшно, бо гадки не маю що робити в таких випадках.

- Цим ми й займемося. Спочатку треба вивчити противника. Тому зв'яжися з комп'ютером і знайди все про планету, про карликів. Особливо цікавить інформація про базу, обслуговуючий персонал, режим роботи. Якщо є відомості, то все про той табір в глибині планети. Коротше все, все та ще раз все. Нам може знадобитися будь-яка дрібниця.

- Але це години роботи. - обурився Ксайд.

- Не години, а дні. Ти маєш зв'язатися з комп'ютером, що лишився на нашій станції.

- Але там залишився лише невеликий допоміжний, а головний ми розібрали, і він у нас в контейнерах.

- Так? – здивувався Поттер. – А я то думаю, звідки так багато ящиків взялося із запасними частинами. Доведеться зібрати.

– Де? На кораблі він займе багато місця. Хоча нам потрібна лише пам'ять, яку можна приєднати до бортового комп'ютера.

– Тоді за роботу. Коли закінчиш, повідомиш.

- А ти мені не допомагатимеш? - Здивувався Сел.

- Ні. Я хочу зайнятися технічною стороною цієї справи.

- Гаразд. Зайду до Треса, розповім йому.

Ксайд пішов до Боррета, але той жестами показав, щоб йому не заважали. Ксайд повернувся до Поттера.

- Професор зайнятий, і я не знаю, як бути з кораблем.

- А навіщо тобі корабель?

- А як я візьму пам'ять?

- Руками. Вона хіба велика? Наскільки я пам'ятаю, це невеликий акваріум.

- Правильно, але система життєзабезпечення, яка до цього акваріуму приєднана, міститься в трьох контейнерах. Як я їх понесу?

- Хіба? А вдвох ми впораємося?

- Ні. Там три ящики.

- Ну, ти візьмеш два.

- Слухай, давай не ризикуватимемо. Зачекаємо, коли закінчить Трес і все обговоримо з ним. Я не хочу щоб ми щось поламали відключивши один з ящиків. А поки що я допоможу тобі з технічною стороною, хоча і не знаю що мається на увазі.

Під технічною стороною Поттер мав на увазі весь комплекс знань та вмінь які стосуються поводження з технікою. Він ще раніше, коли на станції не було чим зайнятися, зібрав велику бібліотеку відомостей про техніку, яка зустрічається в цьому всесвіті. Техніки було багато. І тепер він вирішив систематизувати відомості. Ксайд допомагав йому. Вони поділили всі апарати на наземні, повітряні, водні, підводні та космічні. А потім почали шукати, що спільного в їхньому управлінні. Спільним виявилося те, що всі вони працювали під керівництвом комп'ютера, і всі мали автопілот. Але Поттера цікавило те, як можна керувати самостійно. Виявилося, що лише одиниці можуть працювати таким чином. Це значно ускладнювало використання техніки в екстремальних умовах, які, можливо, можуть трапитися з ними.

Нарешті з'явився професор. Настрій в нього був поганий. Він повідомив що, якщо його припущення вірне, то скоро вони зможуть перетворити базу на свою резиденцію, і використовувати всю її міць у своїх цілях. Він сказав, що все пояснить на місці після того, як запустить дані в комп'ютер залізяки. Вони попрямували в рубку управління бази де комп'ютер чекав на ввід даних. Професор підійшов до клавіатури, витягнув клаптик паперу, що було дуже дивно, бо всі користувалися електронними записниками, які, до речі, були дуже зручними. Але він витяг саме папір і поклав перед собою. Відзначив хрестиком синю крапку і відповідно до того, що було написано, почав натискати кнопки. Нарешті він закінчив і відійшов в бік. Зображення пропало. Поки очікували, Боррет розповів наступне.

В їх світі давно використовують будівельні роботи. Це пересувні заводи синтезу матерії, які створені для будівництва споруд, доріг та іншого. Достатньо вказати те, що потрібно будувати, і пересувний комплекс за закладеною програмою все побудує. Можливо ця база так само може відновитися. Все що потрібно ввести, так це відстань до найближчого джерела матерії. Правда, не зрозуміло, яким чином матерія буде звідти доставлятися, але це деталі. Тому Боррет вирішив ввести відстань до нашої станції, єдиного найближчого джерела матерії.

- А якщо ваше припущення хибне і база прийме станцію за об'єкт, який потрібно знищити? - Запитав Поттер.

- Я думав над цим, і вирішив, що можна ризикнути. В нас тут є все необхідне для будівництва станції, рівноцінної тій. - відповів Тресан.

- Окрім заводу синтезу матерії. – сказав Пот.

- Так, крім заводу. – погодився Боррет.

- І крім трансмітера. – сказав Ксайд.

- І крім трансмітера.

- Не здається вам, що завод є досить великою жертвою? - Запитав Хаб.

- Здається. Але ти сам казав, що там перебувати небезпечно. А що нам з заводу, якщо його не можна використати? – відповів Боррет.

- Може, ще повернемося, он скільки часу минуло, а ніхто так і не з'являвся? – сказав Ксайд. – Не такі вони вже швидкі, ці з Інституту Охорони.

– Не повернемося. - відповів Тресан і тихо додав: - В нас були гості.

Це повідомлення струмом пройшло крізь Ксайда та Поттера. Вони дивилися на професора широко розплющеними очима. Було ясно, що він не жартує, тому що це не тема для розіграшу. Друзі мовчки чекали на продовження.

- Я також був шокований. Коли почав шукати джерело матерії, то єдиним був астероїд, на якому знаходиться наша станція. Як і вам, мені теж було шкода наражати її на небезпеку, тому що там все ж таки більш комфортні умови життя. І я плекав надію на повернення, якщо не назавжди, то хоча б на відпочинок. Але й дізнатися дальші дії комп'ютера цієї бази також потрібно. Тому хотів переконати себе, що наша стара станція не так вже і потрібна. Я вирішив, якщо мені щось не сподобається, вводжу відстань до астероїда, якщо такого не знайду, то винесу питання на загальне обговорення. Я не проводив візуального огляду, як це ми робили завжди, а дав запит на зміни, що відбулися на базі з моменту нашого переселення. Вирішив перевірити, а раптом там щось зламалося? І тут комп'ютер видав повідомлення, що три тижні тому на станцію надіслано дуже малий об'єкт, розміром з муху, який досі там знаходиться. Навіть показав зображення. Я вам потім покажу. Так ось, ця муха є розробкою ІО для шпигунства. Про це попереджав Фосорк в носії інформації, який він залишив. Прилад може передавати зображення і звук, спрямовуючи її в найближчу камеру пересилання. Добре, що ми там не з'являлися. Тому ІО знає де наша лабораторія, але не знає, де ми самі. Тож туди шлях закритий.

- А нас не вирахують за інформацією, що приходить до нас? - Запитав Селбіт.

- Ні, бо вони цього не знають. Муха передає лише видиму інформацію. – відповів Боррет.

- Це точно? - Запитав Пот.

- Інакше вони вже були б тут.

- Були б, це точно. – погодився Поттер.

- Так що, друзі мої, те чого ми боялися, сталося. І якщо ми повернемося, нас захочуть захопити. – сумно сказав Тресан.

- Нехай спробують, це дорого їм коштуватиме. – зло промовив Поттер. – Вони ще не знають нашої сили.

- Це так, - погодився професор, - але в ІО не такі дурні. Вони прислали мініатюрного шпигуна, і тепер знають, що на них чекає при появі в камері пересилання.

- Так, Пот, наша лінія оборони лопнула як мильна бульбашка. – сумно видихнув Ксайд. – І нам, можна сказати, пощастило, що ми знайшли іншу базу і вчасно сюди перебралися.

– До речі, завдяки мені. - сказав Поттер, якому здалося, що Сел звинувачує його в тому, що він не передбачав мухи.

- Це вірно. - Погодився Селбіт. - Чесно кажучи, якби тебе не було, ми напевно давно б загинули. Але що ми про сумне? Ми тут, генерал Ракс, а з ним і Друв, цього не знають. Тим більше, в нас чудова нова база, яка захистить перед чим завгодно. Так що не так вже й погано.

- Бачу тобі нова база починає подобатися. - посміхнувся Поттер. - Хоча, що кривити душею, мені також.

– Дивіться. – перервав їх Боррет. – Починається трансляція.

З'явилася велика зелена куля і зменшилася до крапки, а на деяків відстані виникла синя крапка. Потім вгорі почали з'являтися крапки, що вибухали різнобарвними іскрами як салют. Коли салют завершився друзям показали навчальну програму яка вказувала скільки є матерії і на яку частину бази її вистачить. Потрібно було вказати скільки відбудувати і показувалося як це робиться на клавіатурі. Після цього як все було введено чоловічок відходив від центрального місця і зупинявся біля одного зі шлюзів. Потім демонстрація припинялася і було очікування вводу даних. Якщо їх не було, повторювалася навчальна програма, і знову очікування на введення даних.

- Що скажете? - Запитав Боррет. – будемо будувати?

- Я думаю, що так. – сказав Селбіт. - Ти як, Пот?

- Та будуємо. Стара станція й так вже втрачена. Ех, я таку потужну лінію оборони збудував. – сумно зітхнув він. - І все марно.

- Не сумуй, Пот, ще одну збудуєш. - заспокоїв його Сел.

- Яким чином, завод синтезу там, на станції?

- Прошу уваги, - сказав професор, - з матерії, що в нас на астероїді можна відбудувати половину нової бази. Що будемо відбудовувати?

- Рубку управління. – сказав Ксайд.

- Це само собою. – сказав Боррет. - Що ще?

- Ще ангар де стоїть Елегант. - Запропонував Хаб.

- І дорогу до нього. – добавив Селбіт.

- Може поки що дорогу не треба. – завагався Поттер. – Це все ж таки два кілометри, хто його знає скільки це займе часу?

- Це вірно. - Погодився Сел. - Але якщо більше не можна буде вести будівництво, нам що, так і стрибати?

- Теж вірно. – погодився Поттер. - Професоре, чому ви нічого не кажете.

- Намагаюся не помилитися під час введення. Я вибрав ангар та шлях до нього. Думаю, якщо ввести все в певній послідовності, то так само і буде вестися будівництво. Залишилося три рази підтвердити. Все, зроблено. Пішли до шлюзу, як показувалося у фільмі.

Дії розпочалися одразу. В одному з сегментів зовнішнього кільця відкрилася бічна стінка і звідти вилетів невеликий предмет, який розміром і формою можна порівняти з м’ячом для гри в регбі. На секунду завмер і раптом метнувся в їх сторону. Всі з жахом кинулися в розтіч. Поттер схопив стійку світильника. Але м’яч люди не цікавили. Він підлетів до паралелепіпеда, що стояв біля шлюзу. Верхня частина куба від'їхала в сторону, м'яч залетів в середину і кришка закрилася. Пройшло півгодини, але нічого не відбувалося.

- Це що, жарт? - обурився Ксайд. - Кинули м'ячик в кошик і це все? Молодці, потрапили з першого разу.

- Та ні, щось відбувається, дивись як померкло освітлення. - Відповів Поттер.

- Так, відбувається. – підтвердив Тресан. – включіть інфрачервоне бачення. Бачите, контейнер нагрівся?

- Чесно кажучи, я втомився. – зітхнув Сел. - Може нехай ці, так би мовити, дії відбуваються без нас, а ми відпочинимо? Хто знає скільки часу ми на ногах?

- Багато часу. – сказав Тресан - Пішли на корабель.

Наступного дня прийшли подивитися що відбувається і яке було їх здивування, коли побачили з десяток літальних апаратів, які копошилися по всій рубці управління. Апарати мали вигляд півсфери діаметром до метра, з чотирма маніпуляторами і були подібні на велетенських комах сріблястого кольору. Як друзі зауважили, кожна комаха мала свою ділянку роботи. Вони підлітали до паралелепіпеда і брали з нього матеріал, витягаючи маніпуляторами. На даний момент апарати закінчували обробляти верхню частину стін і стелю пористим матеріалом, напевне утеплювачем. Нижня частина вже була готова. Деякі з комах вилітали через відчинені двері шлюзу і приносили матеріал ззовні. Коли друзі проходили через шлюз, підлетів один з апаратів і зупинився біля проходу. За ним підлетіло ще два і також зупинилися. Поттер та Тресан вже шлюз були пройшли і коли в дверях показався Ксайд то напоровся на один з апаратів. Ксайд здивовано зупинився в проході не знаючи, що від нього комаха хоче. Пот і професор здивовано дивилися на три апарати, не розуміючи, що їм потрібно. Поки всі чекали, підлетів ще один апарат. Сел злякано позадкував, а комахи рушили на нього. Той зачинив двері. Боррет і Хаб з цікавістю спостерігали, що робитимуть ці жуки далі. Ті полетіли до іншого відкритого шлюзу. Ксайд прочинив двері і визирнув. Нікого не побачивши, він зайшов в середину. Коли підійшов до товаришів, вони зауважили як із стелі на них падає ще один апарат. Всі кинулися в розсипну. Селбіт кинувся до відкритих дверей. Але жук був спритнішим і перед самим його носом влетів у двері і вилетів з рубки управління. Виявилося, що жуки використовували для видобутку матеріалу паралелепіпеди, що знаходяться поблизу. Поттер відкрив всі двері і робота пішла швидше.

Виникло питання, звідки беруться матеріали в паралелепіпедах? За версією професора, це могли бути мініатюрні заводи синтезу матерії. Та й іншого пояснення не було, тому що звідки братися матеріалам, якщо їх не синтезувати? Залишалося загадкою як туди потрапляла матерія, яка знаходилася на відстані пів світового року?

Тим часом жуків ставало все більше і щогодини додавався новий апарат. Ксайд припустив, що це робота м'ячика, який вони випустили на самому початку. І справді, пізніше вони бачили як з паралелепіпеда вилетів готовий апарат-комаха, а за ним м'ячик, який одразу попрямував до наступного закритого паралелепіпеда. Це була первинна машина, яка будувала роботи для відновлення бази. До речі, самі роботи не були зроблені з меолу або, як його назвав професор – хеолу, тобто їхнього меолу. Ці апарати були зі звичних нам металів та пластмас. Апарати були дружньо налаштовані до людини. Вони терпляче чекали, якщо хтось з людей траплявся в них на дорозі, а вони не могли облетіти. Коли Поттер торкнувся до одного з них, апарат завмер, перестав працювати і відновив роботу тільки тоді, коли він відійшов. Апарати працювали дуже швидко, не роблячи жодного зайвого руху і знаходячи найкоротші шляхи. Та й інакше не могло бути, це ж роботи.

Будівництво просувалося швидко. Під рубкою управління був побудований цілий двоповерховий комплекс енергозабезпечення, який займав площу рівну площі самої рубки. За оцінками Боррета, це джерело енергії могло забезпечити енергією не велику планету. Боррет був впевнений, що цивілізація, яка побудувала базу, була більш розвинена, ніж їхня, тому що технологій, які б дозволяли зробити апарат з матеріалу схожого на меол, тим більше меоловий комп'ютер, в них не було. Також в них не було технологій, які б дозволяли добувати матерію на відстані, без фізичної присутності механізмів для видобутку. Якщо щодо хеола в нього були припущення як теоретично можливо зробити з нього апарат, то відносно трансмісії матерії він не мав ні найменшого поняття.

Надвечір апаратів було вже близько тридцяти. Тепер роботи велися не тільки в рубці управління, але й в ангарі. Подивившись як йдуть справи, друзі вирішили повернути Елеганта назад, бо він все ще знаходився біля люку через який подавали живлення. Вони змотали кабель та завантажили на корабель. Боррет сказав, що залишається, а вони нехай летять самі. Друзі посадили корабель та встановили освітлення, як прийшов професор. Він був злий. Виявилося, його не пустили до рубки управління. В прямому значенні цього слова. Коли він зайшов в шлюз, підлетів один з апаратів та перегородив шлях, а потім дуже обережно почав його витісняти до виходу. Тресан не зрозумів в чому річ і хотів його обійти, проте той продовжував його витісняти до виходу. Більш швидка людина змогла його обдурити, але підлетіло ще два апарати і виставили його за двері. Боррет пішов до іншого проходу, але й там його не пустили. Він зробив кілька безуспішних спроб та повернувся в ангар. Нічого не залишалося, як присвятити вечір відпочинку.

Вранці пішли дивитися як йдуть справи. З відчинених дверей шлюзу пробивалося потужне світло. Коли підійшли до дверей лічильники скафандрів зафіксували підвищений рівень радіації. Апарат, що вилетів з дверей, тут же перегородив їм дорогу.

- Мені ця база подобається все більше. - сказав Сел коли вони поверталися назад.

- Так, апарати страшенно дбайливі. – погодився Пот.

- Цікаво, ті хто все це вигадав, маю на увазі людей тої цивілізації, виглядали так само як ми, чи були іншими?

- Були такі самі, як ми. - відповів Поттер. - бачиш які ввічливі з нами жуки? Думаєш вони були б такими якби ми виглядали як восьминоги?

- Поттер, ви помиляєтеся. – промовив Боррет. - Вони, маю на увазі апарати, не знають як ми виглядаємо. Вони мають датчики, які реагують на живу істоту, а не на її зовнішність. Але в тому що істоти, які побудували цю базу були людьми, я з вами згоден.

Професор всю дорогу викладав міркування та теорії з цього приводу. Біля входу в ангар знову стався інцидент - їх не пускали всередину вже навіть в ангарі. Там проводилися роботи, рівень радіації був трохи підвищений, і дбайливі роботи намагалися вберегти людей. Але не відомо, скільки часу вони будуть проводити роботи. Якщо запас кисню в друзів був на кілька діб, то запас ситості вичерпався ще годину тому. Тому вирішили пробратися. Для того, щоб обдурити жука що чергував, сховалися. Коли той полетів, кинулися до дверей. Але інший перегородив шлях. Поттер схопив його за маніпулятор, щоб Сел спробував проскочити, та апарат з легкістю потяг Поттера за собою. Появився ще один апарат і вони вдвох їх відтіснили. Довелося знову ховатись. Вирішили вчинити так: Пот і Сел за допомогою мега сили намагатимуться утримати жука, а Тресан тим часом проскочить. Так і вчинили. Коли ніякого апарату не було, всі троє кинулись до дверей. В дверях тут же з'явився робот. Вони схопили його та притиснули до стінки. Тресан шмигнув в двері але тут же виїхав на іншому апараті. Проба не вдалася.

Наступну спробу підготували ретельніше. Вирішили не чекати, поки нікого не буде. Навпаки, пішли тоді, коли в дверях з'явився робот. Той, звичайно, перегородив їм шлях. Селбіт і Хаб міцно його схопили, а Боррет кинувся до дверей. Жук спробував перегородити йому шлях, та його тримали. На щастя, ніякого іншого робота в цей момент поблизу не було і професор проскочив в ангар. До нього одразу ж підлетіло кілька машин і почали тіснити назад. Але Тресан забився в найближчий кут і ті вже не могли нічого зробити. Тим часом друзі відпустили машину і гігантськими стрибками кинулися до корабля.

Апарати відразу припинили працювати і завмерли біля своїх місць. Більше друзям не перешкоджали та дали спокій. Після того, як закрилася шлюзова камера ракети, праця продовжилася.

- Ця турбота про людину іноді завдає чимало клопоту. – сказав Поттер знімаючи скафандр. – Як ви думаєте, на довго затягнуться це?

- По живемо, побачимо. – відповів професор. – пропоную подію відзначити.

– Яку подію? – не зрозумів Селбіт.

- Переселення на базу.

- Підтримую, це тепер наш дім. – погодився Пот.

Обід приготували в кают-компанії. Зазвичай вони харчувалися на камбузі, намагаючись якнайменше бруднити посуду, але зараз гарно сервірували стіл, відкрили кілька пляшок вина, приготували смачні страви, вклали в це все своє вміння та майстерність. Одягнулися в чистий одяг і сіли за святковий стіл. Поттер розлив вино по келихах і слово взяв професор.

- Друзі мої! Ми зараз присутні при народженні нової епохи в розвитку цивілізації. І я гордий, що причиною стали саме ми. Я хочу запропонувати тост: давайте вип'ємо за те людство, за тих людей, які змогли побудувати цю чудову базу, цей артефакт, де ми зараз знаходимося. За їхній геній!

Після того як закусили піднявся Поттер і наповнив келихи.

– Я також хочу сказати тост. Друзі мої! Як сказав Тресан, ми присутні при народженні нової епохи. Я теж гордий, що ми є тою причиною. Давайте вип'ємо за людство, яке породило тих, хто зміг знайти цю базу, цей артефакт. За них.

Коли випили та закусили, келихи наповнив Ксайд.

– Я також хочу сказати тост. І я гордий що саме ми, а не хто інший, стали причиною народження нової епохи. Це мене дуже тішить, хоча цього, нажаль, ще ніхто не знає. - Він підвівся з крісла. - Давайте вип'ємо за тих людей, які знайшли цю базу, цей артефакт. Гарне слово. І не лише знайшли, а й змогли її відкрити. І не лише відкрити, а й підкорити. За їхній геній!

Всі піднялися і Боррет добавив:

– За наш геній.

Після пишних слів, після віддання належного колишній цивілізації, теперішній і самим собі, вони відчули важливість події. Цю важливість підкреслював факт, що база була робочою, а тому містила в собі невідомі відкриття та можливості. І якщо Боррета спокушало перше, то Поттера спокушало друге. Але все це обіцяло багато років праці. Тому наступною темою розмови стала підготовка до інвазії на планету Карликів. Друзі розповіли Тресану про те, що вони вже зробили для цього, і той погодився з їхнім планом.

З ранку всіх боліла голова бо випили добряче. Зварювальні роботи тривали і як не хотілося переривати їх працю, все ж таки довелося, тому що потрібно було принести блок пам'яті. Що вони й зробили. Тим більше, що пів години не так багато. Весь цей час їх супроводжував один з апаратів, настирливо нагадуючи, що вони переривають їм роботу.

- Цікаво, зараз вони б нас впустили, як би ми вийшли з ангара? - Запитав Сел.

- Можеш спробувати, але я з тобою не піду. - буркнув Пот.

Пробувати Селбіту не захотілося. Коли підключили пам'ять, Ксайд занурився в її нетрі, відбираючи всю інформацію про планету Карликів. Боррет знайшов програми емуляції управління найпоширенішого транспорту, що може зустрітися їм в цьому кутку всесвіту. Добре що була база даних ІО, де містилася маса потрібних речей, які годяться для підготовки. Поттер прийнявся за вивчення керування. Селбіт нічого не вивчав, а просто переписав інформацію у свою внутрішню пам'ять. Вона була в нього дуже велика, і він міг собі таке позволити.

На приготування пішло більше тижня. На зовні вони не виходили бо продовжувалися роботи і фон радіації був досить високий. Коли з технічними засобами було покінчено, зайнялися, як висловився Поттер, «вивченням противника в його лігві». Про саму планету було відомо те, що вони знайшли раніше. На планеті розміщувалися дві камери пересилання. Координат не було. Можливо, ця інформація була в базі даних, але її поки що виявити не вдалося. Взагалі то база даних містила безліч засекречених файлів, але без дешифратора толку не було. Проте Ксайду таки вдалося знайти карту планети яка була в засекреченому файлі. І зробив він це дуже просто, застосувавши графічний фільтр. І відразу виявив величезну кількість планів, креслень, карт та іншої графічної інформації. Хоча не було ніякої супроводжуючої інформації, добре вже те що були малюнки. Серед них Сел знайшов кілька карт, а точніше три. Одна з них дуже нагадувала планету Карликів. І коли на карті знайшли дві бази, сумнівів вже не було. Карта була детальна. Вона містила всі нечисленні дороги та населені пункти, річки, озера, моря, а також великі болота та проходи між ними. Загалом, це була корисна знахідка для переміщення суходолом. Селбіт провозився з файлом, який містив карту, кілька днів, але так і не зміг розшифрувати. Боррет йому в цьому старанно допомагав, але дешифрувальники з них були нікудишні.

Через три тижні, коли рівень радіації знизився до нормального, вони вийшли з корабля. Робота продовжувалася, але зроблено вже було багато. Ангар став іншим і тепер був ідеально круглим. Ребр жорсткості не було. Зараз це монолітна стіна з дверима, за якими розташовувалися шлюзи. Все тьмяно блищало різними кольорами, серед яких переважав світло-сірий і темно-зелений, хоча напевно сказати було важко, бо й інших кольорів вистачало. Пройшовши шлюз, вони потрапили у велике приміщення, яке ще добудовувалося. Дорога до рубки управління була вже вимощена. Все вкрито світло-коричневим матеріалом. Щоправда, огорож та стін ще не було, але будівництво йшло повним ходом. Протягом всієї дороги як вгорі, так і знизу працювали невтомні жуки. На їхню думку, дорога була дуже широка. На ній можна було б зробити дві лінії руху автотранспорту, але що зробиш, вибирати не доводилося.

Рубка управління здивувала навіть Боррета, який бачив багато дивовижного та цікавого. Коли вони підійшли, двері шлюзу м'яко подалися назад і так само м'яко ковзнули вбік. Вони були оброблені пластиком сріблястого кольору. Шлюз був не шлюзом, а скоріше склепінням зі світлих панелей і такою ж підлогою, на яку була кинута решітка у вигляді бджолиних сот. В іншому кінці були такі самі двері, які м'яко відчинилися при наближенні.

В середині ні конуса, ні внутрішнього кільця сегментів не було. Натомість була порожнеча, чорна, всепоглинаюча, навіть моторошна. Зовнішнє кільце було поділено на робочі місця, з клавіатурами та моніторами. Біля кожного робочого місця один або кілька стільців, з високими спинками, зручними анатомічними сидіннями. Вони мали одну ніжку у вигляді конуса, на вістря якого кріпився стілець. Стіни заставлені шафами з апаратурою, яка вже працювала, бо блимали різними кольорами індикаторів. Шафи були по всій висоті стін аж до стелі. Що два метри по периметру стіни кріпилися широкі містки з поручнями. На них можна було забратися сходами.

Друзі оторопіло розглядали дивне поєднання приладів і моторошної чорноти в центрі. Раптом просто перед собою в центрі темряви вони побачили людей. Це було цілковитою несподіванкою. Кілька хвилин їх компанія стояла нерухомо, як і та що навпроти. Боррет зробив крок в перед та поклав руку на серце. Одночасно те саме зробив суб'єкт навпроти. Боррет озирнувся і суб’єкт в центрі порожнечі зробив те саме. Нарешті до нього дійшло, що це його зображення. Поттер і Ксайд тихо давилися сміхом. Професор вдав, що не зауважив сміху.

Зображення зникло. Зникла й моторошна порожнеча. Натомість з'явилися галактики, зоряні скупчення, окремі зірки. Складалося враження, ніби вони з шаленою швидкістю мчать просторами всесвіту. Ось одна із зірок стає яскравішою, збільшується в розмірі. З'явилися планети. Спочатку ті що далеко від зірки, великі і холодні. Потім менші, земної величини. І на кінець ближні, розпечені зіркою. Можливо зоря була більша і гарячіша за Сонце, хоча розмір визначити було важко. Облетівши всі планети, яких було чотирнадцять, уявний корабель мчить назад. Біля восьмої планети робить її обліт, даючи насолодитися красою морів і континентів та входить в атмосферу. Вони підлітають до міста, яке простягається від горизонту до горизонту, з високими, блискучими будинками та широкими, зеленими парками. Серед міста майданчик. Уявний корабель сідає.

Вдалині видніються люди. Вони махають руками, радіють їхньому прибуттю. Люди підійшли так близько що, здається, можна доторкнутися. В руках квіти, всі посміхаються. Чути звук труби. Грає сумна мелодія. Люди затихають і розступаються, даючи трубачу більше місця. Музикант не зауважує. Він грає. Сумно стає на душі. Дуже сумно. Сльози смутку виступають на очах. Всі стоять тихо, тихо. Здається, це прощальна мелодія їхнього всесвіту.

З натовпу виходить дівчина в довгій, білій сукні з червоними квітами. Вона повільно ступає проходом між людьми. В руках в неї така ж велика, червона квітка. Зупиняється перед друзями. В очах смуток. Дівчина притискає квітку до грудей і сумно посміхається. Звук труби обривається.

- Я вітаю вас, велика та могутня цивілізація. - Вона робить легкий уклін головою.

– Вас вітає мій народ. - Вона знову схиляє голову.

- Вас вітає весь наш всесвіт. - Вона втретє схиляє голову.

- Ми дуже раді зустрічі, хоча особисто ніхто з нас цього сказати не може. Наша радість сумна. Ми всі приречені, тому що приречений наш всесвіт, частиною якого ми є. Цей корабель – все, що залишиться від нього. Я знаю, ви зараз зіткнулися з такою ж проблемою. Корабель покликаний допомогти вам в цьому. Познайомтеся з народом який його збудував.

Дівчина робить реверанс рукою і друзям перед очима постають безліч осіб. Вона продовжила коментувати:

- Тут зібрані представники всіх розумних істот всесвіту. Це могутні раси, і я хочу показати якими вони були. Ви бачите тих, які жили до того часу, коли сформувався перший атом вашого всесвіту. Їхнє життя пішло, щоб народилося ваше. І ми, незважаючи на всю нашу міць, на всі наші знання, не могли цьому зарадити. Дивіться, якими ми були! Дивіться, чого ми досягли!

І знову друзі злетіли над містом. Місто було прекрасне. Воно було схоже на велику скульптурну композицію - досконалі і продумані будівлі органічно розміщені серед зелені. Були показані міста під водою, міста в космосі. Друзі дивилися зачаровано. Вони майже не дихали, а серця билися прискорено від хвилювання.

З'явилася дівчина. Вона стояла з тією самою квіткою на тлі зоряного неба.

- Я бачу, ви під враженням. Та інакше й не могло бути. Ми жили гарно, вільно. Ми вирішили проблему старіння генофонду. Та проблему старіння всесвіту вирішити не змогли. Але що вдієш, така наша доля. Не будемо про тещо вже сталося. Давайте про наші з вами справи. Спочатку познайомимося. Мене звуть Айя. Ви також назвіть свої імена.

Вражені друзі назвалися.

- Дуже приємно. У вас, напевно, зібралося багато питань? Я на все відповім. Але спочатку ще трохи займу вашого часу. Розповім про себе. Я є прототипом справжньої людини, яка жила в наші часи. Це дівчина, яку ви бачите перед собою. Тілесна оболонка загинула разом зі всіма, та душа залишилася на кораблі. Чому саме людський образ? Тому що це найбільш багаточисельна з рас, які населяли наш всесвіт. Крім мене на кораблі присутній прообраз і чоловічої половини нашої цивілізації. На ваше бажання можу відтворити його образ і він спілкуватиметься з вами замість мене. Це не має значення. Бажаєте чоловічого товариства?

- Ні, ви що. - Запротестував Ксайд. - Як можна поміняти таку ніжну, дуже гарну дівчину, на якогось грубого чоловіка? Я думаю, що висловлюю спільну думку та попрошу вас залишитися з нами. Ми бачили багато красивого у вашому світі, і нам приємно, що частина його краси залишиться разом з нами.

- Дякую вам, Селбіт. Мені давно не говорили компліментів. Хоча я не маю живої плоті, я все ж таки залишаюся жінкою. Мені подвійно приємно, що ви прийняли мене саме за жінку, а не за образ, який створила машина. Ще раз дякую. Якщо ви не проти, я наповню рубку повітрям. Шлюзи в нас вже працюють, тому попрошу пройти туди і почекати. Коли колір шлюзу з червоного стане зеленим, можете зняти скафандри. Прошу.

Вона мило посміхнулася. Коли двері зачинилися, Поттер накинувся на Ксайда.

- Чого це ти розкидався компліментами?

- Тобі що, завидно, чи ти волієш чоловіків? - посміхнувся Сел.

- Ні, але може я також хотів сказати кілька компліментів, а ти вперед проліз.

- Хто не встиг, той запізнився.

- Дивись не закохайся. В неї немає тіла.

- Бачу дівчина закрутила вам голову. – сказав Боррет.

- Гарненька дівчина. - Поправив його Хаб.

- А вам ні? - поцікавився Сел.

- Мене цікавить більше технічна сторона. Хоча зізнаюся, вона мені теж сподобалася. Образ реалістичний, поведінка природна, і сприймати її як машину просто не можливо. Дивіться, шлюз стає зеленим.

Справді, червоні тони поступово почали переходити в зелені, і незабаром світіння стало повністю зеленим. Датчики тиску скафандра показували, що він відповідає нормі. Селбіт розгерметизовав скафандр і вдихнув на повні груди. Те саме зробили Тресан і Поттер.

- А якби повітря було отруєне? - Запитав Поттер знімаючи скафандр.

- Навіщо їй нас труїти? – здивувався Ксайд.

- Я не це мав на увазі. Якби повітря містило шкідливі для нас компоненти, які нешкідливі для них? - відповів Хаб.

- Я впевнений, Айя знає що нам потрібно. Тим більше, що вони на нас схожі. – сказав Сел.

- Я також так вважаю. - підтримав Боррет.

Тим часом почувся чоловічий голос:

- Двері шлюзу розблоковані. Скафандри можете скласти в ніші.

Одна з панелей ковзнула в бік, відкриваючи шість відділень для зберігання скафандрів, а голос продовжував.

- Скафандри будуть заправлені повітрям і перевірені на герметичність.

– А як закрити нішу? - Запитав Поттер.

- Вона закриється автоматично, коли покинете шлюз. - відповів голос.

- А як відкрити якщо знадобляться? – знову запитав Поттер.

- Вона відкриється автоматично, якщо ви завійдете в шлюз. Можна також відкрити голосовою командою.

- Ходімо. - Селбіт смикнув Поттера за руку. - Чого до шлюзу причепився?

Рубка управління вже мала звичайний вигляд, з внутрішнім кільцем та конусом. На одному із стільців сиділа Айя. Вона передяглася і зараз була в брючному костюмі темно-синього кольору. На грудях з лівого боку мала маленьку, золотисту емблему - спіральну галактику, розвернену під досить великим кутом.

- Ласкаво просимо до моєї команди. – сказала вона. - Не соромтеся, сідайте поряд. Хочу знати з ким буду працювати, з вами, чи базою займуться інші люди?

- Ні. – відповів Боррет. - Ми не збираємося ділитися з іншими своїм відкриттям. Особливо із Інститутом Охорони.

- Добре. Ви мені також подобається. Від цього часу база надходить у ваше розпорядження. Що таке Інститут Охорони розповісте потім, а поки розкажіть про себе. Чому вас лише троє? В нас дослідницькі команди містили щонайменше кілька десятків людей, а частіше кілька сотень.

– Ми не дослідницька команда. – відповів професор. – Ми втікачі. І в очах всього нашого всесвіту є злочинцями номер один.

- Серйозно? - здивувалася Айя. - Виглядайте як дослідники, зовсім невинно. Ну хіба що може містер Поттер. Що ж ви поганого зробили?

- Нічого. - відповів Ксайд. – Народилися не в той час.

– Зрозуміло. - посміхнулася дівчина. - І втікаєте ви від Інституту Охорони.

- Абсолютно вірно. - підтвердив Тресан.

- Якщо можна, розкажіть про це докладніше.

Друзі коротко розповіли їй те що з ними сталося, починаючи з того часу, як вони знайшли печеру на Землі і зустріли Боррета.

- Що ж, з одного боку вам дуже не пощастило. Але з іншого і дуже пощастило. - Зробила висновок Айя. – Як я вам вже сказала, база знаходиться в вашому повному розпорядженні. Я ще не знаю наскільки ви могутні як цивілізація, але не думаю що б ваші вороги могли зруйнувати планету зроблену з хеолу. Так що ви в безпеці. Чи я помиляюсь?

- Ні, не помиляєтесь. – відповів професор. – і думаю, що ви більш розвинені, ніж ми.

– На рахунок нашого розвитку. Всі технології зберігаються на базі. Тут все це можна відродити.

- Ви хочете сказати, що можна відтворити будь-який завод чи будь-яку технологію, що були у вас? - Запитав Хаб.

- Так - відповіла Айя.

- Навіть військовий? - Запитав він.

- Будь-якої спрямованості.

- Ви кажете, що база надходить в наше розпорядження. - Запитав Боррет. - Що це означає?

- Те, що ви нею розпоряджаєтеся. – відповіла вона.

- Вона може літати? - Запитав Ксайд.

- Ні, літати не може. Але переміщатися в будь-яку точку всесвіту може.

- Ваша база може бути дуже небезпечною зброєю в поганих руках. – сказав Поттер.

– Чому? - поцікавилася Айя.

- Візьмемо приклад. - відповів Хаб. - Я захотів збудувати атомну бомбу. Це можливо?

- Цілком. Потрібно небагато часу для створення її окремих частин.

– І я можу її зібрати?

- Вам що, справді потрібна бомба? – здивувалася дівчина – її можна зробити протягом трьох - шести годин. Залежить від потужності.

- Ні, бомба не потрібна, це лише приклад. Так от, я наробив сотню бомб і полетів шантажувати будь-яку з планет. І мені не зможуть протистояти, тому що я маю в розпорядженні найміцнішу фортецю, яка була коли-небудь створена.

- Ви що справді цього хочете? – дівчина виглядала стурбованою.

- Ні, повторюю це приклад. - заспокоїв Пот. - Але звідки у вас впевненість, що ми цього не зробимо? Може ми погані, і все, що раніше говорили, байки?

- Поттер, ти що несеш? – злякався Сел. - Ти що здурів?

- Ні. – відповів він. – Але база становить велику загрозу цивілізації. Я не хочу, щоб вона потрапила до рук божевільного.

- Абсолютно вірно. – сказав професор. - Якщо з легкістю можна відтворити будь-яку зброю, то це дуже велика небезпека для всіх. І краще базу закрити і зробити так, щоб її ніколи не змогли відкрити.

- Ах ось ви про що. – посміхнулася Айя. – бачу ви порядні люди. Ну що ж, настав час розставити всі крапки над і. Я сказала, що база знаходиться у вашому розпорядженні. І це так. Ви можете проводити будь-які переміщення, робити будь-які матеріали, використовувати всі її ресурси. Робити все що завгодно, але при умові, якщо це не несе загрози людству, або якщо це не самооборона. Ви розпоряджаєтеся базою, але я буду цензором ваших дій, тому що тільки мої команди можуть привести в дію будь-який механізм цієї могутньої машини. Так було задумано від початку, і це, сподіваюсь, вирішує проблему поганих людей. Я являюсь периферійним пристроєм який здійснює зв'язок з внутрішнім комп'ютером бази. Це спрощує доступ до нього з одного боку, і робить фільтрацію бажань з іншого. Не треба думати, що мене можна перепрограмувати. Моя пам'ять зберігається в матеріалі, який не можна знищити чи подіяти випромінюванням. Він захований в місці, яке не відомо навіть мені. На даний момент принцип роботи бортового комп'ютера дуже простий - він працює у своїх кодах. Оброблену інформацію передає мені. Я її транслюю в зорові образи які ви сприймаєте як зображення і звук. До речі, цим методом користуються Поттер і Ксайд. Але не думайте, що ви повністю залежні від мене. Ні. У вашому розпорядженні пульти управління, якими ви зможете керувати всіма системами корабля на ваш розсуд. Ви зможете самостійно пересуватися всесвітом. І тільки якщо ваші дії будуть нести загрозу суспільству, цей аспект потрібно буде обговорити зі мною. Якщо ваші аргументи будуть переконливими, я можу підтримати ваші дії. До мене слід ставитися як до повноцінного члена команди. На цей час база не готова до повноцінного функціонування, вона не може ні пересуватися, ні відтворювати потрібні вам матеріали, тому що всі ресурси задіяні на оновлення тієї частини бази, яку ви вказали. Поки що повністю готовий допоміжний генератор енергії, якого нам цілком вистачить якщо не потрібно пересування на великі відстані. Якщо бажаєте, можна розпочати будівництво основного генератора енергії. Я пропоную вибрати серед вас капітана, якому буде дозволено доступ до всіх систем бази. Але цілком можливий варіант, що такий доступ можуть мати кілька членів команди. Думаю на даному етапі це найкраще рішення і тому пропоную щоб ви всі троє мали повний доступ до систем. Є заперечення?

- Ні. – відповів Боррет. – Це хороше рішення. Ми давно разом, і в нас поки що не було великих розбіжностей. тому не варто ускладнювати наші добрі стосунки такими дрібницями.

- Добре. Підійдіть до панелі, - вона вказала на поверхню одного з сегментів, - і покладіть обидві руки. Ще питання, хто буде капітаном?

- Як хто? - Здивувався Сел. - Професор звичайно.

- Чому я? – обурився Боррет.

- Трес. – сказав Поттер. - Не треба заперечень. Вам добре відомо, що ми ніяк не можемо бути капітанами бо ми не є уродженцями твого всесвіту. Тільки ви можете добре орієнтуватися в її просторах.

- Гаразд, переконали. – посміхнувся Боррет. – я пручався заради пристойності.

- Щось ви не дуже довго пручалися? - посміхнувся Сел.

- Потрібно вміти вчасно зупинитися. - посміхався Тресан. — Раптом хтось з вас передумає і захоче бути капітаном? З вашою мега силою не дуже то й потягаєшся. Але, може, виберемо капітаном цю милу леді?

- Я не радила б цього робити з причини, яку назвали Поттер і Ксайд. Тим більше, що самій собі віддавати розпорядження та їх виконувати не дуже зручно. Інша річ справжній капітан. До речі, хоча ви всі маєте рівні права доступу до бази, капітан має можливість скасувати будь-яку вашу команду або дію.

- Що вдієш, - посміхнувся Пот, - він начальник...

- Добре. – сказала Айя. - З формальностями вирішили, приступимо до справи. Спочатку я командуватиму сама, а ви будете вчитися. Слід зазначити, це не складно, тому що все, що ви хочете слід говорити словами. Комп'ютер вас зрозуміє. Управляти всім цим може і одна людина, а всі функції контролю може взяти на себе машина, як це є зараз. Ви бачите, що вся рубка заставлена пультами та моніторами. За кожним з приладів стежить комп'ютер. Але може знаходитися і людина. В останньому випадку звільняються ресурси комп'ютера, тим більше що не в екстремальних умовах управління людиною більш ефективне. Тепер трохи про те, як працює рубка керування. Конус та перший ряд сегментів мають подвійне призначення. Вони можуть працювати як проектори віртуального зображення, і як звичайні пульти управління. Я є ефектом роботи проектора. Все що відображає проектор є максимально наближеним до реальності.

І справді, вона не просвічувалася, від неї відбивалося світло, її очі дивилися туди куди вона хотіла або з ким вона розмовляла. Правда вона могла проходити крізь предмети, але цього старалася не робити. Айя продовжувала:

- Поки я можу бути тільки в межах рубки управління. Трохи пізніше я зможу бути присутня в ангарі, але на даний час там ще не встановлена потрібна апаратура. Теоретично я можу бути присутня у всьому об’ємі бази і навіть на зовнішній стороні. Пульти на внутрішньому ряді сегментів управляють даними які приходять з зовні. Другий ряд сегментів містить пульти управління стратегічного призначення, тобто вони відповідають за найбільш важливі частини бази. Функції сегментів можуть дублюватися. Внутрішні стіни обвішані апаратурою відображення всієї інформації, що стосується як бази, так і об'єктів побудованих на зовні. Все управляється як словесними командами поданими в довільній формі, так і командами введеними з пульта. Біля кожного з пультів знаходиться панель для команд. Ми їх зробили такими як ви звикли користуватися.

- Можна питання? - Запитав Пот.

- Так, Поттер, слухаю вас. – відповіла дівчина.

- Звідки у вас знання про те, що ми використовуємо? Ми ж тільки познайомилися?

- Це вірно, але працює апаратура сканування і все що можна дізнатися за допомогою приладів, я знаю. Мені відомо що у ваших тілах знаходяться додаткові пристрої, і що ваше, як і містера Селбіта, тіло відрізняється своєю будовою від тіла професора.

- І ви вже прочитали інформацію, яка зберігається в пам'яті нашого бортового комп'ютера? - Запитав Боррет.

- Ні, тому що вона зберігається в невідомому нам форматі. Я надіюся, ви не будете проти допомогти мені в побудові транслятора, для більш глибокого ознайомлення з вашим всесвітом? Будь-яка інформація підходить.

- А якщо ви нас хочете обдурити? - Запитав Хаб. – Якщо у вас погані наміри щодо нашого всесвіту?

- Я чекала цього питання. Тим більше що ви маєте право його задати. Відповім. Ні, я не хочу вас обдурити. Якби я цього хотіла, я не приймала б вас в свою команду, а знайшла б якийсь інший, більш дієвий спосіб добути інформацію. Я цього не зробила і це свідчить про мої добрі наміри. Це ще не все. Капітан може заблокувати виконання будь-якої моєї команди, як це можу робити я. Так що в нас рівні можливості. Я можу контролювати вас, а ви можете контролювати мене.

- Вибачаюсь за безтактне питання. - схилив голову в поклоні Поттер.

- Питання не безтактне, - посміхнулася Айя, - і це моя вина, що я вам одразу не повідомила ваші можливості. Тому я не ображаюся, але приймаю ваші вибачення, адже я жінка, чи не так? А тепер слово капітанові. Ви начальник, вам і командувати.

- Та який я там начальник. – зніяковіло почав він. - Взагалі в нас якось склалося само собою, що всі важливі рішення ми приймаємо разом. Може, нехай так буде і далі?

- Я пропоную включити в нашу команду і люб'язну господарку корабля. – сказав Ксайд. - Бажаєте приєднатися?

- Якщо чесно, мій обов'язок бути присутнім при прийнятті всіх рішень. - відповіла Айя. - І якби ви не хотіли мене запрошувати то я, зізнаюся чесно, все одно б вас підслуховувала, принаймні в зоні дії апаратури. Але ви настільки люб'язні…

- Це підтверджує наші добрі наміри. – добавив професор.

- Я з великим задоволенням прийматиму участь у ваших нарадах, капітане. – сказала Айя мило посміхаючись.

Боррет ще більше зніяковів і продовжив:

- Якщо тепер я капітан, тоді моє перше розпорядження щоб ми відсвяткували пишним бенкетом створення нової команди управління базою. Пані Айя, ми були б дуже раді вашій компанії. Ви можете бути присутнім на нашому кораблі?

- Поки що це ще не можливо. Але можна відсвяткувати тут. В нас є пристойна їдальня де можна приготувати все, що завгодно. Правда продуктів ще немає, хіба що синтезувати?

- Навіщо синтезувати? – обурився Поттер. – В нас є багато продуктів, які потрібно лише сюди доставити. Мені вже набридла наша тісна кают-компанія. Ми з Ксайдом принесемо кілька контейнерів.

– Навіщо вам носити? - Здивувалася Айя. – В нас для цього є роботи, ви їх бачили, ті що займаються будівництвом. Потрібно тільки віддати команду, що робити. Це буде перший урок керування. Капітане, покладіть руку на панель замовлень, і вперед. А пульт управління будівельними роботами знаходиться на верхньому ярусі.

Вона показала де це місце.

- Але ми туди не підемо, ми переведемо потрібну інформацію сюди вниз. Для цього подумайте щось типу "перевести управління будівельними роботами на цей дисплей". Давайте, пробуйте.

Боррет поклав руку на стіл і в слух вимовив речення. Тут же в повітрі над столом з'явився напівпрозорий темний прямокутник, а на ньому висвітлилася інформація та кнопки управління.

- Це віртуальна копія того стенду, який знаходиться вгорі. - Почала пояснювати дівчина. – праворуч, знаходиться інтерактивна карта де працюють роботи. Червоні крапки означають зайняті машини, зелені – вільні. Торкніться будь-якої зеленої. Вона пожовтіла. Тепер треба дати команду, що робити. В низу можете бачити номер машини.

Справді, з'явилось кілька незрозумілих значків. Айя продовжувала.

- Це символи якими користувалася наша цивілізація, але я думаю що ми зможемо зробити транслятор символів в зрозумілі вам літери та цифри. Давайте дамо машині ім’я?

– Зелений. – промовив Сел.

- Бурна в тебе фантазія. – зауважив Хаб.

- Добре, - погодилася Айя, - хай буде зеленим. Так ось, капітане, скажіть куди йому йти, і що він повинен зробити. Подумки намалюйте більш точну картину місця, куди ви його відправляєте.

- Що ж, спробую. - Боррет знову поклав на панель долоню. - Зелений, відправляйся в ангар і візьми з третьої платформи, якщо рахувати від нашого корабля, один контейнер і принеси його до мене. Кінець повідомлення.

- Браво, капітане, ви впоралися з першим завданням на відмінно. – сказала Айя. – йдемо до їдальні.

- А як бути з роботом який принесе контейнер? - Запитав Сел. – він принесе сюди?

- Треба включити систему стеження за переміщенням капітана, і робот прибуде куди потрібно. – відповіла дівчина. - До речі, система працює із будь-яким членом команди, якщо ви керуєте роботом.

Компанія попрямувала на нижні поверхи. Точніше поїхали на ліфті. Виявилося, що за час їх ув'язнення на Елеганті було добудовано ще два поверхи вниз, тобто в середину бази. Якщо брати рубку управління за нульовий поверх, то на першому і другому розташовувалася енергетична установка, на третьому їдальня, великі кімнати, які можна було пристосувати під будь-що, а також склади для провіанту. Четвертий поверх містив кімнати для житла. Все ще було порожньо, але Айя сказала, що заповнити кімнати меблями не є проблемою. Потрібно лише знати, хто що хоче. Вони зайшли в їдальню. На кухні був свій робот, схожий на інших, але мав пристосування які використовувалися для приготування їжі. Йому в помічниках були чотири маленькі роботи, розміром з тацю, які могли як готувати їжу, так і працювати офіціантами. Поки робот-кухар ще нічого не вмів робити, але він швидко вчився. Йому треба було показати, що і як готується, і він тут же це міг відтворити. Можна було завантажити в його пам'ять готові рецепти, і він на підставі цієї інформації міг щось приготувати. З набуттям досвіду робот-кухар міг готувати за рецептами, що створював сам. Його пам'ять містила досвід справжнього кухара, який жив в минулому всесвіті.

Айя пояснила, що роботи і машини, які використовуються для більш точних робіт, і які самі повинні приймати рішення, використовують досвід людей, які колись працювали на аналогічних або схожих посадах.

Коли продукти доставили на кухню, Поттер і Ксайд взялися за приготування їжі. Вони досить добре освоїли це ремесло, особливо під час перебування на Елеганті. Робот-кухар уважно стежив за роботою нависаючи зверху і намагаючись не заважати. Маленькі роботи-кухарі не були такими тактовними і чуть не лізли в каструлі та настирливо слідували за друзями. Але незабаром малі почали брати безпосередню участь в приготуванні. Спочатку приносили продукти і подавали потрібне знаряддя, потім допомагали нарізати і вже до кінця готування всі підсобні роботи робили самі. Великий кухар не приймав участі. Він висів під стелею і уважно спостерігав. Зрештою було приготовлено таку кількість страв, що вистачило б чоловік на двадцять. Так сталося тому що друзям було цікаво з малими кухарами. Вони виявилися настільки тямущими, що працювати було одне задоволення.

Стіл чудово сервірували посудом з золота та срібла. Келихи були з кришталю. Принаймні, все так виглядало. Айя друзям приготувала костюми уніформи і вони, як новенькі копійки, сіли за стіл. Слово взяв капітан:

- Друзі мої. В нас скоро стане традицією відзначати будь-яку подію, яка відбувається. Але події настільки важливі в нашому житті, що їх не можна не відзначати. Зараз ми зібралися, щоб відзначити наш вступ в управління базою. Завдяки люб'язності цієї милої жінки, найкрасивішої і найчарівнішої зі всіх жінок що я зустрічав на своєму віку, а прожив я не багато і не мало, а чотириста вісімдесят шість років…

- Нічого собі! – вигукнув Хаб.

- Так, я вже не молодий, я вже людина середнього віку. Так ось, тільки завдяки їй, яка запропонувала нам не тільки дах і захист, а можна сказати повну владу над цим чудом творіння людського розуму, ми знаходимося в такому затишному та чарівному місці. Я пропоную тост за нашу добродійницю, за найпрекраснішу Айю.

Айя від компліментів аж зашарілася. Було неможливо повірити, що це лише програма, так би мовити зображення. Але в цьому зображенні була людина, була її суть. Тому друзі ставилися до неї як до людини, як до вродливої жінки. Втім, це в них виходило само собою.

Всі встали та випили за Айю. Вона також пригубила келих. За столом вона мала віртуальні тарілку і столові прилади. Тільки на відміну від інших вона не докладала їжі.

- Мені дуже приємно чути такі слова, капітане. - Сказала вона. - І я також хочу сказати тост. Ви справили на мене дуже приємне враження. Та турбота про людство, яке вас помилково вважає злочинцями, свідчить про велике благородство. Думаю ви саме ті люди, яким мала дістатись база. Її творці мріяли про це. Мрії здійснилися. Давайте вип'ємо за тих людей, яким я вручила кермо правління. Ви є хоробрі та благородні представники нового для мене всесвіту. За вас.

Вона залпом випила до дна. Після того як закусили, підвівся Поттер. Він всім долив вина і сказав.

- Скільки ми вже тут живемо, маю на увазі у вигнанні? Більше року, вірно? За цей час в нас починають складатися свої звичаї. Як казав професор, вибачте, капітан, ми часто стали відзначити події. Це вже традиція. Першим завжди тост каже Тресан. Після нього говорю я. Що б не порушувати регламент з мене тост. Трішки передмови. Що я зауважив. Зараз тут присутні представники трьох всесвітів. Це не планети, не галактики, навіть не світи. Це Всесвіти, які розділяє не простір і не матерія. Їх розділяє час. Час, який перемогти неможливо, тому що він не матеріальний. Але не дивлячись на цю перепону ми все ж таки зібралися тут, представники трьох всесвітів, розділених часом. Вип'ємо ж за розум, який зумів здобути перемогу над часом і за людину, яка володіє цим розумом.

Він залпом осушив свій келих, як і всі присутні. Після цього піднявся Сел.

- Що б не порушувати традицію чи регламент, як сказав Пот, настала черга тосту від мене. Але після того, що він сказав… до речі, де ти так навчився розумно говорити?

– Я книжки читаю. - вдавано серйозно відповів він.

- Зрозуміло. Так ось, після того що сказав Поттер, що б я не промовив, мій тост буде виглядати блідим. Але я спробую. Я також хочу відзначити, що тут зібралися представники трьох всесвітів, що є фактом унікальним, бо це представники високорозвинених цивілізацій. Але у всіх них, тобто нас, є спільна риса – ми хороші люди, яким не байдужа доля всього людства. Це свідчить, що добрих людей є більше. Значить світ, за своєю сутністю, є добрим. За нього вартує боротися. Давайте вип'ємо за добрих людей. - І глянувши на Айю, додав – і красивих.

- Дякую, Сел. – дівчина зашарілася знову - Ви мене прямо закидали компліментами.

- Не всі. – сказав Поттер. – Я ще не говорив і у вас, Айя, може скластися про мене хибне враження. Тут вже говорили про вашу красу, про розум. Я хочу сказати про вашу жіночність. Ще ніколи і ні в кого я не бачив такого жіночого підходу до справи, такої жіночої тактовності, і твердості, яка притаманна вам, Айя. За вашу жіночність.

Коли випили, дівчина сказала.

- Мені дуже приємні ваші похвали. Краса, розум, це добре, але звідки вам знати про мій жіночий підхід до справи та твердість, Поттер? Адже я з вами всього кілька годин?

- Це видно зразу, як тільки на вас подивишся. - Відповів Хаб. - Не вірите? Запитайте в хлопців.

Ті дружно закивали головами підтверджуючи слова Поттера.

- Ох і брехуни ж ви. – засміялася вона – та мені все одно приємно.

Вони довго сиділи за столом, розповідаючи історії та перебиваючи один одного. Жартували, кепкували, дражнили. На загал дуже весело провели час. Звичайно, добряче напилися. Крім Айі, яка підтримуючи компанію, ще й простежила за тим, щоб приготувати їм кімнати. Вона нишком з'ясувала які кімнати і які меблі вони б хотіли, і поки проходив бенкет, роботи все зробили. Це було дуже приємним сюрпризом, бо йти на корабель в таку далечінь дуже не хотілося.

Друзі переселилися на базу. Контейнери розмістили на складі. Вся апаратура, яка була потрібна, встановлена на енергетичному поверсі. Решту апаратури теж поставили на склад. Тепер це було легко зробити, бо допомагали роботи. Коли всі зібралися за вечерею, вирішили обговорити, як бути далі. Традиційно першим взяв слово Боррет і поставив звичне запитання:

- Які будуть пропозиції щодо подальших дій?

– Як які? - здивувався Хаб. – Діятимемо за планом, що намітили раніше. Ви що, забули? Перший пункт ми вже виконали - влаштуватися на базі під її захисною бронею на випадок нападу. Тепер настав час виконати другий – доставити професора Фосорка і якомога більше вчених, які знаходяться на планеті карликів.

- Але лише вчених, а не злочинців. – добавив Сел.

- Це як вийде. Але думаю, що ми з ними впораємося. - Відповів Хаб.

- Тоді що потрібно для здійснення другої частини плану? - Запитав Боррет.

- Потрібно ґрунтовно підготуватися. - відповів Пот. - Айя, чи могли би ви нам зробити зал для тренувань, який би мав гравітацію, втричі більшу, ніж зараз?

- Так, це можливо.

- Тоді зробіт